cocodiller - BLOG.I.UA Голосов: 1 Адрес блога: http://blog.i.ua/user/6010922/ Добавлен: 2013-08-22 14:16:36 блограйдером 33slots

Как мы с Вовкой Глава 15. Почта

2015-11-27 15:48:00 (читать в оригинале)

Бабке принесли извещение, что ей на почту пришла посылка.
- Это ещё от кого? – удивилась она.
- Может гуталин? – спросил Вовка.
- Какой в жопу гуталин?
- Ну как в мультфильме про Простоквашино. – пояснил Вовка.
- Это в голове у вас простокваша, раз такие идеи вам в голову приходят.
- Да не-е-е. Там на самом деле фоторужьё было, – Вовка видимо решил добить бабку.
- Ещё лучше. Прям детектив. Ждали гуталин, а получили фоторужьё.
- Да не-е-е…. – начал опять Вовка.
- Короче, – отрезала бабка. – Надо идти на почту и получить посылку. А там уж видно будет, что там.
Мы напросились пойти на почту вместе с бабкой. Она решила, что такие номера как с дедом, у нас не пройдут, и охотно согласилась.
- Гуталин домой потащите. Или ружьё, – сказала нам бабка условие. – Это как повезёт…

 

На почте по квитанции бабке выдали посылку.
- Так вон оно что, – видимо поняла бабка от кого посылка.
- Гуталин? – спросил Вовка.
- Нет.
- Фоторужьё?
- Фотопулемёт, – ответила бабка. – На фотокарточки буду вас расстреливать, а потом в фотоальбом сложу и родителям отправлю.
- Ну что там? – не унимался Вовка. 
Он видимо уже представил, что там действительно должно быть фоторужьё или ещё лучше - фотопулемёт. На худой конец, гуталин. Но всё оказалось прозаичней. 
Мы вскрыли посылку. Какая-то бабкина родственница из другого города прислала ей давно обещанных ниток для пряжи и прочую ерунду. Совсем далёкую от фоторужья или хотя бы гуталина. 
- Хрень какая-то, – расстроился Вовка.
- Это ваше ружьё из гуталина хрень. А это ценная вещь, – бабка доставала мотки пряжи и изучала остальное содержимое.
- Свяжу вам смирительные рубашки, - продолжала рассуждения бабка. – Будете до конца лета в них ходить.
- А давай маме с папой посылку отправим, – предложил Вовка.
- А что отправлять-то? – поинтересовалась бабка. – Разве что вас.
- Нас нельзя. Детей посылками не отправляют.
- Ещё как отправляют, – бабка не отрывалась от изучения содержимого ящика.
- Я в туалет хочу, – попросился Вовка.
- Зин! Малец сходит в уборную?
- Пусть идёт. Мне-то что? Не жалко, – отозвалась Зина.
- Иди. Тебя тётя Зина проводит.
Вовка ушел. Бабка закончила изучать посылку, сложила всё обратно и как-то хитро посмотрела на меня.
- А ну-ка. Сходи в магазин, купи пирожок. Себе и Вовке.
Два раза меня уговаривать не надо было. Пирожки там были отменные. Я взял деньги и побежал.

 

