Начни утром с нами МАКСИМУМ - ЭТО МАКСИМУМ УСПЕХА! Голосов: 1 Адрес блога: http://potapenko.hiblogger.net/ Добавлен: 2010-05-15 16:02:20 блограйдером maxi4u

Эксперт: в действиях КП «Севгорводоканал» СГС и ФЛ-П Матиняна присутствуют признаки монопольного сговора и нарушения прав потребит

2011-11-19 20:21:17 (читать в оригинале)

Эксперт: в действиях КП «Севгорводоканал» СГС и ФЛ-П Матиняна присутствуют признаки монопольного сговора и нарушения прав потребителей.

Мошенники из «Водоканала»

Под таким заголовком некоторые СМИ Севастополя опубликовали материал следующего содержания:

Во многих севастопольских квартирах и частных домовладениях установлены водомеры. Это намного выгоднее, чем оплачивать все утечки Водоканала, которые списываются на потребителя. Главное –вовремя сдавать его на поверку в «Водоканал».

К нам в редакцию обратился Александр, проживающий в частном секторе, который рассказал историю с поверкой водомера.

- В прошлом месяце мне пришло письмо. В нем говорилось, что срок госповерки моего водомера истек, но до 25 ноября я должен обратиться в КП «Севгорводоканал». Я позвонил по телефону, который был указан в письме. Но там мне продиктовали другой номер, по которому у меня должны принять заявку. Конечно, я позвонил туда, продиктовал все данные.

При этом мне сообщили, что поверка будет стоить 230 гривен. Я чуть не уронил трубку от такой наглости. Я-то знаю, что плановая поверка должна осуществляться за счет «Водоканала», о чем и сообщил диспетчеру. На что мне очень спокойно объяснили, что я позвонил в частное предприятие и работать бесплатно никто не будет. Мне удалось выяснить, что номер телефона принадлежит ЧП Матинян, который находится на улице Николая Музыки. Более точный адрес мне продиктовать отказались, ссылаясь на ремонт в офисе.    

Я вновь позвонил в водоканал и сообщил, что не собираюсь платить такие деньги за то, что положено мне бесплатно по закону. После этого мне сказали, что я так же могу провести поверку по адресу Токарева, 21 и продиктовали телефон. Там было еще интереснее.

Сначала мне сообщили, что поверка квартирного счетчика будет стоить 32 гривны при условии, что я его сам сниму, привезу и заберу. Если же все услуги будет выполнять «Водоканал», с меня возьмут 112 гривен.

Если же водомер установлен в частном доме, то придется выложить за поверку 102 гривны, если я все сделаю сам, и 247 гривен – если воспользуюсь услугами мастеров из «Водоканала». Далее продиктовали номер, по которому я должен обратиться. Телефон этот, как оказалось, принадлежит ООО «Севприбор». То есть водоканал вновь решил навязать мне услугу коммерческой организации. Поверку водомера я все же провел, но теперь собираюсь обращаться в суд.

Материал прокомментировал член Крымского Республиканского Координационного Совета по вопросам рекламы, предпринимательства и защиты прав потребителей Марк Бен-Наим:

Как выяснилось физическое лицо-предприниматель Матинеян Аветик Леваевич зарегистрирован в Ленинском районе АР Крым , но , по договору с КП «Севтеплоэнерго» СГС , оказывает в Севастополе услуги по проверке водомеров. Фактически всех своих потребителей КП «Севгорводоканал» СГС направляет к этому частному предпринимателю. Иными словами в КП «Севгорводоканал» СГС, обязанный производить проверку счетчиков за свой счет, вступил в монопольный сговор с предпринимателем , от которого очевидно руководство КП «Севгорводоканал» СГС получает неплохие «откаты».

При этом проверка показала, что в офисе данного частного предпринимателя в Севастополе работают неоформленные работники. По всем указанным фактам уже направлены соответствующие заявления как в структуры по защите прав потребителей, так и в налоговые органы Крыма, сообщил Марк Бен-Наим.

Мы продолжим информировать о ходе этого дела.

