RSS feed of hiblogger.net user maxi4u Голосов: 1 Адрес блога: http://maxi4u.hiblogger.net/ Добавлен: 2010-05-08 02:04:06 блограйдером maxi4u

повеяло добром.....

2011-09-08 17:36:25 (читать в оригинале)

вот зашла на эту страничку...и...повеяло добром.....

http://my.mail.ru/community/ezoterika-369/19AE1A7EF4745081.html

---

Школьный автобус

2011-09-08 17:10:31 (читать в оригинале)

Продолжаю работать над вопросом школьных автобусов. Я в блоге уже писал о проблемах откатов  при покупке таких автобусов,  о том, как используют эти автобусы для похорон и свадеб и т.д.
 
Написал письмо Азарову, он дал поручение проанализировать ситуацию. А чиновники отказываются. Говорил с Табачником,  он меня полностью поддерживает.
 
Сегодня снова собирал перевозчиков, будем писать новое письмо с требованием проверить эксплуатацию школьных автобусов. Это очень серьезный вопрос, от него зависит жизнь и здоровье детей.

http://mihailobrodskiy.livejournal.com/713356.html

---

наша речка Турунчук

2011-09-08 17:07:33 (читать в оригинале)

Наконец-то получилось попасть на речку Турунчук на моторной лодке. Накануне на футбольном матче Беляевка – Белгород-Днестровский, Беляевка тогда, кстати, выиграла со счетом 3:2. Разговорились с товарищем за рыбалку, речку и лодку и на следующий день договорились поехать порыбачить на речке. Утром, понятие которого у каждого человека растяжимое, в 12 часов я приехал с семьей на причал и позвонил Андрею, он уже был на речке и раскинул свои спиннинги в надежде поймать рыбу. Приехал за нами, и мы помчались на лодке «Воронеж» с движком Yamaha 30. Почти весь берег по обе стороны был занят, и наше свободное место было недалеко от выхода канала с Зеленого хутора.  Рыба клевала как-то вяло, и мы приняли решение попробовать половить раков. На раков нас поперло и через некоторое время у нас уже было почти полное ведро раков. Из рыбы в итоге был окунь и два подлящика. На обратном пути заехали на озеро Белое, лилии конечно в это время уже не цвели, но красотища по пути на озеро и на самом завораживает. Вечером сварили раков, и попили пивка. День удался на славу.

Раков жалко не сфотографировал.

---

Берк в кустюме. писец...

2011-09-08 16:52:57 (читать в оригинале)

Скажем так: одна дама захотела увидеть мну в кустуме. И шо делать, как не удовлетворить желание женщины?!

зато после фотки (перед которой пришлось поездить по всему городу) с превеликим удовольствием переоделся в то, в чем себя ощущаю комфортно.

---

Кубок-86: Єдина радість у чорнобильські дні

2011-09-08 16:36:19 (читать в оригинале)

У рамках загальнонаціонального проекту «Футбольна країна», в циклі «Від Сяну − до Дону» ми розповідаємо про те, як футбол допомагав людям пережити чорнобильське лихо.

«У Прип’ять вам уже не треба, хлопці»

Якось весняної пори бородянський «Машинобудівник» готувався до чергового виїзду – належало зіграти у Прип’яті з тамтешнім «Будівельником». Однак під час тренування прямо на поле, де займалися футболісти, приземлився вертоліт, із якого вийшли люди у спецівках та з якоюсь апаратурою. Їхній провідник підійшов до наставника бородянців Віктора Жиліна і, дізнавшись про їхній календар, сказав: «Ні, у Прип’ять вам уже не треба».

То була та сама чорнобильська весна, і райцентр Бородянка, від якого до ЧАЕС навпростець кількадесят кілометрів, прийняв на себе велику частку турбот, пов’язаних із атомною катастрофою. Поки жителі району мужньо приймали переселенців із зони, а чимало людей різних професій залучили до ліквідації наслідків аварії, єдиною розрадою для народу був саме футбол. Тим паче, що місцева команда, котра представляла колектив Бородянського екскаваторного заводу, мала, як ніколи, насичений сезон, змагаючись у чемпіонаті УРСР, кубку республіки та кубку столичного регіону.

З володарем Кубка кубків у воротах

Колектив, який під керівництвом заслуженого тренера України Віктора Жиліна та начальника команди Віталія Пилипенка боровся за найвищі місця на чотирьох фронтах, у 1986 році був просто зірковим. Воротарі: майстер спорту міжнародного класу, володар Кубка кубків у складі «Динамо» 39-річний В.Самохін, досвідчений Д.Мойсеєнко та молодий Ю.Черпак; оборонці: М.Буряк, В.Юрченко, О.Мироненко, О.Святненко, П.Кикоть, В.Шома, В.Юрченко, С.Горькаєв, О.Процюк; напівоборонці: А.Демченко, С.Дзюба, О.Приходько, В.Мариненко, С.Запорожець, Г.Каплунов, Е.Павлов; нападники: В. і А. Остринські, В.Побігаєв, В.Пилипенко, В.Сошко, В.Кириченко, С.Матвіїв. Підтримував команду Бородянський екскаваторний завод, який заснував її у кінці 1978 року й спонсорував наступні 25 років – до 2003 року, коли уже «Система-Борекс» змагалася в першій національній лізі.

