| Сегодня 6 января, понедельник |
      |
  
|
  
Какой рейтинг вас больше интересует?
|
Главная /
Каталог блоговCтраница блогера Україна/Записи в блоге |
 |
Україна
Голосов: 0 Адрес блога: http://ua-ukraine-ua.blogspot.com/ Добавлен: 2012-03-26 03:29:10 блограйдером Yoona |
Трипільська релігія
2012-03-21 05:57:00 (читать в оригинале) |
Модель Трипільського храму |
Свідоме повернення до власної історичної спадщини завжди є позитивним явищем, коли народ повертається до перевірених часом етнокультурних зразків, які довгий час перебували недооціненими. Відновлюється етнічна пам'ять — здатність етнічних спільнот відтворювати своє минуле. Ця колективна пам'ять пронизує емоційно-психологічну сферу народу, відтворює минулий досвід на міфологічному, фольклорному та історичному рівнях.
Людський досвід знає багато форм фіксації етнічної пам’яті: релігійні міфи, народні сказання, легенди, літописні хроніки, народні пісні тощо. Оскільки таких безпосередніх словесних джерел трипільської релігії не збереглося, ми робимо спробу відтворити систему релігійних вірувань трипільців на матеріалі опосередкованому, тобто на археологічних дослідженнях поселень, оригінальних культових зразках скульптури, культових споруд, поховань, побутових ужиткових речей, а також паралелях з відомими міфологічними системами інших індоєвропейських народів. Вивчаючи символічну «мову» глиняних пам’яток, ми зможемо прочитати ці послання далеких Пращурів.
В археології прийнято відносити Трипільську культуру до часу Неолітичної революції. На зміну мисливському споживацькому суспільству прийшла доба відтворювального господарства, коли землеробство і скотарство вимагало чималих затрат часу на досить трудоміські процеси. Для цього періоду характерна перемога творчого освоєння простору, закріплення його в космогонічних культах, розвиток уявлень про душу (незалежну від тіла) та її вічне перевтілення, кастовий уклад супільства з жерцями-старійшинами (вождями) на чолі, культ Предків (поява курганних поховань), закон Пра-ви (Рити) як гармонії ієрархії у межах общинних груп (за М. Чмиховим).
Нам, на жаль, не відомі історичні події Трипільської доби. Але міфологія, на відміну від історії, є універсальною формою моделювання світу. Саме трипільці започаткували для нащадків не тільки місця поселень, але й природні космогонічні моделі та світоглядні основи. Ці моделі матеріалізовані в розписах керамічних виробів та побудові селищ наших трипільських Предків.
Серед типових моделей можемо виділити: коловорот, подвійні (дзеркальні) композиції, що визначають дуалізм (єдність протилежностей), триярусні композиції (космогонічні символи триєдності), чотиристоронність.
Коловорот. Світобачення трипільців наскрізь пронизане прагненням до творчості, ладуванням навколишнього простору з допомогою універсальної символіки круговороту Всесвіту (концентричні кола в орнаментиці тарілок, кругове планування поселень). Поняття про безкінечний плин часу передає нам трипільський безкінечник (меандр). Уявлення про сакральний центр цього круговороту бачимо в плануванні поселення з обов'язковим майданом посередині, навколо якого обертається все життя його мешканців.
Дуалізм. Впорядковуюча дія міфу здійснюється шляхом позначення явищ реальної дійсності за принципом «позитивний — негативний», в основі якого лежить пізнання світу через зіставлення «космос — хаос». На посуді двочленні композиції відображають одвічну боротьбу і єдність протилежних начал (два змії-дракони, закручені головами назустріч одни одному); бінарні опозиції (день — ніч, літо — зима, північ — південь), вписані в цілісний виріб, що символізує єдність цих протилежних начал.
Триєдність. Уявлення про вертикальну будову Всесвіту відображене в символіці розпису глечиків, макітер, великих посудин-зерновиків, на яких нижній ярус позначає землю, середній — повітря, верхній — небо. Тут значима кожна деталь, яка передає динаміку одвічного коловороту, що пізніше розвинеться і отримає назву Права, Ява і Нава. З неба (Прави) падає дощ, проростають (в Яві) злаки і плоди, а їхнє насіння, схоронене в землі (Нава), знову проросте навесні новими сходами. Обожнення природного циклу: життя, смерть, воскресіння — основа релігії трипільців.
Чотиричленна символіка відображає уявлення про чотири сторони світу: коло з рівнобічним хрестом або сваргоподібним знаком на тарелях, трипільський ромб (символ родючості поля), зображення місяців у різних фазах (перші зразки календаря). Про існування астрономічних знань і досліджень, які безперечно були професійним надбанням жрецького стану, свідчить відкриття трипільської обсерваторії V тис. до н. ч. (с. Казаровичі на Дніпрі). Символікою чотирьох позначені також «чотиригруді» посудини, які мають всі ознаки ритуально-магічного характеру, очевидно пов'язаного з «годуванням» (жертвопринесенням) землі, викликанням дощу тощо.
Трипільські Боги і Богині. Завдяки трипільській пластиці дізнаємося про пантеон Богів мешканців України кінця VI — початку III тис. до. н.ч. Перше і мабуть головне місце в цьому пантеоні по праву належить Великій Богині-Матері — жіночому началу родючості, в якому відображалося уявлення про відтворюючі функції Землі, жінки, Природи загалом.
Жінка-прародителька представлена глиняними образами повнотілих зрілих жінок, що народжують. В глину цих статуеток додавали зерно або борошно з нього. Уявлення про «похорон» зерна в землі (засів) і його «воскресіння» (весняні сходи) відображають ідею вічного перевтілення, відродження душ покійних родичів через тіла новонароджених дітей Роду (що пізніше отримало пояснення як обертання душ через світи Нави, Прави і Яви). На животі Богині зображений ромб, розділений начетверо з крапками (зернами) в середині — символ засіяного поля. Вірогідно, вони символізують Свято Врожаю, осінній аграрний період. Часто статуетки Богині позначені спіралевидними зміями, що обвивають її груди або живіт (оберіг вагітності).
На поселенні Майданецькому Богиня-Мати тримала біля грудей дитину. Поруч зі старшою Богинею археологи знаходять і юну постать стрункої молодої Богині-Діви, оновленої весняної Природи. Наявні також статуетки Богині в позі Оранти з піднятими до неба руками. Велика Богиня часто сидить на глиняному рогатому троні (у вигляді бика), що вказує на її міфологічний зв'язок з Богом-Биком.
