GubanovGubano - BLOG.I.UA Голосов: 2 Адрес блога: http://blog.i.ua/user/1232759/ Добавлен: 2009-02-07 19:03:45

Нижний Новгород помнит Великую Русь! Часть 2

2012-10-18 19:27:00 (читать в оригинале)

Александр Казарин, Юлия Китайченкова, 17 октября 2012

В воскресенье 14 октября 2012 года в Нижнем Новгороде участниками Русского Общественного Движения «Возрождение. Золотой Век» был проведён очередной пикет против фальсификации истории России. 



Выдалась на удивление прекрасная погода после целой череды по-осеннему грустных, дождливых дней. Золотая осень удивляла богатством красок, чистое синее небо и яркое солнце поднимали настроение. Только строптивый ветер всё никак не мог успокоиться, пытаясь сорвать наши плакаты и разбросать листовки из пакетов. Но и он, к счастью, со временем стих, и мы вздохнули свободно.

Как только мы закончили все приготовления к пикету, совершенно «случайно» рядом с нашим мероприятием стал проводиться пикет на тему отмены повышения уровня воды на Чебоксарской ГЭС. Интересно получается! Правящая партия «Единая Россия», вместо того чтобы строить заводы и давать людям работу, строить дешёвое качественное жильё, давать нашим детям без(с)платное качественное образование, развивать науку, искусство (а не то мракобесие, которое показывают сейчас по телевизору), возрождать ВЕЛИКОЕ ПРОШЛОЕ СЛАВЯНО-АРИЙСКОЙ ИМПЕРИИ, ныне именуемой просто и сухо – Российская Федерация, эта самая партия в желании, как можно больше хоть чем-нибудь занять пробуждающийся народ, пускает слух о решении поднять уровень воды на Волге, а потом начинает "усиленно" вслушиваться в общественное мнение по этому вопросу. Средства массовой дезинформации начинают пафосно вещать об этих грандиозных общественных делах и после того, как рейтинг этой партии немного поднимается, «Единая Россия» благосклонно решает принять волю народа и не поднимать шлюзы. И что самое страшное во всей этой комедии, кто-то действительно начинает верить в заботу «Единой России» о народе! Неплохой приём манипулирования сознанием граждан.

Но как ни старались власть держащие отвлечь нижегородцев как от нашего пикета, так и от других важных дел, у них всё равно ничего не получилось. Проходящие мимо люди с огромным интересом останавливались и подходили ближе, чтобы тщательно рассмотреть плакаты. Мало было тех, кто отказывался и от раздаваемых нами информационных материалов. Многие люди вступали с нами в оживлённую беседу, признаваясь, что о многих вещах они уже знали из разных источников, а теперь осколки ИСТИНЫ стали соединяться вместе.

Но вот путь к Истине у каждого человека индивидуален. И здесь хотелось бы заострить внимание на том, что в этот раз (а это наш второй пикет на историческую тему) заинтересованных людей оказалось ещё больше, а значит, и вопросов нам задавали также гораздо больше. И вот буквально кодовым вопросом этого пикета была следующая фраза: «Хорошо, теперь мы узнали правду, поняли, что у нас более древнее и интересное прошлое. Но что дальше?».

А дальше необходимо ОСОЗНАТЬ подлинный эволюционный уровень тех людей и событий, которые вершили историю в нашем далёком прошлом. Величие и Древность истории – не пустые слова. За их могучими плечами стоят наши Великие Предки, которые обладали высочайшим уровнем развития. Людям самого высокого эволюционного уровня ничего не стоило только силой своей мысли управлять погодными условиями, исцелять людей, видеть прошлое и будущее, и это лишь малая часть того, на что способен человек при правильном РАзвитии. Причём ни какой-то отдельный человек, как некоторые из наших современников, которые любят «величать» себя богоизбранными, а КАЖДЫЙ человек. Поэтому и многие обычные люди в ещё очень недавние времена владели такими возможностями, которые сегодня преподносятся общественности как «божественные».

