RSS feed of hiblogger.net user maxi4u Голосов: 1 Адрес блога: http://maxi4u.hiblogger.net/ Добавлен: 2010-05-08 02:04:06 блограйдером maxi4u

Столичні книгарні проти чиновницької мафії

2012-05-24 14:36:02 (читать в оригинале)

.За 21 рік з моменту здобуття Україною Незалежності, завдяки завзятої руйнівної діяльності керманичів країни та муніципалітету Києва з обличчя столиці Європейської Держави поступово зникло 80 книгарень, що існували за часів Радянського Союзу. Сьогодні в столиці України не залишилось жодного  спеціалізованого книжкового магазину та ”Букініст”.

Екскурс в історію
Березень, 2006 рік, Президент України Віктор Ющенко під тиском з боку вітчизняних книжників, видає Указ № 243/2006 «Про деякі заходи з розвитку книговидавничої справи в Україні». Згідно з Указом, Кабмін та інші органи виконавчої влади повинні сприяти розміщенню книжкових магазинів у будівлях державної власності та встановленні пільгових ставок орендної плати за наймання в цих будівлях площ, які використовуються для продажу книговидавничої продукції.

Приміщення в центральних районах столиці – це престижна нерухомість. Але з огляду на підтримання того ж самого престижу, а також іміджу Києва, як європейської культурної столиці саме в центрі потрібно розташувати якомога більше об’єктів культурного призначення. Саме до таких належать  книгарні. В свій час це розумів навіть Кучма, ще 23 липня 1998 року підписавши Указ за № 816/98, у якому, зокрема, сказано: «Органам та організаціям, уповноваженим у встановленому порядку здійснювати управління об’єктами державної власності, вирішувати питання щодо передачі виробництвам, підприємствам книгорозповсюдження в оренду терміном не менш ніж на 10 років приміщень, в яких вони розташовані». Далі там йшлося про обов’язкову пільгову оренду для книгарень як неприбуткових організацій.

Народний Президент Ющенко погодив політику «антинародного» попередника та начебто підхопив турботливу «культурну естафету». Але ситуація з об’єктами культурного призначення продовжувала  загострюватись й,  незважаючи на всі «законодавчі пропозиції» гаранта конституції, книгарні активно продовжували «довиганяти» з їх законних приміщень. Акурат до Дня Києва  Президент отримав спеціального листа, підготовленого культурною спільнотою Києва з докладним викладенням загальної проблеми, який директор колишньої книгарні «Мистецтво» Наталя Мірошник, за дивним збігом обставин, спромоглася передати особисто в руки Віктора Ющенка й він навіть обіцяв відреагувати.

 Диво не відбулося,  безжалісну руйнівну машину не зупинили. Книгарня «Мистецтво», як й решта її іменитих попередників, назавжди зникла з обличчя Києва. Але про це пізніше.

Декілька років потому
«Методичну книгу» виганяли методично. Книгарня «Методична книга» належала до профільних, яких в Українській РСР було не так вже багато. Знаходилася вона на Подолі, на вулиці Ярославській, 30. Цю адресу знали методисти-пропагандисти не лише в Україні, а й в інших республіках колишнього СРСР. Колишній директор книгарні Любов Лещенко з ностальгією згадує черги, які вистроювалися перед входом ще до початку відкриття. Потреба в навчальній літературі не відпала і після 91-го. Щоправда, зникла державна підтримка, змінилися форми поставок та розрахунків. «Книгарня ставала приватним підприємством, правда, не прибутковим. Дехто брав кредит на розвиток, комусь вдавалося їх повернути, хтось банкрутів. Але «Методична книга» якось трималася на плаву» - розповідає Людмила Василівна, яка працює в книжковій торгівлі понад 40 років: «Зарплати, звісно, були мізерні, виторги невеликі, а тут ще Подольська адміністрація, в чиєму відомстві знаходиться книгарня, почала підвищувати орендну плату. Ми апелювали до президентського Указу, де таким, як ми, передбачалися пільги. Нам відповідали, що ми – комерційна структура. Суму 22 тисячі гривень на рік «Методична книга» потягнути не могла. А коли там дізналися, що я пенсійного віку, взагалі почали виживати зі свого місця. Єдиною можливістю  хоч якось викрутитися з безвихідної ситуації була приватизація. Але для цього потрібні гроші, яких узяти було ніде...».

