cocodiller - BLOG.I.UA Голосов: 1 Адрес блога: http://blog.i.ua/user/6010922/ Добавлен: 2013-08-22 14:16:36 блограйдером 33slots

Dimedrolычу с любовью)))

2016-02-16 15:04:00 (читать в оригинале)

---

Я вам пішу і тд

2016-02-16 14:53:00 (читать в оригинале)

Поллі заразилась від Заразки. А я від них. 

---

А скоро весна...

2016-02-16 14:50:00 (читать в оригинале)

Коли за вікном "Майже весна", а руки так не дотягнулись, щоб викинути вже "доходягу" ялинку, в голові крутяться думки про літо. Я вперше, при моїй свідомій пам"яті , захотіла до моря і взагалі літа. І це не шизлонги, купальники і вафельні трубки з якоюсь солодкою гастритною гидотою, фантазія вимальовує сонячний день, просте біле ситцеве плаття до колін і дурна , прилипша до мене пісня, Брежнєвої "Хороший день". І вперше , за довгий час, мені захотілось танцювати, до слова, я не танцювала вже пару років. І такі думки змушують задуматись : що такого сталось зі мною, що в мені так перемінились вектори бажання?! Нещодавна, припаскудніша, поїздка в Грузію також внесла свої корективи)) Неотоплюванний хостел і купа "СВЕРХСРОЧНАЯПРЯМНАЗАВТРАНУЖНОВПОСЛЕДНИЙРАЗ" роботи яка робилась на підлозі того ж хостела, і ще вмудрились захворіти, і постійний ,жахливий запах пакестанської, індійської і ще якоїсь східної їжі. Приблизний рецепт якої виглядав: жменя пригорілого рису і жменя якихось пекелельних спецій, і вся ця гамноподібна паста поїдається руками. Не хостел, а готель "ІНТУРИСТ", де нашими сосідами були : поляки, турки, індуси, пакестанці, нігерійці, сомалійці, українці,яких поперли в першу же ніч через бійки з тими ж пакестанцями, і це купа, смуглих , але неймовірно усміхнених "темненьких і білозубих", і їхнє постійне "Hello" вже відбивалось на мені алергічною реакцією. З тижня планованого відпочинку, на прогулянки ми потратили останні два дні, і то це було чисто на силі волі і "ДАВАЙ!!!!!!!ГУЛЯЙ!!!!!БЛЯДЬЦЕЖВІДПОЧИНОКТВОЮМАТІРПОХЕРНАТЕМПЕРАТУРУТРЕБАФОТОЧКИ".
І ось після цього я хочу тепла, пляж, біле плаття і босі ноги, коханого під боком і танці на фоні заходу сонця. Як там співала Вєра : "Слова пахли вереском, а губы - клубникой.
И мысли безоблачны, как небо Ямайки.
Мне хочется сделаться белой чайкой, и танцевать необычайно.
А, если ты прибавишь звук, ты - мой лучший друг.".
Залишилось дочекатись літа..
 
 

---

Історія з нашими перейменуваннями

2016-02-16 14:45:00 (читать в оригинале)

Директору  Інституту національної пам'яті Володимиру В'ятровичу

Вельмишановний, пане Володимире! 

Ви, безперечно, великий чоловік для України. Особливо в справі декомунізації. Розумію, що це вельми непроста і клопітна робота. Як можу сприяю вам у популяризації цієї справи. Але ось пригадав одну давню історію, якою хочу поділитися з вами публічно.  

У вісімдесяті роки (напевне, у 1985-му - буде точніше) минулого століття працював я завідувачем відділом і членом редколегії газети "Сільскі вісті" , яка виходила тоді накладом у два з лишком мільйони примірників. Побував я у відрядженні в Володарсько-Волинському районі Житомирської області. Зустрівся там з тодішнім першим секретарем райкому партії Петром Петровичем Олещуком. Запитую, а чому така назва в містечка і району, відповідно? Чому подвійна? Він, щирий українець, каже:"Я сюди засланий з іншого кінця області. Як приїхав, став запитувати місцевих, вияснив, що Володарськ - перша частина, себто, приставна частина назви містечка походить від увіковічнення імені соратника Троцького-Бронштейна, а потім і Лєніна, до якого перейшов революціонер . Згодом, він у більшовиків керував пропагандою і був убитий есерами ще 1918 року.   