Друга сакральна постать: Бог-Батько у трипільській пластиці представлений переважно зооморфно у вигляді Бога-Бика (Тура) — чоловічого начала Природи, зображеного на небі сузір'ям Тільця. Найдавніші пам'ятки з символами Тільця датуються з V тис. до н. ч. (за М. Чмиховим, приблизно 4400 рік до н. ч.) до середини III тис. до н. ч. — період панування його в Зодіаку (коли весняне рівнодення випадало в сузір'ї Тільця).
У вигляді Бога-Бика давні греки уявляли Зевса-громовержця (його епітет Гиєнтій — «дощовик»), а давні слов'яни з Биком ототожнювали свого Перуна-громовержця (небесний грім порівнювали з ревінням бика). У зв'язку з цим можна припустити, що частина трипільців стала предками протогреків, а частина – предками протослов'ян. Як для перших, так і для других проміжною етногенетичною ланкою стали племена Усатівської археологічної культури - а це пізньотрипільський період.
До аналогів Бога Бика належать також єгипетський Апіс (священний бик) та хурритський Хуррі (бик). До цього ж ряду можемо віднести перетворену на корову коханку Зевса Іо та Ізиду (зображувану з коров'ячими рогами й очима).
Трипільська релігія вже, вірогідно, мала міфологічний сюжет шлюбу Батька Неба (Бого-Бика) з Матір'ю-Землею (Великою Богинею). Аналог цього сюжету також має паралелі в грецькому міфі про викрадення Європи Зевсом, який обернувся биком. Його відгомін також поетично описаний у Велесовій Книзі як один з весняних обрядів шлюбу Землі і Неба: «се повінчаємо Сварога і Землю». Цікавою паралеллю є також згадка про Корову Замунь — праматір «кравенців» та відому в західних слов'ян Богиню Подагу (зображену у вигляді корови).
Третє місце в трипільському пантеоні займає Змій-Дракон – втілення земноводної стихії, який водночас може виступати як земна (ріки, моря, джерела, повені), так і небесна волога (дощ, злива). Висловлюється припущення про наявність у трипільській міфології ідеї «священного шлюбу Великої Богині з обома провідними чоловічими постатями» Богом-Биком (Небом) та Богом-Драконом (Земноводним), завдяки чому у світі циклічно відтворюється життя, а також міфологема суперництва двох Богів-чоловіків.
Цілком аналогічним у цьому контексті видається слов'янський міф про боротьбу Перуна (Громовержця) з Велесом (Зміуланом) за Небесних Корів (хмари), в результаті чого проливаються потоки води на Землю-Матінку й живлять (запліднюють) її навесні, даючи поштовх новому вегетативному круговороту Природи.
Аграрні й еротичні культи тісно перепліталися в світогляді трипільців та їхній релігійній практиці: вважалося, що статевий зв'язок чоловіка і жінки на полі сприяє родючості рослин і тварин.
Інші зооморфні зображення. Ймовірно всі вони мали відображати магію родючості тварин, рослин і роду людей одночасно: ведмідь з мискою (можливо для пожертв), бик, корова, тур, свиня, вівця, баран, коза, собака, олень, лось (поселення Блащанка, Кошилівці, Сушківка). Ведмідь (Ведмедиця) розвинулись в релігії давніх греків як рожаничні Божества. Відома Священна Ведмедиця і в західних слов'ян (кам'яне зображення на горі Слєнжі в Польщі). Малюнок собаки в динаміці (він наче летить у небо), як правило поєднується із зображенням рослини (дерева чи колоска) — своєрідний прототип ірано-слов'янського Симаргла (Переплута), охоронця рослин.
А зображення олениць або лосих — прототипи східнослов'янських Рожаниць, можливо відображення зодіакальної символіки Великої й Малої Ведмедиць. Свиня, вепр пізніше розвинеться в міфологему новонародженого Сонця (в обряді Різдва), чи Вепра початкового Часу (скіфської релігії), ритуальний вепр характерний для слов'янських ритуалів на честь Перуна-громовержця у військовій магії. Коза — жертовна тварина в Святі Коляди (сузір'я Козоріг), її культ розвинеться пізніше в слов'янських обрядодіях, пов'язаних з магією родючості: «де Коза ходить, там жито родить».
Як бачимо, переважна більшість зооморфної пластики мала культовий характер, збережений в релігійних системах багатьох індоєвропейських народів.
Трипільські культи. Культ Предків. Поховання покійних під порогом жител чи підлогою (переважно жінок і дітей) та на території поселень (дорослих родичів) свідчать про важливість «загробного» життя в уявленнях трипільців – в них не існувало нездоланних перешкод між світом живих і світом мертвих. Можна припустити, що «модельки жител», ці досить відомі і різноманітні за типом глиняні вироби, мали культовий характер — як житло Предків, охоронців родини. Наявність у них жертовника і мініатюрного культового посуду може свідчити про поминальні звичаї — годування покійних. Так формувалася ідея єдності Роду.
Культ родючості. Аграрно-магічні дійства трипільського часу мають свої матеріалізовані докази в цілому ряді культового посуду, що використовувався в обрядах напування землі (так звані «біноклеподібні» посудини), обряди викликання дощу (макітри з грудьми), спеціальний обрядовий одяг для танцю дощу (малюнки жриць в спідницях з китицями на подолі), освячення перших плодів (різноманітні курильниці з двома, трьома і чотирма чашами вгорі).
Культові споруди. У трипільців були громадські храми, що розміщувалися у центрі поселення. Вони мали по два вівтарі, на яких розміщувалися різні зоо- та антропоморфні фігурки Богів і Богинь, розписний культовий посуд для жертвопринесень та інших магічно-обрядових дій. Дрібні глиняні фігурки (кульки, конуси, кубики), функціональне призначення яких досі не встановлене. Висловлюються припущення, що вони були своєрідними мірилами (протогрішми), або використовувались для ворожінь чи інших священних обрядодій. Один з таких громадських храмів розкопано біля села Конівка. Окрім цього, кожна трипільська хата мала свій домашній вітар у формі рівнобічного хреста, прямокутника чи прикрашеного спіральним розписом кола.
Ще в кінці XIX ст. німецькому мислителю Фрідрігу Ніцше відкрилась ідея Вічного Повернення всіх речей. На початку XX ст. румунський релігієзнавець Мірча Еліаде розвиває ідею циклічного часу як найбільш вартісного, тотожного з космічним, священним, міфічним часом, що заперечує глобальну схему лінійності часу. За М. Еліаде, історія (послідовність реальних фактів) суттєво програє перед міфом (знанням закономірностей і законів Всесвіту): «Знати міф — значить наблизитись до таємниці походження всіх речей. Інакше кажучи, людина дізнається не лише про те, яким чином усе виникло, але також і про те, яким чином виявити це і відтворити, коли все зникне».
