RSS feed of hiblogger.net user maxi4u Голосов: 1 Адрес блога: http://maxi4u.hiblogger.net/ Добавлен: 2010-05-08 02:04:06 блограйдером maxi4u

Последний штрих (или необходимые "бумаги")

2012-03-23 17:08:17 (читать в оригинале)

Мы получили справки об отсутствии судимости и поставили о них апостиль.

Сами не бегали по инстанциям, обратились в компанию, которая делает это быстро и не очень дорого. 

Их координаты: Киев, Кловский спуск, 13, оф. 1, тел.: 4514453, 067 7021198.

---

Вещи из золота

2012-03-23 17:01:01 (читать в оригинале)

Из золота можно сделать все что угодно — вы можите купить себе золотой туалет, золотой телефон, даже золотое лицо, …, но какая цена этих золотых вещей…

Оригинал статьи на piitbull.livejournal.com

Золотой рюкзак за $1650

Золотой вибратор за 2580$

Кроссовки Nike за 5 405$.

Золотой телефон Nokia C3-01

Золотые таблетки, пейте их для повышения своей самооценки. Цена 425$

Золотая машина
"Кожа" этого автомобиля 80 килограммов 22-каратного золота, 15 килограммов позолоты и 10 000 полудрагоценных и драгоценных камней: рубины, жемчуг …Цена 4.68 миллиона

Золотые наушники, цена 2 500$.

Золотой кружевной манжет

Золотая игровая приставка

За $1,2 миллиона можно приобрести платье, сделанное из золотых монет

Золотой бюстгальтер за $108,000

Золотая клавиатура за 271 $.

Золотое лицо 500$ за один сеанс, говорят уходят морщины и укрепляется кожа

Золотой гроб

---

Друга декада Віршня: «Урба-ПЕРЕХРЕСТЯ», літературний десант в КПІ та «Поетичні побрехеньки» у Спілці письменників

2012-03-23 16:32:33 (читать в оригинале)

У серії своїх подекадних публікацій про поетичний мегамарафон «Віршень» я розповідаю про помітні заходи, до яких безпосередньо причетна Київська молодіжна літературна студія «Перехрестя», оскільки я є членом цієї студії та особисто беру участь у більшості її акцій.

Насправді ж в рамках «Віршня» щодня відбуваються якісь заходи в різних містах і місцях, силами різних людей і їх об’єднань. Нагадаю, що мегапланом поетичного марафону планується начитати по всій Україні не менше 500 поезогодин! Самі розумієте, що висвітлити усе – для мене нереально. :)))

Мегамарафон «Віршень» був організований як захід із популяризації, але я це називаю «демаргіналізацією» :))), поезії. Його ініціатори – Сергій Пантюк, Максим Розумний, «Сліва-фест» та НСПУ. Місяць березень у поетичних цілях перейменовано у віршень, а сам марафон триває з 1 березня по 7 квітня.

Мою розповідь про першу декаду «Віршня» можна прочитати ТУТ.

Але повернемось до «Перехрестя». Літстудія була утворена у 2003 році в Спілці письменників з уточненням в назві «молодіжна». Її незмінним керівником і натхненником усі ці роки є поетеса і помітний літературний діяч Вікторія Осташ. В активі літстудії – вже й не перерахувати, скільки публічних поетичних акцій – в музеях, бібліотеках, школах, вузах, на різноманітних фестивалях, книжкових ярмарках і виставках, вже не говорячи про регулярні робочі зустрічі «перехрестян» та виступи в стінах Спілки письменників. А тепер літстудією засновано ще й всеукраїнський літературний конкурс, про який нижче.

«Урба-ПЕРЕХРЕСТЯ»

12 віршня (в миру - березня) в залі НСПУ відбулась презентація нового поетичного конкурсу «Урба-Перехрестя».