Адрес статьи: http://vedomosti.ucoz.ua/news/ehkspert_v_dejstvijakh_kp_sevgorvodokanal_sgs_i_fl_p_matinjana_prisutstvujut_priznaki_monopolnogo_sgovora_i_narushenija_prav_potrebitelej/2011-11-19-285

Пресс-группа Региональной Правозащитной Группы «ПОЛУОСТРОВ КРЫМ» и издания «Крымские Ведомости»

https://sites.google.com/site/markbennayim/

http://vedomosti.ucoz.ua/

Разрешается распространение при условии ссылки на пресс-группу проекта

---

Сповідь № 3

2011-11-19 20:07:12 (читать в оригинале)

 Чи вірите ви в закономірність? Адже ж має бути якийсь план, якась ідея цього життя. Мають бути визнчені кроки. Щось подібне до гри в карти. Хід твій, хід мій, його хід. В кожного свої карти, свій план, продумані наперед кроки. І ніхто не знає чужих карт. 

 Знаєте чим відрізняється ця гра від реальної? Тут немає шулерів. Все по чесному. А ще ходити дозволяється одній людині декілька разів підряд. Можна відмовитись від ходу. Вигідні правила, чи не так? Не можна хіба карти поміняти. Але це вже була б справжнісінька наглість).. 

 Як часто ви вигравали? Як часто утримувались від гри? Чи бувало таке, що плакали від програшу?

 Доволі часто кажуть дивну фразу: "Ти сам творець свого життя". Але ж я не маю всіх карт! Я не граю сама з тобою!.. Почасти я все ж є творцем.. Але скільки оточуючих можуть "скорегувати" моє творіння. Скільки вони вже "корегували". Ні я не являюсь розпорядником свого життя, ні він, ні вони.. Ми всі вкупі творимо. Кожен по своєму. І тому виходить так цікаво.. Бо є моє, друзів, сусідів, батьків, знайомих, викладачів, навіть прохожих. Кожен доліплює свою частку. Цікаво..

---

Закон про вибори: компроміс чи нове дишло?

2011-11-19 19:59:49 (читать в оригинале)

 

---

Воля наша?

2011-11-19 19:34:20 (читать в оригинале)

Напередодні Дня свободи назріває питання: що ж таке ця сама «свобода» для нашої країни? Як вона проявляється? Чи лишилося у наш хоча би трохи волі?

Людей насмішиш

Що таке свобода для країни, життя в якій все більше стає схожим на психлікарню? Ми називаємо себе незалежними та демократичними, але на практиці все зовсім навпаки.

На що схожа наша влада? Особисто мені – на цирк. Коли поганий настрій, можна включити трансляцію Верховної Ради, або почитати, хто з політиків який новий перл «видав». Стає веселіше. Хоча, насправді, треба було би плакати, та ми вже настільки звикли, що просто сміємося. Сміємося із політиків, із чиновників, із законів та постанов. Із Президента та прем’єра. Бо ж що ще лишається робити?

Там, у Раді, постійна клоунада: до чого вони дорадяться, якщо не можуть жодного засідання провести без ексцесів? То яйцями кидаються, то банери розтягують, то з плакатами та транспарантами приходять, лупцюють одне одного та викидають з трибуни, приносять гарбузи для Азарова та мішечок із землею, бо вже не сила терпіти, тицяють непристойними жестами у об’єктиви фотокамер, адресуючи ці жести звичайним українцям, обуреним діями влади… Депутати також мають право на бунт, але іноді цей бунт виходить за межі нормального і перетворюється на посміховисько.

Великої популярності набула фраза «Спасибо жителям Донбасса». Нещодавно краєм вуха слухала по радіо трансляцію одного із засідань ВР і помітила, що за 15 хвилин разів 7 почула від депутатів-доповідачів із трибуни саме цей вислів. Проте, без славнозвісного продовження. На особистості не переходили, але все і так ясно.

Народні обранці обгородилися від «простих смертних» громадян парканом. Це нормально? Ні. В той час, як одні депутати своїми діями і словами йдуть проти народу, інші – йдуть проти своїх же колег-депутатів. Так, одні паркан ставлять, інші – опозиціонери – його пиляють. Не нормально і те, що тепер ніхто не може вияснити, кому цей паркан належить.

