RSS feed of hiblogger.net user maxi4u Голосов: 1 Адрес блога: http://maxi4u.hiblogger.net/ Добавлен: 2010-05-08 02:04:06 блограйдером maxi4u

Типы автоэвакуаторов

2011-11-13 22:21:43 (читать в оригинале)

Современные эвакуаторы занимаются погрузкой, транспортировкой и доставкой самых различных видов транспорта: легковых автомобилей, мототехники, а также автобусов, грузовиков, броневиков, спецтехники. Следовательно, автоэвакуаторы различаются между собой по грузоподъемности, оборудованию, а также типу и способам погрузки.
Существует два принципиально разных типа эвакуаторов:
- лебедочные эвакуаторы
- эвакуаторы с КМУ (краном-манипулятором)
Лебедочные эвакуаторы затягивают машину на тросе, а эвакуаторы с КМУ поднимают ее на кране, зацепившись специальными фиксаторами за колеса. Большинство организаций используют лебедочные эвакуаторы. Эвакуаторы с КМУ часто используют муниципальные организации для эвакуации неправильно припаркованных автомобилей в крупных мегаполисах, или же в случаях сильной деформации машины из-за ДТП - во всех остальных случаях эвакуатор с КМУ ничем не лучше обычного эвакуатора с лебедкой. Заказ такого эвакуатора значительно дороже.
Лебедочные эвакуаторы в свою очередь тоже делятся на две группы:
- полной или частичной погрузки
При частичной погрузке эвакуируемая машина устанавливается на платформу только одной осью - вторая же самостоятельно едет по дороге вслед за эвакуатором. Возить легковые машины на таких эвакуаторах не рекомендуется: в процессе перевозки на неровностях дороги можно повредить бампер автомобиля: он висит совсем низко.
Эвакуаторы полной погрузки также бывают двух видов:
- с цельносдвижной погрузочной платформой
 - эвакуатор с платформой ломанного типа и сдвижными аппарелями
У первых вниз съезжает целая платформа, что значительно упрощает погрузку автомобилей с заблокированными передними колесами. У вторых для заезда на платформу эвакуатора из грузовика опускаются металлические листы: завести по ним автомобиль с зажатыми намертво колесами фактически невозможно.
Лебедочный эвакуатор - наиболее распространенный вид эвакуаторов. Преимущество такого эвакуатора заключается в том, что он может транспортировать автомобили довольно высокой степени аварийности, и в то же время лебедочный эвакуатор более доступен по цене - конструкция лебедки с тросом чрезвычайно проста и дешева. Даже когда у автомобиля колеса заблокированы или по какой-либо причине отсутствуют вовсе, то лебедочный эвакуатор окажется в силах справиться с перевозкой.
Но у лебедочного эвакуатора есть и некоторые недостатки, и основной - такой вид эвакуатора очень зависим от ситуации и условий эвакуации. Пострадавший автомобиль должен быть расположен максимально удобно от эвакуатора. Только так можно с помощью лебедки погрузить машину на платформу. Если же автомобиль угодил в кювет или припаркован неудобно среди других машин, такому эвакуатору подобраться к объекту чрезвычайно сложно или невозможно.
Эвакуаторы с кран-манипулятором (КМУ) – такие эвакуаторы имеют гораздо больше возможностей, обладают большей мощностью и способны транспортировать все без исключения виды легковых автомобилей, включая минивэны и даже микроавтобусы. Установка кранов манипуляторов позволяет таким эвакуаторам перевозить все типы машин, пусть даже в самом тяжелом аварийном состоянии. И самое важное - такой эвакуатор может вытащить аварийную машину в любых, даже самых неблагоприятных условиях. Купить кран манипулятор несколько дороже, но его преимущества неоспоримы.
Платформы эвакуаторов с гидроманипулятором также бывают разных типов: стационарные, аппарельные и гидравлические. Наиболее безопасными и удобным считаются эвакуаторы с гидравлическими платформами.
А какой купить эвакуатор - решать Вам.