Легенди та відкриття обручки
2012-03-21 05:32:00 (читать в оригинале) |
Як давно з’явилися обручки, точно не встановлено, та їх виникнення пов’язують із Давнім Єгиптом. Тоді вони відігравали роль печатки, за допомогою якої фараони передавали свою владу та волю через державних представників. Згодом золоті обручки почали носити як прикрасу багаті єгиптянки, а срібні, бронзові, із скла або глини — менш заможні.
Першу обручку, згідно з давньогрецькою міфологією, носив за наказом Зевса Прометей як спогад про ті дні, коли був прикутий до скелі.
Обряд заручення вперше з’явився в римлян: наречений дарував батькам нареченої просту металеву обручку як символ зобов’язань і здатності утримувати наречену. Традиція ж одягати обручку під час заручин на палець нареченої тісно пов’язана зі звичаєм купувати жінку. Обручка була немов комерційним зобов’язанням, яке підтверджувало, що угода буде виконана. Крім того, давала знати іншим чоловікам, що ця жінка вже «не продається».
У євреїв обручка з’явилася на зміну звичаю вручати нареченій монетку як зобов’язання, що майбутній чоловік бере на себе фінансове утримання дружини.
Обручки з золота вперше з’явилися в єгиптян, які носили їх на безіменному пальці лівої руки, оскільки вірили, що саме від цього пальця прямо до серця веде «артерія любові».
Особливою силою наділяли обручки й давні римляни. Вони дарували своїм дружинам обручки, стилізовані під ключ, на знак того, що жінка береться розділяти з чоловіком усі обов’язки й допускається в управління домом як рівноправний партнер.
Церемонія заручення споконвічно була важливіша за саме весілля — просте завершення вдалих заручин. Тільки набагато пізніше, за часів християнства, обручка стало частиною весільного обряду.
У IX столітті Папа Римський Микола дозволив християнам використовувати обручки. Відтоді обручка стала означати не лише матеріальну угоду, а й служити символом вірності, сталості та любові.
Цікаво, що в XV столітті відповідно до церковного статуту при одруженні нареченому на знак його сили одягали залізну обручку, а нареченій на знак ніжності та цнотливості — золоту. Ще пізніше наречений отримував золоту обручку, а наречена — срібну.
За традицією, покупка обручок входить в обов’язок нареченого. Обручками вони стають лише після моменту заручення (чи то реєстрація шлюбу в загсі або вінчання), тому жодних суворих розпоряджень, яким має бути обручка сьогодні, немає.
Гарний переказ свідчить, що обручки після весілля слід носити, не знімаючи. Давні люди вірили, що «якщо охолоне обручка, охолоне й кохання».
Прикмети та сновидіння
Дивовижно, як багато в нашому житті змінює ця маленька річ — обручка. За легендою, Полікрат (софіст, який написав наприкінці дев’яностих років IV століття до н.е. памфлет «Обвинувачення Сократа»), виявивши в животі риби обручку, кинуту ним у море, вигукнув: «Чорт забирай, це ж моя обручка! А я вже відчув себе повністю вільним від своїх шлюбних зобов’язань. Мабуть, варто відмовитися від рибних страв, а обручку викинути свиням»...
Протягом багатьох століть обручці приписувалося майже містичне значення — впливати на долю подружньої пари. Існує безліч пов’язаних із цим прикмет. Приміром, втрата чи поломка обручки сприймається як провісник того, що укладений шлюб через якусь причину може бути зруйнований.
Упустити обручку до або під час вінчання також вважається поганою прикметою. Знімати її в деяких країнах можна лише після народження першої дитини.
Вважається, що якщо дати комусь поміряти свою обручку, то відбувається стороннє втручання у стосунки, і сім’я розпадеться.
Батьки можуть передавати свої обручки лише в тому випадку, якщо досвід їх сімейного життя позитивний. Якщо обручка передає досвід шлюбу, який розпався, від неї краще позбутися. А ось обручки з позитивним шлюбним досвідом варто берегти й передавати тій дитині, яка на це заслуговує. Оскільки людина, яка не гідна передачі хорошого досвіду, цю обручку загубить.
Якщо жінка бачить уві сні свою обручку яскравою і блискучою — це означає, що вона буде захищена від турбот і невірності.
Побачити обручку на руці друга чи інших людей означає, що ви не сприймете чиєїсь обіцянки занадто серйозно. Можливо, матимете недозволені радості.
Можна по-різному ставитися до пророкувань наших прародичок, але, намічаючи дату весілля, вони вірили, що вийти заміж у січні означає рано овдовіти; у лютому — жити в злагоді з чоловіком; у березні — жити на чужій стороні; у квітні — користуватися перемінним щастям; у травні — побачити зраду у власному домі; у червні — медовий місяць триватиме все життя; у липні — зберегти про свій шлюб кисло-солодкі спогади; у серпні — чоловік буде й коханим, і другом; у вересні — очікує тихе та спокійне життя; у жовтні — життя буде важким; у листопаді — дуже багатим; у грудні — зірки кохання із кожним роком горітимуть дедалі яскравіше.
Розповідь «обручки»
Психологи вважають, що обручка нерідко «видає» сімейні проблеми й часом може розповісти про основні особливості характеру свого власника не менше, ніж поглиблене психологічне тестування.
Сьогодні релігійне значення обручки, мабуть, у цілому втратило свій сенс: важко назвати священними узи, які, відповідно до статистики, розриває ледь не кожна друга подружня пара. Обмін обручками «на знак любові та вірності», швидше, уже просто ритуал. (Задля справедливості слід зазначити, що для щиро віруючих і богобоязливих людей обручка може бути символом подружньої вірності.)
За оцінками психологів, що базуються на результатах психодіагностичного тестування кількох сотень людей, обручка на чоловічій руці — це «легальна» прикраса, яка нерідко служить для того, щоб привернути до себе увагу. Саме висока потреба в увазі, визнанні та схваленні з боку інших людей є головною причиною, через яку переважна більшість чоловіків носить обручки. А як відомо, дана потреба властива людям, в яких досить виражені демонстративні риси характеру. Вони марнолюбні, небайдужі до похвали та компліментів, люблять лестощі. У справах, які вимагали планування і тривалого проведення єдиної лінії, не відрізняються надійністю і не часто домагаються великих успіхів. Нерідко прагнуть до особистого збагачення, не особливо перебірливі в засобах досягнення власних цілей.
