RSS feed of hiblogger.net user maxi4u Голосов: 1 Адрес блога: http://maxi4u.hiblogger.net/ Добавлен: 2010-05-08 02:04:06 блограйдером maxi4u

Місто митців – мертве!

2012-04-21 22:57:03 (читать в оригинале)

  Байдужими схилами, назустріч сонцю,  повільно рухаюсь ледь помітною стежиною світла, розірваною морокуватим  подихом  бруду . Гуркіт металевих пазурів, що завзято нищать місто митців, супроводжує мій шлях.  Озираюсь навколо…у весняній усмішці Андріївського узвозу, трагічне зітхання, нахабно розрита дорога вся захоплена багнюкою, металеві пащі розтинають вулиці. Запах каналізації доповнює здичавілу картину безвихідного становища, а помаранчеві каски працівників, мов шалені вогники кружляють на території Андріівки, з під схованки яких лайливі роти точать ляси і жбурляють нецензурні слівця, захоплені відповідальним та важливим процесом «благоустрою». Зупиняюсь на мить…відчуваю пронизливий погляд бронзового Булгакова, що розташувався  поряд з містичним будинком № 13, в якому колись мешкав сам письменник, мовчазний бронзовий свідок лихої вдачі колиски історії Києва, справляє поминки за трьома будівлями, які вирвали з території узвозу, мов хворобливі зуби – себто «нащо їх реставрувати, все одно  старі -  розваляться» - з цих слів починається суперечка між  представником будівельної  справи та киянкою, на які у результаті діалогу, жінка, досить спокійно, але не без докору, кидає у відповідь репліку, яка звучить таким чином : «Може і літніх людей перестріляємо ?– Все одно ж помруть». От і бачимо світ навиворіт, адже велична місія будівельника  не руйнувати, а творити. І хотілось би, щоб вони творили красу, а не картонний мотлох у вигляді багатоповерхівок з яскравим проявом несмаку та здешевленого менталітету.  Але коли розумами маленьких істот керує велика сила матеріалізму паперових «фантиків» для дорослих, з легендарною назвою «гроші», тоді споруди з багатою та визначною історією потрапляють у пастку «деградаційної еволюції» і різко перетворюються на багатовіконне чудовисько сірого кольору, з офісним внутрішнім наповненням і белькочуть галасливим посміховиськом легкових авто невітчизняного зразку на території паркінгу. Проте, все ж таки вражає боротьба влади з масовим алкоголізмом нації. Нащо створювати вигідні умови для пияцтва на дитячих майданчиках – риба гниє з голови, необхідно знищити сумнівну місцевість і покласти край цьому алкогольному неподобству. Доволі цікавий поворот тактичного прийому, адже навряд чи пиякам захочеться куштувати «чарку миру» у торгівельному царстві, а от молодим мамцям з колясками дуже навіть корисно завітати до торгівельного залу: і гроші вдало протринькаєш і дитя собі не простудиться від примхливих крайнощі погоди, адже тут – і музика, і дощу немає, завжди сонячно, кондиціонери – справжній рай на кістках дитячої пісочниці. Біль крізь сльози: ні патріотизму, ні здорового глузду, ні бажання позитивно вплинути на розвиток підростаючого покоління, ані усвідомленого поштовху до піклування за немічним. Руїни на схилах духовності, руїни на схилах людяності, руїни на схилах столиці.  Ми є Тим - Що нас оточує, а Що нас оточує - це Ми!

Автор: Інеса Дорофєєва

Фото: Олексія Сокола 

Інформація от VIKTSTUDIO

---

Місто митців – мертве!

