Влітку 1947 фотограф Девід Сеймур зробив це фото на півночі Нормандії – там, де трьома роками раніше відбулася висадка союзників (найбільша десантна операція в історії – в ній брали участь понад 3 мільйонів солдатів). І ось тепер діти грають у піску на тлі зіржавілого напівзатонулого десантного корабля.

Є над чим замислитись: заради чого була вся ця грандіозна кривава бійня, звана Другою світовою війною? Просто щоб поглинути неймовірну кількість людських життів та матеріальних ресурсів без жодного корисного результату (адже продукт війни – лише могили та руїни)? – ставить запитання письменник Олександр Розов і сам на нього відповідає.

Війна таки породила щось корисне: масив технологій, спочатку розроблених для винищення, але придатних для конверсії. Вона породила також соціальну метатехнологію мотивації та швидкої підготовки інженерів для швидкого розвитку матеріального виробництва. Тому розпочався період "високої НТР" (або "Славного тридцятиліття"), а діти, які гралися в 1947-му серед руїн Європи, подорослішали на тлі стрімкого зростання рівня та якості життя.

Це було покоління надій. Зараз уже можна додати – нездійснених. Їм вдалося дотягнутися до Місяця, але не вдалося зруйнувати піраміду політичної влади та статусів. Нове покоління виявилося надто благодушним, щоб застосувати технології винищення ТАМ, де справді було б потрібно. В результаті, зараз, через 80 років, ми знову на руїнах – хоч на руїнах дещо іншого роду.

На відміну від Другої світової війни, фейкова війна проти "глобального потепління", "пластикового забруднення" та "уханьського коронавірусу" не викликала масових матеріальних руйнувань (вигаданий противник не бомбардує міста). Але вона викликала вичерпання ресурсів суспільства (практично як справжня світова війна) і, що ще гірше, вона зруйнувала інтелектуальну та раціонально-культурну сферу суспільства. Так були втрачені метатехнології Другої світової війни.

У розвинених країнах частка людей, які звикли раціонально мислити, скептично ставитися до авторитетів мас-медіа і спонтанно розвивати практичну ерудицію, впала в кілька разів у порівнянні з ерою високої НТР. І це – перша з двох найсерйозніших проблем сучасності.

Друга проблема – це зараженість абстрактним гуманізмом або, просто кажучи, неготовність ініціювати дії, спрямовані на ліквідацію значних груп ворожих суб'єктів (адже без таких рішень ніяка реальна війна не може бути виграна).

Можливо, говорячи про орієнтири для цілей ретроаналізу, треба перш за все розглядати майбутнє, в якому будуть розв'язані ці дві проблеми. І тоді – шукати шлях, як вони будуть розв'язані.

Олена Каганець