Й відбулося «диво», до «Методичної  книги» заявився благодійник  В’ячеслав Кредісов, заступник Міністра оборони України та запропонував в обмін на його введення до складу трудового колективу провести процедуру приватизації приміщення книгарні,   інвестувати в «Методичну книгу» певні кошти, зробити ремонт, виплатити колективу зарплату і залишити профіль книгарні незмінним, взявши на себе покриття боргів перед постачальниками. Але з часом, отримавши «контрольний пакет», пан Кредісов негайно перепродав приміщення й книгарня розчинилась у просторі….

Одна із старіших київських книгарень - Книгарня №52 на Лівому березі - зникла одночасно з видавництвом «Українська енциклопедія». Її виселенням займалась  безпосередньо Дніпровська районна рада.

Далі, за затвердженою схемою, одна за одною у нерівній битві загинули ще десятки книгарень: Хрещатик втратив книжкові крамниці «Дружба», «Ноти», «Зміна», «Планета», з вулиці Богдана Хмельницького зникли «Технічна книга №1», «Ноти», «Перекладні видання», ліквідовано «Медичну книгу» на вулиці Льва Толстого, книгарню «Книги» на Майдані Незалежності, «Поезію» на вулиці Михайлівській, «Сузір’я» на бульварі Тараса Шевченка, «Світогляд» і «Спортивну книгу» на Великій Васильківській… І це далеко не повний перелік.
«Мистецтво» для Тетяни Ківалової
В 2004 році, в період передвиборчої президентської кампанії, коли Сергій Ківалов очолив ЦВК, його амбітна донька зажадала перенести офіс свого благодійного фонду «Віват, Феміда!» на київський Хрещатик й в поле її зору потрапила книгарня «Мистецтво», розташована за адресою Хрещатик, 24, яку без перебільшення знав весь читаючий Київ. Ця «дрібниця» не зупинила «впливових осіб» й з «Мистецтвом» повелися за вже апробованим методом.
Книгарня «Мистецтво» займала приміщення, що належить Міністерству аграрної промисловості України й на той час вже відстоювало право на існування в  київських судах. В 1996 році книгарня вийшла із системи «Київкниги» і почала працювати самостійно, але договірних умов в жодному разі не порушувала й оренду платила  справно, цей факт навіть зафіксовано в судовій справі. Тому всі суди «Мистецтво» вигравало: вигнати магазин з триповерхового приміщення на підставі несплати оренди не вдавалося. В інакший спосіб закон не дозволяв: діяв згаданий вище президентський указ. Так тривало до 2003 року, аж поки воно не перейшло в відання ДКТП «Хрещатик». Саме воно склало черговий позов до Шевченківського районного господарського суду. Позов прийняв у роботу прокурор С. Нечипоренко, який, до речі, не приховував своїх родинних стосунків із «легендарним» головою ЦВК Сергієм Ківаловим. Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва  від 4 грудня 2003 року цей позов був задовільнений (Справа №20/604), хоча законних підстав на це не було. Наталя Мірошник, тоді ще  працівник «Мистецтва»,  ділиться спогадами: «Згідно з Законом України – Господарським процесуальним кодексом припис про виселення готується після та згідно з рішенням апеляційної інстанції, крім того ми мали право оскаржувати  це рішення й в касаційній інстанції. Ми ініціювали розгляд справ у Господарському суді м. Києва (відповідне рішення щодо виселення книгарні «Мистецтво» було підготовлене заднім числом  01.10.2003 р.), далі в Київському апеляційному суді (відповідне рішення щодо виселення книгарні «Мистецтво» було підготовлене заднім числом та прискореними темпами 28.10.2003 р.) та Вищому Господарському суді України. Так, зрозумілими обставинами суди ми не виграли. Але, остання судочинна інстанція до якої ми звертались – Вищій господарський суд задовольнив позов Прокурору Шевченківського району Сергія Нечипоренко про виселення книгарні «Мистецтво» 23 березня 2004 року.  Проте, уже 24 грудня 2003 року був готовий припис про виселення, й 26 грудня, буквально за два дні, що теж суперечить Закону України про виконавче впровадження та Закону України про державну виконавчу службу судові виконавці виселили три поверхи книгарні в один день! Літературу та ікони пакували ногами, і все відбувалося на очах народного депутата від НУ-НС Бориса Безпалого. В той же день сюди вселився благодійний фонд «Віват, Феміда!». Договір оренди укладався з Одеською юридичною Академією, інтереси якої представляла Тетяна Ківалова.