2012-04-21 22:57:03 (читать в оригинале)

  Байдужими схилами, назустріч сонцю,  повільно рухаюсь ледь помітною стежиною світла, розірваною морокуватим  подихом  бруду . Гуркіт металевих пазурів, що завзято нищать місто митців, супроводжує мій шлях.  Озираюсь навколо…у весняній усмішці Андріївського узвозу, трагічне зітхання, нахабно розрита дорога вся захоплена багнюкою, металеві пащі розтинають вулиці. Запах каналізації доповнює здичавілу картину безвихідного становища, а помаранчеві каски працівників, мов шалені вогники кружляють на території Андріівки, з під схованки яких лайливі роти точать ляси і жбурляють нецензурні слівця, захоплені відповідальним та важливим процесом «благоустрою». Зупиняюсь на мить…відчуваю пронизливий погляд бронзового Булгакова, що розташувався  поряд з містичним будинком № 13, в якому колись мешкав сам письменник, мовчазний бронзовий свідок лихої вдачі колиски історії Києва, справляє поминки за трьома будівлями, які вирвали з території узвозу, мов хворобливі зуби – себто «нащо їх реставрувати, все одно  старі -  розваляться» - з цих слів починається суперечка між  представником будівельної  справи та киянкою, на які у результаті діалогу, жінка, досить спокійно, але не без докору, кидає у відповідь репліку, яка звучить таким чином : «Може і літніх людей перестріляємо ?– Все одно ж помруть». От і бачимо світ навиворіт, адже велична місія будівельника  не руйнувати, а творити. І хотілось би, щоб вони творили красу, а не картонний мотлох у вигляді багатоповерхівок з яскравим проявом несмаку та здешевленого менталітету.  Але коли розумами маленьких істот керує велика сила матеріалізму паперових «фантиків» для дорослих, з легендарною назвою «гроші», тоді споруди з багатою та визначною історією потрапляють у пастку «деградаційної еволюції» і різко перетворюються на багатовіконне чудовисько сірого кольору, з офісним внутрішнім наповненням і белькочуть галасливим посміховиськом легкових авто невітчизняного зразку на території паркінгу. Проте, все ж таки вражає боротьба влади з масовим алкоголізмом нації. Нащо створювати вигідні умови для пияцтва на дитячих майданчиках – риба гниє з голови, необхідно знищити сумнівну місцевість і покласти край цьому алкогольному неподобству. Доволі цікавий поворот тактичного прийому, адже навряд чи пиякам захочеться куштувати «чарку миру» у торгівельному царстві, а от молодим мамцям з колясками дуже навіть корисно завітати до торгівельного залу: і гроші вдало протринькаєш і дитя собі не простудиться від примхливих крайнощі погоди, адже тут – і музика, і дощу немає, завжди сонячно, кондиціонери – справжній рай на кістках дитячої пісочниці. Біль крізь сльози: ні патріотизму, ні здорового глузду, ні бажання позитивно вплинути на розвиток підростаючого покоління, ані усвідомленого поштовху до піклування за немічним. Руїни на схилах духовності, руїни на схилах людяності, руїни на схилах столиці.  Ми є Тим - Що нас оточує, а Що нас оточує - це Ми!

Автор: Інеса Дорофєєва

Фото: Олексія Сокола 

Інформація от VIKTSTUDIO

Фотоотчет: http://hiblogger.net/photos/album/9869/

---

Всё метро мира: Пхеньян

2012-04-21 21:27:58 (читать в оригинале)

О подземке Пхеньяна ходят легенды — все неизвестное притягивает слухи. Его часто называют главным секретом северокорейской столицы. В пхеньянском метрополитене установлены турникеты, но люли через них не проходят. Необходимо отдать билет контролеру. Эскалатор медленно ползет вниз, к станции. Туннель проложен глубоко под городом — это делает из метро еще и убежище.

Читать дальше...

---

Чемпіонат області: "Діназ" та "Путрівка" сильніші за наших

2012-04-21 19:54:45 (читать в оригинале)

У 5 турі чемпіонату Київщини представникам Бородянщини протистояли діючий та колишній чемпіони області. Результат однаково невтішний...

