Активісти мають фото міліціонера, який командував "Беркутом" під Києво-Святошинським судом

Защитнинк экс-премьера возмущен тем, что в эфир 5 канала не попали кадры с Майдана, где народ скандировал "Юле - волю!".

Львівський «Беркут» готуються відправити на Київ?

Завтра загін львівського «Беркута» планують відправити для виконання завдань у Києві.

Про це IA ZIK повідомили джерела в правоохоронних органах.

У той час начальник міліції Львівщини Олександр Рудяк у коментарі IA ZIK відмовився оприлюднити будь-яку інформацію з цього приводу.

«Отримайте коментар там, де ви отримали інформацію. Львівський «Беркут» працює в системі МВС і виконує всі накази, вказівки й інші нормативні документи. А доповідати про ту ситуацію, чи їде львівський «Беркут», чи патрульно-постова служба, чи карний розшук – я пресі не планую», – заявив О. Рудяк.

Нагадаємо, у побитті громадян і журналістів 1 грудня на Банковій брали участь співробітники «Беркута» з Сумської, Чернігівської областей та Криму. Про це заявив нардеп Геннадій Москаль.

Цьому хлопцю у камуфляжі теж буває страшно. Страшно потрапити під трибунал - звільнившись з "Беркуту", знявши шолом на емоціях, не виконавши якийсь наказ. Тим більше, що вакантні місця «винних», переконаний він, вже є. "Було перевищення повноважень. Було… Але ж хіба вони шукатимуть тих, хто цим займався, тих, хто на це пішов? Чому я маю відповідати? Це репресії. З вашого боку вже віддуваються ті, кого просто схопили"

Тиждень.ua вдалася відверта розмова з беркутівцями, що оберігають президентський спокій у Межигір'ї.

"Feeling so faceless lost under the surface...", - стоїть в нього на дзвінку. Це Linkin Park, Numb. Йому років тридцять. Сам з Київщини. Ненавидить президента, але не ходить на Майдан. Каже, що не встигає - спить у кращому випадку по чотири години на добу. Така вже робота. В «Беркуті».

«Звільнитись?! Зараз? - нервово сміється. - Не можна зараз просто взяти і піти. Серйозно... Знаєш, що таке трибунал?"

Я знаю. Трохи зимно. Ми стоїмо біля вогнища в лісі. За нашими спинами, за полем та розсипом скромних сільськіх будинків - автомайданівські автівки, опозиційні депутати, гучні промови, перегороджені камазами та автобусами дороги, мокрі від дощу прапори та тисячі голосів, що скандують «Третя ходка!». Народ. Ми. Попереду, за деревами - здається, рукою подати - Межигір'я та його мешканці. Вони.

Силовики, як завжди, десь посередині.

Невидимі кордони

Нові Петрівці. Посеред сільської вулиці - сотні автівок Автомайдану, тисячі людей. Десятки автобусів та міліцейських машин. Щити, щити, щити. За щитами - міліціонери, за міліціонерами - бійці спецпідрозділів у масках та уважні хлопці з відеокамерами, що фіксують кожний крок мітингувальників. Цю стіну не об'їхати. Але її можна обійти.

«За три будинки - направо, а там вулицею, потім до яру, потім через яр…», - вказує дорогу до президента місцева жіночка.

На кожному кроці цієї дороги - свої кордони. Не щільні, не очевидні на перший погляд. Але існуючі. Перший з них - купка строковиків, зовсім молодих хлопців.

Вони, розгублені юнаки на чолі з досвіченим офіцером, нікого не чіпають. Просто пильнують - хто вийшов у поле? Куди попрямував? Намагаються недолуго «стежити», пересуваючись просто за тобою відкритим безмежним простором. Головний постійно кудись телефонує.

Документи він показує, але не на камеру. На питання чи буде загін далі переслідувати нас після знайомства, махає рукою у зворотній від помешкання президента бік: «Якщо ви туди підете, то ні». В разі прогулянки у протилежному напрямку супровід обіцяють.