Учасники літстудії знають, що ідею конкурсу урбаністичної поезії Вікторія Осташ виношувала вже давно. Але сприятливі обставини для її реалізації, як то фінансування призового фонду, підтримка профільних видань, компетентне журі – склались лише зараз. Чому саме урбаністичної поезії? Тому що вона незаслужено залишається поза увагою, а в уяві громадськості («по старинці») чільне місце займають пейзажна, любовна, соціальна поезія. Тоді як визріла ціла генерація поетів, чиїм природним середовищем є місто, яке глибоко проникло в поезію.

Фільтр, за яким відбираються твори на конкурс – досить сильний. По-перше, вік авторів-конкурсантів – до 40 років. По-друге, на конкурс приймаються

1. Тематичні добірки, або Книги поезій (до 30-ти творів) або

2. Вибране, або Кращі твори різних років (до 20-ти творів).

При цьому головна вимога до надісланої роботи – високий художній рівень творів та (!) естетична цілісність добірки, що передбачає передусім єдність форми і змісту, наявність наскрізної ідеї, спільної для всіх відібраних творів.

Детальніше про конкурс – ТУТ.

А в рамках презентації конкурсу «Урба-ПЕРЕХРЕСТЯ» (робоча назва також «Геній міста») відбулися урба-читання, в яких взяли участь Антоніна Спірідончева, Леся Мручківська, Володимир Осипенко, Максим Меркулов, Оксана Шафаревич, Алла Миколаєнко, Олександр Раф і Катерина Гурневич, до урба-читання долучилися нові учасники і почесні гості літстудії: Артем Занора (із конотопської літературної студії "Джерела”), Юлія Ус (студентка IVкурсу спеціальності «літературна творчість» Інституту філології КНУ імені Тараса Шевченка), а також поети Ярослав Гадзінський, Світлана Богдан, Ілона Пікульська. Із власними творами виступили і члени Журі майбутнього конкурсу «Геній Міста» – Сергій Пантюк і Анна Малігон.

Віршень в літклубі КПІ

А тим часом «Віршень» триває!

16 віршня (в миру - березня) – відбулись поетичні читання в літклубі КПІ.
Трохи блукання в КПІшних лабіринтах - і ми на місці, у просторому залі з гарною акустикою. Захід планувався як обмін досвідом, адже запросили нас до себе такі ж писаки, як і ми - учасники літературного клубу«Золоті сторінки», створеного нещодавно при КПІ.
З нашого боку читали Вікторія Осташ (очільниця студії "Перехрестя"), Оксана Яблонська (очільниця гутірки поетів "Севама"), Антоніна Спірідончева, Оксана Шафаревич, Алла Миколаєнко, Мирослав Лаюк, Заза Пауалішвілі. Завітала і Христинка Халімонова, але свою майстерність гри на піаніно та спів вона продемонструвала вже після заходу - для тих, хто не встих розбігтися.
Зі сторони КПІ виступали молоді поети Євгенія Морозова, Олександр Ткачинський, Марина Михайлюк, Богдан Кудряшов, Анастасія Кудрицька та Анна Лугова.
По закінченню були ближчі знайомства, обмін враженнями і контактами, результати чого проявилися вже на наступний день - поетичне святкування дня св. Патріка в стінах Будинку письменників, куди на запрошення Оксани Яблонської завітали наші нові друзі з КПІ. Але про святого Патріка - нижче. :)))
Враження від читань в КПІ - чудово!


Багато фото - ТУТ (в альбомі на Пікасі)

або ТУТ (в альбомі на Фейсбук).


В першому ряду: Оксана Яблонська, Оксана Шафаревич, Алла Миколаєнко, Мирослав Лаюк.


Вікторія Осташ


Антоніна Спірідончева


Оксана Яблонська


Марина Михайлюк (студентка КПІ)


Дуже артистичний Олександр Ткачинський (студент КПІ).