* * *

На спорткомплексі Лютежа "Рубін" Віктора Юрченка поступився "Діназу" - 0:3. У першому таймі в наших воротах побував лише один м'яч - нападник господарів протиснув оборону й скористався її помилкою. Поперерві ж господарі подвоїли рахунок - за запевненням очевидців матчу з пісківської сторони, забиваючий гравець був у очевидному офсайді. Невдовзі Віктор Чорний міг забивати, проте не реалізував пенальті (вище воріт). Чимало моментів створили пісківці й з гри. Досить згадати удари Павла Дацюка та Дмитра Юрченка, котрі парирував голкіпер. Однак потрясіння другого тайму пригнітили наших, і "Діназ" довів рахунок до 3:0.

* * *

У Бучі інспектором матчу був бородянець Іван Іваненко (на ще одному матчі обласної ліги мали працювати арбітр Шатохін та лайнсмен Рябушиць). У складі ФК "Буча", котра обіграла "Чайку" - 1:0, відпрацював на славу пісківець Петрук, однак відзначитися голом йому не пощастило (в одному моменті врятував голкіпер, в іншому - поперечина).

* * *

У Бородянці підопічні Анатолія Демченка приймали ФК "Путрівка". Гості з Васильківщини швидко вийшли вперед -  екс-форвард "Системи-Борекс", щиро шанований у Бородянці Олександр Антоненко, ударом метрів із 20 поцілив практично в дев'ятку. У бородянців було кілька моментів і до, і після перерви. Саган виривався один на один, Місько, несподівано отримавши м'яча на лівому куті штрафної, пробив надто легко, як для гостроти моменту. А Грищенко, котрий вийшов на заміну, виконував штрафний практично з центра поля (ближче до бровки), і його сильний та точний удар голкіпер заледве витягнув з-під поперечини, перевівши на кутовий. Тим не менш, більш досвідчені путрівці (одних тільки екс-гравців "Оболоні" у них півдесятка) довели справу до перемоги. Антоненко ледь не забив спершу ударом головою, затим після виходу один на один. Зате відзначився голом його партнер Сіренко. Після подачі штрафного з правого флангу він замкнув навіс, подвоївши рахунок.

Протокол.

ФК "Бородянка" - ФК "Путрівка" - 0:2 (0:1)

Бородянка, 3-є поле СФК "Борекс". 100 глядачів. 

Судді: В.Аврамчук, В.Остапчук, В.Арановський. Інспектор: О.Штика.

Бородянка: Копил, Кузьмич (Скомороха, 84), Марцун, Мороз, Романьков, А.Шома, Марцьоха (Фареник, 77), О.Шома, Саган (Грищенко, 54), Місько, Панченко (Легоцький, 46). Президент: Роман Єрко. Директор: Володимир Шома. Старший тренер: Анатолій Демченко. Тренер: Олександр Кириленко.

Путрівка: Петров, Войтович, Сахно, Білоцерківець, Ткачук, Мигашко, Сіренко, Мазуренко (Дармостук, 79), Карабаєв (Поліщук, 65), Вишняк, Антоненко (Старцев, 67). Президент: Леонід Матушевич. Тренер: Ярослав Вишняк.

Голи: Антоненко (7), Сіренко (79). 

Далі за календарем - районне дербі, котре цього разу відбудеться у Пісківці. 

Нижче подається фоторепортаж із бородянського матчу.

Читать дальше...

---

Перша національна експедиція "Україна-Північний полюс-2000".

2012-04-21 19:30:18 (читать в оригинале)

    Вперше в історії України з 4 по 21 квітня 2000р. була проведена арктична експедиція «Україна – Північний полюс – 2000» з метою популяризації України як могутньої авіаційної та спортивної держави світу.

    Вона складалася з двох частин: перельоту за маршрутом Київ –Хатанга – Північний полюс – Хатанга – Київ і десантування парашутистів з літака Іл-76 на дрейфуючу крижину Північного полюсу серед безмежних вод Північного льодовитого океану та перельоту літака Ан-28 за аналогічним маршрутом з посадкою на ту ж крижину.

