Ruda_Tigra Голосов: 4 Адрес блога: http://www.liveinternet.ru/users/ruda_tigra/ Добавлен: 2007-12-15 07:57:37 блограйдером Sensual

Без заголовка

2014-02-06 17:42:32 (читать в оригинале)


Это цитата сообщения Милиана_ Оригинальное сообщениеКримінальні авторитети дали «розпорядження» допомагати ув’язненим активістам Євромайдану

Друзі, дякую Вам за СВОБОДУ!
Багатогодинними стояннями чи акціями під судами, приїздами Автомайдану під СІЗО, розголосом у пресі та пошуком підтримки європарламентаріїв, збиранням підписів депутатів опозиції та своїми молитвами саме Ви вибороли мені звільнення із заручників.
Ця підтримки давала неймовірну силу бути там за гратами. Коли я зустрічав майданівців та автомайданівців у коридорах СІЗО після прийняття закону «про заручників», то поміж запитань про здоров'я та настрій запитував - «скільки ще є сил сидіти в тюрмі?» І від усіх, без виключення, чув одну й ту ж відповідь - «будемо тут стільки, скільки потрібно для перемоги». І це не був пафос, бо в СІЗО з ним швидко розстаєшся. 

Ми знали що Ви не здаєтеся, майдан стоїть в 20-и градусний мороз, а друзі з усіх сил зігрівають наші родини. І це нас тримало.
Дякую коханій дружині, яка стала в ці дні моєю безстрашною та невтомною правозахисницею. Дякую батькам, які з усіх сил трималися, взяли на себе всі сімейні клопоти і давали відчуття надійного тилу.
Друзі, може не усвідомлюєте, але саме Ви підготували атмосферу у в'язниці до нашого приїзду - цілу ніч Ви не полишали нас після рішення першого суду, співали, несамовито сигналили та їхали за нами. Ваше гасло «Друзі - ми з Вами» уже навіть почали повторювати міліціонери, що охороняли нас в середині автозаку. І як в нагороду за цю підтримку стало те, що першу фразу яку ми почули в тюрмі коли відкрилися двері було - «Слава Україні!». 

Вже потім за два тижні перебування це привітання можна було запросто почути в коридорах в'язниці. І так віталися не тільки ми один до одного, а і кримінальні ув'язнені до нас, дізнавшись хто ми. А в боксах, де тримають в'язнів після зустрічі з адвокатом чи слідчим, перед поверненням до камери («хати» на тюремному жаргоні), поруч із застарілими нецензурними висловами в адресу судово-міліцейської системи на стінах нарешті почали з'являтися свіжі написи - «Героям слава!», «Автомайдан-2014».

Територія майдану таки поширилась на Лук'янівське СІЗО! 

Звісно там інший тип боротьби із «системою», про який двома словами не скажеш. І скромні та інтелігентні майданівці, не вважають себе в тих умовах героями-революціонерами. Ми скоріше там виступаємо провідниками, живими свідками подій на Майдані та Грушевського, які інші арештанти СІЗО бачать з екранів телевізорів. 

А інші в’язні, а це і прості люди, яким існуюча система міліцейського свавілля ламає долі, і навіть авторитетні в кримінальному світі люди почали, як не дивно, висловлювати нам свою підтримку. До речі, останні дали «розпорядження» по тюрмі щодо майданівців - тепло приймати, допомагати з усім, що може знадобитися людині, яку прямо з вулиці кинули за грати.
Але деталі матиму час розповісти Вам згодом, тим більше, що з кожним, хто вболівав та підтримав , подарував радість виходу на волю (нехай навіть під домашній арешт і при відкритій кримінальній справі) хочеться зустрітися особисто. 
Друзі, хочу сказати, що ще ніколи не зустрічав таку кількість людей здатних ділити труднощі один одного.
Якщо ми такі, то ніяке зло не може нам протистояти.
Друзі – ми з Вами! Пліч-о-пліч!

---

Футляр совкової української стабільності

2014-02-06 15:36:19 (читать в оригинале)

Одним із найцікавіших феноменів людської свідомості є несприйняття нею очевидного. Події навколо Майдану дають нам тонни цікавого антропологічного матеріалу для подальшого вивчення на користь людству.

