l1nuxa Голосов: 1 Адрес блога: http://l1nux.livejournal.com/ Добавлен: 2010-02-14 02:01:30 блограйдером linux1

2010-02-10 02:19:09 (читать в оригинале)

Навкруги є прості люди, а є напряжні.
Напряжні постійно напрягають, щось від тебе хочуть, нав`язуються. Спочатку з ними треба довго возитись, а потім неможливо відбитись. Але навіть напряжні стосунки бувають потрібним, та це насильство над собою. Примусити себе зустрічатись і говорити про щось хоча б півгодини з напряжними - напряг. Коли це день, місяць, життя...
Прості люди як правило десь поряд, але не так близько, щоб набриднути. З такими можна роками не зустрічатись і не спілкуватись, а потім зустрітись і навіть без слов один одного розуміти. З ними можна розумітись і отримувати задоволення від спілкування. Як правило вони відчувають один одного, але постійно зайняті неважливим і напряжним.
Напряжних за моїми підрахунками навколо 99 %. Втеча від таких, і створення суспільства простих - справжнє задоволення життям.

---

навчайтесь усьому!

2010-02-09 14:38:45 (читать в оригинале)

Нарив цікаву статтю про школу. Аж накотила ностальгія. І таки дійсно відповідає тому, що було під час навчання. 
Пам`ятаю одна вчителька у нас постійно позичала гроші а потім не віддавала))
...дехто каже, що вона й досі у них позичає...


Нас всіх вчили дуже багато, чого-небудь і як-небудь. Саме так визначається формула навчання: багато, незрозуміло чого і як-небудь. Важливий сам факт навчання, утилізація часу буйної молоді до того віку, коли вона вже може тільки залізти з пивом на диван або вповзти в офісне крісло. А вже чого там навчають, хто і як навчає, чи потрібно це навчання в подальшому житті - це ніхто цим не переймається: ні міністр освіти, на його дачах, ні директора ВУЗу, що упаковує пачки хабарів в тугий професорський саквояж, ні обпльованих жебраків-викладачів , ні самих учнів і студентів. Наша країна живе не за логікою, а за стереотипами. Треба йти вчитися - йдемо вчитися, треба йти сидіти в офіс - йдемо і сидимо, треба подихати - повземо на кладовищі. Думати ніколи, Петросян та «Дом-2» на варті розумового процесу!

Ось так і ти, типовий громадянин, просидів дупою в колгоспному дитсадку, просидів у школі, відсидів в інституті, прийшов сидіти на роботу. Все правильно зробив! Нам не потрібні розумні, нам не потрібні думаючі, нам не потрібні професіонали. У школі нам десять років, як мазь в геморой, мляво втирається оновлена версія чергового -ізма, портрет чергового царя, свіжа версія історії і тонна вищої математики з фізикою. Все для того, щоб потім ми могли звалити до столиці і тихо торгувати стільниковими телефонами. І головну роль у процесі вбудовування чергового терпільного лоха у велику феодальну систему країни грають вчителя. Саме ці бліді жебраки спірохети, які вирощуються країною на самому дні соціального бомжатника, спілкуються з вашими дітьми в сотні, тисячі разів більше, ніж ви самі. Що може дати опущена вчителька юному зростаючому організму? Тільки те, що вона є сама: броньовані кірку стійкості до всієї життєвої несправедливості, здатність існувати, як цвіль, на подачку і кожен день - нове брехня. 

- Доню, вставай, до школи запізнишся, - бліда тінь Вчительки відкрила двері до кімнати доньки. Над донькою сопів безформне тіло старого чоловіка. 

- О, Училка! Мама з донькою! Приєднуйся, подвійний тариф! - Несподівано прохрипіло тіло, не зупиняючи рухів. Дочка дожувала, і сердито проорала: 

- Мати, ну, твою мать! Стукати треба хоча б, інтеллігенщіна гребана! Як працювати, то я одна, а як бабло спускати на книжки твої срані, так ти перша! 