    До експедиції входило 43 учасники,в т.ч.: 22 спортсмени – парашутисти України (десантна група); 6членів екіпажу (пілоти і техніки) літака Ан-28 Центрального аероклубу (ЦАК) ім. О.К.Антонова Товариства сприяння обороні (ТСО) України; 11 членів екіпажу літака Іл-76 Військово-повітряних сил (ВПС) Збройних Сил (ЗС) України; група забезпечення- 4 чол. Її перебіг висвітлювався 11ма представниками ЗМІ. Для експедиції було задіяно 5 одиниць авіаційної техніки, зокрема: літаки Ан-28 -1шт.; Іл-76 -1шт.; Ан-26 -1шт.; вертольоти Мі-8-2шт., а також пошуково-рятувальний загін Красноярського краю РФ та Хатангінський авіаційний загін.

Підготовка та проведення експедиції відбулися в три етапи.

                                                І етап – підготовчий.

    Він тривав з жовтня 1999р. по березень 2000р. Було створено оргкомітет на чолі з президентом Федерації авіаційного спорту України, народним депутатом України Біласом І.Г. та заступником, народним депутатом України Манчуленком Г.М. Тренувальною базою слугував аеродром «Чайка» ЦАК ім. О.К.Антонова (начальник Грибанов В.М.) ТСО України.

    Проведено організаційно-штабну роботу з планування та фінансування експедиції, пошуку спонсорів серед вітчизняних товаровиробників (жодної державної копійки на експедицію не було потрачено); встановлення контактів з відповідними структурами Росії; виготовлення екіпіровки та парашутної техніки для членів експедиції. Зокрема, фірмою «Поларіс»  (м.Чернівці) було розроблено та пошито одяг для екстремальних умов низьких температур. Черевики на хутрі виготовила також Чернівецька виробничо-торгівельна фірма «Акцент ЛТД».

    З листопада 1999р. учасники десантної групи здійснювали парашутні стрибки в різних погодних умовах з літаків Ан-2 та Іл-76. При цьому довелося частково змінювати конструкцію парашутів «Навігатор» та проводити випробувальні стрибки з метою максимального забезпечення безпеки парашутистів при десантуванні на дрейфуючу крижину Північного полюсу. Кожний з учасників в середньому здійснив більше 60 тренувальних парашутних стрибків. Усього за період підготовки було здійснено 1868 парашутних стрибків на аеродромі «Чайка».

    Водночас здійснювалась підготовка та випробування літака Ан-28 (розробник – АНТК ім. О.К.Антонова) для безпрецедентного перельоту за маршрутом Київ – Хатанга –Північний полюс –Хатанга - Київ  та посадки в лижному варіанті на дрейфуючу крижину Північного полюсу. Для цього були залучені провідні спеціалісти АНТК ім. О.К.Антонова, що мали досвід експлуатації авіаційної техніки в умовах високих широт. Командир Ан-28, пілот 1го класу Грибанов В.М. разом з льотчиком-випробувачем  АНТК ім. О.К.Антонова, пілотом 1го класу Хрустицьким А.К. і помічником командира Мігуновим Р.В. здійснили випробувальні польоти в лижному варіанті.

    Під час підготовки повністю були погоджені спільні дії з російською стороною щодо використання повітряного простору, забезпечення безпеки експедиції та евакуації її учасників з дрейфуючої крижини.

    Начальником експедиції затверджено І.Г.Біласа, а заступником начальника експедиції – Г.М.Манчуленка.

                      ІІ етап – доставка учасників експедиції до місця старту.

      Він розпочався 4 квітня  2000р. з перельоту літака Ан-28 за маршрутом Київ (аеродром «Чайка») – Хатанга (аеродроми додаткових проміжних посадок не вказано). Було здійснено 8 злетів – посадок для дозаправки та технічного обслуговування літака. У Хатанзі літак підготували для польоту та посадки на дрейфуючу крижину Північного полюсу згідно з правилами польотів у високих широтах.

