Я працював учителем у середній школі № 9 м. Миргорода. Був незаконно звільнений із роботи. Подав у Миргородський місцевий  суд позов про відновлення на роботі.  Банальна цивільна справа за моїм позовом до ЗОШ № 9 та її директора Сидоренка В.І. про  незаконне звільнення та поновлення на роботі  переросла у цілу детективну історію . Рішення суду було не на мою користь. Я це рішення оскаржив у касаційному порядку.

Але Миргородський суд  знищив мою касаційну скаргу та спалив документи.Миргородська ж прокуратура  уже не один рік фальсифікує відмовний матеріал по цьому факту. Сфальсифікованих прокуратурою  документів біля 5 десятків.
Та зараз мова іще про дещо.

У Миргороді у 2009 році зникла вчителька-пенсіонерка Людмила Положій. Вважаю, краще інформацію оприлюднити, ніж банально бути оголошеним зниклим безвісти.А тепер про ланцюжок фактів, що можуть мати безпосереднє відношення до дій Миргородської міжрайонної прокуратури.
У квітні 2008 року Миргородський контрольно-ревізійний відділ проводить перевірку діяльності школи № 9. Виявляють значні порушення, в тому числі і банальну крадіжку грошей через введення понадштатної одиниці директором школи для своєї дружини. Матеріали ревізії передають у прокуратуру для відповідного реагування. Директор школи мав повернути у бюджет "вимиті" із нього  кошти.
Навіть я як журналіст звертався у прокуратуру з цього питання (про реакцію – дещо пізніше)
Але прокуратура справу  "заминає".
 Людмила Положій зникла  влітку 2009 року. При дещо дивних обставинах. Я збирав інформацію та писав про неї статтю. Як зникла – ніхто не знає. Слідчі виявили кров. На столі стояло недоварене варення. Версія слідства: хворіла на рак, а тому, коли хвороба загострилася – вийшла із хати і пішла...

Її оголосили у розшук як безвісти зниклу.Зникла перед тим, як мала давати свідчення у прокуратурі. До зникнення я із Людмилою Іванівною зустрічався. Вона мені  надала  лист на 16  сторінках із учнівського зошита.   

У ньому обвинувачує директора школи № 9 в тому, що він знущався із працівників, описує деякі види знущань, схеми отримання директором  хабарів. Сказала: ні міліція, ні прокуратура нічого робити не будуть.

Ходили чутки, що директор має свою людину  в прокуратурі. Тому всі його неправомірні дії приховують, а свідків залякують.
Людмила Положій просила інформацію використати, а зміст листа опублікувати лише за виняткових обставин, бо там прізвища багатьох людей, з яких знущалися.

Її донька Оксана жила у Росії. Після зникнення матері їхала  в Миргород  і  у автомобільній аварії загинула. Припускаю, це лише збіг обставин. Але насторожує інше. У жовтні 2011 р.  по місту пішли чутки, що знайшли рештки зниклої вчительки. Я звернувся у прокуратуру.
Заступник миргородського  прокурора Сіряк Т.В. повідомила, що  Людмила Положій числиться безвісти зниклою із 2008 року. Це дещо мене шокувало: як таке може бути, коли вона зникла у 2009 році.
3 березня 2009 року. Начальник Головного слідчого управління А.Хочинський                            ( повідомлення Генпрокуратури від 03.08.09 № 06/2-12257-09) скасовує постанову Миргородської міжрайпрокуратури про відмову у порушенні кримінальної справи за фактом  підроблення та знищення документів службовими особами Миргородського районного суду Полтавської області та з інших питань. Справу направляють у Миргород для  додаткової перевірки.
Приблизно ж у цей час у середній школі № 9 директор цієї школи вчиняє неправомірні дії по відношенню до кількох учнів, зокрема до учениці  8 класу Оксани Чорноморець. Дівчина тиждень не ходила у школу. Батьки її стерегли, щоб нічого собі не заподіяла.

Її мати звернулася до мене як редактора газети "ВП". Ця інформація була пізніше оприлюднена в газеті.
В цей же період вчителі цієї школи помітили, що їхні телефонні розмови прослуховують. Цю ж інформацію Колдишевій В.Ф. підтвердив і працівник ЦЕЗ № 5. Пішли чутки, що вираховують тих, хто може скаржитися на дії директора школи. Але хто це міг організувати, вчителі не знали.
Зараз припускаю, що це робив хтось із працівників прокуратури, щоб унеможливити витік негативної інформації про Сидоренка В.І. Думаю, санкції суду на таке прослуховування  не було
Станом на грудень 2011 року я зібрав  ряд документів. І  27 грудня 2011 р. подав відповідну заяву  у Миргородську прокуратуру та додав ряд документів, зокрема і аудіо запис свідчень заступника директора школи № 9 .(взятих під час журналістського розслідування), котрі підтверджують, що директор школи № 9 СидоренкоВ.І.  змушував свідків у суді давати неправдиві свідчення.  У присутності заступника Миргородського прокурора Сіряк Т.В. та 3 помічників прокурора ( котрі вивчали заяву та пробували вияснити звідки та як я отримав аудіо запис) я пояснив, що вилучати у мене ці й інші документи під будь яким приводом немає смислу. Вони в різних місцях.
3 січня  я отримав поштове повідомлення, що на мою адресу надійшла посилка із Києва, але вона пошкоджена.