Втім, хлопці швидко втомлюються й відстають десь у полі.

«Гулять щас нєльзя»

Там, де починається ліс, стоять люди в масках. Це «Беркут». На пості, який відповідає за приблизно півкілометровий периметр узлісся - "двісті метрів наліво, двісті метрів направо" - чергує п'ятеро бійців. Горить багаття.

Їхне завдання - не пускати людей в ліс. «Як мене звуть? Мене звуть товариш старший сержант», - відрекомендовується один з них.

«Я не володію повністю інформацією. Я, можна сказати, «самое младшее звено» у цій всій системі», - розповідає товариш. Але наявної інформації йому достатньо, щоб запевнити: у лісі "гулять щас нєльзя".

«Йде посилення громадської безпеки у місті Вишгород, - пояснює він офіційну позицію. - Нові Петрівці відносяться до міста Вишгород». Така ситуація, за його словами, вже не перший день. Особисто старший сержант про це дізнався напередодні Нового року.

Що буде з тими, хто все ж таки бажає пройти далі, йому сказати важко. «Ми не можемо вас затримати. Але нам цю зону потрібно обмежити, - терпляче пояснює боєць.

- Тобто, ми можемо йти…

- Почекайте!

- А чому? Ви ж нас не можете затримати.

- Затримати і доправити до райвідділку я вас не можу… Але є різні поняття: затримати правопорушника, затримати на місці…

- На місці чого?

- Події.

- Якої події?

Події немає, здається він. І чесно каже: «Там далі йде посилений більш наряд. Навіть якщо ви туди пройдете - вас там все одно затримають, і там вже дійсно будуть затримувати і доставляти… Ми, можна сказати, перший пост, попереджувальний».

Журналісти, передає чоловік слова керівництва, з приводу проходу можуть «звернутись до прес-служби ГУ МВС Київської області».

- Щоб пройти лісом?

- Розумієте, не я це придумав…

На іншому пості «Беркуту» на узліссі теж горить багаття, теж чергують хлопці в масках. Вже вечоріє.

«Вимкни камеру, - зрештою втомлено каже один з них. - Поговоримо нормально. І, якщо знаю відповідь - я відповім».

Камеру я вимикаю. Трохи зимно. Ми стоїмо біля вогнища. "…Feeling so faceless lost under the surface...", - співає його телефон. Слухавку він не бере.

Він не брав участі у розгоні Майдану, не був біля Святошинського суду та на проспекті Перемоги, не було там і "його" хлопців. Але вони були на Банковій.

Боєць запевняє, що вже під час сутичок відрізнити агресивну людину від мирного мітингувальника фактично неможливо. Заважають орієнтуватись і шоломи, і протигази, і банальні емоції. Час від часу він каже відверті дурниці - на питання, чому біля АП били журналістів, відповідає: "Хлопці побачили, як провокатор у масці, що кидав каміння, потім зняв маску та дістав фотоапарат"… Згадуються слова його колеги, товариша старшого сержанта: "Нам теж про вас дуже багато розповідали поганого".

«Кожен зі своєї вежі дивиться», - зрештою зітхає беркутівець. - «Якщо я стою зі щитом та у шоломі - це не означає, що я в танку. Я отримував по шолому бруківкою…»

"Якщо чесно, я не знаю, як з точки зору суто людської можна вийти з цієї ситуації… Таке заварилось», - каже. Незручна тиша. Потріскує багаття. Того не знає ніхто.