- Так, мати, ти або приєднуйся, або не відволікай, - Учителька впізнала в безформній туш місцевого шановного Бізнесмена, який допомагав школі закупівлями туалетного паперу і навіть одного разу пофарбував огорожу. За це на кожних дверях школи висіла важка мармурова плита, яка оспівувала заслуги Бізнесмена. Але кожна плита була вже відбита по баблу, тому що Бізнесмен постачав дітям прострочені шкільні сніданки з місцевою звалища за ціною французьких трюфелів. 

По дорозі до школи у Вчительки вкотре учні 8-го класу хотіли забрати мобільний телефон, якого у неї ніколи не було. В метро знову хотіли дати милостиню як бомжисі. Вчителька на такі дрібниці не звертала уваги з початку перебудови, адже вона йшла виконувати важливу для країни місію, йшла сіяти розумне, добре і вічне! 

- Отже, діти, тема уроку - торжество народної справедливості, розстріл царя-узурпатора, події 17-го року з подальшим знесенням будинку Іпатьєвих Єльциним. 

- Марьванна, ви, здається, підручник переплутали. Та й народна справедливість - ви самі казали - це коли всі задоволені, Росія модернізується, а партія - наш керманич, - не відриваючись від PlayStation пробубонів Петров. Він був одним із найрозумніших у класі, знав, хто такий Єльцин, і вмів написати без помилок слово "революція". Іншим було все до фені, аби Людина-павук не здох.

- Точно, ось свіжий підручник. Тема уроку - царство і житіє великомученика-царя нашого останнього, по-звірячому замученого кривавими більшовиками, бережи його Господь і партія. Старослов'янською. У всіх є новий підручник? 

Новий підручник коштував у п'ять разів дорожче попереднього, зате у нього були всі сертифікати: гігієнічний, пожежний, вибухобезпечний, ISO 9000, сертифікат лояльності до партії вищого ступеня, сертифікат Рідігера, сертифікат відповідності, який доводить, що це підручник, а не хер мережевий. Надрукований талмуд на обгортковому папері, зате на обкладинці красувався смугастий прапор, герб із чорнобильською двоголовою ощіпанною куркою і радісний ведмідь в тюрбані, з «Калашниковим» напереваги, обіймав тиснене золотом слово «Росія». 

- Маша, у тебе є новий, рекомендований партією і окрапленний патріархом підручник новітньої історії Батьківщини? 

Маша не знала взагалі, що це за мимра, якого хрена вона відволікає її від читання глянсового журналу «Гламурні німфетки», що це за школа, що це за місто, хто всі ці виродки навколо, і чо до неї пристали? Маша змінювала школу раз на півроку: її мама розлучилася з татом і тинялася по знімних квартирах, перебиваючись випадковими заробітками, заодно готуючи до них і доньку, а себе – до забезпеченої донькою пенсії. 

- Е-е-е ... як вас там ... у мене зі старої школи залишився підручник новітньої історії, там ще про народні вибори було написано і аж до нанотехнологій, такий піде? 

- Маша, як можна! Наша країна так швидко модернізується, що підручники не встигають друкувати! А чи здала ти п'ять тисяч на папір на цьому тижні? А тато твій приходив асфальтувати доріжки на території в минулі вихідні зі своїм катком? А мама приходила фарбувати стіни класу зеленою фарбою? А сестричка твоя зібрала гроші для рідної школи в переході біля метро? А дідусь з бабусею віддали пенсію до Фонду бідних вчителів? - Учілка прямо аж оргазм зловила - задихала важко, і з почуттям виконаного обов'язку. Заради таких моментів і вона ходила до школи. 

- Дома насосу, - процідила крізь зуби Маша, учениця з четвертими сіськами, і тут же голосніше додала: - Ліс треба берегти, тато нас давно покинув, мама працює актрисою, бабка з дідом десь за МКАДом живуть, я їх і не бачила ніколи, сестри, слава Богу, немає. Допит закінчено?! 

- Маша, ти зневажливо ставишся до храму навчання! Твій тон неприпустимий у спілкуванні зі мною - унікальним носієм державної культури і цінного вантажу знань. Ти ж з попередньої школи повинна знати, що здача грошей на папір - це найважливіший соціокультурний елемент інтеграції в російську шкільництво, акт самовіддачі в ім'я Батьківщини, заперечення себе як міщанського елементу заради великої спільної мети, Батьківщини і країни! Коротше, сучка фарбована, бач вим'я відростила, де бабло? Бабло жени!