Дуже рідко (у середньому в шести випадках із ста) чоловіки, які носять обручку, не мають демонстративних рис характеру. В усіх відомих таких випадках виражені такі особливості їх особистості: непевність у собі, у своїх силах, можливостях і здібностях. Вони не відрізняються самостійністю, їм потрібна підтримки інших людей. Особи подібного складу не прагнуть до лідерства та керівництва іншими людьми, як правило, не мають великих амбіцій, намагаються «не висуватися» й перебувати на других ролях не лише на роботі, а й у сімейному житті. Звичайно їм властива підвищена конформність, поступливість і покірність, схильність до компромісів, вони уважно, чуйно та доброзичливо ставляться до інших людей, прагнуть уникати конфліктів, добре уживаються в колективі. Основний мотив носіння обручки чоловіками з таким складом характеру, як вважають психологи, головним чином визначається потребою в психологічній підтримці. Особистості подібного типу самостверджуються і підвищують у такий спосіб свій соціальний статус. Людина немов каже сама собі: «У мене є дружина — близька людина, готова завжди прийти на допомогу», «Я маю сім’ю і нічим не гірша за інших».
Якщо запитати чоловіка, чому він носить обручку, то у відповіді, на перший погляд, буде важко розпізнати розглянуті вище мотиви. Це й зрозуміло, оскільки істинні мотиви поведінки людина рідко усвідомлює. У той самий час у наведених мотивуваннях просліджуються цілком певні закономірності, які розкривають особливості кожного з двох описаних чоловічих характерів.
Особистості з демонстративними рисами звичайно пояснюють носіння обручки в такий спосіб. Одні з них кажуть, що «так гарно» або «мені так більше подобається». Інші стверджують, що носять обручку на прохання (інколи дуже настійне) своїх дружин, не бажаючи конфліктувати через «дрібниці».
Чому дружини просять, а інколи й вимагають це від своїх чоловіків? Основна причина — ревнощі, страх конкуренції з боку інших представниць прекрасної статі. Очевидно, що одружений чоловік менш привабливий для інших жінок. Ревнощі ж у свою чергу, хоча часто й неусвідомлені, мають свої причини. Маючи високу емоційну чутливість і сприйняття, жінка відчуває «потенційну загрозу», прагне їй запобігти та убезпечити себе. Таке відчуття, підозра найвірогідніше виникає саме стосовно чоловіків, яким властиве марнославство. Адже, бажаючи привернути до себе увагу, вони завжди не тільки відкриті для контактів, а й постійно шукають їх. Крім того, вони не схильні до конфліктів, оскільки конфліктність блокувала б реалізацію потреби в увазі.
Чоловіки, у характері яких відсутні демонстративні риси, звичайно пояснюють носіння обручки в такий спосіб. Одні стверджують, що в їх оточенні так роблять усі і їм просто не хочеться особливо виділятися на загальному тлі. Інші кажуть: «Я одружений, а одружені чоловіки носять обручки». В обох випадках явно проглядається прагнення «бути як усі». А воно, у свою чергу, обумовлює наявність у характері чоловіка таких якостей, як відсутність вираженого честолюбства й потреби в самостійності та незалежності, конформізм.
Почувши подібну думку вперше, я відчула обурення і навіть якусь образу. Та через кілька днів, піймавши себе на тому, що уважно вивчаю руки всіх чоловіків і жінок, які зустрічаються, і пильно спостерігаю за тими, хто носить обручку, я подумала, що в цьому все-таки щось є. За результатами моїх спостережень, із десяти явно одружених чоловіків обручку носить лише один (хоча, можливо, причина в спеці). І цей один справді має риси, описані психологами.
А ось жінки носять обручку набагато частіше. Для жінки обручка є (за рідкісними виключенням) свідченням того, що вона одружена і має певний статус. Адже заміжня жінка в нас у країні в очах громадської думки як і раніше стоїть вище за незаміжню. Шлюб припускає наявність дітей, а жінка-мати в усіх народів шанується значно більше. Крім того, обручка служить деяким захистом від небажаних залицянь інших чоловіків. Не дивно тому, що жінки носять обручку значно частіше.
Набагато цікавіше, чому деякі одружені жінки не носять обручки. Головним чином тому, що їм не потрібно особливо підкреслювати свій соціальний статус, відчувають себе в шлюбі досить вільно й незалежно і, нехай несвідомо, шукають уваги інших чоловіків. Такі жінки не задовольняються лише традиційними ролями дружини, матері та господині, прагнуть до активного соціального життя. Жінки цього типу відрізняються підвищеним честолюбством, наполегливістю та цілеспрямованістю, прагненням домогтися успіху в житті.
Відсутність обручки в жінки досить часто свідчить і про наявність сімейних проблем. Як вважають, основна причина цього полягає в тому, що дотепер дуже широко поширені уявлення про дружину, як лише про домашню хазяйку і виховательку дітей, занадто повільно здають свої позиції. Вольова, енергійна та честолюбна представниця прекрасної статі, яка нерідко заробляє набагато більше за свого чоловіка, займає чільне становище в сім’ї, а її чоловікові надається другорядна роль. Природно, що зайнята на роботі жінка не може приділяти багато уваги домашньому господарству та сім’ї, і далеко не кожного чоловіка це влаштовує.
Медицина
У сучасному світі обручка — не тільки багатозначна емблема. Англійцю Діармунду Мулхеріну, професору медицини з міської лікарні в Бірмінгемі, вдалося довести, що золота обручка на пальці здатна запобігти артриту. Обстеживши 55 пацієнтів, які страждають на ревматоїдний артрит, професор Мулхерін дійшов сенсаційного висновку: у 30 чоловік, які постійно носять обручку, ознак захворювання на «окольцьованому» пальці не виявили, тоді як суглоби інших пальців уже були деформовані. Вчені поки що не знають точно, яким чином золото захищає суглоби, проте фактом є те, що ще давні люди застосовували його у вигляді ін’єкцій при лікуванні запалення суглобів. Як вважають лікарі, секрет полягає в тому, що золото через шкіру проникає в лімфатичні судини пальців і перешкоджає деформації суглобів.
А ось, на думку деяких інших учених, постійно носити обручки небезпечно для здоров’я, тому що на руках є безліч чутливих точок, пов’язаних із тими чи іншими органами. І якщо, приміром, не давати безіменному пальцю систематично відпочивати від тісних «обіймів» обручки, це може призвести до мастопатії, захворювань статевих органів або ендокринних залоз. Постійне носіння обручки на середньому пальці здатне викликати атеросклероз і радикуліт.
* * *
Носити чи не носити обручку — кожний вирішує сам для себе. Зрештою, це справді лише символ, хоча й дуже багатозначний. Набагато важливіше те, що, за ідеєю, він має уособлювати, — міцні сімейні стосунки, гармонію, порозуміння, любов і сталість.