---

Родимка. Таня Малярчук

2011-11-13 21:50:24 (читать в оригинале)

Я переконаний, що людям не треба бути разом. Треба бути окремо. Люди, коли вони разом, тільки мучаться одне з одним. Хтось один з них, той, хто любить менше, завжди робить щось таке страшне, умисно страшне, другому, бо не може інакше. Йому кортить. Спрацьовує якийсь невідомий мені закон відсторонення, бажання розпастися на дві окремі половини. Не знаю, як сказати краще. Один з двох завжди жорстокіший, хоча, може, і не хотів би таким бути. Щось його тягне мучити іншого, підвішувати його на тоненькому мотузку за крила і питати, чи не болить.
   Я три роки жив із нею і три роки казав, що не болить. Бо мені справді не боліло. Я міг би відрізати собі голову і подарувати її їй на восьме березня, і мені би не боліло. Аби вона була щаслива, маючи у сумочці мою голову.
   Я ревнував її до всього живого і навіть неживого. Ревнував її до її самої, бо часто мені здавалося, що вона зраджує мені із собою. Що любить себе більше, ніж мене. Але я це приймав. Таке може бути. Нехай. Люди великі егоїсти, і дуже страшно кохати більшого егоїста, ніж ти сам. Можливо, щось не так зі мною. Можливо, я якийсь мазохіст, і хотів того. Можливо, вона ні в чому не винна. Можливо, я любив її засильно. Таке може бути.
  Деколи мені здавалось, що я хочу жити в ній. Бути нею. Бути її родимкою на шиї. Ходити всюди з нею, бачити, як вона зустрічається з іншими людьми, чути, що вона думає, і не думати самому. Бути її думкою. Жити в ній. Не бути окремою людиною. Вибачте, мені важко точно висловлюватися. Але я кажу те, що відчував тоді. Я не хотів бути окремою людиною. Психіатри знайшли би відповідний термін, який би правильно схарактеризував мою хворобу. Бо це була хвороба. Це не звичайне кохання. Якщо кохання взагалі може бути звичайним. Не знаю, нащо кохання існує. Воно ненормальне. Воно знищує людину. Дає їй надію ніколи не бути окремо, а потім раптом зникає, вбиваючи все заразом – і бажання щось робити, і бажання думати, і бажання жити взагалі. Після нього стає порожньо. І тоді вкотре розумієш, що мусиш навчитися, що ти – сам. І завжди будеш сам. І вмреш сам. І ніхто не зробить легше. Ніхто з людей.
    Вона, я думаю, любила мене просто. Прибирала нашу квартиру, готувала мені смачну їжу, кохалася зі мною, розповідала, як минув її день, спала в мене на плечі, сопіла мені під вухом, одягала мої футболки, раділа зі мною, нудилася зі мною, у потягах ми спали на одній поличці, і нам ніколи не було тісно, вулицями й містами ми ходили обійнявшись або за руки, зустрічалися з друзями, випивали разом з ними пиво, іноді пили пиво вдвох, аж до ранку, говорили про те, які ми щасливі й що так буде завжди. Ми разом планували наше майбутнє, але не так – тупо, а нормально – на 15 хвилин уперед. Разом купалися, разом голилися: вона – ноги й під пахвами, я – підборіддя. Разом їздили по Україні. Багато їздили, бачили багатьох людей і потім говорили про них одне і теж. Ми однаково оцінювали все довкола. Однаково думали. Боялися того самого. Любили те саме. Могли добами сидіти в квартирі й дивитися її кіна. Я, чесно кажучи, не люблю дивитися кіна, а вона дуже любила, - і я мусив. Вона дивилася свої кіна, а я дивився, чи вона їх дивиться. Часто вона плакала від кіна, а я її заспокоював. Не міг бачити, чи вона плаче від кіна. Бо це дурниця. Повно людей навколо в реальному житті вмирають або їм дуже погано, а вона плаче через дурне кіно. Я їй це казав, а вона відповідала, що є сентиментальною і злою. Що її не обходить якийсь невідомий берег Нілу, де голодують негри. Вона не може плакати через них, тих голодних негрів, бо не знає, як само вони голодують, не бачить, які вони голодні. А кіно – те саме, що життя. Кінам треба вірити. Так вона казала. Я сміявся, а потім ми готували вечерю, або пили чай, або просто лежали на ліжку і дивилися в темряву. Після плачу вона ставала така вразлива і наївна, як маленька дитина. Я мусив гладити її по волоссю, притуляти до себе і відчував себе батьком. Відчував, що вона не може без мене, і ніколи не зможе. Але вона змогла.
