Ехали сегодня с идейным таксистом. Лет 40. Чуть лысоват, крепыш, но не спортсмен. Водила–трудяга. Таких в компании друзей считают политически образованными, наверное. Классический key opinion leader.

Дверь еще на захлопнул, а он уже стал возмущаться Майданом и предлагать одно яркое решение за другим: от разгона до расстрела «этих бандеровцев».

Сначала я почувствовал, что пульс у меня стал сильнее, что дыхание сбилось. Все равно сижу молчу, вижу, что персонаж настолько самоупоён своими идеями, что дискуссии не выйдет. А потом вдруг чувствую.. правду ведь говорит. Чувствую, что поддержать его должен в его стремлении навести порядок–разогнать–расстрелять! Вспомнил, в общем, что родом я из Мариуполя, ну и понеслась.

Братуха, говорю, я вообще считаю, что у нас реальный президент в стране, которым можно гордиться. У него 2 ходки. Он жизнь знает и за решеткой и на воле. Там за базар отвечают, не то что здесь. А эти интелигенты ху»№%вы на майдане, пороху не нюхали, фраера галимые.

Таксист слушает. Я продолжаю.

 

Была бы моя воля, я бы две зоны пацанов освободил, пускай они на этот майдан гребанный завалятся, на пики этих бандерлогов пасажают, тогда и посмотрим, чья правда. Скажи?

Слушает и в зеркало уже внимательно так на меня глядит. Не поймет стебусь я или правда по фене ботаю.. Вроде и кивает, но не уверенно как–то.

Народ, говорю, это лохи. А лохи должны платить. Их доить надо, как коров.
Мусора с нами заодно, пайку отрабатывают по полной. Бизнес разделить между братвой, общак чтобы полный был, а то сейчас эти фраера на тачках катают, а пацаны на зонах баланду хлебают. Ты как, говорю, брат, согласен?

Замолчал таксист. Сдулся прям как–то. И дискуссии горячей не получилось.

Не знаю, будет ли он как раньше пытаться всех расстрелять–разогнать, но картинку своего светлого альтернативного будущего он представил, кажется, очень ярко.

Активісти Майдану склали список зниклих та затриманих у період Єврореволюції  під час сутичок із міліцією в м.Києві.

Перелік ТУТ. Постійно оновлюється!

Людиною тижня на Прикарпатті визнано Олександра Костура

«Беркут» побив Сашка вдень 22 січня, о першій годині. Потім його допитали й разом з іншими активістами повезли за місто. Він у кишені набрав на телефоні номер своєї тітки, і десь годину жінка слухала розмову Сашка з викрадачами. Потім телефон вимкнувся. Хлопця вважали зниклим, рідні боялися за його життя. Знайшли Сашка Костура у Святошинському райвідділку міліції Києва. Наразі хлопець у Лук’янівському СІЗО, де протягом двох місяців чекатиме на суд.

До Києва він приїхав 20 січня. У день арешту планував повертатись до Франківська.

Близькі знайшли в інтернеті матеріали, де зафіксовано його затримання, створили відеоролик із фрагментами записів і фото, на яких хлопця б’ють «правоохоронці» – беззбройного, без елементів захисту, в голову, до втрати свідомості.

До Сашка у Київ поїхали його тітка та двоюрідна сестра. Мами він не має, а батько – інвалід І групи, до столиці поїхати не зміг. 26 січня рідних до нього не пустили: всі зустрічі з ув’язненими відмінили через захоплення Мін’юсту.

У вівторок, 28 січня, родичі нарешті побачились із Сашком. Його тітка Оксана Мохник розповіла, що сидить він у камері із ще одним активістом. Сашкові знімають шви – удари в голову були сильними. За його словами, наглядачі до ув’язнених ставляться нормально, лише слідчий постійно погрожує та принижує.

Адвоката Сашкові Костуру призначили безкош­товно, а франківський нардеп Руслан Марцінків обіцяв взяти його на поруки.

Отже, якщо раніше ми говорили про Майдан як про мирний протест, то зараз маємо і вогонь, і кров, і смерть. Сподіваємось, число загиблих, зниклих та заарештованих не збільшиться, а Сашка рідні скоро дочекаються в Івано-Франківську.