RSS feed of hiblogger.net user maxi4u Голосов: 1 Адрес блога: http://maxi4u.hiblogger.net/ Добавлен: 2010-05-08 02:04:06 блограйдером maxi4u

Разгром обывателя

2012-03-23 16:29:14 (читать в оригинале)

---

Волієте провокацій? Вам сюди... (рецензія на мою книгу) :)

2012-03-23 16:16:46 (читать в оригинале)

На сайті "Друг читача" опубліковано рецензію на мою книгу "Бізнес-провокація". Цікаво, що сама я бачу свою книгу дещо інакше, але сторонній погляд мене інтригує. В рецензії явно не бізнесовий погляд, а літературознавчий. До речі, рецензію опубліковано у скороченому вигляді, не знаю чому. В ній ще були наведені цікаві паралелі з російською сучасною та українською іронічною літературою. Тим не менше... :)))

 

Волієте провокацій?! Вам сюди…

 

Спірідончева Антоніна. Бізнес-провокація : роман. – К. : Гамазин, 2011. – 230 с.
Друга книжка Антоніни Спірідончевої, на цей раз – прозова, здивувала дошкульною іронією, тож, мабуть, недаремно авторка назвала свій роман «Бізнес-провокація». Натяки на іронічність вже проглядали в поетичній збірці «Весна-поетеса», яка побачила світ 2009 року, але то була радше романтична іронія, не стільки провокаційна – скільки превентивна, що нею поетеса ніби попереджала: «все не так просто»: «хтось на казку погодивсь, // мені б – жити в світі реальнім… (вірш «Колискових не треба»).
Назва роману «Бізнес-провокація» виправдовує себе на всі сто: авторські «провокації» починаються вже з передмови до книги. Власне, замість передмови книжку відкриває стаття самої Антоніни Спірідончевої, на початку якої авторка нещадно розвінчує традиційні методи написання передмов, до яких вдаються відомі критики та літератори, яким автори (як правило, початківці) пропонують (часто – не „за так”) написати передмови до своїх книжок: «Ми так звикли – хтось (зазвичай знайомий літератор) обов’язково повинен похвалити твір і самого автора в передмові. Розповісти, які гострі соціальні проблеми зачіпає автор, наскільки глибокі і яскраві образи його героїв… відзначити чистоту і багатство мови,  а якщо цього не достатньо для рецензійного обсягу, можна ще й коротко переповісти сюжет…» (с. 3). Цитую і самій страшно: а що як і я такий самий «рецензент»?! Може на цьому і спинитися? Та ніби вже так жваво почала… тож вестиму далі!
На власне запитання, чи цікаво вам (нам?) читати передмови, наперед знаючи, що вони необ’єктивні, авторка відповідає тим, що залишає право оцінки власної книги (у передмові) виключно самим героям свого видання. Найяскравіше (і чи не найдошкульніше!) це вдається «найкреативнішому» з них – Олегові Безручку:  «Авториця чомусь вподобала гротескну форму передання назбираного матеріалу. Де не кинь – всюди цей гротеск! Ніби нам узяли і підмінили наш світ – дали інший, без цензури та будь-яких інших обмежень. Але я сам би цього не читав, занадто масова література, усім все зрозуміло, всім смішно…». Отакої! Виникає враження, ніби авторка вирішила убезпечити себе (і свою «Бізнес-провокацію») не лише від вихваляння (називаючи цей спосіб банальним), але і від прискіпливої критики: куди вже більше!
Чи знов провокація? Мабуть, тут задіяний механізм доведення від протилежного! Дивіться, авторка зазіхає на «нецензурність»… Вона не визнає жодних обмежень… До того ж – книжка «масова», читати її легко і весело… Хто ж відмовиться від такого захопливого чтива?!
Я знайома з поетичними «дошкульностями» Антоніни, неодноразово чула в авторському виконанні її «хуліганські», чи навіть «революційні» вірші, крізь поетичності яких прозирає і багата авторська уява, і глибоке переживання трагізму сучасного життя, і… відвертий «стьоб», глибинна іронічність сприймання дійсності, та сумовита іронія, яка допомагає долати в собі «не-сприйняття» багатьох темних сторін нашого сьогодення.
Вочевидь, всі вищезгадані якості не могли не знайти вияву і в «Бізнес-провокації». Багата уява? Так, звісно! Уявіть собі молоду жінку, яка офіційно перебуває в декретній відпустці. Уявили? Чим вона має займатися? Догляд за дитинкою? Безкінечні хатні справи? Перегляд серіалів? Скигління у відповідь на традиційне запитання чоловіка, який повернувся з роботи: «як ти тут, моє Сонечко?..» Все це, мабуть, до болю знайоме багатьом жінкам, які хоча б раз народжували дітей. Натомість Антоніна вирішує тримати себе в «літературному тонусі»: ніби граючись, вона створює уявну «критичну ситуацію» для обраної групи (теж уявної) фахівців вузького профілю: працівників одного з найпопулярніших ЗМІ  – телебачення.  А створивши – підступно зіштовхує героїв один з одним, змушуючи їх потрапляти у найневигідніші (невиграшні для геніальних творців одного із комерційних телеканалів) обставини. Зіштовхує – і захоплено спостерігає за результатом, настільки віддаленим від її власної життєвої правди, що без авторської уяви досягнути подібного, на мій погляд, було б неможливо. Єдине, що напряму пов’язує авторку і героїв – обнадійливий фінал роману (і романтичних стосунків кількох пар героїв): непередбачена вагітність одразу трьох героїнь. Показово, що всі три випадки зародження нового життя зрештою виявляються щасливими завершеннями історій кохання. Так само успішно розвивається і «дітище» успішного фінансиста Сергія Нікіфорова, із честолюбної ідеї якого і розпочинається вся ця історія.
Як же тоді бути із «глибоким переживанням трагізму сучасного життя», притаманним авторці?! Дуже просто! Трагізм постає ще більш виразно на тлі «дошкульностей»: ми живемо у світі, в якому все вирішують гроші, всім керує самолюбство і бажання будь-що вивищитися над іншими, отримати можливість керувати долями, потрапити до касти обраних… Все це авторка бачить у своїх героях, майже в усіх, бачить – і нещадно викриває.
Під «вогонь» потрапляє все: всуціль непрофесійний підхід до справи, коли ідея створити канал, та ще й під гучною назвою «Імперія», виникає мало не уві сні, а глобальне завдання «будувати» цю «імперію» практично з мінусу (навіть не з нуля) отримує здібна й енергійна, але абсолютно «не адаптована в темі», керівниця рекламного відділу: «…але я ніколи не працювала та телебаченні! Я нічого про нього не знаю!» – «Уяви собі, я теж…»
Жорсткість ситуації посилюється ще й тим, що решту відповідальних працівників керівничої ланки – креативного директора, генерального продюсера – призначають ледь не випадково, та ще й обирають перших кандидатів, які потрапили в поле зору, і, до того ж, відзначилися на попередніх місцях роботи не найкращим чином: першого напередодні вигнали з роботи за систематичні прогули і неадекватні вчинки, другого – підозрюють (і небезпідставно) в елементарних і недобросовісних фінансових оборудках. Тепер розумієте, чому наше телебачення саме таке, яким воно є?
А проте, авторка не обмежується виключно цією сферою. Вона піддає критиці практично всі «правила» ділового світу, і принципову «нещирість» спілкування, і сліпе наслідування відомих у світі методик «завоювання популярності»… Сила цієї критики в тому, що її носієм є не сам автор, а практично всі персонажі, кожен у притаманній лише йому манері, і щоразу – із непідробним гумором, живо, конкретно й ефективно.
Але найбільше «сумовитої іронії» спрямовується на внутрішній світ персонажів, на їхнє духовне життя, відгомони якого долинають до колег. У цій сфері все також достатньо жорстко і вкрай не обнадійливо: суцільні перед-депресивні стани, які долаються традиційно: кава, сигарети, алкоголь; всуціль аморальні вчинки, за якими проглядає вразливість, неврівноваженість, невміння будувати стосунки, навіть із близькими людьми. І попри те, що цю сферу життя автор змальовує так само легко, ненав’язливо і навіть тактично, картинка складається вражаюча. Та невже ми приречені залишатися самотніми і недосконалими нікчемами?!
Тож якщо вам набридло копирсатися в сюрреалістичному бруді і губитися в постмодерністському мороці, сміливо розгортайте книжку Антоніни Спірідончевої «Бізнес-провокація», написану зі справжнім знанням реального життя, знанням, яке не відбирає залишки бажання жити, але дає сили вижити, спонукає радіти кожній хвилині.