Цікаво, що насправді даний революціонер ніякий не Володарський, а Мойсей Маркович Гольдштейн, - казав мені П. Олещук, - і родом він зовсім не з Житомирщини, а з Старокостянтинівского району Хмельниччини. Це за сто двадцять кілометрів по карті, а дорогою - ше далі. Хтось приліпив це ім'я нашому райцентру, так увіковічили пам'ять соратника вождя. Я ось взяв і порушив на сесії районнної ради питання, щоб відчепити цю першу половину імені містечка,назвати селище просто Волинськом. Усе пройшло спокійно, всі підтримали мою пропозицію одноголосно, бо ніяких родичів Володарського в цих краях ніколи не мешкало, і якщо чесно, то тут давно вже ніхто не знав про кого це взагалі йдеться у причепі до назви поселення. За моїм наполяганням послали те рішення до Президії Верховної Ради СРСР. А десь через місяць мені несподівано телефонний дзвінок з Москви поступає. На зв'язку товариш Володарський - голова Центростату СРСР - ЦСУ. Виявляється, він син Гольдштейна. І каже відкритим текстом:  

"Навіщо тобі перейменовувати місто? Забудь про це. Ніхто цього зробити тобі не дозволить, бо я за цим стою. Ти скажи, що тобі потрібно для району. Тільки зараз скажи, офіційні листи писати не потрібно, я тут занотую все, тобі всі заявки прийдуть. Тільки точно назви вашу залізничну станцію ...І щоб більше ніколи про відміну імені Володарського не заїкався ніхто у вас..."  

Ну, й я продиктував, - мовив Петро Петрович. - Через тиждень нам загнали з Азербайджану ешелон бітуму, з інших кінців почали надходити, як за щучим повелінням, вагони комбікорму, шиферу, скла. Поступило десять нових вантажівок, десять молоковозів, цех для машинного доїння корів. Так несподівано прибарахлилися, кілька доріг збудували... Через кілька місяців несподівано приїжджає Кавун, перший секретар обкому і одаразу запитання: "Звідки манна небесна? Хто сипле?" Так і так розповідаю, вислухав. "Гаразд, - каже, - до нього зайду..."   

Сьогодні, в 2016-му, я поцікавився і виявив: все й по нині стоїть мертво, як того хотів голова ЦСУ СРСР Володарський-Гольдштейн у 1985 році. Як, власне, ще товариш Лєнін заповів у 1918-му. Що це справді так, доказую наочно. Заглянув до тамтешньої районної газети "Прапор", яка, виявляється, розміщується, за станом на 12 лютого 2016 року на Червоній площі у Володарську-Волинському. З чим нас усіх і вітаю. Справа Леніна-Гольдштейна живе на Житомирщині й по нині. Мій доказ перевіряється тут -  http://www.prapor-vv.zt.ua/pdf.php- 

---

сходила в магазин...

2016-02-16 14:09:00 (читать в оригинале)

Она сидела, свернушись клубочком,в кресле. В левой руке держа бокал вина пальцем, медленно, водила по краю.Её взгляд, мокрый от слёз,смотрел в пустоту. Слеза тихонько прокладывала путь к губам. Полупустая бутылка вина на журнальном столике дополняла этот натюрморт грусти."Как я могла... каааак?"- задавалась одним и тем же вопросом. Ещё не окрепшая психика от недавнего развода снова впадала в отчаяние. Внутри боролся стыд с каким-то сладким чувством внизу живота. Взглянула снова на него,мирно спавшего на её кровати,улыбнулась. За этот час, который бурно пролетел в вихре любви,она бы отдала пол жизни. "20 лет с ним здоровалась ,20 лет не обращала на него внимание. А тут...сходила в магазин..."- чуть дрожащими руками потянулась за очередной сигаретой, нервно закурила...Опять взглянула на него, на исцарапанную спину:"Я ли это была сейчас с ним или та неведомая, что скрывалась во мне и ждала его? Он сейчас уйдёт - как уходит день или ночь, который нельзя остановить, вернуть, - она плакала. Плакала не от того, что было. Плакала, что прожила столько лет и только сейчас увидела , узнала, прочувствовала лёгкое прикосновение любви..."Почему сейчас? Почему не 20 лет назад? Почему мы, только сейчас, очередной раз повстречавшись, взглянули друг на друга, взялись за руки и пошли ко мне домой?" Покусывая нижнюю губу, подошла ко нему, нежно обнимая, стараясь не разбудить, прошептала:"Спасибо". Слеза с тушью снова прокатилась к немного опухшим губам...(sergio11211/2016)