Тої зими наші з Питровною предки внєзапно попрозрівали на тєму того, шо ми виросли. 
- Майже дівки, - сказала моя мама.
- На зиму вдіти треба, - зітхнула мама Питровни.
- Опять видатки, - вловила малобюджетний дзен бабця.
Але, в ітогє, вони таки порішали, шо нада дітей одіти прилічно, но недорого і , шоб на вирост. 
І ми з Питровною начали мріяти про шубки.
Не норкові, канєшно, бо норки в наших краях не водились, а полювать на когось, хто міг би її подарить, ще було і ранувато, і, вопше - гибле діло. Бо, даже, в Таньки, котра чорно блядувала з командіровочними, шубка була з крашеної фретки.
Так шо мічтали ми про обичні кролячі. 
- Будем шить, - сказала моя мама.
- Тобі добре, ти кролів тримаєш, а в мене нема з чого - занила мама Питровни.
- Не їбись, як кролиця, - скривилась бабця.
- Тьотко, я лічну жизнь пробую построїти.
- Хуй - не кірпіч. Для стройки не годиться! Хазяйство нада держати, мужика неп`ющого - шоб, роботящий був, худібку тримати, а не їбунів розводити!
Вопшим, після таких от шкурних діалогів, з мене зняли мірки з перспективою, шо я буду рости, як на дріжджах, і обіцянку, шо цей процес затягнеться. На всякий випадок, пообіцяли ще знять три шкури, єссі шото станеться з шубою. 
А мама Питровни купила їй пальто. В клєточку. В магазині уцінених товарів. Пальто вважалось, шо воно в шотландському стилі, но було таких роскошних попугаїстих тонів Канарського нечорнозем'я, шо з першого погляду викликало розшарування сітківки глаз, немислиму оскому і бажання накатіть шотландського скотча. 
Питровна ж читала "Бурду". Тому її високі естетичні смаки при відє пальта випадали в осад і заходились тошнотними спазмами. 
Питровна дивилась на світ нещасними очима, а я тихо тішилась тим, шо скоро в мене , всьо-таки, буде шубка.
І вот за тиждень до Різдва це сталось. Мені вшили не тіко шубку, но ше в придачу до неї і шапку- вушанку. Я дивилась на це мєхове сооруженіє в стилі розпушистого барокко і розуміла, шо отримую перший сексуальний опит. Мене жорстко наїбали.
Шуба була з некрашених кролячих шкур, вся в чорно-рудих плямах, на три розміра більша і важила стільки, шо тягати її на собі могла людина або дуже сильна, або відморожена на всю голову.
В комплекті з вушанкою я, вопше, була похожа на недолинялого звіра-переростка, невідомого зоології. Побачивши мене, Дарвін точно переглянув би теорію походження видів.
Питровна, коли побачила це чудо, полегшено зітхнула. ЇЇ канарєєчне пальто виглядало просто красочним пятном на фоні моєї сіро-рябої гори мєха.
Сказати, що я плакала - то не сказати нічого.Я ревіла білугою, завивала вовком, трубила, шо труба єрихонська. Но мама з бабцею були невблаганні і шуба висіла на дверях старого шифоньєра, як огромна предківська дуля.
Хто-зна, чим би то всьо скінчилось. Но настало Різдво. Поз`їжджалась родина. І, вперше, за два роки перебування в монастирі, приїхала моя тітка Надька.
В такій розкішній, просто аж блискучій, чорній кролячій шубі...
Дома тітка була худюща, як дримба. А в монастирі розрослась вторинними статевими ознаками так, шо ми з Питровною і собі надумали завязати з мирським життям і податись в той монастир, де вирощують такі великі цицьки і задницю, котора виглядає, як прилічні бьодра.
Вопшим, тітка смотрєлась , капєц як класно, пашіла здоров`ям і православієм, постоянно хрестилась і поривалась всіх виховувати на ґрунті вєри. 
Одне но... Говорила вона принципово руским язиком, від чого у всіх відібрало мову, а бабцю вкурвило так, шо інакше, як "кацапська короста" вона тітку не називала. І. коли стикалась з нею ніс до носа, то з любов`ю перепитувала, чи тій часом руский язик в писку не муляє.
Тітка пробувала щось пояснити на тєму божествєнного мовного бар`єра, но бабця посилала її щебетать курскім соловйом у куревских єбєнях і не портить людям празника.
А потім приїхала моя хресна. Бабця получила союзника по тролінгу тітки Надьки, а я кучу подарків. Стали накривать на стіл.
- Нєльзя в Сочєльнік ссорітца, - сказала тітка.
- То хто ж з тобою свариться?- Спитала бабця. - Ми по рускі принципово не понімаєм - та й усьо.
- Ой! Ето божествєнний язик. На ньом Гасподь разговаріваєт. Ну, ладно. Давайтє я чьота памагу. Чьо дєлать нада?
- Та ми самі вже якось. - Сказала бабця. - А ти, доцю, візьми та й сходи на цвинтар.
- Зачєм? Да єщьо в Сочєльнік рождєствєнскій?
- А там, доцю, тато твій в гробу перевертається. То ти сходи розкажи старому, як то бандерівська дочка на кацапську коросту заслабла...
Вопшем, посиділи ми так якось, повечеряли, та й зібрались з Питровною колядувати. 
При відє пальта Питровни у моєї хресної началась просто дізайнерська ікота. Но, коли бабця дістала з шкафа мою шубу і ушанку, ми всі почули, як тріщать внутрєнні лєкала, кришиться цвєтовий спєктр і ламається внутрєння гармонія. А чувтство прекрасного начинає танцювать лєзгінку з кінджалами.
Хресна взревіла, як реактівний самальот, дістала цигарки "ТУ- скількисьтам" і присіла нєрвно курить в грубку.
- Всьо правільно. Нада усмірять дєтєй і воспітивать в целомудріі. А ти, Сянька, в ад пойдьошь із-за курєва. - Сказала тітка Надька.
На що хресна, пустивши красиве кільце в піддувало, відповіла, що , якби тітка сходила нахуй, коли її туда кликали, то не прийшлось би ходить, коли посилають.
Тітка образилась і пішла в дальню кімнату замолювати собствєнну візуалізацію. 
А хресна... Зняла з вішака тітчину шубу і до ранку сотворила з нею чудесне превращеніє в полушубок з капюшоном і муфтою для мене і опушку на пальто для Питровни.
Утром тітка Надька поїхала в Почаївську Лавру в тому, шо мала вдягати я. Поїхала після того, як згадала рідну мову і виспівала хресній все, що про неї думала. І то були, геть не колядки з віншуваннями. 
На шо хресна їй зауважила, що усмірятись, упокорюватись і вийобуватись можна і в ужасній шубоподобній хламиді. Потому шо в прилічній шубі дуже легко впасти в іскушеніє і потірять целомудріє.
Така вот історія, друзі. 
Сидимо ото з Питровною. І шо? А то, шо хочу я шубку. Таку, як у неї... В дєцтво впадаю, навєрно. Чи шо?