    За три роки ми розлучалися лише раз. На десять днів. Вона мусила поїхати у справах до Польщі. Поїхала. Дуже не хотіла їхати. І я не хотів, щоб вона їхала. Без неї я не міг жити. Перебував у нестерпному стані чекання. Щось робив, с кимось говорив – але насправді чекав. Десять днів чекав. Перші дні було найважче. Посередині розлуки раптом усвідомив, що вже скоро вона повернеться. Останню добу навіть не лягав спати. Чекав, як придурок. Хоч мені зараз не шкода себе. Не шкода, що був придурком, і не шкода зараз себе так називати.
   Прийшов на вокзал зустрічати її на три години раніше. Одягнув білі штани. Вона не любить мох білі штани, вона називає їх «піжонистими», але для мене вони якісь святкові, радісні. Підстригся спеціально. Навіть скористувався дезодорантом, хоч ніколи ним не користуюся, бо не люблю штучні запахи. Люблю запах тіла. Живого тіла. Він мені найприємніший. 
   Коли приїхав її потяг, я так біг до потрібного вагона, що мало не збив з ніг якусь стару перекупку. Ненавидів тоді цю перекупку. За те, що стоїть у мене на дорозі. Що перешкоджає побачити Її. 
  Вона вийшла, - і я обійняв її міцно-міцно. Здалося, що світ зупинився. Або навпаки, що все нарешті повернулося на свої місця. Що я перестав чекати, і світ також перестав чекати. Я обійняв її і став цілісним. Щасливим, іншими словами. 
   Перше, що вона сказала, було: «Нащо ти одягнув білі штани? Тобі вони не пасують». 
   Я мовчав. Напевно, виглядав ідіотом. І всміхався, як ідіот. Та ідіотська усмішка приросла до мого лиця за час, коли її не було. Така дуже ідіотська усмішка самотньої людини, нещасної самотньої людини, яка тільки те й робить, що чекає. 
  Потім вона сказала: «Нащо ти так по-дурному усміхаєшся?»
  Я сказав: «Не знаю, що тепер робити, ця усмішка приросла до мого лиця, поки тебе не було.»
  Я виглядав її запобігливим слугою. Привіз до дому, нагодував, помив, уклав до ліжка, гладив, цілував, як якусь найпрекраснішу в світі ляльку. Вона обіймала мене, але якось не так, як завжди. Сказала, що трохи відвикла і що це нормально. За один день усе знову буде, як завжди.
  Через тиждень вона зізналася мені , що закохалася в іншого чоловіка. Так спокійно зізналася. Жорстоко. Так, ніби кинула мені під ноги здохлого щура і сказала – роби тепер з ним що хочеш!
  Я навіть не зрозумів, що вона має на увазі. Про що вона говорить. Який інший чоловік? Як це – закохалася в іншого чоловіка? Як таке може бути? Що значить закохалася? Переспала з ним чи просто закохалася?
  Вона сказала: «Просто закохалася»
  Що це значить?
  Не знаю. Мною трусило, коли його бачила. Хотіла буди з ним. Мені подобалося його лице. Постійно про нього думала.
  А про мене?! Про мене ти не думала?!
  Думала. Але думала просто.
Здалося, що я якось дуже раптово помер і потрапив до пекла. Бо те, що вона говорила і як говорила, виглядало як на найбільшу і найстрашніші тортури. Якщо я коли-небудь попаду до пекла, то чорти будуть мучити мене саме у такий спосіб.
  Нащо ти мені це говориш?! Курва, нащо?!
  Ні, я не називав іі курвою, це був просто такий вигук, щоб полегшало, щоб вихаркнути те пекло, яке раптом виросло в моєму горлі. 
  Нащо ти мені це говориш?! – повторював я.
  Щоб ти знав правду. Ми обіцяли одне одному завжди говорити правду.
  Але це не правда! Правда – це щось таке, що може бути, а того, що ти говориш, бути не може! Як ти могла закохатися в іншого чоловіка, якщо любиш мене?! Чи не любиш мене?
  Люблю тебе.
  То що це тоді?!
  Не знаю. 
 Я не хотів її вбити. Мені було боляче. Хоча «боляче» - якесь не підходяще слово. Боляче – це коли щось болить, а в мене нічого не боліло. Я просто хотів когось убити. Когось іншого. Чужого. Того, хто раптом з‘явився в мені й сказав: який ти дурний! Справді, дурний! Думав, що на цьому світі існує щось вічне?