Міфи і легенди стародавньої України. Сварог
2012-03-21 05:30:00 (читать в оригинале) |
Сварог |
Сього чоловіка вважали за дивака. Його навіть боялися. Неодружений. Живе одинаком. Оселя його - геть за городищем, на узліссі. Обгородився високим частоколом, за яким копошиться: то каміння навіщось теше, то щось мурує. "Що ти там робиш, чоловіче добрий?" - питали його. "Жорна і піч". "А що воно таке?" "О, се таке, що зробить вас усіх дужчими і мудрішими. Житимете ситніше, довше, краще. Боги, спасибі їм, дали нам жито і пшеницю, а ми жуємо теє зерно, як тварини. Негоже се для людини. Вона має теє зерно змолоти, зробити тісто з борошна і спекти в печі хліб..." Люди сього не розуміли, проте запитували: "А коли ти зробиш теє диво?" "Завтра все буде готове, тоді покличу вас, нагодую хлібом".
Однак уночі зненацька зайнялися полум'ям і хата дивака, і весь його двір та прибудови... Сам господар ледь порятувався. Хтось бачив, як опівночі Змій прилітав і обдав полум'ям господарство дивака. А він мав уперту вдачу: найнявся до багатого, хутко розжився, збудував собі нову хату, теж на відшибі, і знову обніс двір частоколом, за яким щось тесав і мурував з дня в день.
"Що ти робиш?" - питали. "Піч!" Люди з жахом дивилися на нього. Адже... "Нічого, я її таки зроблю, і змелю борошенце на зграбних жорнах, і спечу хлібину - за три дні все буде готове". А за два дні знову лютим полум'ям зайнялося все його господарство. І знову чутки ходили про Змія. А дивак... знову пішов у найми і заробив на нову хату і широкий двір. І знову його питали: "Що робиш?" А він відказував: "ПІЧ!" І люди пошвидше втікали геть.
...Коли він народився, волхви ніяк не могли дати йому ім'я. "Се буде великий чоловік, який принесе щастя людям,- казали вони. - Ми не знаємо, як наректи його. Лише віщий Ант може сказати". Послали за найстарішим і наймудрішим волхвом Антом. Він прийшов за три дні, подивився на хлопчика і тихо сказав: "Ім'я його - СВАРОГ. Він з богами розмовлятиме як з рівними. Він сам богом стане. Та тільки нікому не кажіть про се, аби Мара не почула. І про око людське називайте його Гостем. Прийде час - і світ назве його Сварогом". Пішов Ант. А Сварог-Гость швидко ріс. Коли батьки мали його женити - прилетіла до нього у сні Біла Птаха і сказала: "Любий Госте! Не женись! В тебе з часом буде наречена - найчарівніша в світі. Се я, Жива, тобі обіцяю. А зараз іди в найми, зароби собі на хату і господарство, витеши з каменю жорна, збудуй піч та спечи першу хлібину. В тебе божественна душа, вона підкаже, як усе зробити. Мені жалко, що люди й досі зерно жують, як тварини".
І ось утретє Гость будує собі хату, і витісує нові жорна, і мурує піч. Втретє Чорнобог велить Змієві-Дракону: "Знову Гость хоче хлібину людям спекти. А хліб дасть їм міць і довголіття. Такий вогонь нашли на Гостя, аби він ніколи з нього не вийшов". Справді, коли опівночі Гость прокинувся від задухи, то збагнув: тікати нікуди! Довкруж гоготіло полум'я, ось-ось мала звалитися стеля. Вмираючи від жаріні й чаду, Гость простогнав: "Живо, Живо, невже мені не судилося довести справу до кінця?"
І тоді над пожарищем з'явилася Жива в золотому вбранні. Вона вихопила з полум'я вже мертвого Гостя, полинула з ним у Вирій, там бризнула на нього Живою Водою, і чоловік ожив. Богиня дала йому з'їсти молодильне яблуко, і став Гость безсмертним. І сказала Жива: "ТАМ ти був ГОСТЕМ, ТУТ навіки ти - СВАРОГ. Тричі ти горів у полум'ї і заслужив бути богом. Але навіть богові важко спекти першу хлібину. Тож я даю тобі в жони свою рідну сестру - БЕРЕГИНЮ. Сим я виконую свою давню обіцянку. Берегиня народить тобі двох синів-близнюків СВАРОЖИЧІВ, які й охоронятимуть тебе від Чорнобога".
...Дивувалися Люди, коли за 18 років біля їхнього городища знову з'явився Гость. Тепер - з дружиною та синами. Він збудував хату, обгородився, витесав нові ручні жорна й вимурував піч. А коли вночі налетів Змій-Дракон, його зустріли недремні Сварожичі, яким сам Перун подарував по вогненній стрілі. Полетіли вони до Дракона й крила йому спалили, загримів у підземелля посланець Чорнобога.
А Сварог таки спік Першу Хлібину - запашну й золоту, як Сонце - і виніс її людям, і дав кожному по скибці, і вкусили люди теє диво, і силу відчули в собі неймовірну, і збагнули, що приніс Гость-Сварог їм велике щастя, і міць, і здоров'я, і довголіття. І врочисто стали на коліна перед ним - новим богом своїм - СВАРОГОМ.
Забобони - марновірство чи захист?
2012-03-21 05:28:00 (читать в оригинале) |
Важливе місце у світорозумінні українців займали численні вірування, пов'язані із пересторогами, обмеженнями, табу тощо. Зокрема, подекуди вірили, що недобрими є перші дев'ять днів березня. Тяжким днем вважався понеділок: у цей день не слід було впускати до хати сторонню жінку чи щось позичати, бо весь тиждень буде лихий. У середу та п'ятницю не можна було когось проклинати, бо прокляття збудеться. Вірили також, що лихі години бувають у лихі дні (з ранку і до обіду). Щоб убезпечити себе від лихої години, неодмінно слід було застерегтись: В добрий час сказати, а в лихий промовчати; чи: В добру годину будь сказано. Часто народна уява пов'язувала успіх або невдачу в господарстві з молодиком: Якщо в новий місяць робота не вдається — то не вдаватиметься весь місяць.
Чимало забобонів, іноді й зовсім небезпідставних, складають ті, що пов'язані з вирощуванням городніх рослин. Це й не дивно: городництво посідало значне місце в житті українських селян.
Усе в світі прадавніх слов'ян мало сакральне значення. Ліси, поля, болота і навіть власна хата й комора були заселені містичними створіннями - мавками, марами, духами предків... Усіх треба було задобрити, щоб почуватися в безпеці у світі, який було так важко пояснити. Тому на могилах родичів справляли тризну, домовикам наливали у мисочку молока, а богам приносили жертви, нагадує "Українська правда. Життя".
Згодом боги замінилися християнськими святими: божество літнього сонця Купало стало Іваном Хрестителем, бог війни Перун - святим Іллєю, богиня материнства Мокоша - Параскевою П'ятницею; традиції ж лишились майже незмінними.
