musehome Голосов: 1 Адрес блога: http://musehome.livejournal.com/ Добавлен: 2011-03-18 13:46:00

Летиш, немов, шалений критик і споглядаєш море помилок

2011-01-10 01:07:58 (читать в оригинале)

     Закриваючи очі - не можеш заснути, а поринувши в сни - не хочеш прокинутись, і неначе летиш понад хмар, водночас, в захваті від цього, і у страху, що от-от упадеш, і ти бачиш, що Опора все слабшає, віддаляється, хмар стає все менше... Ти поволі втрачаєш рівновагу... І падаєш, падаєш, падаєш... Не в силах опиратись порожній зраді твоєї Опори, не в силах сприймати реальність і розуміти, що твій Світ раптом перевернули з ніг на голову. 
     І ти вже не летиш, і, навіть, не йдеш, а просто не в силах навіть підвести голову.
     Дике розчарування, всепоглинаюче, глибоке, немов безодня, спустошує тебе, змушує прагнути одного... Ні, не вмерти (це було б надто просто і легко, і так низько впасти тебе не змусять), але принаймні заснути і спати тижнями. Лиш би тебе не розривали на шматки море думок і речі, в які просто не можеш повірити, не здатен прийняти, бо ти їх не розумієш, а коли пробує збагнути бодай крихту цього абсурду, то мозок просто закипає від алогічності того, що почув і усіх попередніх  дій та вчинків, слів і планів, просто неможливо це зліпити до купи. Опора була дужа і видавала себе такою надійною, що жоден порив вітру не міг її похитнути, окрім власного пориву.
     І от, одного дня, Опора просто вирішила піти. І пішла, холодно і незворушно, як скеля, як груда каміння, що не знає жодного людського почуття. Але хода її не була такою тихою, як вона сама. Ні, коли вона ішла, то руйнувала все на своєму шляху, забрала усе твоє духовне і матеріальне багатство, зруйнувала, практично вщент, твоє життя, оскільки протягом довгого часу плела підступні нитки, невидимо прив'язуючи і приручаючи до себе, запевняючи, що все буде добре...
     І їй це вдалось, і мабуть не вперше, бо ж так майстерно... А ти залишився осторонь, осторонь всього... Як телепень! Не в змозі збагнути усієї фальші і оцінити прекрасну гру Опори. Не в змозі пробачити Собі цю тупу і сліпу Віру, бо ж раніше не дуже довіряв людям. То як же можна було отак оступитись, повірити, не бачити, що щирість згодом замінили на підступного, корисливого, безсовісного і брехливого монстра! Для чого слухати оте трикляте серце, воно як магніт для усіх бід на нашу голову.
     Думки вирують, хвиля за хвилею, накочуються, мов розбурхане море, і неймовірним звіром в тобі прокидається Ненависть. Це вже не безпорадна і байдужа бездіяльність, притаманна Розчаруванню.
Ні, це вже палке бажання, Жага завдати удару у відповідь, і не хаотично, а продумано, якнайточніше і як найболючіше.
     Але тут приходить вона - Совість, і все псує. Починає нашіптувати на вухо про те, що добре а що ні, що правильно і неправильно, і поступово охолоджує той запал...
     Але потім, Опорі, котра холодно пішла, мало цього, і вона періодично топчеться по Тобі і ще й дивується, чого ти не задоволений таким становищем.
    Ненависть повертається з новими силами, розливається немов отрута, по твоїх венах, і в тобі йде така шалена Боротьба, що годі й уявити. Щодня боротись стає важче й важче, і якась із Сил в кінці-кінців переможе. А найжахливіше те, що ти не знаєш яка саме і ця Перемога тебе лякає не менше, ніж сама Боротьба, бо в будь-якому випадку наслідки будуть незворотні...