Вовка вернулся из туалета и заметил, что меня нет. Бабка стояла возле прилавка, и они с тётей, которая работала вместе с тётей Зиной, заворачивали в бумагу какой-то свёрток. Перетянули его верёвкой и запечатали сургучной печатью.
- Только поосторожней. Попроси, что бы не кидали там особо на пересылке, – давала указания бабка почтальонше. – Всё-таки не дрова, хоть и деревянный.
- А где…- Вовка покрутил головой по сторонам и не нашел меня.
- Братец твой? – спросила бабка.
- Ну, да…
- Так я чё подумала. Ты мне идею подкинул я и решила. Чё вы тут глаза нам с дедом мозолите. Отправлю-ка я вас бандеролью, до Петропавловск-Камчатска, с возвратом. Как раз к приезду родителей и вернётесь. А мы с дедом отдохнём.
- А где… - не хотел до конца верить Вовка в случившееся.
- Так только что сдала. Вон он в бандероли лежит. Ели упаковали. Ты-то помельче будешь, так и на весе сэкономлю. 
И с этими словами бабка взяла с прилавка рулон бумаги.
- Иди сюда мой хороший. Я смеряю, сколько надо бумаги, что бы упаковать тебя.
Вовка попятился назад. Не долго думая он решил, что единственным правильным решением будет бежать. И собственно побежал. 
Бабка видимо как-то переборщила с шуткой и не оценила возможностей Вовки. Вовка, когда выбежал на улицу, решил бежать в милицию. Там уже его знают, решил он, и скорее всего, найдут управу на бабку. По прошлому случаю Вовка помнил, где находится дом милиционеров и побежал так быстро, что бабка, когда выскочила за ним на улицу его и след уже простыл.
- Да-а-а-а, – стояла бабка на крыльце с тётей Зиной. – Малёха перешутили. Пойду искать его. Как старшой-то вернётся, ты скажи ему тут ждать нас. А то хрен соберёшь их потом.

 

Вовка добежал до участка и сходу набросился на первого же милиционера.
- Там! Там! – Вовка не мог перевести дух. – Там брата моего в посылке отправляют!
- Снова здорова, – узнал его «главный милиционер». – Кто? Дед опять? 
- Нет. Бабка. Она и меня хочет отправить. Бандеролью.
- И далеко? – поинтересовался «главный».
- Какому-то Петру Павловичу.
- Родственник ваш? – поинтересовался милиционер. – Слушай. Мне ваши шутки уже не в новинку. В тот раз вы артистами были. Теперь вот, по почте вас отправляют. Как-то не верится. Да и кто это у нас на почте примет бандероль с ребёнком?
- Вот и я говорил, что детей нельзя отправлять, а она …
- Отправила, – закончил за него милиционер.
- Да. И меня теперь хочет, что бы глаза не мозолил.
- Ну с одной стороны решение правильное. Я так понял, что глаза вы очень мозолите. Но с другой стороны, надо разобраться.
- Вы уж разберитесь, – попросил Вовка.
Старшой вызвал другого милиционера.
- Тут артисты, опять, с продолжением гастролей. Отведи этого на почту. Там бабка ваша? – уточнил он у Вовки.
- Должна быть там.
- Ну так вот. Значит, старшего, бабка уже отправила бандеролью, а это сбежал. Непорядок. Отведи его к бабке. Пусть отправляет тоже. Мне уже надоел это цирк. И скажи там бабке, что бы заканчивали с этими представлениями.
Милиционер взял Вовку за руку, и они пошли. 
Вовка понял, что все тут заодно, и никто спасать ни меня, ни его не будет. Но из рук правосудия бежать было бесполезно. Милиционер держал его крепко. О побеге даже нечего было помышлять. Да и куда ещё бежать, если даже милиция на стороне бабки.
Не доходя до почты по дороге встретилась бабка.
- Здравствуйте Валентина Николаевна, – поздоровался милиционер. – Ваш беглец?
- А чей же ещё? Он что? До вас добежал?
- Ага. Жаловался на вас. Говорит, что по почте их переправляете.
- Да я бы с радостью, но таких даже на почте не примут.
Милиционер вручил Вовку бабке и пошел обратно.
- Бабушка. Миленькая. Не отправляй нас, – заныл Вовка.
- Да кто ж вас дураков примет-то? С вами не одна почта не свяжется. Вон. Даже милиция не хочет с вами дело иметь. А братец твой уже наверно на почте сидит, и пирожки в одну харю трескает, пока ты бабку милиции сдаешь.

