за русифікацію і окремі її напрямки, як то фольклор

За своє музичне буття разом з козаками переслухали і продовжуємо досліджувати дуже багато української автентичної музики (хоровой, інструментальної, солоспіви) . Дивує одна тенденція – обмаль пісень в яких присутня радість, звитяга, гострота, бойовий дух, діалоги чоловік – жінка, стьоб, кіч, фарс і інші подібні життєві рефлексії. Натомість відсотків вісімдесят народних пісень із плакально-тужливим і лузерсько-примітивним змістом та сенсом. Обрядові та релігійного змісту до уваги не беру, але і в них вистачає тих, які починаються на слова “Ой…”. Цей факт мене завжди дивував, адже у сусідів поляків чи балканських народів ситуація зворотня, хоча історичних причин для туги і плачу у них було не менше ніж у нас. І от сьогодні одна поважна людина мені розповіла таке, що мені очі на лоба полізли. Виявляється, що всі матеріали, які збирали по україні різні фольклорні експедиції, звозились , як правило, в одне місце, ретельно переглядались “ експертами ” , і відсіювались перед тим, як бути виданими на касетах чи компактдисках. Що на кафедрах фольклористики працювали і, увага, продовжують працювати, м'яко кажучи, не свої, які свідомо робили цей відбір, викривляючи дійсність в бік лузерства і стогону. Ним навіть були названі прізвища фсбешних “фольклористів”, від чого я взагалі офігів. Якщо це так, то це все пояснює. А як ще можна пояснити подібний стан речей. Друзі фольклористи, а що ви думаєте з цього приводу ?