А для наших предков чудеса были обычным делом. И Богами называли ОБЫЧНЫХ людей, которые сумели очень высоко подняться над животным началом и достигнуть высокого уровня развития своего сознания. Именно через моральное, нравственное, духовное развитие, через качественное развитие своего мышления человек способен вырваться из своего земного плена и начать принципиально новый этап эволюции. Этап, который не предусматривает никаких ограничений в развитии и возможностях. Главное – иметь силу и волю работать над собой и понимать, что это необходимо, в первую очередь, ТЕБЕ САМОМУ, но никому другому. Причём независимо от того, понимает это большинство людей вокруг или нет. Здесь актуально привести известную фразу «Незнание законов не освобождает от ответственности», только в данном случае, от ответственности не освобождает НЕВЕЖЕСТВО.

Только мировоззрение, основанное на понимании Законов Природы и их соблюдении, способно дать как отдельному человеку, так и обществу в целом возможность навсегда закрыть этап технократического развития и перейти к этапу эволюции, основанной на развитии Разума.

Теперь, мы полагаем, вопрос «Зачем знать правду о прошлом своего народа?» отпал, как ненужный рудимент. Историю своей Великой Родины каждому русскому человеку необходимо знать уже затем, чтобы быть ДОСТОЙНЫМ своих предков, для которых превыше всего были такие моральные качества, как: честь, совесть, добро, честность и подлинная любовь к своей земле и своему народу. И это вовсе не "красивые" слова, а самая что ни на есть ИСТИНА.

Разумеется, все эти доводы имеют фактическое основание в виде артефактов, научных материалов и карт, но многие из них мы упоминали в статье «Нижний Новгород помнит великую Русь!», где каждый может об этом прочесть. Поэтому мы решили не дублировать одно и то же из статьи в статью.

Вот, оказывается, на каком высоком уровне находились наши славные предки, «люди второго сорта, почти что звери», как назвал их нынешний «святейший» патриарх Кирилл в одном из своих недавних интервью. Но и правда – только зверями можно назвать то, во что нас превращает сегодня СИСТЕМА, с малолетства навязывая человеку культ потребления, жажду наживы и способность идти по головам во имя достижения личных целей, не думая о Совести, превращая его в агрессивную человеко-машину. Сегодня наблюдается настолько серьёзный упадок морали и деградация мышления, настолько глубокая подмена истинных человеческих высоких ценностей на ложные, что становится определённо ясно: из нас делают «достойных» не наших великих Предков, а именно животных. Чья жизнь должна вечно идти по кругу добывания средств на пропитание и проживание и не выходить за эти рамки в сторону духовного развития. Ибо на это у человека просто нет ни времени, ни сил. Он превращается в загнанную лошадь, его затягивает рутина бытовых обязанностей, мышление становится более пассивным. Свою родину становится якобы «не за что любить», и вот он итог – со временем человек превращается в «Ивана, не помнящего родства», что в глобальных масштабах порождает потерю национального самосознания.

А всё потому, что сегодняшняя российская власть испытывает животный страх перед возрождением собственного народа, перед возвращением правды о его великом прошлом и не останавливается ни перед чем, чтобы скрыть эту правду. Но в последнее время у мирового правительства всё реже и реже стало получаться скрывать факты. Вопреки всем усилиям мировой псевдо элиты, человечество просыпается от многовекового ментального сна, люди начинают задумываться над происходящим в мире, освобождаются от цепей, сковывающих их сознание, начинают осознанно противостоять паразитической системе и становиться творцами своей судьбы.

Мы искренне надеемся, что наши пикеты помогут людям открыть глаза на действительность сегодняшнего дня, узнать правду о поистине Великом прошлом нашей Родины и встать на правильный путь эволюционного развития.

Помни великое прошлое Руси – созидай великое будущее России!

---
Источник
---

---

////////////////////

2012-10-18 19:26:00 (читать в оригинале)


На небе ещё не родившись, мы что-то друг другу шептали.
Я буду искать тебя, слышишь? Но как тебя я узнаю?
- Быть может по шуму моря. А может, по звёзд мерцанью,
По песням ветров на просторе, по звуку шагов, по молчанью...