Вікторія Осташ

Придбати цю книгу в інтернет-книгарні «ВСІ КНИГИ».

---

Опасный метод лечить сумасшедшую сексом

2012-03-23 16:05:54 (читать в оригинале)

22 марта на широкие отечественные экраны вышел фильм «Опасный метод», посвященный взаимоотношениям Зигмунда Фрейда, Карла Юнга и их пациентки (а впоследствии выдающегося психоаналитика) Сабины Шпильрейн. Допремьерный показ прошел в NoName Club на киностудии Film.ua. Фильм, который должен был стать глубокой психоаналитической драмой (вернее хотелось, чтобы он таковой стал) оказался примитивной мелодрамой (с примесью «мыла» и юмора) о том, как один слегка трусливый врач-ученый семь лет изменял своей жене с пациенткой…

Мировая премьера «Опасного метода» состоялась в сентябре прошлого года в рамках конкурсной программы Венецианского кинофестиваля. Картина, претендовавшая на «Золотого льва», уехала из Италии ни с чем, что в общем-то нисколько неудивительно. Венецианские критики приняли новую работу канадца Дэвида Кроненберга, мягко говоря, без восторга. Но позже, с выходом фильма в Америке, ситуация изменилась: на сегодняшний день его рейтинг у кинокритиков составляет внушительные 77%. Вот только за что – непонятно. Видимо, за предыдущие заслуги Кроненберга и игру Вигго Мортенсена.

