RSS feed of hiblogger.net user maxi4u Голосов: 1 Адрес блога: http://maxi4u.hiblogger.net/ Добавлен: 2010-05-08 02:04:06 блограйдером maxi4u

Как Федор Иванович изобрел формулу.

2011-07-11 15:08:21 (читать в оригинале)

Зайдя в прихожую, Федор Иванович обнаружил неладное. Его жена, интеллигентная женщина сорока лет, не вышла его встречать. Он, конечно, должен был ее предупредить о своем приходе, но как-то не получилось. Уже год его мысли трудились исключительно в той части головы, где должна была родиться злополучная формула. Федор Иванович был непоправимым физиком. Неряшливым и забывчивым.

Снимая свои, вечно нечищенные, ботинки, он неожиданно обнаружил другие. Такие же непритязательные, однако чужие. Этот факт заставил его призадуматься. Для этого ему пришлось перегнать мыслительный процесс в область, где решались более простые задачи. Но так как в этой области он не был силен, мозг затормозил в безнадежном созерцании чужой и своей обуви.

Наконец, Федор Иванович пришел к мысли, что надо спросить у жены. Так как она в жизни разбиралась лучше. Сняв пальто и шляпу, он пошел с трудным вопросом ее искать.

К своему искреннему изумлению, он застал ее в спальне не одну, а с соседом-сантехником. Которого все жильцы называли почему-то просто Емелей. При этом подмигивали и противно хихикали.

И жена и Емеля были по-домашнему раздеты и находились в такой сложной позе, что Федор Иванович смог найти ей только одно определение. Зато емкое и убедительное. И когда в дальнейшем иногда вспоминал о ней, то в голове крутилось волчком только одно слово - "отвратительно"!

Дальнейшие события мало чем запомнились ему. Разве, что быстрым одеванием обоих. Да причитаниями жены, в которых пластинкой крутилось - "прости", "бес попутал" и "ты же вечно занят".

Федор Иванович после такого недоразумения повел себя правильно. Не кричал и не выяснял, кто виноват. Просто собрал вещи и ушел жить в лабораторию. В которой и раньше себя чувствовал настоящим человеком. 

Уже через неделю после этого он определил заветную формулу. А через месяц о нем стали писать во всех нужных журналах. Потом его пригласили в чужую страну, где было очень приятно работать и где платили правильные деньги. Правда, он так и не женился во второй раз. Зато ему не надо было исполнять суровый супружеский долг. Тратя на это время и душевный трепет.

А что же бывшая жена Федедора Ивановича?  А ничего. Она осталась просто интеллигентной женщиной.

---

Tell me why?

2011-07-10 21:53:46 (читать в оригинале)

Подруга племянницы "смазала лыжи" на США....

Сначала она поедет на год, не окончив школу здесь, и будет жить в семье....

Чужой... пара: муж и жена, их дочь сама учится заграницей... а им скучно...

Потом она планирует уехать вообще... Хотя здесь ее семья живет хорошо....

Моя английский уже знает давно... Учит немецкий.... Сама. Упорно.

Ее вдохновляют сыновья препода - оба в Германии.

Моя лучшая подруга живет в Германии. Ее брат с женой живут в США.

Мой любимый педагог живет в Германии.

Моя бывшая начальница живет в Великобритании.

Родители знакомой - в Мексике.

А я живу здесь. И ничего плохого в этом не вижу.

Еще, вместе со мной, ничего плохого "в этом" не видят африканцы, арабы, индусы, вьетнамцы и китайцы, азербайджанцы, казахи, чеченцы, молдаване, цыгане и др.  и .т.п.

А еще в старом выпуске еженедельника "Фокус" была статья о 16-17 летках и их мечтах после окончания школы: из выборки всего одна девочка хочет ПРОСТО нормально жить, работать на ОБЫКНОВЕННОЙ работе, построить семью и родить детей (она непродвинутая).

И у меня вопрос: почему я должна отсюда уехать?

П.С. Вопрос по большей части риторический, потому что я как раз уезжать и не хочу.

---

Вйокнутий репортаж

2011-07-10 21:40:20 (читать в оригинале)

МузПростір пропонує ще одну версію подій у Кобеляках. Авторська розповідь про подорож на четвертий фестиваль аматорського мистецтва «Вйо Кобеляки».


Після сумної дощової п’ятниці ранок суботи видається просто ідеальним – легкі хмарки та яскраве сонце. Ми їдемо на четвертий фестиваль «Вйо Кобеляки». Власне, Кобеляки зустрічають нас на диво ласкавою погодою. І це після того, як у п’ятницю довелося двісті разів передумати: буде – не буде, перенесуть – не перенесуть? «Никогда еще Штирлиц не был так близок к провалу» (с). Напевно, ніколи так близько до провалу не був фест «Вйо Кобеляки». Але організатори, випивши не один літр валеріанки та з’ївши не одне кіло заспокійливих, таки зуміли домовитись із небесною канцелярією і вибили там два дні без дощу. У те, що без Божої помочі тут не обійшлося, стало зрозумілим тоді, коли повернувся до Нових Санжар. З’ясувалося, що там у неділю півдня лив дощ. У цей же час у Кобеляках (за якихось 30 км) не впало і краплини! Фестивальна містика. Не інакше.