 

Я и правда уже сидел на почте и ждал когда появятся бабка с Вовкой. Обо всём произошедшем я узнал потом. Вовка, когда меня увидел, обрадовался.
- Хорошо что тебя не отправили по почте.
- Куда? – не понял я.
- К Петру Павловичу в Камчатский, – пояснил Вовка.
- А кто это? И зачем? – всё равно не понял я что происходит и посмотрел на бабку.
- В Петропавловск-Камчатский. Дурья ты башка, два уха, – пояснила бабка. – Шутка такая. Но, какая-то хреновая получилась. Младший Павлик Морозов хотел бабку в милицию сдать.
Собственно про Петропавловск- Камчатский я мало что знал. Единственное это то, что передавали по радио, когда в Москве полдень, там полночь. Меня всегда удивляло. Как там люди живут, если у нас день, а у них ночь. Ведь ночью ни в сад, ни в школу, да и на работу никто не ходит. А у них как не услышишь, всегда ночь. Странный город…
Все детали я узнал по дороге домой. Бабка рассказала, как она решила над Вовкой пошутить, а он поверил и сбежал. Да ещё и в милицию. Выручать меня.
- Вот будете знать на будущее как над нами с дедом издеваться. В следующий раз обязательно отправлю.
- Мне в милиции сказали, что детей никто не примет на почте, – поделился информацией Вовка.
- Не переживай. Я договорюсь, – сказала бабка. – Оформим одного как гуталин, а другого как фоторужьё. И отправим в ваше Простоквашино.

(С) Андрей Асковд

---

Zeroprost (Зеропрост) против простатита: отзывы,купить, цена

2015-11-27 15:46:00 (читать в оригинале)

---

фотоконкурс Лондонского королевского общества

2015-11-27 15:43:00 (читать в оригинале)

Объявили итоги фотоконкурса, учреждённого Лондонским королевским обществом, в котором приняли участие более 1000 снимков со всего мира. Фотографии с Royal Society Publishing photography competition предлагают беспрецедентный взгляд на такие моменты из мира природы, которые часто остаются незамеченными.Конкурсные работы оценивало компетентное жюри, в составе которого числился профессор биологии Алекс Бадяев, редактор журнала «Proceedings B» Инес Катхилл и член редакционной коллегии журнала «Biology Letters» Клэр Споттисвуд.

10 фотографий, победивших в разных категориях конкурса Royal Society Publishing photography competition:

Абсолютный победитель и победитель в категории «Экология и окружающая среда»



Автор фото: Берт Виллаерт
Группа головастиков серой жабы (Bufo bufo).

Второе место в категории «Экология и окружающая среда»



Автор фото: Марта М. Роббинс
Гориллы в Руанде за пределами национального парка Вулканов.

Специальный приз: выбор журнал «Proceedings B»



Автор фото: Эван Д'Алессандро
Колония гигантского коралла Colpophyllia natans.

Победитель в категории «Поведение»


Автор фото: Клаудия Погореуц
Рифовая акула среди синхронно плавающих тропических рыб.

Второе место в категории «Поведение»


Автор фото: Лука Антонио Марино
Чернополосый капуцин (Sapajus libidinosus) с помощью камня разбивает пальмовый орех.

Победитель в категории «Эволюционная биология»

Автор фото: Ульрике Бауэр
Листья водяного папоротника сальвинии гигантской (Salvinia Molesta).

Второе место в категории «Эволюционная биология»



Автор фото: Фабио Пупин
Ядовитая карликовая африканская гадюка (Bitis peringueyi) замаскировалась в пустыне Набиб.

Специальный приз



Автор фото: Стив Гшмейсснер
Рачок карпоед или рыбья вошь – хорошо приспособленный паразит, макрофотография.

Специальный приз



Автор фото: Давиде Гальо
Задумчивый бабуин в заповеднике Кейп Пойнт, Южная Африка.

Специальный приз: выбор издания «Biology Letters»



Автор фото: Хосе Хуан Эрнандес Мартинес, Испания
Вихляй, джек или дрофа-красотка (Chlamydotis undulata) на Канарских островах.

Источник

---

Achtung!