І чаша пішла по руках…

На шляху до фіналу бородянцям не щастило із жеребом. У першому ж раунді, 1/8 фіналу, їм випало грати із «Трансформатором» – сильною запорізькою командою, у котрій багато років свідомо грали прекрасні майстри, адже умови праці в аматорському колективі були не гірші за команди майстрів. А тут ще й грати треба було на виїзді! Посприяв один факт: досвідчений голкіпер екскаваторників Самохін був родом із Запоріжжя й хотів не осоромитися перед рідною публікою, а тому ловив усе, що летіло у напрямку його воріт. Бородянці ж реалізували свій шанс і завдяки голу Олександра Мироненка пройшли далі. У чвертьфіналі в Бородянці вони приймали сумський «Автомобіліст». Голів забити не вдалося нікому із суперників, тож довелося вдатися до футбольної лотереї. І знову бородянці взяли гору. У матчі 1/2 фіналу проти джанкойського «Авангарда» довелося попрацювати не лише обороні, а й атаці: завдяки дублю Дзюби та іще одному голу Сошка далі пройшла команда з Київщини.

У фіналі на бородянців чекало двоматчеве протистояння із бердичівською «Зіркою». Про армійців, очолюваних військовим лікарем Мілетієм Бальчосом (нині відомий як президент ПФЛ), ходила слава як про атакуючу, сильну команду. Проте вже на 7 хвилині матчу в древньому Бердичеві Віктор Юрченко з передачі Запорожця відкрив рахунок. Хоча за 15 хвилин до завершення матчу Кутельмах вирвав для господарів нічию, моральними переможцями з виїзду поверталися бородянці.

Такого аншлагу, як на матчі-відповіді фіналу Кубка УРСР серед КФК 28 вересня 1986 року, Бородянка, либонь, не бачила ніколи. Глядачі заповнили вщерть трибуни місцевого стадіону, стояли в проходах, вилазили на навколишню огорожу. Як згадував пізніше майстер спорту міжнародного класу, донеччанин Віктор Зв’ягинцев, котрий судив той матч, на останніх хвилинах гри після якогось із суперечливих епізодів уся людська лава хлинула на поле і, не дочекавшись реакції арбітра та міліції, так само несподівано зникла з газону, повернувшись на трибуни. І хвилювалися вболівальники недарма. Лише на 71 хвилині напруженого протистояння дочекалися вони гола, та ще й забили не їхні улюбленці, а гості – це Лаба вивів вперед «Зірку». Проте ще за 9 хвилин знову взяв слово Юрченко – оборонець за амплуа, він долучився до атаки і відправив м’яча у сітку гостей. Гідні суперники провели остаток часу в напруженій боротьбі й дотягнули до додаткового часу. А там усе вирішив пенальті, чітко реалізований Дзюбою на 113 хвилині.

Під бурхливі оплески публіки (за спогадами очевидців та організаторів матчу, на трибунах було, щонайменше, 5 тисяч жителів 12-тисячного містечка) представник республіканської федерації Петро Безносенко вручив «Машинобудівнику» заслужений трофей, який відразу ж пішов по руках… Аж у роздягальні, приймаючи вітання від керівництва району та заводу, згадали футболісти про свій кубок. На щастя, ніхто й не думав його поцупити: кришталева чаша пройшла через весь стадіон, кожен хотів поцілувати чи бодай доторкнутися до Кубка Батьківщини.  

Команда збереглася й через чверть століття

Сезон 1986 року, попри чорнобильське лихо, запам’ятався жителям Бородянщини завдяки великим ратним подвигам їхніх футболістів. Окрилений підтримкою вболівальників, «Машинобудівник» виграв три свої тогорічні турніри: кубок УРСР, чемпіонат області та кубок Київщини, й здобув бронзові медалі в своїй зоні аматорської першості УРСР, обігравши, тим не менш, майбутнього переможця групи, «Ворсклу». На підсумкових урочистостях наприкінці року колектив екскаваторного заводу аплодував своїм футболістам, а наставника команди, уродженця російського Таганрога Жиліна, керівництво району нагородило званням Почесного жителя Бородянщини.

Попри те, що цьогоріч Бородянський район та вся Київщина відзначатимуть 25-річчя першого і єдиного в історії столичного регіону виграшу кубка України, дружна команда продовжує збиратися на товариські матчі та турніри. Президент концерну «Борекс» Віталій Пилипенко не втрачає нагоди запросити соратників іще й іще раз зіграти за команду ветеранів «Машинобудівника», і восени минулого року, на турнірі пам’яті В.С.Жиліна, бородянці навіть розгромили ветеранів київського «Динамо» – 3:0.

Головне ж, основа тієї команди лишається відданою футболу свого району й продовжує працювати на його благо: брати Мироненки, Михайло Буряк, Дмитро Мойсеєнко, Володимир Сошко, Віталій Мариненко, Михайло Буряк, Олександр Некрутенко, Віктор Побігаєв, Василь Остринський грають у ветеранських командах, Іван Іваненко пізніше став першим в історії Бородянщини асистентом арбітра у змаганнях майстрів і керував районним суддівським корпусом, Анатолій Демченко головує у районному спортклубі, Віктор Юрченко, погравши ще десятиліття й у чемпіонатах України, нині є тренером команди чемпіонату області – ФК «Бородянка», та батьком двох футболістів, Володимир Шома керує районною федерацією футболу та ДЮСШ, а його син є капітаном нинішньої обласної бородянської команди. Вийшов із того «Машинобудівника» і справжній полковник – міліції, Сергій Дзюба, якого Україна знає як шанованого арбітра та інспектора ФФУ. 

Артур Валерко, спеціально для ФФУ. Передрук заборонений. 

Статті по темі:

Кубок-86: а де, власне, наша чаша?

Кубок-86: Віктор Звягінцев згадує бородянську бійку

Футбол на вулиці Жиліна