Добре, на прохання викинутих на вулицю книгарів відгукнувся колишній депутат Київської міської ради, власник декількох напівпідвальних приміщень, розташованих в центрі Києва, який безкоштовно виділив під зберігання вивезеного майна книгарні «Мистецтво» один з об’єктів своєї власної нерухомості. Зі зрозумілих причин імені цього «щирого самаритянина» я викривати не буду, бо допомога з його боку була дійсно благородною та своєчасною. «До сьогодні в мене перед очима стоїть панорама битви «благодійників  «Феміди» з книжками та іконами», розповідає колишній міський чиновник : «Саме в канун Нового року тодішня директорка книгарні «Мистецтва» Неля Васильєва звернулась до мене про термінову допомогу, мовляв, книгарню терміново виселяють и вимагають вивезти майно. Я зрозумів,  що за всім цим стоїть СОБАКОВОД». Але ж саме Неля Васильєва й злила книгарню, особисто домовившись за гроші з СОБАКОВОДОМ». (примітка автора:  дивно, але екс-чиновник  під час розмови ніяк не міг пригадати прізвище винуватця падіння книгарні «Мистецтва». Але дуже чітко пояснив етимологію походження дивакуватого прізвиська –  СОБАКОВОД, яким Сергія Ківалова охрестили колеги  під час роботи в органах міліції. Виявляється, на початку своєї карколомної кар’єри Сергій Ківалов займався дресируванням  міліцейських собак.

Далі почалося найцікавіше. Саме тут, на третьому поверсі колишньої книгарні «Мистецтво»,  було розташовано славнозвісний транзитний сервер! Це відомо не лише з публікацій преси, а й з офіційних заяв СБУ. Ось, виявляється, для чого треба було викидати на вулицю книжки. Після «помаранчевої» перемоги магазин вдалося відсудити назад. «Ківаловці» встигли зробити там ремонт на $ 200 тисяч, і, звільняючи приміщення, розкурочили  його, відриваючи навіть бильця від перил та унітази. Проте на цьому митарства «Мистецтва» не закінчилися. Плекаючи надію на повернення, колектив магазину неодноразово писав листи до регіонального Фонду Держмайна. І щоразу отримував відмову після довгих місяців очікування, хоча закон вимагає давати відповідь упродовж 30 календарних днів. Магазин пустував, але таке місце довго не стоїть без діла. 15 листопада 2005 року таке собі ТОВ «Євро Альфа Експерт» просить надати їм приміщення на Хрещатику, 24, в оренду, а вже 28 грудня отримує дозвіл й заїжджає. Інших претендентів на оренду приміщення його власник ДКТП «Хрещатик» не розглядав. Врешті виявилось,  що ТОВ «Мистецтво» навіть не повідомили про кулуарний конкурс щодо оренди приміщення колишньої книгарні.