2015-11-27 15:28:00 (читать в оригинале)

---

Волонтерська Премія Євромайдан SOS у приміщенні АртПричал

2015-11-27 15:20:00 (читать в оригинале)

30 листопада 2015 року відбудеться церемонія нагородження на щорічну “Волонтерську премію”  - у символічну для нас дату початку Революції Гідності, що й стала стартом ініціативи Євромайдан SOS як відповіді тисяч звичайних людей на брутальні дії влади щодо розгону мирної студентської демонстрації.

p { margin-bottom: 0.25cm; line-height: 120%; }a:link { }

Волонтерська Премія ЄСОС відбудеться у приміщенні АртПричал (недалеко від метро Контрактова Площа) - вул. Набережно-Хрещатицька, причал №2.     Подивитися на карті тут                                                                  Тривалість події - з 18.30 до 20.30. Виступ гурту Буття очікується орієнтовно з 20.00 до 20.30

Перша “Волонтерська премія” Євромайдану SOS була вручена 30 листопада 2014 року. Минулорічне журі у складі філософа Євгена Сверстюка, редакторки інтернет-видання “Української правди” Севгіль Мусаєвої-Боровик, координаторки ініціативи Євромайдан SOS Олександри Матвійчук, дисидента Йосифа Зісельса, відзначило волонтерів у різних номінаціях. 

Євромайдан SOS відкрив номінування звичайних людей, які роблять надзвичайні речі.
Cила нашої країни в активних людях, які обрали для себе волонтерство як природний порив підставити власне плече людині, що потребує допомоги. Саме ці люди змінили хід історії 30 листопада 2013 року, коли почалася Революція Гідності, вони закрили нас собою у дні розстрілів, і сьогодні невтомно продовжують працювати у різних секторах – культурному, екологічному, гуманітарному, соціальному, правовому та безлічі-безлічі інших.
“Сьогодні зроблю добрий вчинок і нікому про це не скажу” – важливий життєвий принцип, який для волонтерів різного віку, статі, походження, віросповідання, роду занять - став чи не основним. Щоденно робити добрі вчинки для людей, яких ти не знаєш, але які є частиною твоєї країни. Людей, які лишилися сам-на-сам з окупантами та продовжують їм опиратися, людей, яких запроторено у тюрми та катовано за український стяг, людей, які були змушені покинути свої рідні домівки та тікати від війни світ-за-очі, людей, які зі зброєю в руках стоять на сторожі нашого миру, який закінчується зовсім поруч – за кілька сотень кілометрів. 
Євромайдан SOS не прагне визначити найкращих. Зрештою, це просто неможливо. Ми хочемо привернути увагу нашого суспільства та всього світу до неоціненого внеску звичайних людей, які щоденно роблять надзвичайні речі та змінюють цей світ на краще. Традиційно із початком листопада ми розпочинаємо процес номінування на “Волонтерську премію” Євромайдану SOS за щоденну волонтерську роботу або волонтерський вчинок.
Ми переконані, що і серед ваших рідних, друзів та знайомих в Україні та за кордоном обов’язково є багато людей, які займаються волонтерською діяльністю у різних напрямках. Зокрема, допомагають нашим захисникам, опікуються людьми з інвалідністю, влаштовують вимушених переселенців, надають правову чи гуманітарну допомогу, працюють психологами із жертвами війни, тримають інформаційний фронт, дбають про навколишнє природне середовище та роблять тисячі інших речей, які необхідні нашій країні. 
Для того, щоб номінувати людину, потрібно завантажити та заповнити анкету (посилання нижче) і відправити на електронну скриньку evromaidansos@gmail.com не пізніше 21.00 год. 21 листопада 2016 року із темою листа “Волонтерська премія”.
Критерії висування номінантів:
- щоденна волонтерська робота або вчинок;
- відсутність належності до керівних позицій у будь-якій з політичних сил.

Разом із заповненою анкетою надсилайте, за можливості, фото номінантів/номінанток.
Перелік усіх номінантів оприлюднений для проведення онлайн-голосування 25 листопада.

https://www.facebook.com/media/set/?set=a.672022386272107.1073741856.335278196613196&type=3

Переможців у інших номінаціях оголошуватиме журі.Члени жюрі:

Богдан Гаврилишин – український, канадський, швейцарський економіст, громадський діяч, меценат. Дійсний член Римського клубу. 
Народився 19 жовтня 1926 року у містечку Коропець (тепер Тернопільська область). Під час ІІ Світової війни у 1944 р. його забирають до Німеччини. 
Майже тридцять років Б. Гаврилишин присвятив Міжнародному інституту менеджменту МІМ-Женева. Також заснував Міжнародний інститут менеджменту в Києві.
Член Пласту — Національної скаутської організації України від 1940 р., належить до куреня Лісові Чорти.
У 2010 р. заснував Благодійний фонд Богдана Гаврилишина.

