RSS feed of hiblogger.net user maxi4u Голосов: 1 Адрес блога: http://maxi4u.hiblogger.net/ Добавлен: 2010-05-08 02:04:06 блограйдером maxi4u

НЕОЭКСПРЕССИОНИЗМ Михаила ЗАБЛОДСКОГО. M/Zablodskiy neoexpressionism

2011-12-10 20:44:46 (читать в оригинале)

Читать дальше...

---

НЕОЭКСПРЕССИОНИЗМ Михаила ЗАБЛОДСКОГО. M/Zablodskiy neoexpressionism

2011-12-10 20:44:46 (читать в оригинале)

Читать дальше...

---

Пам*яті історії

2011-12-10 20:28:50 (читать в оригинале)

От просто цікаво, якби тоді, в тому сірому й далекому 1914 році

Вона не народилася, чи народилися б Ми  Тут,

і чи народилися б взагалі?...

7 листопада 1917 року відбулася Велика жовтнева революція - перша у історії соціальна революція, проголошена соціалістичною. Саме з неї розпочалося становлення однієї з найбільших держав світу СРСР. Держави – великого могильника цвіту націй і водночас колисці найкращих діячів культури, мистецтва та спорту. Держави з безкоштовними освітою та медициною і громадянами, які часто не знали ні того – ні іншого, держави , де найвищою цінністю була людина і де жертвували найбільше нею ж.  

Ще 20 років тому в Україні це свято відзначали, чи не як найголовніше свято країни: військовий парад, масові демонстрації, покладання квітів до визначних місць,  червоні стрічки – все це було частиною загалу, воно настільки  глибоко вкоренилося в мозок суспільства, що сприймалося, як щось цілком належне і незаперечне.  В ті моменти народ ставав однією величезною плямою на тлі багаторічної історії:  масовий психоз чи свідоме міцне  об’єднання громадян? Не нам зараз про це  судити.

Велика Жовтнева революція цьогоріч відсвяткувала свої 94. Зовсім бабуся вже – не дивно, що з кожним роком  сили її покидають і вона щораз мусить спиратися на мужнєне  мужнє плече своїх нащадків. Колись Вона, ще тільки-тільки з’явившись на світ,  кинула всі свої сили на боротьбу за  справедливе і чисте майбутнє, за рівність і братерство, за мир у всьому світі – дарма, що довелося йти по головах – відрізаних історією головах, Її переконали, що все робиться заради вищого добра, заради майбутніх поколінь, в пам’ять минулих.  Її переконали – Вона повірила. Як тут було не повірити, якщо про це кричали на кожному кроці? Всі : батьки, сусіди, преса. В кожному місті, на кожній площі лунали Її гучні гасла і заклики – через рік, два, п’ятдесят… Як тут було не повірити, як завдяки Їй прогресувала наука, освіта, медицина? Люди , сліпі і загрузлі в багні незнання бачили світло, світло попереду. Хіба це не було дивом? Хіба це не було добре?  Хіба чула Вона прокльони вбитих горем матерів, збожеволілих від розпачу солдат,  спухлих від голоду дітей, коли сама оглухла від бурхливих овацій і голосних курантів в Її честь? Як тут було не повірити???  Тепер Їй, старій та немічній, намагаються закинути обвинувачення у якихось злочинах та несправедливих рішеннях? Як так? Вона все своє життя присвятила ідеї… Правда, не помітивши, як Її ідею майбутнє повільно трансформувало у вироджене буття.

 Який жаль, що молоде покоління виховане зовсім не в тому дусі, в якому виростала Вона – воно перенасичене духом свободи і вседозволеності, власні інтереси ставлячи понад всезагальні, воно загубило у безвісті своїх кумирів – віддавши їхні  безцінні духовні і матеріальні надбання на осуд ворогів. Воно безсило борсається на піщаному березі, марно хапаючи ротом повітря – його не напоїла кров ворогів, його не загартувала холодна сталь.  Теперішнє покоління. Воно порожнє, Її нащадки безплідні – єдине, що вони вміють це розмахувати руками в марному пориві злетіти на вершину гори, забуваючи, що насправді шлях туди важкий і тернистий.  Слова… Лише слова.

20 років тому Її поховали. Поховали з почестями на найвиднішому місці на кладовищі. Була присутня незліченна кількість людей – прихильників, соратників, просто тих, хто її пам’ятав і знав. Не було лише рідних, і тих, кого Вона колись називала своїми друзями – вони померли задовго до того – ще в перші роки Її тріумфу, їх не засліпила слава – вони побачили правду.