Цьому хлопцю у камуфляжі теж буває страшно. Страшно потрапити під трибунал - звільнившись з «Беркуту», знявши шолом на емоціях, не виконавши якийсь наказ. Тим більше, що вакантні місця «винних», переконаний він, вже є. «Було перевищення повноважень. Було… Але ж хіба вони шукатимуть тих, хто цим займався, тих, хто на це пішов? Чому я маю відповідати? Це репресії. З вашого боку вже віддуваються ті, кого просто схопили. А в нас ще в армії казали: «Разберемся как попало и накажем кого-нибудь». З нашого боку накажуть, кого не шкода. Чи кого треба».

Одне каже впевнено - стріляти не буде. «Я не знаю, яким треба взагалі бути відмороженим… Ніхто такого наказу не виконає. Тому що це… Це вже все».

Він вміє не відводити очей. Очі сині й дуже втомлені. Майже пошепки каже, що не любить президента. Раптом припускає, що Янукович може взагалі не знати, що зараз відбувається тут, у Межигір'ї. Бо в нього свій світ. У нас - інший. Як не дивно, спільний.

Боєць «Беркуту» припускає, що сходив би на Майдан у вільний час. Звісно, без форми. Але часу того немає. Чотири години сну для нього - розкіш за сьогоднішніх обставин.

"Я розумію, справа ваша хороша, правильна, - каже хлопець на прощання. - Я ж теж хочу, щоб все було добре…". Посмішка в нього щира та трохи винувата. Бо ліс він боронитиме й далі.

Хоча б тому, що не бачить сенсу - адже там, за обрієм, все одно стоятимуть інші кордони таких самих хлопців.

Валерія БУРЛАКОВА, Тиждень.ua Источник: http://censor.net.ua/r266221

Сегодня ночью автобусы с "Беркутом", который побил людей под Киево-Святошинского судом, были заблокированы активистами Майдана на пр. Победы недалеко Святошинского РОВД. "Беркут" устроил избиение и там. Однако позже сдался и выполнил единственное требование активистов - показать свои лица и документы. Еспресо.TV сделало подборку фото антигероев этой ночи.

Вот тебе равнодушие. Вот тебе бессилие. Вот тебе тостер новой модели. Вот тебе телефон толщиной менее листа бумаги. Вот тебе кредит в банке, очередное дебильное шоу, бесконечная работа, жалкая бессмысленная карьера. Вот тебе все больше вымирающая культура, вот тебе кольцо с фальшивым бриллиантом и сильные снотворные для легкого проваливания в чернильную, лишенную сновидений темноту. Вот тебе модные глупые книги, дорогие клубы, вот тебе поток лживой информации, которая забивает мозги и лишает возможности анализировать, думать и делать адекватные выводы. Вот тебе твой сорт пива, вот тебе тонкие сигареты со вкусом роз. Вот тебе курорты раз в год. Вот тебе покорность, вот тебе депрессия, которая с каждым разом с тобой все дольше. Вот тебе почти новый костюм, почти верная половинка, почти чистые дети. Вот тебе подделки Ван Гога на стену, вот тебе бездарные спектакли и искусственные зубы. Вот тебе куча счетов, долговых ям, вот тебе правильные новости на правильных государственных каналах. Вот тебе загнивание, вот тебе запоздалое прозрение в мокрой старческой постели. Бери. Протяни руку и сожми в кулаке свой выбор. Выбирай свою жизнь.

Многие выбрали. Я не стал.

Вместо этого я выбрал кое-что другое. Я выбрал любовь и ненависть, я выбрал смелость и страх. Я бесконечно люблю всех тех, кто был рядом со мной возле суда, на проспекте Перемоги, от хилых прыщавых пацанов и хрупких девушек до крепких мускулистых мужиков и седых стариков. Я люблю их чистой, ничем не замутненной любовью человека к человеку, друга к другу, мы единое целое, которое тебе, мусор, как бы ты не махал дубинками и ногами, не разрушить.

