alexfox2011 - BLOG.I.UA Голосов: 1 Адрес блога: http://blog.i.ua/user/3929117/ Добавлен: 2012-03-12 16:49:13 блограйдером alexfox2011 Принадлежит блограйдеру alexfox2011

Накосячил ))

2016-12-13 14:31:00 (читать в оригинале)

---

Там если чё ссылка иесть )

2016-12-13 14:29:00 (читать в оригинале)

Аркадий Бабченко. Только этот день

Двадцать два года назад началась Первая чеченская. Одиннадцатого декабря 1994 года. 
Пять лет назад была Болотная и начало репрессий.

Три года назад — Майдан и украинская война. 
Эта страна явно не даст помереть от тоски. 
Не скучай, родимый.

Фотографию с Майдана я ставил пару часов назад. В этот день, одиннадцатого декабря, ка раз была попытка первого штурма. Фотография с Болотной стоит у меня в профиле в Фейсбуке. Автозак увозит меня, избитого, в Войковское ОВД. Я тогда судорожно пытался скинуть телефон со всеми своими контактами. Скинул. Диме Флорину. Дима сейчас эмигрант. В Одессе. 
Эта фотография — из Чечни. 
С самой первой моей войны.

Та война должна была стать главной в моей жизни, но один полковник все никак не успокоится, сидит у себя там на троне и все насыпает и насыпает нам в обе руки новых войн и нового дерьма. 
Мне повезло, я не застал самые мясорубки Грозного, в Чечню я попал только в девяносто шестом, связистом, и задел её, в общемто, относительно по касательной, но, блин, даже и мне с моим тогдашним везением, хватило больше чем за глаза. Ничего чернушнее, ничего страшнее и безнадежнее, чем та война, в моей жизни не было. Абсолютная чернушная безнадега.

Да, страшно умирать в сорок. Когда у тебя семья и дочь. Но еще страшнее умирать в восемнадцать. Когда ты еще и жизнито не видел. Когда толькотолько вылез изпод мамкиной юбки. 
Нельзя посылать пацнье в восемнадцать лет на убой. Нельзя этого делать. Просто нельзя.

Курский вокзал. Лето-96-го. Я возвращаюсь в Чечню после краткосрочного отпуска, который мне дали по болезни отца. 
Был в отпуске, который мне дали по болезни отца. Десять суток. 
Отпуск пробил старшина. Тогда из полка никого не отпускали — потому что назад не возвращался никто, но у старшины были завязки в штабе, и он сумел пробить. Хотел чтобы я уехал насовсем. Он был уверен, что меня убьют – такого длинного и задроченного. 
Но я вернулся. Гульнул, конечно, подольше, дней двадцать, но вернулся. 
Второй раз на войну ехать страшнее.

Это последние секунды, когда я видел его живым. Он умер в августе девяносто шестого. Как раз когда начался штурм Грозного. Мне принесли телеграмму о его смерти уже на взлетке, когда наш сводный батальон уже загружали в вертушку. Наш полковой почтальон, Фунт, специально бегал по взлетке и разыскивал меня. Поймал в последние минуты. И я полетел в Москву на его похороны, а не в Грозный. Пацаны хлопали по плечу и говорили — повезло. Из девяносто шести человек обратно вернулось сорок два.

Потом была Грузия. И я летел в вертушке с горелыми телами все тех же восемнадцатилетних пацанов. Было жарко, и одна трупная муха все пыталась и пыталась залезть мне в объектив. Эта страна опять не дает жить. Ни своим детям, ни чужим.

И вот проходит двадцать лет. И в Ростове и Екатеринбурге опять формируют эшелоны. И они опять везут смерть. Уже в другую соседнюю страну. Бывшую когдато самой братской. И опять убивают, убивают, убивают…

А на этом самом Курском вокзале все туда же, на юг, едут «добровольцы» с прочищенными зомбоящиком мозгами. С этой же платформы, наверное, и едут. Это ведь все то же самое направление.

Трупы эта страна умеет укладывать, как шпалы. Что есть, то есть. Убивать она умеет. Как своих, так и чужих. В этом ей не откажешь.