20 років тому її поховали…  Тільки не Її, а Її портрет, розмальований усіма можливими кольорами, виконаний в стилі нео-модерн.  Вона стояла поруч і дивилася, як в сиру землю опускають домовину з Її славою. Вона стояла поруч і бачила, як над  могилою встановлювали хрест з Її іменем. Вона стояла.. непомітна, стара, виснажена роками – більше схожа на тінь, аніж на ту, яка присвятила себе вищій цілі людства.

Сьогодні Їй 94. Вона прожила довге життя, оповите загадками і нерозгаданими таємницями.  Тепер Вона все частіше забуває своє ім’я, все частіше не може піднятися самостійно. Вона згорблено зіщулилася під холодними вітрами сучасності – Їй ніде немає місця.  Минуле її поховало, майбутнє –  не приймає. Презирливі погляди боляче колють в серце – нерозуміння…

 Але ж з самого народження Вона боролася за цей день, за цей шматочок світу, який ми називаємо своїм життям.  Її переконали – Вона повірила. Як тут було не повірити?..

P.S.Хто ми такі, щоб судити історію?

---

Звершилось! (Євангеліє від св. Івана, 19 (30))

2011-12-10 20:25:59 (читать в оригинале)

Вузенькі вулички великого міста сплітаються в хитромудрі лабіринти думок мільйонів перехожих. Вони снують розбитими дорогами з розбитими душами у пошуках вічних істин швидкоплинного життя. Пістрять кольори райдуги у кожній молекулі, перетворюючи світ на калейдоскоп секундних моментів, невипадкових фраз і випадкових подій.

Він стояв серед всього цього, похилившись під важким тягарем буденності і вдивляючись в далечінь байдужим поглядом людини нового віку. Перед Його очима пінився океан людського гомону, перемішаних надій і розпачу, зливаючись в єдине із скреготом гальм, стукотом сердець, подихами, порухами, божевіллям…

«Звершилось, - подумав Він -  а світ досі прагне крові. Світ досі бореться за життя, забувши, що померти можна задовго до того, як його поховають. Поховали… Серця, думки, бажання… Лишились тваринні інстинкти, голі потяги і безмежну самозакоханість. Любов до себе заливає очі сірчаною кислотою – Вони ж приписують свою сліпоту до розряду чогось перехідного.  Щось банальне, щось неважливе…А що важливо? Вижити? Для чого? Для кого? Постійна боротьба виснажує тіло, вбиває душу. Хто ж бореться? Вони. Проти кого? Проти себе. І немає цьому кінця, і немає цьому пояснення. День за днем, крок за кроком людство поринає все в глибшу  темряву, все густіший морок огортає його, утворюючи на тілі чорні діри, в яких безслідно зникають пізнання, простір і час.

Вони не шукають причини – замальовують наслідки, не будують мир – макетують оборонні фортеці і моляться… Моляться. МОЛЯТЬСЯ! Своїм богам, чужим; мертвим і живим; існуючим і неіснуючим. Бояться пекла, давно створивши його тут. Що може бути жахливішим за Них? Ангели з обпаленими крилами. Ангели болю, страху та смерті. Кожен Їхній дотик випікає на життях мітки приреченості, а Вони досі вірять, що всемогутні Їх врятують. Безглузді, чого Вони прагнуть, несамовиті? Створити ікони з Дисидентів, бурхливим потоком ринути за словом правди і  РОЗІП’ЯТИ… істину; тому, що, цинічні «не бачать колоди в оці своєму, а в оці брата свого заскалку бачать»*.

Він стояв на Голгофі, похилившись під важким тягарем і посилаючи в далечінь затуманений погляд мученика. Біля Його ніг бушувало море людського поголосу, перемішаних ненависті і любові, зливаючись в унісон беззмістовності…

«Звершилось, - подумав Він, - а світ ще досі прагне крові…»

* - Євангеліє від Матвія, 7(3)

---

Коли все закінчиться, нікому буде розбиратися з чого все почалось.( Валентин Доміль)

2011-12-10 20:16:33 (читать в оригинале)

                                                                 Завтра сонце зійде так само, як це було сьогодні

                                                                     чи вчора. Зійде воно і тоді, коли нас вже  не   буде. 

                                                                     Робить воно це не для нас і не заради нас.

                                                                                                      Орест-Оскар Бінеллі

 

                                                                          Історія того, що є – це історія того, що було і

                                                                            того що буде.