На берег Ворскли біля мосту на Дніпропетровськ, де, власне, і має пройти фестиваль, ми приїздимо близько дванадцятої. І стаємо першими, хто ставить намет у майбутньому наметовому містечку. Вже пізніше до нас приєднуються гості фестивалю із Дніпропетровська, Харкова, Кременчука та Полтави. Більшість тих, із ким вдалося зазнайомитись, виявились людьми цікавими та неординарними. Наш новий знайомий Саша з Харкова (який на два дні стає нашим сусідом по намету) розповідає про студентський театр, у якому він щотижня грає. Поети із Дніпропетровська, який ми зустрічаємо на пляжі, діляться враженнями про Кобеляки і про фестиваль.

- Нам обіцяли, що виступати будемо вночі. Але, на жаль, обманули – читати свої твори будемо завтра вдень. А от щодо того, що у Кобеляках класна природа – не обманули! Тут навіть вода якась незвичайно м’яка і приємна. І краєвид гарний – цей острів, старий міст…

Окрім краєвидів на території фестивалю активно обговорюють склад учасників, які мають виступити на сцені упродовж двох днів. Зокрема, анонсують воз’єднання двох половинок гурту «The Вйо» - на цьому фестивалі Сергій Підкаура та Мирослав Кувалдін співатимуть разом. Також говорять про імовірний приїзд Сашка Положинського із гурту «Тартак». У афіші фесту його немає, але раптом? У одному кутку нас запевнюють, що Діля (колишній «ТНМК») знявся і завтра виступати не буде, у іншому заспокоюють – буде і обов’язково заспіває.

Нарешті о дев’ятнадцятій розпочинається концертна програма. Відкриває її кобеляцький гурт «Cry Світу» у якого, схоже, змінився соліст. Далі виступають ще гурти – здалеку і не дуже. Нам приходиться до смаку гурт «UA» з Полтави. Їх пісня «Гей, ти, наливай мені» одразу розбурхує іще не чисельний гурт танцюючих під сценою. Далі на сцені з’являються донецькі репери. Бачити представників хіп-хоп культури на сцені фестивалю «Вйо Кобеляки» автору доволі незвично. Але, як пізніше пояснює один з організаторів – Мирослав Кувалдін – таким чином вирішили розширити представництво різних стилів на фестивалі. Репери запам’ятовуються дивною піснею у якій із п’ятдесят разів повторюють «Ава класная!» і ще музичним твором про поїздку на шашлики.

Іще з першого дня запам’ятовуються хлопці зі гурту з дивною назвою «People Like Lemmings» із Вишгороду. Ці музиканти, як виявляється, не лише люблять лемінгсів, але і непогано запалюють публіку.

Завершують перший фестивальний день «Веселі біоритми» із Кіровограду. Під них народ вже активно стрибає і відривається. Щоправда, деякі несвідомі (до числа яких входить і автор:)) у цей час перебазовуються до екрану, на якому розпочинається трансляція бою між Володимиром Кличком та Девідом Хеєм. До середини трансляції біля екрану під відкритим повітрям (який висить просто над нашим наметом) збирається добра сотня учасників фестивалю. На десятому раунді раптово вирубається світло і глядачі засмучено гудуть, але організатори за три хвилини знаходять генератор і ми встигаємо повністю подивитись дванадцятий раунд. А потім оплесками зустріти впевнену перемогу Володимира за очками. На хвилиночку, наші Клички зібрали усі чемпіонські пояси у надважкій вазі!

Ранок другого фестивального дня розпочинається із купання у Ворсклі...

Далі читайтк на МузПросторі.

---

Вйокнутий репортаж

2011-07-10 21:40:20 (читать в оригинале)

МузПростір пропонує ще одну версію подій у Кобеляках. Авторська розповідь про подорож на четвертий фестиваль аматорського мистецтва «Вйо Кобеляки».


Після сумної дощової п’ятниці ранок суботи видається просто ідеальним – легкі хмарки та яскраве сонце. Ми їдемо на четвертий фестиваль «Вйо Кобеляки». Власне, Кобеляки зустрічають нас на диво ласкавою погодою. І це після того, як у п’ятницю довелося двісті разів передумати: буде – не буде, перенесуть – не перенесуть? «Никогда еще Штирлиц не был так близок к провалу» (с). Напевно, ніколи так близько до провалу не був фест «Вйо Кобеляки». Але організатори, випивши не один літр валеріанки та з’ївши не одне кіло заспокійливих, таки зуміли домовитись із небесною канцелярією і вибили там два дні без дощу. У те, що без Божої помочі тут не обійшлося, стало зрозумілим тоді, коли повернувся до Нових Санжар. З’ясувалося, що там у неділю півдня лив дощ. У цей же час у Кобеляках (за якихось 30 км) не впало і краплини! Фестивальна містика. Не інакше.