Й,  увага, найцікавіше: остаточно права на приміщення книгарні «Мистецтво» Благодійний фонд «Віват, Феміда!» програв у Вищому господарському суді України 23 січня 2008 року (Справа №3/505). Саме тоді договір оренди для Фонду був визнаний недійсним та він мав бути виселеним з приміщення книгарні  через майже 4 роки після ганебного побиття унітазів та фактичного виїзду Фонду з приміщення книгарні «Мистецтво» . Ось вам й «рикошет Феміди».

Епілог
Чи здатне повернутись колесо історії?
6 січня 2011 року, дежавю,  черговий український Президент Віктор Янукович підписує Закон України № 2778-VI "Про культуру". Закон визначає правові засади діяльності у сфері культури, регулює суспільні відносини, пов'язані із створенням, використанням, розповсюдженням, збереженням культурної спадщини та культурних цінностей  і спрямований на забезпечення доступу до них". Й згодом, до Всесвітнього дня книги та авторського  права, 21 квітня 2011 року Верховна Рада України ухвалює закон «Про внесення змін до статті 2 Закону України ” Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)” щодо заборони приватизації приміщень, де розміщуються бібліотеки, книгарні та державні видавництва.

Знову турботливі руки керманича України підхопили культурні надбання нашого народу та лагідно  понесли в майбутнє. Аби б це так. За останніх два роки  все,  що не встигли знищити попередники, нова влади перетерла своїми ненажерливими щелепами з неймовірною силою. В тартарари полетіли театри, кінотеатри, книгарні, бібліотеки, музеї  й майже останній  парус «Книгарні Сяйво»  трепече на вітру в пошуках вітрів Перемоги. Але ж, другий рік поспіль одна із старіших київських книгарень «Сяйво»  продовжує нерівну боротьбу із свавіллям чиновників та рейдерів, здатних одним розчерком пера підписувати Закони та Укази й абсолютно нездатними відповідати за свої обіцянки. Українська культурна спільнота, київська громада, вітчизняні ЗМІ другий рік підтримують та співчувають команді відчайдушних книгарів, яки кинули виклик ненажерливим монстрам й з нетерпінням очікують неминучу Перемогу «сяйвівців» над рейдерами та крадіями.
Президент України Віктор Янукович проголошує 2012 рік   роком культури та відродження музеїв та водночас віддає Києво - Печерську  та Почаївську Лаври  московським попам, а перлину Київської Русі Софію Київську прирікає на знищення. Чергове лицемірство та й годі.

Українці, хіба не час нам об’єднати зусилля та врешті  повернути вкрадене, знищене, напівзруйноване, адже є прецеденти довготривалої, нерівної, але ж звитяжної боротьби культурної спільноти з знищувачами – крадіями –рейдерами – корупціонерами, по крупицях зібрати потужні культурні надбання українського народу, що ідентифікують націю та виховують покоління патріотів.

Володимир Пир’єв, сообщество Рейдерство в Украине
 

---

Биоидеология

2012-05-24 14:01:21 (читать в оригинале)

Поскольку:
1) общебиологическая избыточность порождает нейрологическую избыточность.
2) нейрологическая избыточность порождает психическую избыточность.
3) психическая избыточность порождает когнитивную избыточность.
4) общебиологическая избыточность порождает когнитивную избыточность.
То становится от и до ясно, что поскольку всех людей можно разделить на:
1) когнитивно избыточных.
Это сверхчеловеки.
2) когнитивно обычных.
Это человеки.
3) когнитивно недостаточных.
Это недочеловеки.
То всех людей можно разделить на:
1) психически избыточных.
Это сверхчеловеки.
2) психически обычных.
Это человеки.
3) психически недостаточных.
Это недочеловеки.
А также, всех людей можно разделить на:
1) нейрологически избыточных.
Это сверхчеловеки.
2) нейрологически обычных.
Это человеки.
3) нейрологически недостаточных.
Это недочеловеки.
Ну и наконец, всех людей можно разделить на:
1) общебиологически избыточных.
Это сверхчеловеки.
2) общебиологически обычных.
Это человеки.
3) общебиологически недостаточных.
Это недочеловеки.
То есть, основываясь на вышеизложенном мы вправе заявить, что такие идеологические понятия как:
1) сверхчеловек.
2) человек.
3) недочеловек.
Это прежде всего биологические понятия. 