Не виходить у нас і з підготовкою до Євро-2012. Як би не намагалися встигнути, зробити якомога краще, все – навпаки. Поспішиш, кажуть, - людей насмішиш. Тільки тут уже не смішно: один кран, на вул. Круглоуніверситетській, упав на житловий будинок, інший кран, уже плавучий, перевернувся у Дніпро. Тепер пальне, що звідти виливається, забруднює «Дніпр широкий», який, насправді, є однією із справжніх прикрас нашого міста, і його варто було би почистити і показувати туристам, розказувати історію. А не якісь там новобудови.

Несвідомі українці

Україна – країна, що має хороші природні дані, глибоку історію та чудову, давню культуру, славиться видатними посвятами. Але світова спільнота про нас знає переважно за такими прізвищами, як Шевченко, брати Кличко, Андрій Шевченко, котрий футболіст. А ще – за страшним словом «Чорнобиль». І це  при тому, що у нас набагато більше приводів та гордості, у нас є про що розказати світові. Особисто я тільки вчора, подивившись новини, випадково дізналася про те, що саме українська поштова марка виграла кілька міжнародних конкурсів і є найкращою у світі. Уявляєте? Українська! Найкраща в світі! Впевнена, що про це знають переважно тільки колекціонери-філателісти. Навіть не всі працівники пошти в курсі, як на мене.

Одна популярна нині особливо серед молоді телепередача наштовхнула на роздуми. Суть передачі в тому, що двоє ведучих ловлять на вулицях пересічних громадян і ставлять кілька запитань кожному. Всі запитання – зі шкільної програми. Мені стало соромно і трохи гидко, коли я побачила, скільки молодих осіб не змогли відповісти, хто заснував Київ. Або назвати прізвища сучасних українських письменників. Або процитувати рядки із будь-якого вірша Шевченка. Це – майбутнє нашої нації? Я замислилася, у чому проблема. Відповідь прийшла сама собою.

Як у цій країні, де придушують останнє справжнє, що у нас лишилося, може рости і визрівати нормальна, свідома молодь, коли цій молоді заважають навіть нормально вчитися? Кабмін звільнив з посади ректора Острозької академії Ігоря Пасічника, Героя України. Статут цього вишу визнали недійсним. Так само, як і статут Києво-Могилянської академії. Такі дії уряду пов’язують із тим, що саме ці вищі навчальні заклади мають явну внутрішню «антитабачну» політику і відверто виступають проти Міністра освіти Дмитра Табачника. Можливо, саме за це два давні українські виші, що мають багату історію, підвергли таким змінам?.. І зовсім не дивним буде, якщо на посаду ректора Острозької академії чиновники поставлять когось «свого». У нас так завжди роблять, особливо – біло-блакитні.

Ну і, звичайно. Про яку національну свідомість ще можна казати, якщо наш прем’єр-міністр не знає державної мови і коли говорить нею, то виходить білоруська? Віктор Янукович також не знав української, але ж – навчився. І тепер, на посаді Президента, він хоча би показує свої успіхи. А от Микола Янович ніяк не навчиться. А що робить народ? Народ – сміється!

Свобода без свободи

Вінцем абсурду на сьогодні є заборона Адмінсуду святкувати День Свободи, що 22 листопада. У цей день виповнюється сьома річниця Помаранчевої революції. Окрім того, що це – день волевиявлення українського народу, це ще і державне свято, по всім правилам внесене до календаря. Про святкування Дня свободи постановив колишній гарант Віктор Ющенко. Що ж виходить? Чинна влада забороняє святкувати державне свято? Більше за це дивує тільки сама аргументація: цього дня, нібито, почнуть встановлювати ялинку. Ніхто і не сумнівався, що іншого дня для того, аби почати монтаж «йолки», немає.

Звичайно, зараз точаться суперечки щодо того, чи є взагалі що святкувати. Хтось каже, що зараз ми воюємо з вітряками, і що Помаранчева революція не була святом і навіть не була власне революцією – це просто великий мітинг, що трохи затягнувся. Інші ж обіцяють прийти на Майдан, організувати святкування, адже цей пам’ятний період для багатьох багато що значить. Є і третя сторона, якій все рівно. Так, кожен має право на свою думку. Проте, не владі вирішувати. Вирішувати народові. Ця заборона – пряма провокація. Адже відразу зрозуміло, що ніхто не здасться, що 22 числа на центральну площу столиці все одно вийдуть люди. Вийдуть ті, кому є що згадати, ті, хто не кориться і чинить опір, ті, хто пам’ятає, що таке свобода. Тільки треба врахувати один момент: ці люди вийдуть для того, аби відзначити державне свято. А взамін, скоріше за все, отримають зустріч із загонами «Беркуту» та міліції, затримання і таке інше.