А что, если выйдет ошибка? А что, если вдруг я ослепну
И чья - то чужая улыбка сожжет меня, стану пеплом?
Я пепел возьму в ладони и буду долго молиться.
А ты, задохнувшись от боли, воскреснешь огненной птицей...
И в небо ворвёшься. Знаешь, над нами всегда будет небо.
Когда ты во сне летаешь, не верить в крылья нелепо...

Заоблачный шепот всё тише... Прощай, я тебя отпускаю...
Отыщешь меня? Отыщешь... Узнаю тебя? Узнаю......

(c)

---

Настя Деква"Надія на життя або час повірити у себе"16-18 розділи

2012-10-18 19:17:00 (читать в оригинале)

Привіт усім! Дякую за ваші чудові коменти! Мені дуже приємно, що вам подобається моя книжка! Дякую за те, що читаєте її! Що ж, я продовжую! Сьогодні розділи 16 - 18) Сподіваюсь, вам сподобається! Чекаю на ваші коменти)
                                                          Розділ 16 «Кінець детективам?»
Ніч. Все було тоді у сонному Ґетеборзі в темних тонах. На одній з околиць міста, де колись був комбінат по утилізації та переробці старих авто діти вже давно не гуляли на вулицях, бо боялися великої, старої споруди,що стояла у тих краях. Вона вже давно не працювала .Це був старий п’ятдесятирічний завод по переробці старих автомобілів – мабуть найбрудніше і найстрашніше місце у всій Швеції.
Люди казали, що у тому заводі живуть жахливі привиди і примари, щоб залякати дітей. Вони чули по ночах якісь голоси, гуркіт, кілька разів викликали поліцію, але та нічого не знаходила. Все це створювало навколо цієї будівлі різні загадки. У середині того складу завжди панували страшні і несамовито не лексичні розмови…
У найвіддаленішому цеху, де колись збирали та подрібнювали гуму від авто на перший погляд здавалось, що нікого нема, але якби хтось з поважних місцевих жителів звернув в цю ніч увагу на димохід, що височів над будівлею, то побачив би на фоні зірок та повного місяця густий дим, що виходив із цього димаря. Підійшовши поближче до цього закинутого цеху можна було почути приглушену чоловічу розмову.
Раптом,  порушивши темряву, крізь невеличке віконце під дахом будівлі хтось запалив свічку … В невеличкій кімнатка, що знаходилась на горищі будівлі, де і запалала ця свічка у ледь – ледь видному просторі зібралося тієї ночі п’ятеро російських джентльменів удач. У тремтячому світлі свічки, що ледь – освітлювала їх загострені, недобрі обличчя їх погляди були прикуті до наче кам’яного обличчя Юхана Хансона, що сидів в темряві, подалі всіх на старому кріслі і попивав якийсь напій. Злодій був жахливий! Лише один його погляд лякав усіх присутніх… Він не прикривав свого втраченого ока, тому на обличчі у нього було провалля. Коли Хансон повертався цим оком, то нагадував живий череп. На його кістлявих руках сяяли персні з великими діамантами. Час від часу він робив глибоку затяжку кубинської сигари, яка при розжарюванні освітлювала знизу його диявольські риси обличчя:
  - Брати мої, - промовив Хансон, - Я всіх вас тут зібрав, щоб повідомити про наш завтрашній день! – всміхнувся він , - Я хочу почути ваші думки! Але, я думаю, вони будуть однаковими…
- Що сталося? – пролунав чийсь грубий голос
-  Як ви вже й очікували, я з’ясував  від одного з нас, що на наш слід хтось полює… Чи не так!? – голосно сказав Юхан і миттю взяв за комір сорочки Олексія Воробйова, що стояв біля нього, - Це ти винен, бездаро!
- Пане, пане, заспокойтесь! – тихо казав Вороб, - Я ж вам вже давно кажу, що треба вбити цього шведа, негайно, але ви тягнули до останнього! – на ці слова Хансон відпустив Вороба.
- Якщо я дізнаюсь, що ти причетний до його банди, то я застрелю тебе, де б ти не ховався! Зрозумів мене? – погрожував Юхан
- Так! Зрозумів!
- Приведіть її! – крикнув раптом Хансон і двоє високих бандитів вже за хвилину ледь – притягнули їм зв’язану Еліс Сааде, яка старалася вирватися із мотузок. Дівчина була змарніла, вся у подряпинах, рот у неї був зав’язаний хусткою, а із очей лилися сльози.
Еліс дивилася навкруги і плакала, бо скрізь було темно, моторошно, брудно…
- Слухай мене, дівчинко!- почав Юхан Хансон, а злодії зняли з неї хустку, - Я знаю, що ти дуже любиш свого брата, чи не так?, - засміявся Юхан , але Еліс мовчала, - Відповідай!
- Люблю…, - ледь чутно прошепотіла Еліс
- Ну, звичайно, він же так активно тебе шукає!
- Що? Ерік? Не треба! – борсалась дівчина
- Чого це не треба? Це ж прояв великої любові до тебе! Хіба ж ти не хочеш побачити його?
- Ні! Не чіпайте його! Краще вбийте мене!
- А шуткувати не треба! Ти ж хочеш його побачити! Ось і побачиш… завтра! Востаннє! Я думаю, мені буде цікаво, як ти власноруч сама його вб’єш!Ха – ха! Я знаю всю нікчемність людей! Вони заради життя готові вбити будь – кого і ти нам завтра це підтвердиш! – витяг із карману зброю Юхан, - Ось цим пістолетом ти застрелиш свого брата! – Еліс плюнула йому в обличчя:
- Ти хворий! Лікуйся! – сказала Еліс, а охоронці накинулися на неї і зав’язали рота.
- Ну, ти мерзотниця! Ти будеш помирати довго і болісно! Закрийте її у кімнаті, де починається каналізаційний колектор. Нехай вона проведе цю ніч разом у веселій компаній щурів! – засміявся Хансон
Всі сміялися. Особливо Вороб! Він був радий, що його мрія здійсниться і він нарешті у прямому сенсі розправиться із своїм ворогом…