---

дощить

2012-05-24 13:57:29 (читать в оригинале)

дощить вже 2 дні:)сумувати я вже навіть боюсь,не варто)

от малюю,щось дивне виходить ,файнтазія,причому хвора ))

закінчу кину малюнок)

в колонках бумбокс символіна після "зима"

дуже символічна..

хочу вже сильно поїхати,ще чуть-чуть.

треба буде брати квиток на літак)і аж до січня можна бути там,круто:)

академка:)

от..а так навіть не знаю що там в мене на душі твориться,там повна каша.сама не розумію і не знаю чи тепер зрозумію.._ех..

---

под дождем

2012-05-24 13:39:08 (читать в оригинале)

Русановский канал, дождь и солнце сквозь него.

и гамма до мажор на сопилке под раскидистой ивой

кажется, я запомню это надолго

---

Губернатора Присяжнюка посадят за рейдерство?

2012-05-24 13:19:15 (читать в оригинале)

.
Коллектив газеты «Киевская правда» (пережившей гражданскую войну и фашистскую оккупацию), нынче хотят вывести из соучредителей… газеты «Киевская правда»?! Именно такое абсурдное решение намерены принять на грядущей сессии Киевского облсовета «люди Присяжнюка» — члены областной организации Партии регионов, лидером которой является сам губернатор.

Впервые об этой газетной проблеме в журналистских кругах заговорили еще месяц назад, когда была опубликована статья: «Зачем Присяжнюку роль обезьяны Геббельса?». Тогда и всплыл весьма удивительный факт: то, что не приходило в голову даже гитлеровскому рейхминистру пропаганды Паулю Йозефу Геббельсу, уже пытается реализовать генерал-полковник СБУ (и по совместительству – глава облгосадминистрации) Анатолий Иосифович Присяжнюк. Не он ли отдал приказ на уничтожение одной из самых старейших газет Украины?

Причина в общем-то известна: генерал-губернатор, будучи первым заместителем председателя областной организации Партии регионов Украины (ПРУ), несет персональную ответственность за результаты грядущей избирательной гонки «бело-голубых» на Киевщине. И, разумеется, ему уже давно хотелось заткнуть рот «неугодной» газете, которая посмела (кстати, впервые в своей истории) перечить власть имущим и сообщать читателям о «проделках» областного начальства. Сначала (осенью-2011) было приостановлено финансирование газеты, причем «задним числом» и без ведома депутатского корпуса. По идее, за такое деяние команду губернатора следовало бы привлечь не только к административной, но и к уголовной ответственности. Ведь как ни крути, а право на распоряжение бюджетных средств является облсовет, а не чиновники из облгосадминистрации.

Однако «людям Присяжнюка» все сошло с рук. Дальше – больше. Начиная с 2012 года, областное начальство вообще прекратило выделение денег для «Киевской правды». Из-за этого она превратилась в еженедельник («в живых» остался только пятничный номер). Невзирая на эти удары, газета оказалась на редкость живучей. Более того, критические публикации против власть имущих только способствовали поднятию ее рейтинга среди областных изданий.

Конкурировать с «Киевской правдой» не смогло и наспех созданное регионалами печатное издание «Время Киевщины» (оно ей не годилось даже в подметки), поскольку воспринималось читателями как партийный орган ПРУ. А это значило, что в информационной битве за голоса электората губернатору «светило» полное фиаско (со всеми вытекающими последствиями). Возможно, поэтому в областной госадминистрации родилась очередная «гениальная» идея: отобрать у трудового коллектива редакции «Киевской правды» право на… подготовку газетных номеров (!). Эти функции пытаются возложить на некое предприятие «Полифаст» (которое находится во Фастове).