«Під час революції українці взяли курс на європейські цінності, про більшість з яких самі європейці вже забули. Коли почали бити людей, на Майдані з’явилися служби: медична, релігійна, освітня. Або волонтери, які відразу пішли в АТО. Хто це зробив? Самі люди. Вони робили це, і робили добре.

Це нова парадигма, яка потрібна світу. У світі всі вимагають для себе прав, але не думають про свої обов’язки. Колись Кеннеді сказав: “Не думайте про те, що Америка може зробити для вас. Думайте те, що ви можете зробити для Америки”. Українці якраз так поступали. Світ зараз нам багато допомагає, але й ми можемо йому допомогти, прищепити цю нову парадигму». Богдан Гаврилишин

Олександра Матвійчук, правозахисниця. Голова правління громадської організації «Центр Громадянських Свобод», діяльність якої спрямована на підтримку демократичного розвитку та дотримання прав людини в Україні.

У 2007 році Олександра стала наймолодшою лауреаткою премії імені Василя Стуса, яка присуджується авторам, які мають видатні успіхи у своїй галузі, займають виразну громадянську позицію, активно присутні в українському культурному просторі.

Також, координує діяльність ініціативи «Євромайдан SOS», яка утворилась 30 листопада 2013 р. у відповідь на брутальне побиття Беркутом студентів на Майдані Незалежності.
«Ніхто з нас не знає, що буде завтра. Але є речі, які ми знаємо напевно. Буремні часи дають можливість людям "вирости" та розкрити свої найкращі якості - чесність, доброту, відданість справі, незламну віру, дієвість у допомозі ближньому. Ми зараз живемо серед сотень тисяч незвичайних звичайних людей. І кожен з нас знає для чого живе і за що бореться».  Олександра Матвійчук

Ахтем Сеїтаблаєв, відомий український актор та режисер, автор трагічного фільму про сталінську депортацію кримських татар "Хайтарма". У цій стрічці зіграв головну роль.

Ахтем сам походить з родини депортованих кримських татар. Народився неподалік Ташкента (Узбекистан), звідки переїхав з рідними до Криму в 1989 році.

Ведучий військово-патріотичного проекту “Хоробрі серця”. Має багато творчих планів, серед яких фільм про легедарних кіборгів, які обороняли донецький аеропорт.

“Важко слухати, коли мама розповідає про те, як загинув її єдиний син. Вона не опустила рук, продовжує допомагати таким же, як і він, хлопцям, вважаючи, що це - її сини. І як вона привозить допомогу їм в такі важкодоступні місця, куди навіть наші спецназівці не можуть дістатися, а вона - приїжджає. Коли ти спілкуєшся з такими людьми, слухаєш їхні історії, дуже важко залишатися спокійним» Ахтем Сеїтаблаєв

Ірма Вітовська, відома актриса, телеведуча, грає на сцені українського театру понад 17 років. Знялася у більш, ніж 10 фільмах і серіалах. Удостоєна різноманітних нагород за акторський талант. Виступає у виставах "Молодого театру", волонтерить для воїнів АТО.

Сьогодні Ірма активно допомагає невиліковно хворим діткам. Актриса грає у благочинній виставі "Оскар та рожева пані", зібрані кошти від якої віддадуть на обладнання для палiативних вiддiлень та виїзних бригад для таких дiтей.

“Волонтерський рух для мене означає становлення громадянського суспільства. Коли громадяни вміють брати на себе відповідальність та об'єднуються навколо певної проблеми,таким чином не покладаючись на вказівки та інертність часом адміністративних інститутів - це означає,що суспільство видужує з постколоніальності та має шанси на долучення до кращих спільнот цивілізації. Добровільне жертвування - це очищення”, - Ірма Вітовська.