                                                                                                  Жан-Анрі Бернардер

 

Будь-яка історія розпочинається з банальної випадковості. Крок вліво – крок вправо – в повітрі будуються всі можливі варіанти всіх можливих шляхів. Хто знає, може вони таки всі втілюються в життя: десь в інших вимірах, інших просторових рамках чи часах. Кожна наступна секунда теж випадковість. І, здається, цьому не буде ні кінця ні краю – Безперервність зливається  з Вічністю в щось істотно важливе і істотно безмежне.

«Кінець історії»… Логічно припустити, що є і  її «початок». Іноді здається, що без цього розуміння «початку», «начала» немає сенсу говорити про кінець( не важливо, в прямому чи переносному значенні). Коли навіть не маєш уявлення з чого все розпочалося, як можна підводити риску під  мільйонами і мільярдами років і життів? Адже, в кінці кінців, ми прийдемо до джерела, до самого початку, підтвердивши теорію про спіральність світу. Мали рацію свого часу античні філософи, такі як Арістотель, Платон, Полібій, які вважали, що історія рухається за висхідною, але по замкнутому колу з поступовим поверненням назад до висхідного етапу, до первісного. Розвиток зупиниться. Людство зупиниться. Повний стоп. В майбутньому.

Ніхто не знає дати початкового відліку. Чи то виникнення людини, чи виникнення Землі, Всесвіту чи ще чогось. Здається, тоді де правда? Юстен Гордер у романі «Помаранчева дівчина» дуже слушно підкреслив:

«Якщо все, що відбулося в історії космосу , стиснути в одну часову схему до доби, то можна сказати, що Земля виникла до вечора, динозаври з’явилися ближче до півночі. А людство існує тільки в останні дві секунди.»

Це зовсім ніщо, це зовсім ніскільки. Висновки кожен робить свої. Початок і кінець тотожні, але різні з точки зору людини. Хочеться все-таки дійти до якогось логічного пояснення, пояснення якому немає,  принаймні ще немає, але до якого прокладається дорога мільйони і мільярдами. Відповідь ховається у різних аспектах. Можливо їх поєднання і подарує істину, а можливо ще глибше затягне вузли.

«На початку Бог створив небо й землю»(Буття, 1:1)

Будемо вважати цю фразу  нульовою точкою, початковим пунктом, адже недаремно – це перше речення увіковічнене у найсвятішій християнській книзі Біблії..(Прикладом також можуть послужити і інші релігії з їх святими писаннями: «Коран», «Веди» - всі вони передають одну суть, продиктовану лише різними народами, традиціями і законами. Так, як християнство ближче до нас, дозвольте скористатися саме ним.)

 Бог створив день і ніч, Бог створив все живе, створив рай, створив людину. Створив, знаючи наперед, що їхнє перебування невічне. Що таке людство? Забавка в руках ляльковода? Чи найліпше творіння вищої сили? Гра? Тільки чия гра? Але не про це мова. Мова про історію.

 Світ створила божественна істота, і тому (далі по курсу) вона опікується ним, спостерігає за його життям і врешті-решт керує самою історією. Світ має божественне походження – факт, який  не заперечить жодна віруюча людина, але чи має світ своє закінчення? Нерозривність? Чи можна розділити світ на Всесвіт  і історію цього Всесвіту? Безперечно, що можна.. В Біблії дуже яскраво висвітлюється загибель історії і аж ніяк не світу. Ось саме цей кінець історії, з точку зору Біблії, виглядатиме десь приблизно так: після захоплення влади на Землі Антихристом, відбувається вирішальна битва небесних і пекельних сил, і на планеті, в результаті, запанує Царство Боже, себто рай, себто те, з чого все починалось. Божественне начало, божественна кульмінація. Божественний кінець. Кінець історії. Історія людства досягне максимальної точки і завмре, зависне у часі і просторі. «Я Альфа і Омега; Перший і Останній; Початок і Кінець»( Об’явлення Св. Івана Богослова, 22:13). Початок і кінець. На одній прямій. Тотожні. Рівні. Чи не про це говорили Платон та Арістотель? Замкнуте коло, де А=В, де вони лежать на одній прямій і мають рівні координати. Ідентичність. Світ повернеться до того з чого все починалося. За Біблією.

«І бачив я небо нове й нову землю» (Об’явлення Св. Івана Богослова (21:1))

«Ми залишимо цей світ таким же порожнім і таким же злим, яким ми знайшли його при своїй появі» (Вольтер).