- Та пішла ти на хєр, учителька, і не таких директорських прошмандовок обламували з папером! Сісєк немає, харя позсихалися, чоловік пішов або здох від нудьги, бабла не платять, та ще дочка, мабуть, блядіща пропита! Хєр тобі, коза, а не канцтовари від трудового народу, накось, викуси! - З цими словами Маша схопилася, показала народний фак, при цьому жири вивалилися з на розмір менших джинсів - вся постать підлітка-переростка з Макдональдса натякала, що Учителька неіллюзорно може отримати за сусалам. Бачачи таке шоу, задні парти, до цього моменту, що грали в карти на відсмоктування в туалеті і запивали дійство «викруткою», пожвавилися і почали кричати: 

- Пий «ягу» - народжуй шнягу! - Цокаючись банками з освітленою рідиною і навмисне проливаючи кислотні краплі на підручник, освячений керманичами країни. Продзвенів дзвінок: школярі знову обламалися з мордобоєм на уроці.

Вчителька прийшла до вчительської і втомлено сіла. У кутку охоронець-педофіл показував льодяник-сосунець дівчинці з третього класу. Він ще не знав, що дівчинка з п'ятого класу вже знімає все це на відео і буде шантажувати його, розводячи на модний мобільний телефон. А дівчинка з восьмого класу готова продати невинність за новий телефон, поставивши охоронця перед важким вибором. А дівчинка з одинадцятого вже може просто подарувати охоронцеві дорогий телефон: фізрук, розчервонілий і втомлений, тільки що прийняв залік у старшокласниць. У кабінеті у директора, як завжди, замкнено: це нова шлюшка, щойно з інституту, тільки закінчила напрацьовувати «педагогічний стаж». Поговорити було ні з ким, поставити на місце Машу допомогти ніхто не міг, а незібране бабло за канцтовари директор вичитав з учительської зарплати. «Може взятися підлоги мити в школі?» - Подумала Вчителька і засумувала.

Проходячи по шкільних коридорах, повз в'ялих школярів, рік від року деградуючих з веселих кольорових першокласників в безбарвне цинічне говно, готове до «дорослого життя», Вчителька знову піднялася духом. «Нічого, що на їжу не вистачає, нічого, що донька підробляє, нічого, що крадуть з жебрацької зарплати - все перетерпимо. Адже я ж - Вчителька, я вчу, роблю з тупих телепнів справжніх людей! Вони всі мені спасибі повинні сказати, що вивела в люди, підготувала до виходу в світ, поклала ще одна цеглинку в стіну нашої великої Батьківщини!» Хвиля гордості захлеснула Вчительку, і ця безодня поглинула її в один момент. Разом із щоденним переписуванням історії, подвійною мораллю і безпричинною любов'ю до матері-Батьківщини, яка відноситься до своїх дітей, як до вимушеного непорозуміння.

Ось так у нас вчать у школі, всі одинадцять років. Жебраки опущені людці вовтузяться з вашими дітьми вдень і вночі, полощуть свій млявий проурядовий гвинтик в їх незміцнілих мізках, поки ви сидите на ненависній роботі в офісі. Ваші діти вже в школі дізнаються ненависть і смуток і усвідомлюють власну непотрібність і нікчемність. Зростає фантастично зле, похерестичне покоління виморожених невдах, для яких все буде так само і на все - покласти. А на училку - пофіг, у нас голоти з претензією на месію - до чорта. Було б копійчане місце в школі, а вже бійку за копійки завжди влаштують. На тому й тримається цивілізація; на поклонінні з самих молодих років, нівелювання історії і на прославлених злиднях.

---

2010-02-08 15:35:17 (читать в оригинале)

Щойно прочитав, що СБУ затримала підозрюваного в нападі на виборчу комісії. Вчора під двері однієї з дільниць кинули димовухи і заблокували двері.
Ніфіга собі! Я ще розумію, коли мусора вяжуть за такий "теракт" , а тут сбушники ганяються! Знайшли собі ворогів демократії. Тепер захочуть повісити на нього зрив виборів!