Посилка  виявилася дійсно пошкодженою. Таке враження, що її хтось оглядав. Крім працівників прокуратури це ніхто не міг зробити. Бо про наявні у мене документи знали лише у прокуратурі. Більш ніж упевнений, санкції на такі дії у них  не було.
Але чи варта якась цивільна справа таких потуг цілої прокуратури? Думаю, за цим усім стоїть щось більше. Щось більш вагоме могло випливти, коли б моє звернення про знищення касаційної скарги та спалення документів (підкреслюю: по цивільній справі!)  було розглянуто по суті, а можливо й скарги інших працівників школи.

А тепер інформація відносно того, що ж зробила  по моєму зверненню від 27.12. 2011 р. Миргородська міжрайпрокуратура.

Я ознайомився із наглядовим матеріалом по своєму зверненню. Виявилося, що помічник прокурора Герасименко Ю.Ю. (займалася розглядом мого звернення) викликала в прокуратуру вказаних у зверненні свідків Долуду Н.О., Колдишеву В.Ф. та Каленіченко Г.А. і відібрала пояснення. Написані вони  як під копірку: за примушування директора школи давати у суді неправдиві свідчення нічого не знаю. Але, по перше , у наглядовому провадженні є копія заяви Долуди Н.О., адресована суду, де вказується , що на свідків чинився тиск збоку директора школи № 9.  Також у ньому є пояснення Колдишевої В.Ф., де зафіксовано, що на свідків директор тиснув. Плюс аудіо запис  пояснень заступника директора цієї школи неоднозначно вказує, що директор змушував працівників школи давати неправдиві свідчення у суді.

І (увага!!!) у жодному із відібраних у свідків  помічником прокурора   поясненнях не зафіксовано, що вони ознайомлені із наявними по справі показами відносно  примушування збоку директора школи давати неправдиві свідчення у суді.

Після цього я побував на прийомі у Миргородського міжрайпрокурора Передерія А.А. Він запропонував подати пропозицію як можна врегулювати ситуацію відносно питань фальсифікацій. Такі пропозиції я подав.

Зараз розумію, то було лише затягування часу.

У понеділок, 27.02.2012 р., я був на прийомі у помічника прокурора Герасименко Ю. Ю.

Юлія Юріївна сказала , що якщо люди дали неправдиві покази, то це все буде на їхній совісті.

Відносно совісті, то це в певній мірі розумію: Бог покарає людину чи її дітей.

Якщо ж це так, то  до цього довела людей в тому числі й прокуратура своїми фальсифікаціями.  

Помічник прокурора запропонувала написати заяву, щоб свідків опитали у моїй присутності. Я таку заяву написав. У канцелярії прокуратури мені пояснили, що прийняти заяву нікому: Герасименко відсутня, інші оперативні працівники прийняти мене  не зможуть, можете надіслати заяву по пошті.

Що в черговий раз доводить – прокуратура  просто  тягне час. Постає питання: чому і які докази хоче знищити чи кого залякати?

До того  ж такі пропозиції я озвучив і письмово, і  під час особистого прийому ще до розгляду мого звернення. Це ще раз підтверджує: прокуратура свідомо затягує розгляд звернення по суті, щоб мати можливість додатково із наглядного провадження вилучити ті чи інші документи. Скажімо, так як було вилучено й знищено первинне пояснення бувшого  голови Миргородського суду Яворовенка В.С.

По-перше, щоб людей повторно опитати  й запросити мене, моя заява не потрібна. Це у компетенції прокуратури.

По-друге, прокуратура свідомо підтасувала інформацію і взяла у свідків пояснення, що містять недостовірні факти. Як люди після цього дадуть правдиві  свідчення?

По-третє, я  не зобов’язаний публічно оприлюднювати наявні документи, бо у них прізвища багатьох людей, з яких знущалися і частина з яких і сьогодні працює у школах учителями.

Прокуратура зобов’язана була ці документи вивчити, але відмовилася, вчергове використавши тактику фальсифікацій.

І резонно виникають запитання до Прокурора Полтавської області:

А) чого бояться у Миргородській прокуратурі: того,  що спливуть факти корупції, чи все таки хтось із прокурорів замішаний навіть у зникненні/вбивстві Людмили Положій? Чи може є ще щось, чого на сьогодні громадськість не знає?

Б) Чи візьме на себе відповідальність Миргородський міжрайпрокурор за наслідки не розгляду по суті моїх звернень? Чи перекладе її на  Президента як гаранта Конституції. У вужчому розумінні гаранта виконання законів на території держави.

                                                                З повагою: Микола Марченко