https://okl.lt/5gskA
Владимир Владимир
Раздел 3. Пропавшие без вести
1355. Авершин Дмитрий Сергеевич 1356. Аверьянов Артем Вадимович позывной «Тор». 23.10.1987-05.08.2014 город: Краснодар РФ1357. Агагулиев Елхан; 12.12.1988г.р., сапер 31 Гв. ОДШБр, в/ч 73612, Ульяновск 1358. Агафонов Виталий 1359. Агафонов Олег 1360. Азаров Сергей Юрьевич 1361. Александрович Роман 1362. Алексеев Олег Петрович 1363. Алексеевский Н.С. 1364. Алексюк Виталий Львович 1365. Алёхин 1366. Алещанов Николай Михайлович 1367. Алистратов Максим Викторович 1368. Алифханов Радж Алифханович 1369. Алфимов Вячеслав Владимирович, 42 года, был ранен в Донецке. На связь не выходит больше полугода1370. Андреев Евгений Александрович 1371. Андрей Александрович 1372. Андриксон Сергей 1373. Антоненко Александр Николаевич 1374. Антоненко Вадим Викторович 1375. Антуфьев Анатолий Викторович 1376. Антуфьев Сергей Владимирович 1377. Апаросименко Василий Владимирович 1378. Артем, позывной «Соболь»1379. Астахов Александр Николаевич 1380. Астахов Игорь Иванович1381. Ахметов Руслан; 31 Гв. ОДШБр, в/ч 73612 найден в плену1382. Бабаевский Анатолий Сергеевич1383. Бобарыкин Захар 1384. Бабенко Александр Владимирович1385. Бабенко Олег Валерьевич1386. Бабин Алексей Сергеевич1387. Багияров Сергей Александрович1388. Баев Александр Валерьевич1389. Бакаляр Максим1390. Бакин Михаил Иванович1391. Бакин Роман Александрович1392. Бакинских Вадим1393. Баклыков Виктор Александрович
Владимир Владимир
Владимир Владимир
1394. Балабан Михаил Васильевич1395. Балабанов Андрей; 23-я ОМСБр в/ч 65349 1396. Балаклийский Богдан Андреевич1397. Бардашевский Олег Викторович1398. Барсуков Дмитрий Сергеевич1399. Басяченко Андрей Алексеевич1400. Батыр Александр Викторович1401. Бахтыков Валерий Валерьевич1402. Башкин Владислав Александрович1403. Башлыков Андрей Викторович1404. Безродное Василий Валентинович1405. Безручко Андрей Павлович1406. Бекоев Борис1407. Белевитнев Сергей Анатольевич1408. Беликов Леонид Сергеевич1409. Белоус Артур Игоревич1410. Белоус Ян Иванович1411. Белоусов Руслан Витальевич1412. Белышко Всеволод Александрович1413. Бельченко Виталий Валерьевич1414. Березовский Евгений Витальевич1415. Беспалов Владимир Александрович1416. Бетюцкий Александр Геннадьевич1417. Бибуков Андрей Владимирович1418. Билибин (Оруджев) Роман Александрович, 14.03.1988 г., Москва,.07.2014 г. взят в плен (?), Москва.1419. Бирюков Александр Витальевич, позывной «Береза», 15.07.1971, уроженец п. Новгородское Донецкой области. в последний раз выходил на связь в период боёв за Мариновку. 1420. Близнецов Евгений1421. Бобрик Евгений Павлович1422. Бобровников Валерий Валерьевич1423. Бобяк Владимир Владимирович1424. Богданова Светлана Константиновна1425. Богеяров Сергей Александрович1426. Богославский Андрей Александрович1427. Бокало Сергей Сергеевич1428. Болобородько Алексей Владимирович1429. Бондаренко Евгений Николаевич1430. Бондаренко Игорь Викторович1431. Бондаренко Эдуард1432. Бондарук Александр Петрович1433. Борбулько Александр1434. Борей Владимир Владимирович, возможно это позывной "Борей", батальон «Восток», убит, подтверждено "Миротворцем" , но им ФИО не известно

---

Ось таку от красу можна зробити для дитини

2016-12-13 14:21:00 (читать в оригинале)

---

Дитячі забави у пісочку

2016-12-13 14:15:00 (читать в оригинале)

В дитинстві мені здавалося, що моя любов може і має врятувати світ.

Що якщо любити усіх, то в врешті вона – любов до ближніх згладить усі сварки і нерозуміння. Тому я прагнув любити усіх, хто був поруч. Я вірив, що моя любов до тата і мами може їх примирити, може завжди усе залагодити і ми завжди будемо разом дружною сім'єю.

Ми просто діти в пісочниці, залишені без нагляду, і якщо за кимось приходять батьки, то він пручається і впирається їх волі забрати його додому – відчувши свою самостійність, він вже не хоче коритися чиїйсь волі.

Ми все ще , незважаючи на вік, продовжуємо жити в пісочниці. Будуємо будинки, плани, граємо в нові проекти, співаємо, жартуємо, лаємося, міряємося. Але усі зайняті піском, організацією простору, мрією.

Ми не усвідомлюємо що є вік. Що є його рух. Я нещодавно помітив мереживо зморщок, що збільшилося на обличчі. Це здивувало мене. Здивувало тим, як трансформується плоть, як вона піддається простору.

