| Сегодня 22 марта, суббота |
      |
  
|
  
Какой рейтинг вас больше интересует?
|
Розмова з Совістю2013-11-22 22:28:00 (читать в оригинале) Холодна зима віяла завірюхою в душу. А вітер обдував усі її частинки. Втома й зневіра панувала всередині. Тихий стукіт тоненьких каблучків по сходинах. Ставши біля великих дверей власної квартири, вона почала метушливо нишпорити по сумочці за ключами. Увійшла всередину. - Нарешті, нарешті вдома, нарешті сама. Світло вмикати не захотіла. Лише запалила маленьку тендітну свічечку. Вмостилась у зручне крісло-гойдалку й, стомившись від усього світу, який виснажував її стільки часу своєю злістю й жорстокістю, насолоджувалася самотністю. Раптом відхилились двері, й увійшла вона. Її подруга і ворог, добра порадниця і зла розлучниця, її радість і журба - її Совість. - Чому ти завжди псуєш мою ідилію з тишиною й самотністю? - Я приходжу тоді, коли твоя душа потребує цього. - Моя душа потребує самотності. Усе! Усе набридло! Набридли усі ці брехливі слова, байдужі вчинки, егоїстичні люди. Набридли усі ці ніколи нездійсненні мрії. Набридло марно сподіватись. Набридло вірити в те, чого уже давно не існує. Набридло довіряти. Набридло бути щирим серед байдужого світу. Набридло щось комусь доказувати. Набридло!  Набридло все і всі… Досить! Хочеться утекти…Утекти десь далеко, та не можна. Є обов’язки, відповідальність, і від них нікуди не дітись. І ти змушений, змушений вставати зранку і, одягаючи маску «все впорядку», знову йти у той злісно-божевільний, байдужий до тебе світ, й переконувати себе, що все і справді в порядку.  - Душа переповнена ранами, які завдали їй люди. Занадто довго була вона відкрита для всіх. - Але ж рани не лікуються образами, вони загоюються лише завдяки Вірі та Любові. - Любові? Любов якраз і робить найглибші й найболючіші рани. Ти закохуєшся у людину, довіряєшся їй, а вона у найвідповідальніший і найважливіший момент зраджує або просто йде… Покидає тебе самого з уже ніколи нездійсненними мріями. Покидає, залишаючи по собі спогади про ті приємні моменти, які були, і, згадуючи які, тепер приносять нестерпний біль. Покидає, і ці вечори тепер такі довгі та нудні. Спочатку дарує надію, а потім покидає, і все залишається лише ілюзією. - Життя – це бумеранг, і воно повинно базуватися на любові, щирих почуттях. Якщо ти будеш добрим, то і добро даруватимуть тобі. - Життя – це війна. І завжди потрібно воювати: то з ворогами, то з власною совістю, то з внутрішнім «я». - Жити потрібно так, щоб за твої матеріальні успіхи гордилися на землі, а за духовні – на небі. Свічка погасла. Двері знову зачинились. По щоці потекла сльоза невідомості. Ілона Сеньків
|
 
Категория «Путешествия»
Взлеты Топ 5
Падения Топ 5
Популярные за сутки
|
Загрузка...
BlogRider.ru не имеет отношения к публикуемым в записях блогов материалам. Все записи
взяты из открытых общедоступных источников и являются собственностью их авторов.
взяты из открытых общедоступных источников и являются собственностью их авторов.