alexfox2011 - BLOG.I.UA Голосов: 1 Адрес блога: http://blog.i.ua/user/3929117/ Добавлен: 2012-03-12 16:49:13 блограйдером alexfox2011 Принадлежит блограйдеру alexfox2011

Аджария. 31 декабря 2016 год. Батуми: Последний вечер 2016 года

2017-01-19 01:00:00 (читать в оригинале)

31 декабря 2016 год.

---

Транспорт для постнафтової епохи. Авіація.

2017-01-19 00:59:00 (читать в оригинале)

            Успіхи повітряного транспорту виглядають багато скромнішими порівняно з автопромом. Не треба забувати, що людство і літати навчилося значно пізніше, ніж винайшло колесо і змайструвало візка. Та разом з тим все, що літає, вже має діючі прототипи, що можуть працювати без забруднення повітря. Далі їх розглянемо.
             Розробка гнучких плівкових геліо-"панелей", а також більш ніж достатня площа для їх розміщення на балоні дирижабля чи повітряної кулі цілком можуть сприяти відродженню чи більшому поширенню цих видів транспорту. Що не так давно і було продемонстровано у Піднебесній.
             Перший в світі літак на сонячних батареях Solar Impulse було побудовано у червні 2009 р. у Швейцарії. 7-8 липня 2010 р було здійснено перший політ тривалістю більше доби (26 год). 3-6 липня 2013 року за п'ять етапів відбувся переліт через США. Подолана відстань склала близько 5 тис. км. З 9 березня 2015 до 26 липня 2016 за 17 етапів відбувся політ навколо світу. Загальна відстань - 35 тис. км. Найтриваліші етапи мали 120 год безперервного польоту - чудовий результат, як на мене!
             Solar Impulse має розмах крил 72 метри, довжину фюзеляжу 22 м. Важить 2300 кг. Крейсерська швидкість 70 км/год (найбільша до 125). Висота польоту 8700 м. Наступна модифікація літака Solar Impulse 2 має в кабіні кисневе обладнання для пілотів (2) і забезпечує політ на висоті до 12000 м. Незмінним екіпажем літака є швейцарські пілоти Бертран Пікар та Андре Боршберг.


             Ще одні швейцарці з компанії Solar Stratos розробили електричний літак. Будівництво розпочалося у 2014 р., і триває, в принципі, дотепер (якщо згадати, що ідеали, як і зірки, майже не досяжні). Але ось 7 грудня 2016 з компанії офіційно повідомили, що літак побудовано. Вартість склала $5 млн. Новинка буде живитися від сонячних панелей загальною площею 22 кв. м і буде здатна піднятися на висоту вище 23 км. Тобто досягти межі з космосом.


             При цьому довжина літака складає 8,5 м, розмах крил - 24,9 м, вага - 450 кг. Від сонячних панелей заряджається акумулятор на 20 кВт*год, який, в свою чергу, живить двигун потужністю 32 кВт (? ?). Останній обертає гвинт діаметром 2,2 м. Літак здатен на безперервний політ протягом 24 годин. На жаль, немає даних про швидкість переміщення.
             Як бачимо, літак у 2-3 рази менший у 5 разів легший і має кількість місць знов лише для 2-х пілотів. За словами засновника проекту Рафаеля Дом'яна його мета полягала в тому, аби показати, що нові технології дають багатократні переваги порівняно з розробками на основі викопних видів палива. Отож, дуже схоже на тупцяння на місці. Нелегко даються кроки в небо. Але в якості вишеньки на торті розробники до 2021 р. запланували створити літальний апарат з пілотом і двома пасажирами з прийнятною для пересічних громадян вартістю квитка.
             Випробування літака мали початися у поточному місяці поточного року, а перший політ планується на лютий 2018. Хочеться сподіватися, що тим людям вдасться довести до ладу свій геліолітак.
             Ну, а перший в історії кількахвилинний політ першого електричного пілотованого гвинтокрила відбувся зовсім недавно - 21.09.2016. Прототип, виготовлений компанією Tier 1 Engineering (США), з вантажем вагою ~ 270 кг пролітає на одній зарядці всього 20 хв або 56 км. Максимальна швидкість - до 150 км/год. Програмою EPSAROD передбачено збільшити тривалість польоту наступного прототипа  до 2...3 год.