    8 квітня 2000р. з десантною групою експедиції зустрівся Прем’єр – міністр України. Учасники експедиції отримали благословення у Володимирському соборі (м. Київ).

    9 квітня 2000р. на військовому майданчику аеропорту «Бориспіль» відбулися урочисті проводи десантної групи і групи забезпечення експедиції Міністром оборони України. О 12:00 (за Києвом) літаком Іл-76 ВПС ЗС України вони вилетіли за маршрутом Київ – Москва (аеродром «Чкаловський») – Хатанга.  

    У Хатангінському авіазагоні спільно зі спеціалістами Красноярського пошуково - рятувального загону були проведені заняття з виживання в екстремальних умовах низьких температур, організації евакуації з дрейфуючої крижини. Всі учасники експедиції проживали в готелі м.Хатанга.

          ІІІ етап – взяття Північного полюсу та повернення на Батьківщину.                                                                                                    

    14 квітня 2000р. о 22.00 за місцевим часом екіпаж літака Ан-28 вилетів за маршрутом Хатанга – острів Середній – льодовий аеродром (на дрейфуючій крижині орієнтовно 200км від Північного полюсу) – Північний полюс. Було погоджено спільні дії щодо максимально близької в часі посадки літака Ан-28 та приледнення групи парашутистів на дрейфуючу крижину Північного полюсу після десантування з борту Іл-76.

     Група забезпечення разом з індивідуальними комплектами для тривалого перебування на крижині (у випадку форс-мажору) всіх підкорювачів полюсу літаком Ан-26 (розробник АНТК ім. О.К.Антонова) вилетіла за маршрутом Хатанга – о. Середній – льодовий аеродром. З льодового аеродрому до полюсу групу та спорядження доставляли вертольотами. Ця група, до якої долучилися і російські учасники, готувала майданчики для приледнення, базовий табір, налагоджували радіозв’язок з екіпажами Ан-28 та Іл-76, а також з материком.

    15 квітня 2000р.о 08.00 за місцевим часом десантна група літаком Іл-76 (командир полковник Шушарін К.М.,висококласний бойовий льотчик, «афганець») вилетіла за маршрутом Хатанга – Північний полюс. Час перельоту до «точки» склав майже 3год.

    До складу десантної групи були включені досвідчені парашутисти, зокрема і такі, як абсолютний чемпіон світу, президент Федерації парашутного спорту України Ігор Тьорло, абсолютний чемпіон світу Володимир Покатілов. Вибула зі складу групи абсолютна чемпіонка світу Валентина Закорецька, чиє ім’я увійшло до Книги рекордів Гінеса (здійснила близько 12 тисяч стрибків з парашутом), оскільки під час вильоту з Борисполя (на борту Іл-76) пошкодила руку. Вона ввійшла до складу групи забезпечення. Зате стрибнула її донька Юлія.

    Перед десантуванням Іл-76 здійснив прохід над кригою на висоті 200м з розгерметизацією десантного відсіку, щоб парашутисти на своїх висотомірах виставили точну висоту за приладами літака та активували страхові прилади.                                                                                                                                                                   