Не треба далеко ходити, досить лише згадати цьогорічний День Незалежності. 24 серпня всі свідомі та нормальні громадяни нашої країни відзначають державне свято величезної значимості. Цього ж року простих українців, що хотіли святкувати, зустріли спецзагонами, перекритими вулицями, сльозогінним газом.

Знайомий сценарій? Отож. В нас відбирають останнє. Ми – боремося, але іноді, якщо чесно, опускаються руки, і здається, що тут вже нічого не допоможе… Як вийти із цієї западні? Просто перед тим, як щось робити, не треба забувати, хто ми є.

---

Воля наша?

2011-11-19 19:34:20 (читать в оригинале)

Напередодні Дня свободи назріває питання: що ж таке ця сама «свобода» для нашої країни? Як вона проявляється? Чи лишилося у наш хоча би трохи волі?

Людей насмішиш

Що таке свобода для країни, життя в якій все більше стає схожим на психлікарню? Ми називаємо себе незалежними та демократичними, але на практиці все зовсім навпаки.

На що схожа наша влада? Особисто мені – на цирк. Коли поганий настрій, можна включити трансляцію Верховної Ради, або почитати, хто з політиків який новий перл «видав». Стає веселіше. Хоча, насправді, треба було би плакати, та ми вже настільки звикли, що просто сміємося. Сміємося із політиків, із чиновників, із законів та постанов. Із Президента та прем’єра. Бо ж що ще лишається робити?

Там, у Раді, постійна клоунада: до чого вони дорадяться, якщо не можуть жодного засідання провести без ексцесів? То яйцями кидаються, то банери розтягують, то з плакатами та транспарантами приходять, лупцюють одне одного та викидають з трибуни, приносять гарбузи для Азарова та мішечок із землею, бо вже не сила терпіти, тицяють непристойними жестами у об’єктиви фотокамер, адресуючи ці жести звичайним українцям, обуреним діями влади… Депутати також мають право на бунт, але іноді цей бунт виходить за межі нормального і перетворюється на посміховисько.

Великої популярності набула фраза «Спасибо жителям Донбасса». Нещодавно краєм вуха слухала по радіо трансляцію одного із засідань ВР і помітила, що за 15 хвилин разів 7 почула від депутатів-доповідачів із трибуни саме цей вислів. Проте, без славнозвісного продовження. На особистості не переходили, але все і так ясно.

Народні обранці обгородилися від «простих смертних» громадян парканом. Це нормально? Ні. В той час, як одні депутати своїми діями і словами йдуть проти народу, інші – йдуть проти своїх же колег-депутатів. Так, одні паркан ставлять, інші – опозиціонери – його пиляють. Не нормально і те, що тепер ніхто не може вияснити, кому цей паркан належить.

Не виходить у нас і з підготовкою до Євро-2012. Як би не намагалися встигнути, зробити якомога краще, все – навпаки. Поспішиш, кажуть, - людей насмішиш. Тільки тут уже не смішно: один кран, на вул. Круглоуніверситетській, упав на житловий будинок, інший кран, уже плавучий, перевернувся у Дніпро. Тепер пальне, що звідти виливається, забруднює «Дніпр широкий», який, насправді, є однією із справжніх прикрас нашого міста, і його варто було би почистити і показувати туристам, розказувати історію. А не якісь там новобудови.

Несвідомі українці

Україна – країна, що має хороші природні дані, глибоку історію та чудову, давню культуру, славиться видатними посвятами. Але світова спільнота про нас знає переважно за такими прізвищами, як Шевченко, брати Кличко, Андрій Шевченко, котрий футболіст. А ще – за страшним словом «Чорнобиль». І це  при тому, що у нас набагато більше приводів та гордості, у нас є про що розказати світові. Особисто я тільки вчора, подивившись новини, випадково дізналася про те, що саме українська поштова марка виграла кілька міжнародних конкурсів і є найкращою у світі. Уявляєте? Українська! Найкраща в світі! Впевнена, що про це знають переважно тільки колекціонери-філателісти. Навіть не всі працівники пошти в курсі, як на мене.