         

---

Ты кто?

2017-01-19 00:31:00 (читать в оригинале)

   Рассказываю по желанию собеседницы, до этого никогда и никому не говорил. Молчал, хотя запрета не было.  

---

Євген Онищенко має рацію!

2017-01-19 00:27:00 (читать в оригинале)

18.01.2017 22:30 Найвищий відсоток українців на території нашої держави жив триста років тому, а найбільше росіян -- перед розпадом СРСР Ця тема досі в епіцентрі бурхливих обговорень, відколи міністр культури Євген Нищук на одному з телеканалів зробив заяву, яка зчинила справжній скандал: "Ситуація, що склалася на півдні та сході, - це прірва свідомості. Ми так багато говорили про генетику на Запоріжжі, на Донбасі - це ж міста завезені, немає там ніякої генетики. Черкаси - славетний гетьманський Шевченків край. Місто Черкаси - наполовину завезене". За ці слова критики не перестають вимагати звільнення Нищука як “нациста”, а прихильники, навпаки, захищають його позицію. Мовляв, до чого тут нацизм - міністр говорив не про генетичну неповноцінність якоїсь частини громадян країни, а тільки про очевидний факт цілеспрямованої міграційної політики Москви. Але чи такий вже очевидний він насправді? Чи дійсно Росія свого часу змінювала етнічний і мовний склад наших міст, зумисне заселяючи їх переселенцями із своєї території? Наскільки значними були масштаби міграції? Усі нюанси цієї непростої теми ми обговорюємо з дослідником Андрієм Процюком. - Коли росіяни стали на нинішніх теренах України не випадковими гостями, а кількісно вагомою національною групою? Як змінювалося співвідношення двох національностей? - За даними історика Володимира Кабузана, який досліджував дані ревізій населення, на рубежі 10-х і 20-х років XVIII століття росіяни становили близько 1% населення українських земель, тоді як українці - близько 85%. Абсолютна більшість росіян зосереджувалася у малозаселеній на той час Слобожанщині, де вони становили 6-7% населення (у сучасних межах охоплює частину Сумської, Луганської, Донецької області та Харківської областей. - Ред.). Із середини XVIII століття вони брали участь у заселенні причорноморських степів, проте ця міграція масштабами поступалася українській. Загалом наприкінці цього ж століття чисельність росіян на українських землях оцінюють у 250 тисяч осіб, це 2,4% населення. У XIX столітті міграція з Центральної Росії на все ще малозаселені степові райони України посилилася. Серед мігрантів були і вільні поселенці, і робітники для новостворюваних промислових підприємств, і поміщицькі селяни, яких переселяли організовано. У 1850-х роках чисельність росіян сягла 458 тисяч осіб, або 3,5% населення. Наприкінці ж XIX століття частка українців (за методологією тодішнього перепису - україномовних) у населенні українських повітів Російської імперії знизилася до 73,8%. Натомість частка російськомовних зросла до 10,7%. Якщо ж рахувати у межах всієї сучасної території України, то у 1897- 1900 роках україномовні  становили 72% населення, єврейськомовні - 9%, російськомовні - 8,8%. Отже, лише на початку ХХ століття російськомовні стали третьою за чисельністю етнолінгвістичною групою на українських землях, а випередили вони кількісно євреїв вже після 1917 року. - Чому ж вплив росіян і російськомовних зростав непропорційно з їхньою часткою в суспільстві? - По-перше, вони зосереджувалися у містах, особливо великих. Серед російськомовного населення українських губерній у міських населених пунктах мешкали 42,3% проти 5,4% серед україномовних. По-друге, їм було створено незрівнянно кращі освітні можливості. Серед осіб з освітою, вищою за початкову, російськомовних було у 3,4 раза більше, ніж україномовних. А з розрахунку на душу населення російськомовні в Україні мали середню або вищу освіту у 23-24 рази частіше, ніж україномовні. Все