«Поетичні побрехеньки до дня святого Патрика» в Спілці письменників

17 віршня (за старим стилем - березня) ірландці усього світу святкують День Святого Патріка, одним із обов'язкових атрибутів якого є побрехеньки, віскі та веселощі у зеленому одязі.

У цей день вирішили порозповідати один одному веселі побрехеньки та скуштувати віскі поетка Оксана Яблонська з очолюваною нею гутіркою «Севама». За традицією запросили взяти участь в побрехеньках усіх своїх друзів.

Побрехеньки з куштуванням віскі відбувались в солідному місці – камінній залі Будинку письменників. Зараз складно уявити, чи міг би подібний публічний захід бути проведений в цьому приміщенні за старого режиму :)))

Тим не менше. Зі своїх спостережень скажу: ми явно не ірландці. У виступаючих спостерігався брак побрехеньок і брак зеленого одягу. :))) Когось тягнуло на лірику, когось на еротику, когось на соціалку і кумедні випадки з життя.

Але побрехеньки все ж були! Наприклад, у мене. Я прочитала кілька своїх іронічних віршів з елементами еротики, написаних від чоловічого імені про чоловічі переживання стосовно жінок, які раніше не публікувала під своїм ім’ям. Якщо хтось їх читав, то навряд чи б здогадався поєднати ці вірші з моєю скромною персоною :)))

Щодо учасників: ось як розповіла про читання Оксана Яблонська на сайті «Севама»:

«Анна Лугова прочитала справжню побрехеньку нічної випічки, Богдан Кудряшов, Марина Михайлюк, Лесик Панасюк і Оксанка Гаджій запам’яталися чудовою декламацією, твори роздуми прожили Катерина Ляшевська, Катруся Матвійко, Владислав Молодід і Дмитро Княжич. Микита Лунін і Антоніна Спірідончева поетично нагадали про весняний гарний настрій, Михайло Жаржайло, Олексій Шендрик, Оксана Яблонська, Вікторія Осташ, Володя Осипенко, Юрій Рудницький і Анна Малігон потішили новими творами. Усе поетичне дійство традиційно фільмували Оксана Шафаревич, Антоніна Спірідончева, Володя Осипенко, Вікторія Осташ».

Багато фото із заходу ТУТ (в альбомі на Пікасі)

або ТУТ (в альбомі на Фейсбук).

Катерина Ляшевська


Катерина Матвєєва, Оксана Шафаревич та Юрій Рудницький


Михайло Жаржайло


Оксанка Гаджій


слухачі


Молодняк з КПІ: Тетяна Янгулова, Анна Лугова, Марина Михайлюк.


Це скромно я, Антоніна Спірідончева :))) Спасибі Володимиру Осипенку, який кожного разу експериментує з налаштуваннями фотоапарату :)))


Камера зафіксувала, що в тому кінці зали було не тільки пиво, як запевняли хлопці :)))


А це момент перетікання "Побрехеньок" в "Молоде вино" :))) На фото Оксана Яблонська та Володимир Осипенко.

---

Разгром обывателя

2012-03-23 16:29:14 (читать в оригинале)

---

Волієте провокацій? Вам сюди... (рецензія на мою книгу) :)

2012-03-23 16:16:46 (читать в оригинале)

На сайті "Друг читача" опубліковано рецензію на мою книгу "Бізнес-провокація". Цікаво, що сама я бачу свою книгу дещо інакше, але сторонній погляд мене інтригує. В рецензії явно не бізнесовий погляд, а літературознавчий. До речі, рецензію опубліковано у скороченому вигляді, не знаю чому. В ній ще були наведені цікаві паралелі з російською сучасною та українською іронічною літературою. Тим не менше... :)))

 

Волієте провокацій?! Вам сюди…

 