Наші предки вірили у магічні властивості води і вогню, солі, пахучих трав, воску й крейди. Так, знайшовши на Купала цвіт папороті, треба крейдою накреслити навколо себе коло і освятити його святою водою, щоб нечисть не змогла тобі нічого лихого заподіяти.
Дуже багато повір'їв і забобонів пов'язані з житлом. Навіть будівництво хати варто розпочинати на тому місці, яке обере собі для відпочинку худоба або там, де розташований мурашник.
Одним із найбільш священних місць у домі є поріг - символ межі і оберіг від злих духів. Тому не можна стояти на порозі - щоб не впустити духів у хату. Через поріг не вітаються, не передають речей, бо вважається, вони ніколи більше не повернуться на додому. Уберегти себе від духів можна намалювавши на дверях хрест, сваргу або "повну ружу" - солярні знаки, або повісити підкову, вишитий рушник, перехрещений пучок трав.
Археологи знаходять під порогом первісні поховання. Предків ховали під порогом, бо вірили, що вони будуть оберігати оселю від усього лихого. Звідси звичай кланятися порогу, ударяти труною о поріг, таким чином віддаючи честь пращурам.
Іншою межею між хатою і світом було вікно. Коли хтось помирав, то і вікна, і двері прочиняли навстіж, щоб душа могла вилетіти з дому. Потягом сорока днів для душі ставили воду й запалювали свічки.
А після 40 днів душі померлих можуть прийти до хати і стати за вікном. Саме тому з вікна не можна плювати, виливати помиї чи випускати кота.
Величезна кількість забобонів пов'язано з працею, святами, грішми, побутовими відносинами, але, напевно, найбільше - з народженням дитини. Вагітним жінкам не можна робити практично нічого. Не можна говорити нікому про вагітність, фотографуватись, підстригати волосся, дивитися на хворих людей, шити, різати, лихословити, купувати дитячі речі до народження дитини, їсти потайки...
Не можна проходити між двох людей, щоб дитина не стала косоокою; не можна лякатися - на тому місці, де жінка схопиться рукою у дитини може бути родимка; не можна колисати порожню колиску чи коляску, бо дитина вночі погано спатиме...
Про забобони, народні прикмети та повір'я українців можна писати багатотомні книги. Але не лише ми забобонні - в інших країнах теж тричі плюють через ліве плече і вважають розсипану сіль поганою прикметою.
Якщо в українців одягнена навиворіт сорочка означає, що битимуть, то у французів це вірний знак того, що невдовзі прийде приємна звістка. Проте, бажано не перевдягати цю сорочку доки, власне, не дізнаєшся про щось приємне.
 |
Будь-яке взуття, перевернуте підошвою вгору у тій же Греції віщує недобре. Тому якщо ви, роззуваючись в будинку у грека, упустили черевики, і вони приземлилися підошвою догори, негайно поверніть їх до нормального стану і скажіть "Scorda!". Пара плювків при цьому не завадить.
Пройти під сходами або побачити сороку в Англії - це дуже погано.
Сусіди англійців - ірландці, - один з найбільш забобонних народів. У давнину ірландки мали звичку ходити по коліно у воді з новонародженою дитиною на руках, щоб перевірити, людське це дитя або підступна фея, що забави заради прийняла людську подобу. Будь-якому ірландцеві відомо, що перевертні бояться води.
У Китаї багато марновірств пов'язані з мітлою. Вважається, що в кожній мітлі, живе дух, тому користуватися цим предметом слід обережно. Підмітати будинок можна, а ось чистити вівтарі або домашні статуї богів - не можна. А вже вдарити когось віником і зовсім рівносильно багаторічному прокляттю. Особливо погано, якщо мітла торкнеться чиєїсь голови.
Жоден китаєць не стане підстригати нігті після опівночі - щоб не накликати візитерів з того світу.
Пташка, що залетіла в італійський будинок - це погано. Нелюбов до пернатих поширюється навіть на окремі пір'я, особливо павині, які мають нагорі пляму, підозріло схожу на "дурне-око".
В Японії не слід встромляти палички в рис, а подушка ніколи не повинна бути спрямована на північ. Не варто також фотографуватися втрьох - той, хто опиниться посередині, може накликати на себе погибель.
Щастя прийде до будь-якого італійця, який почує, як чхає кішка. А в Англії є універсальний і до того ж, оновлюваний рецепт щастя. Щоб воно, нарешті, привалило, потрібно в перший день місяця голосно вимовити фразу “white rabbits” ("білі кролики").
 |
Упереджене ставлення до чорних котів - найпоширеніший забобон |
Чорний кіт і сьогодні є персонажем одного з трьох найбільш поширених забобонів (два інших пов'язані з проходженням під сходами і числом "13").
Горезвісна зустріч з чорним котом у Росії й Україні обіцяє біду і вимагає негайних профілактичних заходів у вигляді плювка через плече. Англійці ж, навпаки, дарують листівки із зображенням чорних кішок, бажаючи один одному успіху. У Великій Британії чорний кіт займає особливий статус серед поширених прикмет та забобонів.
Якщо чорний кіт входить в твій будинок або в твою кімнату - це добрий знак.
Чорний кіт переходить дорогу - на щастя. (Повсюдно в Британії).
Щоб вилікувати "Антонів вогонь", візьми кров з вух чорного кота і натри уражене місце. (Графство Карлоу, Ірландія).
Щоб вилікувати лишай, візьми кров з хвоста чорного кота і натри уражене місце. (Корнуолл).
Дуже багато років поспіль в одній з лондонських церков чорний кіт неодмінно переходив дорогу нареченій, беручи участь таким чином в обряді вінчання. Регулярність появи цього улюбленця всіх фоторепортерів, завжди здавалася підозрілою...
Широку популярність свого часу отримав випадок з чорним котом, що трапився в лондонському поліцейському суді, де слухалася справа за позовом проти двох водіїв автобуса. Поки один з них чекав виклику, до нього на коліна стрибнув чорний кіт. Незабаром його викликали до залу суду, і він передав кота іншому водієві. Обидва водії були виправдані!
У Карла I був улюблений чорний кіт, і король був таким забобонним і так боявся його втратити, що тварину охороняли гвардійці. Але одного разу кіт все ж захворів і здох. "Не бачити мені удачі!" - вигукнув король. Того ж дня його арештували.
Ранджітсінджі, крікетіст з "Індіен Прінса", був переконаний, що поява чорного кота на полі ґарантує йому вдалу гру; в 1905 р. він зізнався, що чорний кіт "допоміг" йому два рази поспіль виграти першість графства Суррей.
В Скарборо (Йоркшир) чорний кіт, що живе в будинку рибалки, здавна вважається гарантом безпеки господаря під час плавання. Не дивно, що це марновірство призвело до різкого зростання ринкової ціни на чорних котів, і в наші дні їх часто крадуть, - для того щоб продавати забобонним мешканцям рибальських поселень.