це свідчить: русифікація під впливом російськомовної освіти та урбанізації на межі ХХ століття вже дуже активно провадилася. - Як змінила національний склад населення політика комуністів у часи СРСР? - Завдяки політиці коренізації (у нас - українізації), яку більшовики оголосили в перші роки задля свого закріплення у національних республіках, спочатку ситуація навіть трохи поліпшилася. Під час радянського перепису 1926 року вперше було поставлено поряд з питанням про рідну мову і питання про національність, тому частка росіян у населенні Української СРР з Кримом (10%) виявилась нижчою, ніж частка російськомовних за переписом 1897 року (10,7%). Притім росіяни серед міського населення були представлені ширше (25,1%), ніж серед сільського (5,6%). За мовою диспропорція була ще помітнішою -- російську назвали рідною 15,2% населення УСРР, при цьому серед міського аж 44,5%, серед сільського - 8,6%. Особливо високою була частка росіян і російськомовних у населенні великих міст у південних і східних округах. З 17 найбільших міст УСРР і Криму (з населенням понад 50 тисяч)  росіяни були найбільшою етнічною групою у 7 містах (Севастополь, Симферополь, Сталіне, Миколаїв, Луганськ, Одеса, Херсон, а російськомовні -- у 12 (крім згаданих, ще у Харкові, Дніпропетровську, Запоріжжі, Зинов'євську (згодом Кіровограді, нині Кропивницькому) та в Києві). Однак українізація, на відміну від подальшого зросійщення, протривала недовго. Із 1926 року і аж до розпаду СРСР неухильно зростала чисельність і частка росіян у складі населенні. - А як це відбувалося? Унаслідок чого росіян у радянський час в Україні стало значно більше, ніж було до того? - У 1920 -- 1950-х роках основним фактором став міграційний приріст. Незважаючи на поширену думку про завезення росіян переважно після Голодомору в села замість загиблих хліборобів, насправді левову частку міграційного приросту з Росії спрямовували у промислові міста Сходу. Там відбувалися неймовірні демографічні процеси! Наприклад, населення Маріуполя за 1926-1939 роки зросло у 5,4 раза, Запоріжжя - у 5,1, Макіївки - у 4,8, Донецька - у 4,5 раза. Темпи були такими що чисельність населення подвоювалась (!) кожні 5- 6 років. Утім це буде тільки півправди, якщо не сказати й таке: попри масове завезення населення з Росії, міграція з Центральної України у східні міста була не меншою. У більшості великих міст Сходу частка українців у 1926-1939 роках зростала навіть швидше, ніж частка росіян. Голодомор і колективізація посилили міграційні настрої села і  пришвидшили переселення українців у промислові міста Півдня і Сходу, зробивши їх більш українськими. Не за духом, але принаймні формально, етнічно. Наприклад, у Донецьку частка українців зросла з 26,2% у 1926 році до 41,2% у 1939-му, у Харкові - з 38,6% до 48,6%, у Дніпропетровську - з 36% до 54,6%, у Запоріжжі - з 47,5% до 64,6%, у Маріуполі - з 32,9% до 49,0%. Тобто, з одного боку, за 1926-1939 роки частка українців у населенні УСРР зменшилася з 80% до 76,5%, а з другого - частка українців серед міського населення зросла з 47,3 до 60,2%. - А як змінилася за цей час частка росіян? - Зросла з 9,2% до 13,5%. І протягом наступних десятиліть чисельність й частка росіян у населенні України далі зростала, сягнувши 1989 року позначки 22,1% (зокрема, серед міського населення 29,0%). Якщо порівнювати з початком століття (російським переписом 1897-го та австрійським 1900 року) чисельність українців зросла тільки на 77,1%, тоді як чисельність росіян - на 372,3%! Ще варто зазначити, що у XX столітті Україна остаточно перестала бути багатонаціональною, ставши фактично двонаціональною. Колись численні та впливові громади євреїв, поляків і німців майже зникли. Частка євреїв у населенні скоротилася з 9% на початку XX століття до 0,2% на початку XXI, частка поляків зменшилася з 4,4% до 0,3%, німців -- з 2,1% до 0,1%. - А як у підсумку виявилися розселеними ті понад 22% росіян, які 1991 року автоматично стали громадянами незалежної України? - У Криму і двох областях Донбасу, звичайно, їх було найбільше. 