P.S.: якщо хтось в курсі, що там за ситуація?

---

Сокиру війни відкопано!

2010-02-08 10:44:32 (читать в оригинале)

Одеса славиться на всю Україну як найбільш толерантне і найбільш кримінальне місто водночас. Цілком зрозуміло, що Одесі надали статус найкращого для життя міста. Кожна порядна і чесна людина з банди може толерантно і чемно співіснувати поряд з іншими угрупуваннями.

Але іноді порядок порушують зміни у політичній ситуації. Передвиборчий період – період неспокою і жорстких баталій. На виборах 98-го року з обох ворогуючих сторін було вбито по півсотні людей. У веселі 90-ті роки це сприймалось цілком природньо.

Минув десяток років і одеські традиції почали призабуватись. Перестали стріляти, почали писати заяви і скарги в суди. Невдалі спроби підриву Смоляра та Пеструєва не дотягують до солідних замовлень. До того ж ці вибухи відбулися поза політикою.

Нещодавно формальну війну своїм ворогам необачно оголосили хлопці з сайту «Таймер». Маючи на озброєні клавіатури, ноутбуки та фотоапарати, інтернет-бійці вирішили перемогти більш зубастих опонентів. Поки що на війну вони відправляють лише слідчих та дільничих, яким вони заявами доручили захищати свої права. Скоріш за все, що працівники цього сайту не одесити – їх батьки не розповіли їм про давню одеську традицію не стучати мусорам. Будемо чекати чергових позовів, заяв, судових прав. А можливо, будуть сльози дружин та матерів. Це вже як пощастить.

Дивують хлопці та дівчата з «АТВ». Вже вкотре вони гублять свої відеокамери, і ніяк не можуть з цим змиритись. Коли вони монтують свої підступні сюжети проти України-неньки, в них думок про покарання не виникає. Але коли вони бачать кількох міцних хлопців перед собою, комсомольський патріотизм одразу кудись зникає. Не допомагає навіть духовне єднання з «великоросами» і спільний з останніми потяг до влади у Одесі.

Смішно виглядають нещасні політичні опоненти, яких нібито ображають ворожі сили. Через кілька годин після нападу потерпілі абсолютно здорові, з рум’яними щічками розповідають на камери, як їх били, та ледве не інквізиційними методами знущались. Ну хіба ж то їх били?! Якби дійсно комусь зламали ногу, відстрелили руку, проламали череп – можна було б говорити про порушення Конвенції прав людини. А так лише дрібне непорозуміння. Із усіх репресованих лише оператор АТВ відвідав лікарню, і той відбувся легким переляком і кількома швами. Не ті роки, не та війна!

Нещодавно політичні кола Одеси підняли великий галас з метою визначити, хто ж обмалював пам’ятник Катерині. Ті, хто скромніші, тикнули пальцем на російських шовіністів. Мотивом для такого вчинку з боку «великоросів» міг бути комплекс ображеності. Їм вже давно подобається скаржитись на утиски, репресії – от ще один привід для сльозливих виступів. Деякі патріотичні сили взяли відповідальність на себе – і правильно зробили! Єдині у кого немає ніяких варіантів, хто б це міг бути – невдахи міліціонери, які тієї ночі охороняли пам’ятник.

Я більше схиляюсь до версії, що то були не визнанні художники. Потяг до мистецтва привів їх до пам’ятника, і там вони намагались створити новий витвір мистецтва. На жаль, спроба була невдалою і їхній витвір так ніхто і не визнав. Більше того на наступний день його хутко змили. Отак і помирають таланти в серцях молодих одеських художників…

До місцевих виборів залишається все менше часу. Одесити з нетерпінням чекають на розгортання воєнних дій на місцевій політичній арені. Поки що не зрозуміло чи переросте протистояння в стрілянину, або так і залишиться на рівні дрібних сутичок. Залишається лише побажати кращого і веселішого життя одеситам…

partizan.net.ua

---

2010-02-07 00:10:34 (читать в оригинале)

Завів свій акаунт на Твіттері (зараз оце перевіряю як працює автоматична трансляція з жж). У кого є так штука - Добавляйтесь http://twitter.com/linux_xxx