На берег Ворскли біля мосту на Дніпропетровськ, де, власне, і має пройти фестиваль, ми приїздимо близько дванадцятої. І стаємо першими, хто ставить намет у майбутньому наметовому містечку. Вже пізніше до нас приєднуються гості фестивалю із Дніпропетровська, Харкова, Кременчука та Полтави. Більшість тих, із ким вдалося зазнайомитись, виявились людьми цікавими та неординарними. Наш новий знайомий Саша з Харкова (який на два дні стає нашим сусідом по намету) розповідає про студентський театр, у якому він щотижня грає. Поети із Дніпропетровська, який ми зустрічаємо на пляжі, діляться враженнями про Кобеляки і про фестиваль.

- Нам обіцяли, що виступати будемо вночі. Але, на жаль, обманули – читати свої твори будемо завтра вдень. А от щодо того, що у Кобеляках класна природа – не обманули! Тут навіть вода якась незвичайно м’яка і приємна. І краєвид гарний – цей острів, старий міст…

Окрім краєвидів на території фестивалю активно обговорюють склад учасників, які мають виступити на сцені упродовж двох днів. Зокрема, анонсують воз’єднання двох половинок гурту «The Вйо» - на цьому фестивалі Сергій Підкаура та Мирослав Кувалдін співатимуть разом. Також говорять про імовірний приїзд Сашка Положинського із гурту «Тартак». У афіші фесту його немає, але раптом? У одному кутку нас запевнюють, що Діля (колишній «ТНМК») знявся і завтра виступати не буде, у іншому заспокоюють – буде і обов’язково заспіває.

Нарешті о дев’ятнадцятій розпочинається концертна програма. Відкриває її кобеляцький гурт «Cry Світу» у якого, схоже, змінився соліст. Далі виступають ще гурти – здалеку і не дуже. Нам приходиться до смаку гурт «UA» з Полтави. Їх пісня «Гей, ти, наливай мені» одразу розбурхує іще не чисельний гурт танцюючих під сценою. Далі на сцені з’являються донецькі репери. Бачити представників хіп-хоп культури на сцені фестивалю «Вйо Кобеляки» автору доволі незвично. Але, як пізніше пояснює один з організаторів – Мирослав Кувалдін – таким чином вирішили розширити представництво різних стилів на фестивалі. Репери запам’ятовуються дивною піснею у якій із п’ятдесят разів повторюють «Ава класная!» і ще музичним твором про поїздку на шашлики.

Іще з першого дня запам’ятовуються хлопці зі гурту з дивною назвою «People Like Lemmings» із Вишгороду. Ці музиканти, як виявляється, не лише люблять лемінгсів, але і непогано запалюють публіку.

Завершують перший фестивальний день «Веселі біоритми» із Кіровограду. Під них народ вже активно стрибає і відривається. Щоправда, деякі несвідомі (до числа яких входить і автор:)) у цей час перебазовуються до екрану, на якому розпочинається трансляція бою між Володимиром Кличком та Девідом Хеєм. До середини трансляції біля екрану під відкритим повітрям (який висить просто над нашим наметом) збирається добра сотня учасників фестивалю. На десятому раунді раптово вирубається світло і глядачі засмучено гудуть, але організатори за три хвилини знаходять генератор і ми встигаємо повністю подивитись дванадцятий раунд. А потім оплесками зустріти впевнену перемогу Володимира за очками. На хвилиночку, наші Клички зібрали усі чемпіонські пояси у надважкій вазі!

Ранок другого фестивального дня розпочинається із купання у Ворсклі...

Далі читайтк на МузПросторі.

---

Видно, больше никак… Невозможно исправить рассветы, Удивительно... Так… Очень холодно мне знойным летом…

2011-07-10 21:39:53 (читать в оригинале)

Знаешь  я  Тебя  так...  Так  по-детски  нелепо...

Льется  соком  луна  у  судьбы  на  краю…

                                                                                                                Натали Зеленоглазая… 

   

Знаешь, я тебя так... Не люблю, не зову, не прощаю,

Жизнь свою «на бегу» в разноцветные сны возвращаю…

Капли катятся в такт, дождь  вслепую смывает усталость,

Вся душевная боль рассыпается в лёгкую жалость…

Знаешь, я тебя так... Но судьбу не могу переспорить,

Неизбежности страх? Отступаю в его я напоре…

Свыше присланный дар  превратился давно в пустословье,

Рай признала мечтой! Свечи ставлю любви к изголовью…

Видно, больше никак нас уже не связать воедино,

Нежность ласковых слов - наваждение наше отныне…

Я безумию жизни слагаю с волнением песни,

Ожидание травит мой мир. В одиночестве - тесно…

Видно, больше никак… Невозможно исправить рассветы,

Удивительно... Так… Очень холодно мне знойным летом…

Ты прости… Но Амур неожиданно выстрелил в спину,

Нелюбовью. Вина вся моя. Да твоя – половина…

 

Экспромт