А вот тебя, мусор, я ненавижу и ты сам в этом виноват. Я видел вчера твою работу, я видел, как ты выполняешь присягу, я видел, как ты сзади бил ногой девушек так, что те отлетали кубарем на три метра от тебя. Я слышал твое первобытное рычание из-под маски, я видел, как твоя дубинка одним махом превратила лицо молодого парня в корзину раздавленной клубники. Я вступил с тобой в бой и проиграл, потому что у меня не было брони, шлема, наколенников и резинового оружия. У меня были только мои руки и ты уложил меня на землю, рванувшись дальше, к следующей частичке народа, который ты, мусор, должен защищать.

Люди падали, как шелковица. Бесформенными черными кучами с бледными пятнами лиц и прожилками красного в месте соприкосновения с орудиями закона или асфальтом. Кричали все – от пацанов до стариков. Ты не представляешь себе, мусор, каково это – слышать такую музыку из плача девушек и матов мужиков, воя сирен и гудков автомобилей. Если ты эстет и слушаешь изысканного Вагнера, советую на час сменить мелодию и послушать в записи уличную симфонию ужаса, шока и боли.

Я видел того мальчишку, которому ты, мусор, повредил позвоночник, я видел, как скрутила судорога ему запястья рук и поблескивающую полоску света, отражающуюся в белках. Я видел, как ты прошел по нему, как по мешку, прошел, не замечая, кто под ногами.

Газ не имеет запаха и вкуса, только очень жжет в глазах, носу, горле и под языком. Но это не смертельно, это можно пережить, это уже не пугает. Пугает другое – твоя ледяная бездушность, мусор. Пока ты силен - ты храбр, пока ты нападаешь - ты херишь все принципы доброты и уважения, которые тебе передала со своим молоком твоя мать. Это не было бы странным, будь ты обычным бандитом и убийцей, но ты не обычный бандит и убийца, ты же носишь погоны. Я старомоден и невнимателен, и упустил тот момент, когда понятия «офицерская честь» и «совесть» прекратили свое существование в твоей, засунутой в шлем, голове.

Слышишь, мусор, я жесток к тебе, но я видел, как ты боишься. Это удивительное, фантастическое, незабываемое зрелище – наблюдать страх на грани ужаса в твоих, обычно бесстрастных глазах. Я видел, как испуганно ты, беззащитный без своей вязаной тряпки на лице, отшатывался от людей, вспышек камер и протянутых к тебе рук. Я видел, как твои старшие по званию или большие по комплекции сослуживцы толкали тебя перед собой, пригнув голову за твоей спиной в моем коридоре Позора. Эти мгновения врезались в память, несмотря на то, что ты, мусор, наделал до этого.

Слышишь, мусор, тебе вчера дали отпор и даже перешли на тебя в атаку. Тебя вчера уничтожили морально и ты, привыкший трусливо прятать свое лицо, был вынужден показать себя миллионам. Нравится тебе такой расклад? Теперь миллионы ненавидят тебя и пусть пока ты все равно остаешься в безопасности, под крылышком своего подразделения, тебя на улице могут узнать и плюнуть в морду. А то и более того, если попадется мать того несчастного парня.

Мои синяки и царапины заживут, твой позор – никогда. Ты служишь системе, которая заботится только о себе самой, безжалостно отсекая от себя любые угрозы для существования. И это проявляется в любых социальных слоях – от бегства депутатишек после избиения детей до внутренней вражды и боя на зубах, где проигравших часто находят на дне болот или не находят вообще. Даже сегодняшняя ночь, когда твои же тобой же и прикрывались, говорит обо всем. Ты потерял равновесие и перед тобой навсегда захлопнулась одна из дверей, которую ничто и никогда уже не откроет. Ты стал узнаваем. Это закон твоей жизни, мусор, закон твоей среды обитания и мне с ним не по дороге. Это у вас в крови, в вашей грязной, зараженной раком циничной аморальности, крови. Своих и чужих, судорожно и беспорядочно, с одним только животным инстинктом. Лишь бы выплыть самому.

Своих и чужих.

Gilead Kroaton