Дэвид Кроненберг – трехкратный номинант на «Золотую пальмовую ветвь» (за фильмы «Автокатастрофа», «Паук» и «Оправданная жестокость») и дважды призер Каннского кинофестиваля (особый приз жюри за «Автокатастрофу» и почетная премия «Золотой наставник»). Дважды номинант на «Золотого медведя» Берлинале («Обед нагишом», «Экзистенция») и лауреат «Серебряного медведя» за выдающиеся художественные достижения («Экзистенция»). Номинант Британской киноакадемии BAFTA в категории «Лучший британский фильм» за криминальный триллер «Порок на экспорт».

Мухи и пауки Кроненберга

На заре своей режиссерской карьеры Кроненберг с отчаянным азартом увлекался жанром ужаса и любил смаковать на экране кровью, внутренностями, слизью, гнилью и прочей киногеничной гадостью (впрочем, многие до сих пор называют его «мастером хоррора», хотя режиссер давно уже свернул в несколько ином направлении). Смолоду постановщика привлекал процесс мутации, патологии в человеческом теле. Сначала это были физические трансформации, выписанные с заядлым натурализмом и дотошностью. К примеру, в «Сканнерах» Кроненберг придумал людей, умеющих читать чужой мозг на расстоянии и убивать (причем самое интересное, что аппараты-сканнеры были изобретены гораздо позже). Далее был «Видеодром», где режиссер превращал телевизионному продюсера в лице Джеймса Вудса в телезомби, поглощенного передачей о сексе и насилии. В итоге телевизор убивал не только психику героя, но и разрушал его тело в буквальном смысле слова, превращая плоть в технику. И наконец, «Муха» - культовая работа Кроненберга и трансформация ученого в исполнении Джеффа Голдблюма в полунасекомое-получеловека. Ужас с мощным ядром любви и драматизма.

Но чем старше становится кинематографист, тем меньше его интересуют тошнотворные физические уродства. Он начинает искать другой подход к все той же теме мутации. Так, в «М. Баттерфляй» Кроненберг увлекается половым аспектом, раскрывая перед героем (Джереми Айронс) шокирующую тайну метаморфозы его прекрасной возлюбленной. А в «Пауке» с Рэйфом Файнсом показывает социопата, вышедшего на свободу после двадцати лет, проведенных в психбольнице, который вместо того, чтобы забыть «паучье» прошлое и стать человеком, по паутине страшных детских воспоминаний возвращается к асоциальному естеству… Таким образом, отныне Кроненберг погружается в мир внутренних мутаций…

Плетка и челюсти

«Опасный метод» - экранизация пьесы Кристофера Хэмптона The Talking Cure («Лечение разговором»). В центре сюжета – три действующих лица: Сабина Шпильрейн, Карл Юнг, Зигмунд Фрейд. 18-летнюю Сабину (Кира Найтли), страдающую истерией, доставляют в клинику к доктору Юнгу (Майкл Фассбендер). Из-за побоев отца, тянущихся с четырехлетнего возраста, девушка мучается сильнейшими нервными срывами, местами выглядящими как неизлечимая шизофрения. Но после длительных откровенных бесед с Сабиной Юнг выясняет, что корни ее истерии лежат не в страхе перед отцом, а наоборот, в удовольствии от избиения… И это, к несчастью Юнга, подтверждает теорию его учителя и одновременно противника Фрейда, утверждающего, что причина всех нервных недугов кроется в подавлении сексуальных желаний.

Несмотря на то, что основное внимание в фильме якобы должно было быть уделено внутренней трансформации Сабины Шпильрейн из совершенно неадекватной, буйной, агрессивной душевнобольной в разумную, интеллигентную девушку и профессионального психоаналитика, главный акцент сосредоточен на примитивной измене.

Роман Карла Юнга с его пациенткой Сабиной Шпильрейн продолжался более семи лет, и все это время Юнг официально оставался любящим мужем и заботливым отцом многодетного семейства. После разрыва с Сабиной он завел другую любовницу. На экране ученый предстает «трусливым» (как он сам себя называет) почти донжуаном, который живет на деньги жены, мучает любовницу (то из-за угрызений совести разрывая отношения, то снова возобновляя) и завидует популярности Фрейда... Читать дальше

---

В.Соловьев (НТВ): Славяне живут в гостях у евреев. Россия - родина иудеев

2012-03-23 15:32:22 (читать в оригинале)

Как оказалось, Россия - страна евреев, а Русские тут в гостях =)))

больше информации на http://dymovskiy.name/

---

Парад хризантем

2012-03-23 15:25:11 (читать в оригинале)

24 октября 2011 года Никитский ботанический сад в Крыму будет украшен сотянми ярких и огненных цветочных красок. В этот день здесь состоится открытие ежегодного цветочного праздника "Бал хризантем". Ежедневно с 9.00 до 16.00 до 30 ноября выставку смогут посетить все желающие.

никитский ботанический сад