                                                           Розділ 17 «Щуряча клітка»
Сіре, брудне, бетонне приміщення без вікон, з великими металевими дверями… Половину підлоги займала велика металева решітка, під якою починався великий бетонний колодязь, десь у глибині якого булькотіла якась смердюча рідина…
Навколишні стіни  та стеля вкриті краплями брудної вологи, яка льодяними краплями наче голками час від часу встромлювалася у тендітне тіло Еліс.
В кімнаті стояв не виносливий сморід. Було враження, наче потрапив у клоаку. Шовкова сукня Еліс за кілька хвилин стала мокра та брудна. Дівчина від холоду тремтіла наче листя під осіннім вітром. В повній темряві обмацавши цю гидотну кімнату, вона знайшла куток, в якому присівши обняла коліна, щоб трохи зігрітись. Посидівши хвилин 10 у такій позі і вже почавши по трохи засинати вона раптово відчула, як щось вчепилось кігтями  у її руку і почало просуватись до ліктя. В шоці дівчина вскочила на ноги, скинула цю огидну тварюку з руки і нервово почала ходити по цій маленькій кімнатці. Від страху та холоду, її тремтіння можна було навіть почути. Походивши тривалий час по кімнаті і не відчувши присутності більш нікого у кімнаті вона наважилась знову присісти під якимось виступом, над яким заходився невеличкий отвір. Саме з цього отвору десь через кілька хвилин після того, як вона присіла з’явилась загострена щуряча морда. Щур безшумно перейшов на цей виступ. За ним вилізли ще двоє хвостатих створіння. Вони тихо сиділи в кількох сантиметрах, від голови нічого не підозрюючої Еліс. Таке продовжувалось кілька хвилин. І лише коли почулось легке сонне сопіння дівчини, щури як по команді стрибнули на неї із свого виступу. Два щура опинились на її плечах, один вхопився і почав  чіплятись за її волосся. Від несподіванки дівчина скрикнула, мотнула головою та плечима, скинувши нахаб, а сама відскочила, вдарившись об металеві двері. Ще ніколи в житті вона не відчувала такого переляку. Еліс почала благати Бога допомогти та захистити її, але її тиха молитва в повній темряві серед цих щурів виглядала дуже не впевнено і вона почала вірити, що її життя скінчиться тут, серед цього зловоння щурів та темряви.
Еліс вирішила більше не сідати. У неї дуже сильно боліли ноги, але як би там не було, вона вирішила стояти. Вона стала по середині цієї невеличкої кімнати на металеву решітку, сподіваючись, що щури не зможуть пролізти по ній. Так вона простояла мабуть хвилин сорок. Ноги гули, але принаймні жоден щур її більше не чіпав. Але раптом щось слизьке і ворухливе сповило її праву ногу і хвилеподібними рухами почало пересуватись вверх до коліна. По всьому тілу від страху в неї побігли мурашки. Еліс миттєво труснувши ногою і відчепивши руками цього плазуна скинула його назад у решітку люка, падіння якого через кілька секунд було чутно плескотінням води…
Це була якась змія, але чи була вона отруйна, Еліс так і не дізналась, бо було темно.
Вона ще багато раз молилась про порятунок, але ніхто не чув. Зрозумівши, що це вже кінець і їй судилося померти у цій камері катувань, Еліс впала у відчай…
Аж раптом відчулося лязгання засову та замка… Металеві двері відчинилися та перед наляканою дівчиною постав задоволений Вороб та ще двоє бандитів.
« Ну, як тобі наша кімната розваг!?» – засміявся Олексій, але Еліс лише мовчала. Посміхаючись Вороб натягнув дівчині  на очі чорну пов’язку  та взявши її під руки бандити повели із цієї кімнати, посадили у авто та повезли у невідомому напрямку…