Одна популярна нині особливо серед молоді телепередача наштовхнула на роздуми. Суть передачі в тому, що двоє ведучих ловлять на вулицях пересічних громадян і ставлять кілька запитань кожному. Всі запитання – зі шкільної програми. Мені стало соромно і трохи гидко, коли я побачила, скільки молодих осіб не змогли відповісти, хто заснував Київ. Або назвати прізвища сучасних українських письменників. Або процитувати рядки із будь-якого вірша Шевченка. Це – майбутнє нашої нації? Я замислилася, у чому проблема. Відповідь прийшла сама собою.

Як у цій країні, де придушують останнє справжнє, що у нас лишилося, може рости і визрівати нормальна, свідома молодь, коли цій молоді заважають навіть нормально вчитися? Кабмін звільнив з посади ректора Острозької академії Ігоря Пасічника, Героя України. Статут цього вишу визнали недійсним. Так само, як і статут Києво-Могилянської академії. Такі дії уряду пов’язують із тим, що саме ці вищі навчальні заклади мають явну внутрішню «антитабачну» політику і відверто виступають проти Міністра освіти Дмитра Табачника. Можливо, саме за це два давні українські виші, що мають багату історію, підвергли таким змінам?.. І зовсім не дивним буде, якщо на посаду ректора Острозької академії чиновники поставлять когось «свого». У нас так завжди роблять, особливо – біло-блакитні.

Ну і, звичайно. Про яку національну свідомість ще можна казати, якщо наш прем’єр-міністр не знає державної мови і коли говорить нею, то виходить білоруська? Віктор Янукович також не знав української, але ж – навчився. І тепер, на посаді Президента, він хоча би показує свої успіхи. А от Микола Янович ніяк не навчиться. А що робить народ? Народ – сміється!

Свобода без свободи

Вінцем абсурду на сьогодні є заборона Адмінсуду святкувати День Свободи, що 22 листопада. У цей день виповнюється сьома річниця Помаранчевої революції. Окрім того, що це – день волевиявлення українського народу, це ще і державне свято, по всім правилам внесене до календаря. Про святкування Дня свободи постановив колишній гарант Віктор Ющенко. Що ж виходить? Чинна влада забороняє святкувати державне свято? Більше за це дивує тільки сама аргументація: цього дня, нібито, почнуть встановлювати ялинку. Ніхто і не сумнівався, що іншого дня для того, аби почати монтаж «йолки», немає.

Звичайно, зараз точаться суперечки щодо того, чи є взагалі що святкувати. Хтось каже, що зараз ми воюємо з вітряками, і що Помаранчева революція не була святом і навіть не була власне революцією – це просто великий мітинг, що трохи затягнувся. Інші ж обіцяють прийти на Майдан, організувати святкування, адже цей пам’ятний період для багатьох багато що значить. Є і третя сторона, якій все рівно. Так, кожен має право на свою думку. Проте, не владі вирішувати. Вирішувати народові. Ця заборона – пряма провокація. Адже відразу зрозуміло, що ніхто не здасться, що 22 числа на центральну площу столиці все одно вийдуть люди. Вийдуть ті, кому є що згадати, ті, хто не кориться і чинить опір, ті, хто пам’ятає, що таке свобода. Тільки треба врахувати один момент: ці люди вийдуть для того, аби відзначити державне свято. А взамін, скоріше за все, отримають зустріч із загонами «Беркуту» та міліції, затримання і таке інше.

Не треба далеко ходити, досить лише згадати цьогорічний День Незалежності. 24 серпня всі свідомі та нормальні громадяни нашої країни відзначають державне свято величезної значимості. Цього ж року простих українців, що хотіли святкувати, зустріли спецзагонами, перекритими вулицями, сльозогінним газом.

Знайомий сценарій? Отож. В нас відбирають останнє. Ми – боремося, але іноді, якщо чесно, опускаються руки, і здається, що тут вже нічого не допоможе… Як вийти із цієї западні? Просто перед тим, як щось робити, не треба забувати, хто ми є.