В связи с нарушением обязательств со стороны «людей Присяжнюка» (прекращением финансирования газеты) «Киевская правда» подал иск в Хозяйственный суд Киева, намереваясь разорвать учредительный договор с облгосадминистрацией и облсоветом. В ответ областное начальство подало встречный иск, требуя «перезаключить» этот договор с упомянутым фастовским «Полифастом». Идея у губернатора выглядела на редкость бредовой. Ведь, как известно, договор – это добровольное решение сторон, которые берут на себя определенные обязательства уж никак не под диктовку суда. В итоге получилась «боевая ничья»: суд отклонил оба иска.

Но, привыкшие жить «по понятиям», так и не угомонились. Сейчас в команде Присяжнюка вынашиваются планы рейдерского захвата «КП». Технология выглядит проще пареной репы: прикрываясь «нужным решением облсовета (о выводе коллектива «Киевской правды» из соучредителей газеты), заняться клонированием, т.е. выпустить в свет газету с одноименным названием, но уже на базе фастовского «Полифаста». На каких же аргументах построены столь удивительные планы членов ПРУ?

Обратим внимание, что полное название «КП», на базе которой готовят газетные номера, звучит так: «Предприятие, основанное на собственности объединения граждан «Редакция газеты «Киевская правда» (свидетельство о государственной регистрации №043764, серия АОО, идентификационный код №21566740). Именно сюда из областного бюджета ежегодно выделяли деньги для выпуска газеты, а журналисты газеты до сих пор приравнены к госслужащим облгосадминистрации.

Несмотря на это, губернатор и его подчиненные юристы врут в один голос: дескать, это предприятие (внимание!) не имеет никакого отношения к трудовому коллективу редакции «Киевская правда», который и является соучредителем газеты вместе с областной властью. Но! Если считать, что предприятие – это одно, а трудовой коллектив (который его создал) – это другое, то получается полный абсурд: в одних и тех же кабинетах, по одному и тому же адресу (Маршала Гречко, 13), имея одни и те же архивы, одни и те же правоустанавливающие документы, готовя одну и ту же продукцию, якобы находятся абсолютно разные организации?! Какими же надо быть присяжнюками, чтобы в сие поверить?

Можно, конечно, предположить, что «бело-голубой» генерал-губернатор не ведает что творит. Однако даже в этом случае не следует забывать золотое правило: незнание закона не освобождает от ответственности (в том числе и от уголовной). Если «дорогой Анатолий Иосифович» таки пролоббирует через облсовет «нужное» антигазетное решение, то он тем самым загоняет себя на скамью подсудимых.

Утверждая, что предприятие, работающее по адресу Маршала Гречко,13 не имеет никакого отношения к газете, губернатор де-юре «пришивает» себе целую кучу статей Уголовного кодекса (от злоупотребления властью до нецелевого использования бюджетных средств). Ведь в таком случае возникает весьма непростой вопрос: на каком же основании это «чужое» для области предприятие на протяжении 2010—2011 годов получало более двух миллионов гривен от областной власти во главе с «выдающимися деятелями» ПРУ – главой облгосадминистрации Присяжнюком и главой облсовета Качным?

Сегодня этот вопрос волнует журналистов «Киевской правды». Завтра его могут задать оппозиционные силы (готовящиеся к выборам-2012), а после смены власти свое слово, возможно, скажут и правоохранительные органы. И тогда «бело-голубые» присяжнюки будут вынуждены либо в очередной раз «перекрашиваться» в новый партийный цвет, либо окажутся в том же месте, где сейчас Тимошенко и Луценко. Третьего не дано.

 

Виктор Лисовский для sprotiv.org