Тарас Ковалик - 25-річний пластун з Тернополя, боєць батальйону “Айдар”, активний учасник Самооборони Майдану (15-та сотня).
З початком активних бойових дій поїхав на війну добровольцем. Не маючи військової спеціалізації, прагнув опинитися на передовій. Під час взяття міста Щастя був поранений.

Зараз працює над некомерційним проектом, основним завданням якого є надання допомоги і навчання сучасної психологічної та фізичної реабілітації людей, які пережили бойові дії в Україні.

"Я підтримую думку «Ворог зупиниться там, де ми його зупинимо. Я розумію, наскільки важливо відстояти ідеї Єдиної України на ділі, а не на словах"  Taras Kovalyk

Олександр Лінчевський - хірург-доброволець, який сьогодні рятує життя бійців в зоні АТО. Під час кривавих подій на Майдані 18-20 лютого кілька днів без упину оперував важкопоранених активістів у київській лікарні №17. За всю Революцію Гідності через руки його та його команди пройшли сотні майданівців.

Сьогодні є заступником начальника штабу 1-го Добровольчого мобільного шпиталю в зоні бойових дій. Досвід роботи цього шпиталю буде використаний під час реформування національної системи охорони здоров’я.

Разом із лікарями «Захист патріотів» провів тренінги з тактичної медицини для 19 тисяч бійців.

“Війна — це страх, це бруд, це смерть. І це також щоденна, напружена робота. Ти закочуєш рукави. Ворог могутній? Завдання небезпечні, тяжкі, невдячні? Робиш все, що в твоїх силах – це справа твоєї честі. Працюєш, незважаючи ні на що. Роби, що мусиш, а буде, як буде. Війна колись скінчиться, а люди лишаться. І їм треба буде дивитися у вічі – батькам, друзям, жінкам. Треба буде подивитися в очі своїм дітям… Саме так, і саме з них і починається Батьківщина”  Олександр Лінчевський

p { margin-bottom: 0.25cm; line-height: 120%; }a:link { }

Гончарова Олена - переможець минулорічної премії Євромайдан SOS, засновник групи «Станція Харків», яка опікується внутрішньо переміщеними особами із зони АТО.

Олена започаткувала роботу по допомозі внутрішньо переміщеним особам (пізніше "Станція Харків") ще в кінці травня 2014 року.
Зусиллями групи започатковано багато важливих ініціатив:
"Гаряча лінія”, інформаційний пункт на залізничному вокзалі, пункт видачі гуманітарної допомоги, консультаційний центр, безкоштовний хостел для тимчасового розміщення, соціальна адаптація дітей та молоді з особливими потребами тощо.
"Станція Харків" нараховує більше сотні волонтерів, завдяки діяльності яких тисячі внутрішньо переміщених осіб щоденно отримують гуманітарну допомогу і медикаменти, психологічну підтримку, допомогу у розселенні, працевлаштуванні тощо.

"Людське відношення з боку волонтерів змушує змінювати думку переселенців. Люди дякують із слізьми на очах, не вірячи, що можна безкорисливо допомагати"  Олена Гончарова (Ева Гукалова).

Детальніше про Станцію Харків можна почитати тутhttp://station.kharkov.ua/

Волонтери

Присоединенное голосование (голосовать):

• Звичайних людей, які роблять надзвичайні речі: 0%, 0 голосов
• Природний порив підставити власне плече людині, що потребує допомоги: 0%, 0 голосов
• Закрили нас собою у дні розстрілів: 0%, 0 голосов
• Працюють у різних секторах – культурному, екологічному, гуманітарному, соціально: 0%, 0 голосов
• Роблять добрий вчинок і нікому про це не кажуть: 0%, 0 голосов
• Змінюють цей світ на краще: 0%, 0 голосов
• Допомагають нашим захисникам: 0%, 0 голосов
• Опікуються людьми з інвалідністю: 0%, 0 голосов
• Влаштовують вимушених переселенців: 0%, 0 голосов
• Надають правову чи гуманітарну допомогу, працюють психологами із жертвами війни: 0%, 0 голосов