З наукової точки зору історія і світ нерозривно пов’язані, але не світ і історія. Існування першого неможливе без другого. Кінець світу  буде виключно фізичним явищем – людство зникне, а залишене після нього «ніщо» втратить історію. Але загляньмо на початок. Що ми там бачимо?  Всесвіт представляє собою гігантське «все». Можливо, десь на його теренах існує «щось», але нас цікавить виключно наш світ. Його нема. Тобто він є, але поки що складається з мільйона частин, які хаотично розкидані у  цьому Всесвіті, що сформувався після Великого Вибуху. Частинки рухаються, рухаються і, врешті-решт, починають скупчуватися, утворюючи небесні тіла, галактики, системи, планети, в тому числі і нашу Землю.

Перший пункт. Точка відліку. Далі Земля пише свою історію сама. Вона формується, змінюється, покривається атмосферою, з’являються живі організми… Але Її життєвий годинник лунко вистукує:тік-так, тік-так. Безглузді, немічні істоти метушаться на Її тілі, намагаючись уповільнити темпи Земного обертання, своїми, нічого не вартими, життям, вони пишуть свою історію, тісно вплітаючи туди історію, власне, Всесвіту. Тік-так. Годинник і не думає зупинятись. З чорних глибин неозорого космосу падає дощ скам’янілих зірок.. Падає, розриваючи тіло землі на шматочки , лишаючи після себе вигоріле людство і НУЛЬ. Тік-так. Земля відраховує останні секунди. Сонце втрачає останні краплинки свого світла і тепла. Холодно. Мертво. Білий карлик. Кінець історії і повернення до початку. До мертвої , порожньої, тихої Землі. До Землі, з якої все і розпочиналось. А=В? За наукою. Мільйони природніх і техногенних катастроф можуть за мить замалювати одну-єдину історію, стерти її разом із Псевдовсесвітом , бо справжній Всесвіт лишиться, загине лише наш.

«Кінець світу може настати хоч завтра. І людина ніякий не цар природи.»(Георгій Алєксандров)

«Вся історія людства – погоня за неможливим, і при чому нерідко успішна. Тут нема ніякої логіки: Якби людина незмінно слухала логіку, то досі жила б у печерах…» (Кліфорд Саймак)

Все почалося з початку. Цей початок природа заклала у первісності, зробивши її(або її  стан) нулем. Від цього моменту розпочалося людство і його історія. З першими лише його проявами людське суспільство йшло пліч-о-пліч з розвитком – починаючи з першого обробленого каменю, закінчуючи польотами у безмежні простори нашого Всесвіту.. Рік за роком, століття за століттям людина вигадувала щось нове: колесо, мушкет, фотографія, інтернет… І здавалося б цьому списку не має бути закінчення, АЛЕ що трапиться тоді, коли всі слова вже будуть сказані, всі винаходи вже винайдені, коли суспільство нарешті знайде ту утопію, досягне свого апогею, якого  воно прагне? Чи буде мати сенс переспівування і переписування? Френсіс Фукуяма розглядав цю проблему таким чином, що  у висновку в нього :

«Людство знайде оптимальну форму і загальнолюдський ідеал. Йому більше нічого не залишиться, окрім того, щоб поширювати цю ідеологію на інші країни, створюючи таким чином загальнолюдську державу. В цьому і полягає сенс історії людства»

Таким американський філософ бачив «кінець історії». Тому, що дійсно, яка історія може бути в суспільстві, гладкому, мов поліроване скло?

«В людства є лише два шляхи: прогрес або деградація, консерватизм в чистому вигляді суперечить суті законів Всесвіту» (Альфред Норт Уайтхед)

Людство рухається. Пише історію, сплітаючи  все в павутину Безкінечності. Творить – руйнує. Народжує – вбиває. Для чого? Для того, щоб дійти до межі? Для того, щоб ті дві секунди його існування таки минули? А що далі? Годинник проб’є дванадцяту. 00.00.  Новий початковий відлік. Кінець стане початком, зародиться щось нове, достоту досі невідоме.  Щось помре, щоб відродитися в іншому вигляді, в інших формах, з іншими цілями і призначеннями, з новою історією, але живою, не мертвою. Про який «кінець історії» ми говоримо? А=В, А наближається до В, В до А. Коло. Немає остаточного фіналу, тому, що все черпає свої сили з початків . Рай – закінчиться раєм, порожня Земля- нею ж , первісність – первісністю. В кінцевому результаті годинник знову проб’є 00.00.

Ви запитували чи є «кінець історії»? Можливо, але тільки якщо безперервність перерветься.