Спірідончева Антоніна. Бізнес-провокація : роман. – К. : Гамазин, 2011. – 230 с.
Друга книжка Антоніни Спірідончевої, на цей раз – прозова, здивувала дошкульною іронією, тож, мабуть, недаремно авторка назвала свій роман «Бізнес-провокація». Натяки на іронічність вже проглядали в поетичній збірці «Весна-поетеса», яка побачила світ 2009 року, але то була радше романтична іронія, не стільки провокаційна – скільки превентивна, що нею поетеса ніби попереджала: «все не так просто»: «хтось на казку погодивсь, // мені б – жити в світі реальнім… (вірш «Колискових не треба»).
Назва роману «Бізнес-провокація» виправдовує себе на всі сто: авторські «провокації» починаються вже з передмови до книги. Власне, замість передмови книжку відкриває стаття самої Антоніни Спірідончевої, на початку якої авторка нещадно розвінчує традиційні методи написання передмов, до яких вдаються відомі критики та літератори, яким автори (як правило, початківці) пропонують (часто – не „за так”) написати передмови до своїх книжок: «Ми так звикли – хтось (зазвичай знайомий літератор) обов’язково повинен похвалити твір і самого автора в передмові. Розповісти, які гострі соціальні проблеми зачіпає автор, наскільки глибокі і яскраві образи його героїв… відзначити чистоту і багатство мови,  а якщо цього не достатньо для рецензійного обсягу, можна ще й коротко переповісти сюжет…» (с. 3). Цитую і самій страшно: а що як і я такий самий «рецензент»?! Може на цьому і спинитися? Та ніби вже так жваво почала… тож вестиму далі!
На власне запитання, чи цікаво вам (нам?) читати передмови, наперед знаючи, що вони необ’єктивні, авторка відповідає тим, що залишає право оцінки власної книги (у передмові) виключно самим героям свого видання. Найяскравіше (і чи не найдошкульніше!) це вдається «найкреативнішому» з них – Олегові Безручку:  «Авториця чомусь вподобала гротескну форму передання назбираного матеріалу. Де не кинь – всюди цей гротеск! Ніби нам узяли і підмінили наш світ – дали інший, без цензури та будь-яких інших обмежень. Але я сам би цього не читав, занадто масова література, усім все зрозуміло, всім смішно…». Отакої! Виникає враження, ніби авторка вирішила убезпечити себе (і свою «Бізнес-провокацію») не лише від вихваляння (називаючи цей спосіб банальним), але і від прискіпливої критики: куди вже більше!
Чи знов провокація? Мабуть, тут задіяний механізм доведення від протилежного! Дивіться, авторка зазіхає на «нецензурність»… Вона не визнає жодних обмежень… До того ж – книжка «масова», читати її легко і весело… Хто ж відмовиться від такого захопливого чтива?!
Я знайома з поетичними «дошкульностями» Антоніни, неодноразово чула в авторському виконанні її «хуліганські», чи навіть «революційні» вірші, крізь поетичності яких прозирає і багата авторська уява, і глибоке переживання трагізму сучасного життя, і… відвертий «стьоб», глибинна іронічність сприймання дійсності, та сумовита іронія, яка допомагає долати в собі «не-сприйняття» багатьох темних сторін нашого сьогодення.
Вочевидь, всі вищезгадані якості не могли не знайти вияву і в «Бізнес-провокації». Багата уява? Так, звісно! Уявіть собі молоду жінку, яка офіційно перебуває в декретній відпустці. Уявили? Чим вона має займатися? Догляд за дитинкою? Безкінечні хатні справи? Перегляд серіалів? Скигління у відповідь на традиційне запитання чоловіка, який повернувся з роботи: «як ти тут, моє Сонечко?..» Все це, мабуть, до болю знайоме багатьом жінкам, які хоча б раз народжували дітей. Натомість Антоніна вирішує тримати себе в «літературному тонусі»: ніби граючись, вона створює уявну «критичну ситуацію» для обраної групи (теж уявної) фахівців вузького профілю: працівників одного з найпопулярніших ЗМІ  – телебачення.  