Чорні коти в Британії завжди асоціювалися з відьмами. В одній стародавній книзі про Херефордшир є опис чаклунства якоїсь пані Кларк: "закопати голову чорного кота, поклавши на неї "якобус" або шматок золота і встромивши в її очниці два чорних baenes (квасолини?). Це слід зробити у вівторок вночі, о 12:00, і через дев'ять ночей викопати золото, і будь-яка річ, куплена за це золото (але не забудьте неодмінно отримати здачу при купівлі), принесе вам стільки ж золота прибутку".
Дві відьми у "Masque of Queens" Бена Джонсона співають пісню, в якій є такі рядки:
"І вдруге повернулася я в дім,
І з чорним вмить розправилася котом.
Ось череп ..."
Це поширене британське марновірство знову-таки можна порівняти з забобонами язичницьких країн.
Жителі Суматри, викликаючи дощ під час посухи або в будь-який інший час, кидають у річку чорного кота і якийсь час не випускають його на берег. Коли ж, нарешті, коту дозволяють вибратися з річки, то й на березі його переслідує ватага напіводягнених жінок, що обливають водою і його, і одна одну.
Джерела цих звичаїв, очевидно, слід шукати в стародавньому Єгипті, в культі священного чорного кота. Єгипетська богиня Баст шанувалася у вигляді чорної кішки, та за царювання Шешонка, першого фараона ХХІ-й лівійської династії, була оголошена офіційною Богинею Царства. Прихильність цієї богині завжди повинна була приносити удачу.
 |
П'ятниця, 13-е вважається нещасливим днем у більшості країн Європи, Австралії і США, нагадує І-Репортер. При цьому американці побоюються цього дня, мабуть, більше решти країн і народів. Деякі американці вважають за краще цього дня не виходити на службу, побоюючись, що добром подібна «вилазка» в такий нещасливий день не кінчиться. Багато хто відмовляється в п'ятницю, 13-го обідати в ресторанах через страх отруїтися. Чимало хірургів ніколи не призначають на цей день операцій. Ну а вже справляти у «чорну» п'ятницю весілля, підписувати крупний контракт або йти на інтерв'ю до потенційного працедавця вважається мільйонами доброчесних громадян світу майже самогубством.
Забобони? Взагалі-то, так. Але уперті факти свідчать про зворотнє. Журнал «Брітіш Медікел Джорнел» опублікував кілька років тому цікаве дослідження, назване «Чи є п'ятниця, 13-е шкідливою для вашого здоров'я?». Метою наукового дослідження було встановлення зв'язку між здоров'ям, поведінкою і забобонами, що існують у Сполученому Королівстві довкола п'ятниці, що випадає на 13-е число. Впродовж кількох років дослідники вели порівняльний аналіз кількості дорожніх інцидентів і кількості транспорту на дорогах, узявши за точку відліку два дні - п'ятниці, які випадають на 6-е і 13-е числа місяця. І що ж з'ясувалося: не дивлячись на те, що по «чорних» п'ятницях число автомобілів на дорогах піддослідного регіону завжди було значно менше, ніж у звичайну п'ятницю, число дорожніх аварій і госпіталізацій постраждалих водіїв кожного щоразу помітно зростало.
Науковий висновок прозвучав найбільш неймовірно: «П'ятниця, 13-е є для декого нещасливою. Ризик потрапляння до лікарні в результаті дорожньої аварії може збільшитися на цілих 52 відсотки. Рекомендується тому залишатися удома».
Існує повір'я, що у п'ятницю не треба міняти білизну на ліжку, інакше сплячого мучитимуть погані сни. Не рекомендується стригти у п'ятницю нігті, щоб не привернути печалі на свою голову. Не радять поширені забобони і подорожувати по п'ятницях.
Британці зробили свого часу відчайдушну спробу подолати ганебну слабкість п'ятничного забобону, що особливо лютував серед моряків. У ХIХ сторіччі був спеціально побудований корабель, чию долю міцно прив'язали саме до п'ятниці: цього дня тижня був закладений кіль корабля, в такий же день корабель був спущений на воду. У п'ятницю набрали команду судна. Відшукали капітана на ім'я Джим Фрайдей (П'ятниця). Нарешті, саме ж ім'я - Friday - дали і самому судну. І, звичайно ж, саме у п'ятницю «Фрайдей» пішов у своє перше плавання. У перше - і в останнє. Ні слуху, ні духу про це злощасне судно відтоді не було: «Фрайдей» як у воду канув...
Чим же завинила перед нами п'ятниця, 13-е? Теорій - безліч. Але жодна з них не є доведеною. Найбільш поширена стверджує, що християни незлюбили п'ятницю за те, що саме цього дня був розп’ятий Ісус Христос. Число ж 13 прокляте нібито внаслідок того, що саме стільки сиділо за столом в Останню Вечерю. І один з цих 13 виявився христопродавцем. Окремі джерела стверджують, що п'ятниця «почорніла» тому, що цього дня Адам і Єва скуштували забороненого плоду, здійснивши тим самим велике гріхопадіння...
П'ятниця 13-е стала украй нещасливим днем для багатьох широко відомих осіб, що залишили слід в історії. Наприклад, саме у п'ятницю, 13-го був арештований і засуджений до тюремного ув’язнення колись всемогутній «господар Чікаго», відомий американський гангстер Аль Капоне, що мав у своєму розпорядженні величезні кошти і встиг підкупити весь чиновницький апарат міста і штату. Але щось чомусь десь у нього «не зійшлося» саме в ту «чорну п'ятницю». У п'ятницю, 13 вересня 1996 р. в знаменитому місті азарту Лас-Вегасі був убитий популярний музикант і композитор Тупак Шакур, який до того зумів щасливо уникнути кількох серйозних замахів. Але в п'ятницю, 13-го кулі вбивці знайшли його. І цей список можна продовжувати. Проте світ великий, а історія довга, тому завжди знайдуться приклади, що підтверджують «чорноту» п'ятниці.
 |
Лікарі намагаються ніколи не мінятися чергуваннями. Вони кажуть, що якщо почнеш метушитися і домовлятися з колегами, так обов'язково дістанеться тобі така нічка, що й око стулити буде ніколи.
Льотчики ніколи не фотографуються перед польотом.
Музикантам в день концерту потрібно обов'язково встати з правої ноги. Також вважається, що перед концертом не можна прибирати ліжко. Це одна з найпоширеніших забобон серед диригентів та оперних співаків.
У театрі, якщо текст п'єси (або ролі) падає на підлогу, актор повинен обов'язково на нього сісти і з ним піднятися. Якщо цього не зробити, то не вдасться зіграти роль.