Дехто просто не вірить своїм очам, тому і намагається пояснити Майдан звичними кліше. Щось таке знайти хитре, якусь нестиковочку, абощо. На кшталт "та це вони самі своїх і вбили на Грушевського", "ну поміняють одних олігархів на інших і шо далі?".

Це легко зрозуміти і навіть пробачити. Совковій свідомості дуже непросто осягнути, що народний вибух можливий без конспірологічних схем, без чиїхось далекоглядних зазіхань і ретельного планування. Совок, навіть якщо побачить усю цю двіжуху на власні очі, так просто не переконається і не повірить. Завжди буде сидіти в голові оце кріпацьке "ой, шото тут нє то".

Несподівано з'явився майже непрогнозований фактор – масштабне громадянське суспільство, при тому страшно розлючене і завзяте. Ця раптовість викликає недовіру. Як це так люди повстали? Це їх олігархи вкотре ошукують, а якщо не ошукують, ну тоді все за гроші. Ну хіба ж буває інакше? І чомусь їм здається, що оці рішучі дядьки з кийками і щитами в руках - просто кімнатні дурники або майже дебіли. А мусора, як завжди, побєдятъ, бо так було завжди.

Дійсно, в совку так було завжди, але ж і він не вічний. Цього тривожного факту деякі громадяни бояться панічно, бо совок - це їхня зона комфорту, ба навіть домівка. Зникне совок - зникне і їхній світ, зникнуть і вони, бо якщо нема клоповника, то нема й клопів, і це страшно.

Смак брєжнєвського морозива з дитинства накладається на кріпацькі поведінкові стереотипи і перетворюється на зашкарубле радянське "я". Коли ви переконуєте недовірливого опонента в щирості протестів, то фактично позбавляєте його дитячих спогадів, а цього ніхто так просто не дарує.

За УРСР я був піонером і щиро ненавидів піонерію, просто в силу свого природного індивідуалізму, а хтось згадує цей період свого життя як солодкий сон. Саме тому не думаю, що когось варто переконувати. Треба стрімко і рішуче брати своє. Людей непогано переконує дійсність, якщо їхні серця не посохли остаточно, як позаторічна бульба. Зараз, після того, як майже випадково наш упирятник показав свою справжню мармизу, багато хто прямо на очах переживає тяжкий процес трансформації свідомості.

Але завжди були і будуть такі особи, котрі забиваються в найглибші льохи, аби не бачити і не розуміти. Я особисто знайомий з однією літньою жіночкою, мешканкою спального району Києва, котра ніколи не чула слова “тітушки”, і щиро питала – а что ето такоє? Гадаєте, до цієї пані не долітали тривожні вібрації заворушень? Очевидно, що долітали, і це свідчить лише про одне – як тільки пані краєм мозку відчула шурхіт реальності, вона моментально сховалася в футляр побутового вошкання.

І їй не треба нічого розуміти, їй просто треба дожити своє, і лягти в найнадійніший із можливих футлярів – затишну могилку на Лісовому цвинтарі, де не буде ні "тітушок", ані розлючених громадян, ані озвірілої беркутні, ні "регіональних" рил, ні Госдепа, нічого такого, що може зламати кволий розум літньої ідіотки. Там, у цьому футлярі, буде тільки знайомий із дитинства смак брєжнєвського морозива, закручені у слоїк позаторічні огірки, нова ондатрова шапка, піонерський табір і багато гарної стабільності.

Єдине, що ми можемо зробити, - присипати цю стабільність землею і посадити на ній симпатичні чорнобривці, а самим сміливо пірнути у вир перетворень, у коловорот життя. Цвинтар - не місце для дискусій.

http://www.theinsider.com.ua/art/52f1133823669/?fb...ikes%22]&action_ref_map=[]

---

Без заголовка

2014-02-06 13:45:15 (читать в оригинале)


Это цитата сообщения Диора Оригинальное сообщение Просто прочтите: Сказка о лунном лучике...