Але вік? Адже й нині ти так і сидиш розмахуючи совком в пісочниці, почуваючи себе велетнем, творцем світів. Чи є потреба думати про продовження тонкої нитки людської плоті?

Ідеї з піску хороші короткочасністю свого існування. До них не встигаєш прив'язатися. Їх не шкода. Коли ти почуваєш себе великим то немає жалю. Жаліють тільки там, де тече кров і з нею по краплі йде життя, де є народження, де відбуваються метаморфози з тим, що потім перетворитися назад в пісок.

Те вище впокорювання прирівнює нас до того, з чого ми будуємо наші мрії, проекти, ідеї. Те вище сприйняття відкриває нам нас, у вигляді ланки в ланцюзі. Ми можемо продовжувати, або можемо й не продовжувати. Але ми в (в підсумку) той пісок, з якого зараз вершимо неіснуючі замки, палаци, дороги.

Так ми живемо – шар за шаром, іноді відкопуючи ознаки тлінності, що лякають, підтверджуючи, що й до нас тут вже були, вже мріяли, вже створювали міста, які стали набором череп'я, жменями піску, праху і каменю.

Як примирити себе з тим, що ліва моя рука тримається предків, а праву тягнуть ті, хто залишаться після мене.

Але чи є той час? Кажуть що часу не існує.

А що, якщо ми завмерли одного дня в цьому хороводі – де  немає першого, немає останнього. Є лише набір метаморфоз і сяючий простір в центрі, куди жоден з нас не може потрапити, не порушивши існуючого порядку, не порушивши сам факт існування центру.

І ми лише фігури простору, мінливий алфавіт, що створює нові слова, вершить новий порядок, творить нові чудовиська світу по праву, за волею істоти з совком і формами в пісочниці.

Сміливість. Я пам'ятаю був й у мене такий «бравий період». Період «сміливості», коли йдеш перевіряти, чи так просто ворушити реальність, як совком пісок.

Чи так легко будь-яку фантазію зробити явною.

Я пам'ятаю різні проби. Будинок в будинку, прямо посеред кімнати.

Плани походів у далекі світи.

Плани створення химерних приладів для переходу з простору в простір. Пам'ятаю військові території посеред світу городніх ділянок, пропускні пункти "для своїх", паролі, викупи, нові грошові знаки.

Пам'ятаю спроби і хитрі плани із підпалу і вибуху школи.

Були плани пересуванню тільки по дахах.

Були карти, були пошуки таємничих проходів в інші світи.

Були спроби "відключки", в якій ми щось повинні побачити.

Були маршрути прокладені на конкретній місцевості з кінцевими пунктами в небі і хмарах.

Було проектування нових приладів, що працюють завжди.

Були спроби поселень в стогах сіна, в полі.

Бували і практики із керування реальністю, думками і проходи крізь стіни. Ми перевіряли межі простору, межі нашої спритності, наших можливостей, нашої хитрості.

Я знаю тільки, що вік (як його розуміють найчастіше) накладає певні обмеження на перевірку сміливості в реалізації ідей.

Табу. Уперше це слово з'явилося пізніше, ніж те, що воно означає. Система заборон завжди захоплююча, як ребус. Це карта маршруту, по якій йдеш від місця до місця. А те, що заборона залишає в полі можливого, збільшує вірогідність пошуків обхідного шляху, прихованого від усіх, таємного, відомого лише втаємниченим. Перехрестя – це місце для вказівників, перевірка твоєї удачливості граючи в кості.

Зараз це (усе) як і раніше. Ми будуємо проекти, ми мріємо, щоб там на відстані хтось зрозумів, відчув, прийняв сигнал. І хтось іноді пускається в обхід, бажаючи осягнути більше.

Що є старість, хто ці люди, що вибрали такий шлях?

Засушені квіти продовжують залишатися красивими, але ж їх не шкода.

Адже вони не народжували мене, вони не тримають мене за руку, самі будучи огорнутими прахом, зануреними в пісок біля безмежного моря світів, житейського моря…

---

АТОшнік звернувся до Діда Мороза!

2016-12-13 14:11:00 (читать в оригинале)

Здравствуй дедушка Мороз - представитель «ваты»,
Забирай свій «руський мір» и вали до хати.

Ополченчев забирай, сепаров в придачу,
Ну, а в нас є Миколай, нам не треба срачу.

Можешь Наденьку забрать, Путину в подарок,
Всіх придурків забирай і не буде сварок.

Год 17-й пришел, мира в Украине!
Ну а “братику” скоріш згинути в чужині.

Не Есенин.