Всі знають, що вказувати пальцем на що-небудь - поганий тон. Моряки скажуть вам, що особливо погана прикмета - це показувати пальцем на небо. Це може розгнівати богів і принести шторм або штиль. У кожному порту всі знають, що вказувати пальцем на судно, що виходить з нього, означає приректи його на загибель.
Сапери-піротехніки ніколи не прощаються, коли їдуть на виклик, і ніколи не вимовляють слово "останній", у жодному контексті.
Пожежники кажуть, що якщо під час чергування почистити чоботи, обов'язково надійде виклик на пожежу. Те ж саме відбувається, коли в розрахунку з'являється новенький. А коли пожежні повертаються з відпустки, їх поливають водою. Інакше і їм, і їх товаришам у цей же день доведеться виїжджати на пожежу.
Молоді лікарі намагаються не кохатися в ніч перед чергуванням. Тому що інакше наступне чергування буде дуже важким, обов'язково що-небудь станеться.
Мабуть, найбільш забобонні люди на світі - це космонавти. Достовірно відомо, що Сергій Корольов не любив старти по понеділках і завжди переносив дату, якщо вона припадала на понеділок. Чому - так і залишилося великою загадкою. Тим не менше, в радянській, а зараз у російській космонавтиці, понеділок став, мало не офіційним "нестартовим" днем.
А ось найкумедніша забобона космонавтів. На космодромі Плесецьк перед запуском ракети-носія на ній обов'язково пишуть "Таня". Кажуть, це ім'я вивів на першій ракеті закоханий у якусь Тетяну офіцер. Кажуть навіть, що одного разу, коли забули вивести на корпусі щасливе ім'я, ракета перед стартом вибухнула.
 |
Солярні обереги |
Психологи з Кельнського університету дійшли висновку, що взятий з собою талісман або виконаний ритуал допомагають досягти поставленої мети. Ступінь забобонності європейців багато в чому залежить від країни проживання, повідомляє Deutsche Welle.
Нападаючий німецької збірної з футболу Мирослав Клозе ніколи не вступає на поле з лівої ноги, а черевики і шкарпетки він кожен одягає в певній послідовності. Американський гравець у гольф Тайгер Вудс в останній день турніру завжди одягнений у червону футболку. А зірка баскетболу Майкл Джордан під спортивну форму одягає шорти команди університету Північної Кароліни. Спортсмени часто вкрай забобонні і вірять у силу талісманів. Психологи з Кельнського університету провели дослідження того, як впливають забобони на успіх у майбутньому змаганні.
Як з'ясували вчені, забобони дійсно допомагають домогтися поставленої мети. Захопивши з собою талісман, забобонна людина відчуває себе впевненіше, сміливіше виконує завдання і домагається кращих результатів, ніж той, у кого його немає. Згідно з численними дослідженнями і опитуваннями, навіть у Німеччині, США і Великобританії забобонних людей більше, ніж тих, хто в жодні прикмети і талісмани не вірить.
Згідно зі ще одним нещодавно проведеним дослідженням, жителі європейських країн у різній мірі забобонні. Зокрема, 60% жителів Латвії вірять у силу щасливих чисел. Однак у тому, що числа можуть приносити людям щастя, переконані лише 21% фінів і 32% німців. У середньому в країнах Євросоюзу цей показник становить 40%. А 35% європейців заявили, що в теорію щасливих чисел не вірять.
Міфи і легенди стародавньої України. Божич
2012-03-21 05:26:00 (читать в оригинале) |
Колядники |
Тоді сказав Сокіл Перунові: "Вдар стрілою в хмару, пусти дощу для людей". І вдарив стрілою в хмару Перун. Зблиснула блискавка. Загримів перший грім над полями. Полився життєдайний дощ на Землю. Знову впали на коліна люди, віншуючи Рода і Перуна.
А Божич здіймався все вище й вище по небу, сіючи життя і радість на Землі. Лише під вечір, стомившись, спустився Божич на спочинок. З дня в день тепер світило Сонце. З дня в день зростав молодий Божич - тож дні довшали й довшали. Добре врожаїлось на Землі. Влітку дні були найдовші, тепла - найбільше, тож Божич виріс у велетня. А коли люди врожай зібрали, осінь настала - то Божич почав старіти, зменшуватися, і дні ставали коротшими й коротшими, а ночі довшали й темнішали. Тішився тоді Чорнобог з Марою. Бо йшла люта війна між Чорнобогом і Білобогом, між світлом і пітьмою, між добром і злом; і Чорнобог поклав перемогти Світло.
От і настала тоді найдовша ніч, в яку помер геть постарілий Божич. І зрадів Чорнобог. Він сказав Марі: "Ось біжи мерщій на Землю. І будь-що знайди Коляду. Бо вона знову ходить вагітною, носить нового Божича в утробі своїй. Не дай йому народитися! Не дай появитися на світ сонячному світлу, що знищує нас. Маємо перемогти світло, аби вічна ніч настала". І знову побігла Мара по Землі. Вздріла Коляду й стала гнатися за нею. І знову перетворилася вагітна богиня неба в Козу, і пробігла Мара повз неї, не звернувши уваги на рогату тваринку. Оббігала Мара за ту довгу ніч усю Землю, та дарма...
Зблиснули з-за лісів і гаїв перші промені молодого золотоликого Божича. Народилося нове Сонце. Новий рік. Нове життя. Здійнявся Божич над Землею, а люди - віншувальники Коляди - зібралися у ватаги, котрі назвалися КОЛЯДНИКАМИ, і пішли з радісними співами від хати до хати, несучи попереду Звізду Ясну - зображення Божича-Молоде-Сонце. А ще колядники несли з собою опудало священної тварини - Кози, котра щороку рятує Коляду від Мари.
Категория «Размышления»
Взлеты Топ 5
 | ||
|
+1561 |
1596 |
fiona |
|
+1550 |
1597 |
Алексей Чернов |
|
+1529 |
1559 |
Elen_i_rebyata |
|
+1513 |
1584 |
Малти_Ошер |
|
+1512 |
1589 |
Дрочливый_Драчун |
Падения Топ 5
 | ||
|
-2 |
74 |
Рыжая_Лада |
|
-2 |
1264 |
Сайт визажиста Мокровой Инны блог |
|
-2 |
947 |
G-Traveler | Сайт заметок путешественника |
|
-5 |
53 |
BJohn |
|
-6 |
17 |
Аццкей_Сотона |
Популярные за сутки
Загрузка...
BlogRider.ru не имеет отношения к публикуемым в записях блогов материалам. Все записи
взяты из открытых общедоступных источников и являются собственностью их авторов.
взяты из открытых общедоступных источников и являются собственностью их авторов.