 

 Огромная просьба ко всем, кто увидит этот пост: перепостите его. Не обязательно цитировать, можете просто скопировать следующий ниже текст и разместить у себя в дневнике. Я нашла его на Фэйсбук и хочу передать дальше. Пусть как можно больше людей прочитают чудесную трогательную сказку, и если каждый, кто будет ее читать, мысленно пожелает здоровья автору, может быть, тогда случится Чудо и мальчик победит свою болезнь. Я не знаю лично ни самого маленького сказочника, ни того, кто выложил сказку в интернет... Но разве это важно? Итак, пост с FB (оригинал):

 

 

" Эту сказку написал мальчик, живущий в хосписе. Мишка, ему 12 лет. С прошлой осени он «отказной» у врачей. Он написал ее на школьный литературный конкурс, но это не так важно. Важно, что он хочет, чтобы его сказку читали. Чтобы чувствовали – кому нужно и кто захочет… Когда Мишка лежал в реанимации, ему пообещали, что его сказку еще будут читать. На сегодня – ему лучше. Поделиться этой сказкой - одно из тех Чудес, что мы можем сделать своими руками – чтобы исполнилось желание ребенка, и сказка прошла более длинный путь. Мишка заслужил это...

 

 

 

 

СКАЗКА О ЛУННОМ ЛУЧИКЕ

«Жил-был маленький золотистый лунный лучик. Он был совсем тонкий, с трудом пробивался сквозь густые тучи. В сумрачном лесу он часто терялся среди веток, и не мог попасть в комнату через окно, если шторы были задернуты. Он мечтал стать таким, как старшие братья – сильные и яркие солнечные лучи, что бы приносить всем тепло, жизнь и радость. Лучик печалился: «Неужели я всегда буду таким слабым? Что я смогу сделать хорошего?» Но однажды красивая серебряная звездочка сказала ему: «Мы с тобой – особенные. Мы умеем светить ночью и дарить миру волшебство. Просто гори от всего сердца и ничего не бойся!» И лунный лучик побежал по темной воде реки и нарисовал сверкающую дорожку. Все птицы, рыбы и даже деревья на берегах залюбовались ею. Потом лучик пробрался в открытую форточку одного дома и ласково погладил по щеке малыша, который увидел сказочный сон. Лучик заиграл на лесной листве и помог заблудившемуся оленёнку найти свою маму. А к утру он, усталый и счастливый, возвратился домой – в лунный диск. И спрятался там до заката, до следующих подвигов!»

 

 

 

 

Если вы поместите эту сказку у себя на странице, Мишка Вам будет очень признателен, возможности разместить свою сказку в интернете у него нет. СПАСИБО ОГРОМНОЕ ВСЕМ, КТО ПРОЧИТАЛ СКАЗКУ, КТО РАЗМЕСТИЛ У СЕБЯ – ВСЕМ, КТО ПОМОГАЕТ ДЕЛАТЬ ЧУДЕСА СВОИМИ РУКАМИ! И ДАВАЙТЕ ВСЕ ВМЕСТЕ ПОПРОСИМ ВЫСШИЕ СИЛЫ ПОМОЧЬ МАЛЕНЬКОМУ СКАЗОЧНИКУ НАПИСАТЬ ЕЩЕ ОЧЕНЬ, ОЧЕНЬ МНОГО СКАЗОК! Давайте побудем тем светлым лучиком...

P.S денег никаких не нужно. Просто прочтите...

Передайте сказочку другим читателям.

Порадуйте ребёнка."

 

 

---

Новости транслировали, с трембитами выступали

2014-02-06 13:33:43 (читать в оригинале)

Сегодня на 19:00 запланирован очередной сеанс пыток берканутых. Им покажут фильм. Аж два. Про хатынку очередного пээраста и про Захарченку.
http://life.pravda.com.ua/society/2014/02/6/151523/
Ванугю подключение песен Йоси Кобзона. А то и Аллы Пугачёвой.

---

Свадьба в КМДА

2014-02-06 12:24:30 (читать в оригинале)

http://society.lb.ua/life/2014/02/05/254434_kgga_igrayut_pervuyu.html