  Ми залишились разом. Через тиждень вона сказала, що ті почуття зникли, і тепер вона любить мене, як завжди до того. Що це значить «як завжди до того», - запитав я. Не може такого бути. Не може вже бути, як завжди до того, бо в мені народився Чужий, підозріливий і цинічний Чужий, який сниться мені тільки для того, щоб пореготати з мене, показати, як ти торкаєшся до іншого чоловіка, як ти хочеш, щоб він до тебе доторкнувся. Як було до того – вже ніколи не буде. Ніколи, розумієш?!
  Якщо ти не хочеш мене вибачити, то лиши мене – сказала вона. Але я ні в чому не винна, бо таке з людьми трапляється. Іноді люди закохуються в когось мимохіть, не бажаючи того. Люди не можуть керувати своїми почуттями, бо це не мозок, це щось інше, некероване і неконтрольоване. 
  Ні, сказав я, я не хочу тебе лишити, я буду мучитися з тобою і з Чужим до кінця життя, але не лишу тебе! Мені буде снитися, як ти кохаєшся з іншим чоловіком, із багатьма чоловіками підряд, як стогнеш, як кричиш від задоволення, а я все бачу і терплю. Нічого не промовляю, не плачу, а тільки дивлюся, зціпивши зуби, ти мене розумієш?! Хто-небудь розуміє мене?!
  Якщо не хочеш мене лишити, то не нагадуй мені більше про Це і нічого більше не питай.
  Добре, кажу я, більше не буду, тільки дай відповідь на одне-єдине питання: якщо ти мене любила, то як могла закохатися в іншого? Тільки одне питання і все. Як могла?
  Не знаю.
  А я знаю! Бо ти мене не любила! Або перестала любити, або не любила ніколи. Інакше не може бути. Інакше не має сенсу. Любов не має сенсу. Бо любов не може старіти, як людина. Любов вічна. Напевно, єдине, що є вічне тут, на цій страшній землі. 
  Вона й справді почала бути такою, як до Того. Готувала мені їжу, прибирала в квартирі, говорила зі мною, все розповідала, дивилася свої кіна. Була така, як завжди. І це мене дивувало. Як можна було, якщо вона закохалася, так швидко цю закоханість забути? Невже в неї такі короткі почуття? І до мене, і до того чоловіка?
  Тоді я почав гадати, як насправді вона відчуває. Якось інакше, ніж я. Може, я тоді відчуваю неправильно? Хворобливо? Може, я якийсь хворий? Психопат? Що зі мною не так? Чому я не можу, як вона? Чому не можу забути її? Викинути з себе, як зіпсований харч?
  Дуже ненавидів того чоловіка. Ненавидів, як тільки міг. Хотів побачити його, переконатися, що він нічого не вартий і піти геть, плюнувши йому в лице. Хоча, може він ні в чому не винен. Може, навіть не знав, що вона в нього закохана. Ніяк на це її не провокував. Але якби провокував, то я би міг його вбити. Я боявся тільки, що це все одно нічого не дасть, якби я його вбив. Бо справа не в ньому, а в ній. У тому, що вона могла закохатися в іншого чоловіка.
  Час минав, але я не міг забути. Навпаки, ставало все гірше. Все яскравішали картини, які я собі уявляв. Вона знала, що зі мною діється. Була ніжною і благальною. Просила мене забути все, не думати про це більше. Стала ще гарнішою. Я дивився на неї і вмирав від любові. Від любові і болю. 
  Я не міг її лишити, бо знав, яке життя без неї. Не життя, а суцільне чекання. Нестерпне чекання завтрашнього дня, а потім наступного завтрашнього, а потім наступного. Так, напевно, я психопат. Бачу, що такі почуття ненормальні. Ненавиджу того, хто вигадав такі почуття, а якщо я їх вигадав, то ненавиджу себе.
  Постійно думав собі, якби було добре перестати думати. Припинити назавжди думати. Залізти в неї і не повернутися. Стати її ангелом, її тінню, її светром. Біль,який подумки мене переслідував, перешкоджав її любити.
  І тоді раптом, в один сонячний осінній день, моє бажання збулося. Я перестав думати. Перетворився на її родимку. На шиї. Якщо вона зараз розстібнете верхній ґудзик сорочки – ви зможете мене побачити. Я такий маленький, коричневий, маю лише одне око, не маю тіла, тільки око. І мені тепло. Дуже затишно. Хоч я не став нею, а тільки її родимкою. 