А створивши – підступно зіштовхує героїв один з одним, змушуючи їх потрапляти у найневигідніші (невиграшні для геніальних творців одного із комерційних телеканалів) обставини. Зіштовхує – і захоплено спостерігає за результатом, настільки віддаленим від її власної життєвої правди, що без авторської уяви досягнути подібного, на мій погляд, було б неможливо. Єдине, що напряму пов’язує авторку і героїв – обнадійливий фінал роману (і романтичних стосунків кількох пар героїв): непередбачена вагітність одразу трьох героїнь. Показово, що всі три випадки зародження нового життя зрештою виявляються щасливими завершеннями історій кохання. Так само успішно розвивається і «дітище» успішного фінансиста Сергія Нікіфорова, із честолюбної ідеї якого і розпочинається вся ця історія.
Як же тоді бути із «глибоким переживанням трагізму сучасного життя», притаманним авторці?! Дуже просто! Трагізм постає ще більш виразно на тлі «дошкульностей»: ми живемо у світі, в якому все вирішують гроші, всім керує самолюбство і бажання будь-що вивищитися над іншими, отримати можливість керувати долями, потрапити до касти обраних… Все це авторка бачить у своїх героях, майже в усіх, бачить – і нещадно викриває.
Під «вогонь» потрапляє все: всуціль непрофесійний підхід до справи, коли ідея створити канал, та ще й під гучною назвою «Імперія», виникає мало не уві сні, а глобальне завдання «будувати» цю «імперію» практично з мінусу (навіть не з нуля) отримує здібна й енергійна, але абсолютно «не адаптована в темі», керівниця рекламного відділу: «…але я ніколи не працювала та телебаченні! Я нічого про нього не знаю!» – «Уяви собі, я теж…»
Жорсткість ситуації посилюється ще й тим, що решту відповідальних працівників керівничої ланки – креативного директора, генерального продюсера – призначають ледь не випадково, та ще й обирають перших кандидатів, які потрапили в поле зору, і, до того ж, відзначилися на попередніх місцях роботи не найкращим чином: першого напередодні вигнали з роботи за систематичні прогули і неадекватні вчинки, другого – підозрюють (і небезпідставно) в елементарних і недобросовісних фінансових оборудках. Тепер розумієте, чому наше телебачення саме таке, яким воно є?
А проте, авторка не обмежується виключно цією сферою. Вона піддає критиці практично всі «правила» ділового світу, і принципову «нещирість» спілкування, і сліпе наслідування відомих у світі методик «завоювання популярності»… Сила цієї критики в тому, що її носієм є не сам автор, а практично всі персонажі, кожен у притаманній лише йому манері, і щоразу – із непідробним гумором, живо, конкретно й ефективно.
Але найбільше «сумовитої іронії» спрямовується на внутрішній світ персонажів, на їхнє духовне життя, відгомони якого долинають до колег. У цій сфері все також достатньо жорстко і вкрай не обнадійливо: суцільні перед-депресивні стани, які долаються традиційно: кава, сигарети, алкоголь; всуціль аморальні вчинки, за якими проглядає вразливість, неврівноваженість, невміння будувати стосунки, навіть із близькими людьми. І попри те, що цю сферу життя автор змальовує так само легко, ненав’язливо і навіть тактично, картинка складається вражаюча. Та невже ми приречені залишатися самотніми і недосконалими нікчемами?!
Тож якщо вам набридло копирсатися в сюрреалістичному бруді і губитися в постмодерністському мороці, сміливо розгортайте книжку Антоніни Спірідончевої «Бізнес-провокація», написану зі справжнім знанням реального життя, знанням, яке не відбирає залишки бажання жити, але дає сили вижити, спонукає радіти кожній хвилині.

Вікторія Осташ

Придбати цю книгу в інтернет-книгарні «ВСІ КНИГИ».