46% всіх росіян УРСР мешкало у цих трьох регіонах. У Криму вони становили більшість, у Донецькій і Луганській областях поступалися українцям 6 -- 7%, але, враховуючи тенденції останніх радянських переписів, років за двадцять після перепису 1989 року (тобто тепер) росіяни могли стати більшістю і у цих двох областях, у разі збереження тодішніх умов. Однак не Донбасом і Кримом єдиними... Традиційним місцем концентрації росіян були великі міста загалом. Рівень урбанізації серед росіян становив 87,6%, тоді як серед українців лише 60,3%. Згідно з даними перепису 1989 року у трьох обласних центрах (Симферополі, Донецьку і Луганську) чисельність росіян перевищувала чисельність українців і становила 71,6%, 53,6% та 52,4% відповідно. У Харкові та Одесі росіяни в 1989-му становили 43,6% та 39,0% населення. Близько третини росіян було зафіксовано у Запоріжжі, Миколаєві, Дніпропетровську та Херсоні. Близько 1/5 - у Києві, Черкасах, Кіровограді (нині Кропивницький), Сумах, Чернівцях та Полтаві. У решті обласних центрів росіян залишалося менше, мінімум -- у Тернополі (7,1%), Луцьку (11,9%) та Рівному (13,1%). Загалом у радянський період до України, здебільшого в міста, переїхали кілька мільйонів росіян (за даними того ж перепису 1989 року у Російській РФСР народилися 5,2 мільйона, або 10,1% жителів УРСР). - Очевидно, саме цим і можна пояснити, чому ми й нині чуємо мало української мови у центральноукраїнських містах, а у східних вона взагалі стала екзотикою? - Так, це справді важливий фактор. Однак річ не тільки у етнічних росіянах - приїжджих чи народжених вже в Україні. У соціолінгвістиці вважається, що в разі конкуренції двох мов, мова, використання якої потребує менше психологічних та фізичних зусиль, витісняє ту, для використання якої треба докладати більше зусиль. У СРСР, як і раніше у Російській імперії, для державної російської мови та її носіїв були створені тепличні умови, і перехід на російську у великих містах робив життя психологічно легшим. Як наслідок, міста не просто поглинали дедалі більше українців зі села, але й інтенсивно зросійщували їх. - І наскільки ж активно піддавалися зросійщенню українці? - Як індикатор зросійщення великих міст можна розглянути, скільки українців за переписом 1989 року назвали рідною російську мову та скільки росіян -- українську. У Симферополі серед етнічних українців 62% назвали рідною російську, у Донецьку і Луганську - 56-59%, у Миколаєві, Харкові та Одесі - 43-44%, у Херсоні, Запоріжжі, Дніпропетровську - 32-34%. Щодо столиці, то тут російську рідною назвали 21% етнічних українців. У Чернігові таких було 19%, у Сумах, Кіровограді та Житомирі - 11-12%. Найнижчі показники були у Чернівцях (9,0%), Черкасах (8,8%), Вінниці (8,5%), Хмельницькому (7,7%), Ужгороді (5,5%), Полтаві (5,5%), Івано-Франківську (3,3%), Львові (3,1%), Рівному (2,9%), Луцьку (2,2%) та Тернополі (1,1%). - А чи багато наших росіян вважали рідною українську? - Ото ж бо й воно! Загалом, українську мову у 1989 році назвали рідною лише 178 тисяч росіян, або 1,6% їх загальної кількості. Притім навіть визнання людьми української мови рідною аж ніяк не завжди означає, що вони нею послуговуються у публічних місцях чи бодай удома. Так звана “мовна ситуація” у містах була і залишається значно гіршою для української мови порівняно з російською. Андрій ГАНУС
Читайте більше тут: http://expres.ua/main/2017/01/18/223671-ukrayina-stavala-rosiyskoyu

---

Отак от!

2017-01-19 00:21:00 (читать в оригинале)