---

Для тех, кто меня знает!!!

2011-11-13 21:20:43 (читать в оригинале)

Уважаемые те, кто меня знают. Оскорбленный "аргентинец" выпустил на свет клона под именем ZUЯLA. Изрыгающий соответственно мерзости, присущие вышеуказанному аргентинцу. И сей пост есть простое предупреждение жителям ХБ.  Обращайте внимание на написание ника. Конечно, администрация должна такое использование чужого ника и авы на корню запрещать, но к управленцам данным ресурсом  у меня надежды особой нет. Так что принимаю меры сам как могу! 

---

Будь собой. Остальные роли уже заняты.

2011-11-13 21:13:37 (читать в оригинале)

Многие из нас в повседневной жизни носят маски... Без них нельзя. Сущность современной жизни такова, что человек, открытый для других, узявим. В нынешних условиях нужно быть камнем, сталью, гранитом, чем угодно. Иметь здравый холодный рассудок, не иметь эмоций, не переживать, особенно за других, контролировать каждый сделанный шаг и каждое сказанное слово.  Главное - не быть самим собой. В противном случае о тебя вытрут ноги и перешагнут более сильные (ну или более наглые, по факту разница не большая). 

Мало того, чаще всего одной маской не отделаться. Нужно иметь целый комплект. И желательно не путать ситуации, для которых они предназначены. А если ты начинаешь путать - значит что-то в тебе сломалось, теряешь квалификацию.

Маски, маски, маски... Как сказали бы язычники (и, думаю, некоторые психотерапевты с психологами), маски - даже виртуальные - отгоняют злых духов, человек в маске становится неуязвим для мыслей и поступков других людей. Они врагов просто обезоруживают...

Но так ли хорошо на самом деле быть не в своей шкуре?

Думаю, каждый из сильных людей однажды сталкивался с такой ситуацией, когда ему хотелось показать всю свою сущность - лучшую ее сторону - тем людям, которые бы смогли это оценить. Тем людям, которым пофиг состояние, положение в обществе - людям, которые ценят в других совсем другое. 

И вот, в таких ситуациях маску чаще всего заклинивает... Она, сволочь, не хочет сниматься. Или слазит частично. И в результате начинаешь нести какую-то хренотень, ищешь слова, а они не находятся... Скажу сразу - выглядит довольно по-идиотски. И совсем не смешно.

Выглядит глупо. И те, кто тебя знали десять, двадцать лет тому - когда ты еще был самим собой - наверняка считают, что у бедняги явно начальная стадия старческого маразма.  А у тебя - совсем другое. Ты так вжился в чужой образ, что этот самый образ стал частью тебя, и повелевает твоим умом, твоими мыслями и поступками. 

Поэтому... Я не знаю, возможно ли сейчас жить, не играя чужую роль. Думаю, чем сильнее человек, чем выше его статус (хм... я не имею в виду большинство наших политиков и олигархов - у них как раз ума не хватит не то что на смену масок - даже на одну толковую роль), тем больше у него разных шкур в багаже. Но тем больнее будет в один миг осознать, что этим багажом они убивают (или даже уже убили - навсегда!) свою индивидуальность, а этим маскарадом - свою жизнь.

---

З виступу

2011-11-13 03:09:11 (читать в оригинале)

Чем больше сердце у мужчины, тем и больше слёз

Мужчины тоже плачут, я говорю всерьез

Шипами красных роз ты ранишь душу мне

Я продолжаю путь и пусть не станет лучше мне

Давай растопим снег, Сломаем тысчи стен

Не зная боли, за тобой я готов на плен

Распятый на кресте, на муки обречён

Я не несчастен, просто я в тебя влюблён.

(сподобалися строки дуже).

http://www.youtube.com/watch?v=Tx2dTEcYayk