Ранкова зоря заглядає в вікно, 

Усе вже затихло навколо давно. 

Слово тихенько у риму лягає, 

Легесенький смуток мене огортає, 

Адже цю жінку зовсім не знаю, 

Ніжне ім'я я її промовляю. 

Котиться місяць- злота серпанок, 

А я ще не спав, та прийшов новий ранок. 

Рука сама по клавішах гуляє, 

У вірші виливаючи рядки. 

Словами поетичне поле засіває, 

Яскраво щоби зацвіли грядки. 

Мережкою немов би вишиває 

Елегантністю,чарівністю вона, 

Нитку незвичайну заплітає 

Енергії прекрасної струна 

Пожежа у душі моїй палає 

Охолонути думки їй не дають. 

Лагідно це серце зігріває 

Оксамитом ніжності снують. 

Ніби в казку знову поринаю, 

І співає весело душа 

Листування просто, і це знаю, 

Але знову написав я нового вірша