    Десантування почалося за другим заходом (при першому заході відхилення від «точки» склало близько 1,5км і початок відділення парашутистів від борта був вчасно зупинений) та здійснювалося у складних метеорологічних умовах при повній магнітній аномалії (навігаційні прилади були дезорієнтовані) за візуально – звуковим наведенням по рації з дрейфуючої крижини  при температурі за бортом -50°С, швидкості вітру на крижині 8 – 10 м/с та температурі -35°С. Ан-28 вже був на полюсі, а його командир Грибанов В.М. заводив Іл-76 на «точку». Першими покинули борт на ешелоні 1500м начальник експедиції Білас І.Г. та заступник начальника експедиції Манчуленко Г.М., слідом за ними - половина десантної групи. Друга половина з кількома тандемниками (до парашутиста прикріплений пасажир) десантувалася на ешелоні 2500м. Саме наявність тандемників вимагає більшої висоти для десантування. Швидкість літака під час десантування складала близько 350 км/год. Парашутисти стрибали з парашутами типу «літаюче крило», які дають змогу швидко маневрувати при заході на «точку». Після відділення від літака вони потрапили в суцільну білизну́ (все зливається в один колір), в якій не було видно місця приледнення, а перед захисними окулярами спостерігалося світлове мерехтіння.Тільки відкривши парашути і сповільнивши швидкість зниження, можна було побачити сигнальні знаки і потрібний майданчик. А мерехтіння, як згодом пояснили, створювалося заломленням світла мікрокристаликами льоду, якими насичене повітря. Після завершення десантування Іл-76, зробивши прощальне коло над Північним полюсом і помахавши крилом підкорювачам вершини Земної кулі, взяв курс на Хатангу. Українські льотчики військово-транспортної авіації вперше здійснили десантування парашутистів в Арктиці і вдало виконали дуже складне завдання.

    Учасники експедиції здійснили успішну посадку, як на літаку Ан-28,так і з парашутами, на дрейфуючу крижину, що перебувала в цей час практично в географічній «точці» Північного полюсу, де було встановлено Державний прапор України. Евакуація учасників експедиції з дрейфуючої крижини здійснювалась літаками Ан-28, Ан-26 та вертольотами Мі-8 за маршрутом Північний полюс – льодовий аеродром – о. Середній – Хатанга впродовж 10ти годин.

    17 квітня 2000р. всі учасники експедиції успішно повернулися в Хатангу. Командир екіпажу Іл-76  Шушарін К.М., ас своєї справи і прекрасна людина, в Хатанзі зізнався, що під час десантування  його льотний комбінезон промок від поту. Через напругу. Адже від точності і напрямку заходу літака на «точку», моменту відділення парашутистів від борту залежало їхнє здоров’я і життя. Екіпаж з цим справився. Того самого дня льодовий аеродром припинив існування, оскільки на відстані 2-3км почався активний дрейф величезної крижини, що призвело до утворення тріщин на злітно-посадковій смузі, які швидко розширювалися. Російським полярникам довелось упродовж майже двох тижнів здійснювати евакуацію своїх спеціалістів, які досліджують Арктику, і техніки з дрейфуючих крижин колишнього льодового аеродрому.

    18 квітня 2000р.більша частина учасників експедиції відбула до України літаком Іл-76 за маршрутом Хатанга – Москва (аеродром «Чкаловський») – Київ (аеропорт «Бориспіль»). Ан-28 вилетів на Батьківщину днем пізніше за тим же маршрутом до аеродрому «Чайка» (з 8ма проміжними посадками для технічного обслуговування та дозаправки літака), оскільки здійснювався демонтаж лиж і перестановка борта на шасі, а час перебування його у повітрі(в обидва боки) склав 40год. Всі учасники експедиції повернулися здоровими на Батьківщину в ранзі підкорювачів Північного полюсу.

    Перша національна арктична експедиція України була проведена у короткі терміни, чому сприяли злагоджені дії та належна  кваліфікація її учасників, котрі в складних природних умовах Арктики не зазнали жодних ушкоджень і травм, в т.ч. при десантуванні. Експедиція «Україна- Північний полюс-2000» в таких масштабах і в такому форматі відбулася вперше.

    Було здійснено наймасовіший парашутний десант України на дрейфуючу крижину з придатним майданчиком для приледнення розміром орієнтовно (300×300)м практично в абсолютну «точку» Північного полюсу. А вітчизняний літак Ан-28 вперше здійснив унікальний переліт за маршрутом Київ-Хатанга-Північний полюс-Хатанга-Київ та посадку в лижному варіанті на дрейфуючу крижину Північного полюсу.

    Експедиція продемонструвала широкі можливості українських виробників і високу якість їхньої продукції, починаючи від екіпіровки і закінчуючи авіаційною технікою АНТК ім. О.К.Антонова, та високий професіоналізм українських авіаторів і парашутистів.