Розмова у машині (привід замислитися)

---

Малопотужні придорожні ліхтарі, що рвучко змінювали один одного, монотонне гудіння дизельного двигуна та приємне тепло салону новенького мікроавтобуса заколисували Воїна. Дуже хотілося заснути глибоко, без пам'яті, проте він чудово усвідомлював, що нічого з цього не вийде: триклятуща свідомість укотре малюватиме ті самі криваві картини війни. Розриви снарядів, свист куль, скошені осколками друзі - нічого іншого Воїнові просто не снилося останні два роки. "Іще надивлюся на це лайно", - врешті подумав він і взявся боротися з дрімотою. Дуже до речі інші пасажири машини, знайденої Воїном завдяки популярному ресурсу "Blablacar", саме роззнайомилися й почали розмову.

- А я вот в Польшу хачу уєхать, - тихим, але впевненим і навіть трішки зверхнім голосом розповідав юнак років вісімнадцяти на вигляд. - Вот, празнікі прайдут і паєду даґаварівацца про візу. У мєня дядька в пасольствє работаєт, так што, щітайтє, я уже в Варшавє.

- Да ну ту Польшу! - відповіла йому сусідка по сидінню з когорти "жінок за". - У мєня вот син (тваіво возраста, кстаті) щас унівєрсітєт заканчіваєт і думаєт пра Амєріку. Сам панімаєш, што дєньґі дєлаюцца только там, за акіаном.

- Нісавсєм, - долучився до обговорення ще один чоловік, - патамушта ніабізатєльна лєтєть чьорті-куда, штоби нармальна палучать. У мєня, напрімєр, брат радной в Ґірманіі занімаєцца нєдвіжимастью. Думаєтє, плоха живьот? Как би ні так!

- Ну, он маладой, у ніво жизнь впєрєді. Он сам рішит, навєрно, куда єхать, - підсумувала пані й звернулася до юнака: - Ґлавнає, синок, єзжай хоть в тваю ету Польшу, хоть в Амєріку, хоть куда, патамушта тут ти в любом случає нікаґда нісможеш сєбя ріалізавать...

Воїн замислився. Служив у них у батальйоні молодий доброволець - напевно, віком як цей майбутній "поляк" чи навіть молодший. Так, можливо, ще "зелений", недостатньо обстріляний, зате ж який пробивний був! "Світочем" називався. Хто і з якої причини приліпив йому цей позивний вже не дізнатися ніколи, проте він однозначно пасував: його сповнені трішки наївного молодечого максималізму й непідробної хоробрості очі своїм вогнем немов здатні були пробити темряву найглупішої ночі.

- Йой, друже, а чого це наші сплять? - раз запитав Воїна "Світоч", завітавши, як він часто робив, у гості на сусідній пост.

- Потомилися після нічного балагану, то й сплять.

- Батальйон на боковій, а не на передовій! - знітився юнак. - А зараз круто було б по сєпарах вгатити або навіть вилазку якусь організувати. Але ніхто не хоче. Орки ж так само не залізні, теж за ніч по нас гатити запарилися. Певно, дрихнуть усі так само.

- Ти на рожен не лізь, молодий іще, - відрізав тоді Воїн у відповідь.

- А що, так і стовбичити тут весь час і чекати, доки "прилетить" прямо по голові?! Особисто я б уже давно послав на хер неспроможне віддати нормальний наказ командування й усипав би тим колорадам по самі яйця!..

Такий от гоноровий був він, цей "Світоч". А за кілька днів опісля тієї розмови справдилося його сумне припущення: "стодвадцятка" впала просто на позицію. Він загинув разом із двома своїми побратимами, також до непристойності молодими...

- ...Карта паляка дайот мноґа пріймущєств! - вів далі попутник у машині. - Так мнє дядька рассказивал, каторий в пасольствє. Можна дішевлє снімать жиліщє, можна льґотамі пользовацца, можна...

- А можна патріотом України бути? - нарешті втрутився у розмову Воїн.

Запала мовчанка. Три пари очей здивовано втупилися у нового співрозмовника. У тих поглядах, окрім нерозуміння, читався ще й осуд. Але Воїну було по цимбалах:

- Ви тут розповідаєте, як же класно за кордоном, як усім молодим треба туди валити і влаштовувати власне життя. А за кого ж хлопці на передовій стоять? Молоді хлопці, до речі! Твого, - Воїн тикнув пальцем у "поляка", - віку! Помирають вони, розносить їх снарядами на шмаття, а вони вперто стоять, тягнуть свій хрест, щоби іншим бачити тільки мирне небо над головою і будувати нову Україну!

- Дядя, ти, навєрна, сліпой, - вийшов зі ступору "поляк", - єслі нє відіш, што тут вапщє нікакіх пєрспєктів нєт. Што для нас страна сдєлала, штоби ми маґлі тут работать і зарабативать?

- А ти що для країни зробив? Та як же ти, дурню, затямити не можеш, що для вас і ні для кого іншого пацани зараз стараються! Ані для президента, ані для депутатів. Будуйте цю державу такою, як ви її хочете будувати.

- Да ім же ні дадут! - відповіла за "поляка" жінка.

- А нехай вони спробують. Спробувати - це мало чи багато? Чи дарма гинуть найкращі сотнями, тисячами?

- Дядь, ти ні знаєш, што там праісходіт. Ти ж нє ваюєш там, - усміхнувся "поляк".

Гудів двигун. Рахували кілометри колеса. Воїн спрямував погляд за вікно. Завтра йому належало змінити драні джинси, стоптані мешти та стареньку шкірянку на мультикам, до якого давно звик. Він обов'язково продовжить війну. І битиметься він до останнього віддиху - і за матір із батьком, і за свого ще не народженого сина, і за "Світоча", і навіть за того "поляка", який неодмінно отримає омріяну посаду не в Україні...

---

Комментировать