МЕРТВИЙ ЩОДЕННИК Голосов: 1 Адрес блога: http://izdryk-y.livejournal.com/ Добавлен: 2007-11-27 18:39:06 блограйдером Lurk

MOONLIGHT SHADOW

2011-05-21 17:59:28 (читать в оригинале)

 

А сталося все, звісно, зовсім не так, як уявлялося.

Ані так, як планував ти, ані так, як мріялося їй — якщо їй узагалі щось мріялося з цього приводу — тобі важко уявити орган, яким би вона могла мріяти — не в тому фішка, що вона якась там уже зовсім кінчена бізнес-mam з біологічними вадами чи, скажімо, така вже геть холодна королева морозива, яка слово “мріяти” давно викреслила зі словника іноземних слів — просто попри безконечну тяглість вашої історії, і попри чисельні зустрічі і масований епістолярний обстріл — і навіть не зважаючи на достатню кількість компромату про кожного з вас в ю'т'юбі та по місцевих наркологічних станціях — ви майже зовсім нічого не знали одне про одного — кожен зрежисерував собі образ іншого (сумнівно, що будь-хто з вас реальних мав би реальні шанси пройти кастинг на свою роль в житті іншого) — ідеальний ворог для ідеального джазу — кожен мав собі іншого, і навіть у кількох варіантах, — і навіть з повною зміною всього акторського складу — так би мовити, кохання-action, двіжуха-house, home-pharmo, а отже — обов'язково запасний варіант і план, вибачте на слові “бе”.

Але нічого не грало, нічого не вигорало — ні план “а”, ні план “бе”, ні навіть чудовий хмельницький план, привезений Григорієм від місцевих бандюганів, і той не ліпився, не ліпив, а лише тупо покривав третє око мутною канабінольною поволокою, після чого залишалося хіба інфантильно залипати, вглядаючись у монітор мобіли, немов у чарівне люстерко.

Нічого, геть нічого не клеїлося. Мля. Це був якийсь ексклюзивний бридж двох завернутих і зашифрованих наперсточників, які вперше взяли до рук карти і вирішили, що можуть зі старту скласти пасьянс. А той не складався. Пупець. Бліц-блін. Не складався й не міг скластися, бо таких розкладів, коли у кожного гравця по флеш-роялю, теорія ігор не передбачає, бо таких партій, де всі карти білі — без числа й без масті, асоціація ручного спорту не визнає, бо таких дуелей, де в кожного учасника по червоній кнопці, історія не зберегла, і так далі.... Бо такі флеш-моби взагалі нафік кому нада, от єслі на тверезу голову хорошо подумать, то кому воно й зачєм, га?

Отже історія їхня почалася зовсім не так, як планувалося йому, і геть не так, як мріялося їй (правдоподібно, вона таки могла б щось вимріяти з цього приводу, бодай якимось атрофованим закапелком гіпофізу, що відповідає за нездійсненне).

А все сталося так просто, як могло б статися, коли б їм узагалі що-небудь, вдавалося просто.

Все сталося просто: вона приїхала до нього, як він і пропонував їй на самому початку кілька епохальних років тому.

Вона просто приїхала до нього, просто в'їхала в його місто, просто в'їхала в усі місцеві розклади на своєму смішному автомобільчику, і це далося їй непросто.

Полишмо без уваги мохерові ниті демотиваторів, яку вона облутувала себе, в надії виплести мотиваційний кокон, чи щось таке. Не лізьмо в її родинні справи: як і що там — не наша страва. Навіть не намагаймося відтворити побутовий аспект цієї подорожі — ніде не знайдеться стільки фальсифікацій, як у змальовуванні чужого побуту. Ну, і нарешті, даймо спокій їй самій — нема її, нема, і взагалі нікого довкола, це все аптека, довбана аптека, і вулиця, і, звісно, ліхтар.

 
Дивно, чому людина, яка так би мовити, “по замовчуванню” носить світло в собі, а по суті — сама є світлом, цей факт перед собою замовчує і постійно шукає якихось зовнішніх джерел освітлення. Усі ці іскри-фейєрверки, бенгальські вогні, сірники, факели-пожарища, люстри-бра, світлодіоди й датчики, стоп-сигнали й неонові літери “no way out”, люмінесцентні циферблати й плазмові монітори, усі ці “лампочки ілліча” й “світочі прогресу”, нескінченні верениці просвітлених і просвітян — усе це (включно з тривіальними вуличними ліхтарями) суть омана, від них самі проблеми, адже саме під зовнішнім освітленням з'являються тіні й починають диктувати нам свої права, згущуючись у сутінки, сукаючись у морок, сплітаючи груповий портрет князя пітьми, а справжнє світло — в тобі, себто повсюди, а Бог — всередині, Бог — всередині, Бог — всередині, як каже drumтиатр, Бог — всередині, і коли ми це розуміємо, сестро (несуттєво, чи насправді приїдеш до мене, суттєво, що я вже прописав світлячками-нейронами твій маршрут, тож навіть коли б моя внутрішня ніч поглинула все довкола, між нами зберігся б хиткий, рухливий мерехтливий ланцюжок із Божих іскор, а сама знаєш: якщо вцілів бодай один світлячок — уціліло все світло світу), так от, коли ми це усвідомлюємо, приходить субота і ми відпочиваємо й радіємо, і Бог радіє всередині нас.

 
A propos:

Ліхтарі — дуже дивні споруди чи, скажімо так, об'єкти. Ну, я розумію — труби, телебашти, радіовежі — всі ці хмародери інвективи. Але ліхтарі? — стирчать повсюдно, смішні свої голівки схиливши в задумі. І світять собі.

 


(с): колажик зроблено з фотки mruwka_art