                                  Розділ 18 «Ностальгія або як Ерік і Данні стали кращими друзями»
Вже давно була ніч і у Стокгольмі, і у його околицях. 20:30.
Саме там, на окраїні столиці і була розташована контора Кріса Леві, одного з друзів Данні Сауседо.
То була фірма, у якій можна було отримати в оренду чи купити будь – яку машину.
Тим часом Данні вже стояв із друзями біля неї . Ерік вийшов із машини, з ним Сауседо і Енстрем. Дівчата зістались дрімати у машині, бо за останні дні нормально виспатись ні в кого не виходило. Хлопці тим часом сходами піднялись до дверей контори. Данні постукав і йому у відповідь двері відкрила якась молода дівчина, - «Вам до кого?» - спитала вона
- Нам би до Кріса Леві, якщо можна?, - відповів Данні
- Проходьте, запросила їх дівчина та хлопці попрямували за нею коридорами. Вона завела їх до  просторого кабінету, де за великим столом сидів, як ви вже здогадалися сам Кріс Леві, директор того закладу. Кріса Данні завжди пам’ятав, адже це був його старий, добрий однокласник, з яким він все дитинство вчився у школі.
- Здоров, Крісе!, - обізвався побачивши друга Данні. На ці слова рудоволосий, змарнілий та вишукано одягнений чоловік усміхнено одягнув окуляри:
- Стоп! Невже це той самий Данні Сауседо? – не повірив очам Кріс, піднявся із – за столу та вони з старим другом обійнялися і потиснули один одному руки, - Давно я тебе не бачив! А ти змінився, друже! Знаю, ти вже відомий співак! Ну, як живеться у шоу бізнесі? – засміявся Кріс
- Добряче! Ха – ха! Ось мої також відомі друзі! – вказав на Ерік та Акселя Сауседо
- Ерік Сааде? Давно хотів із вами познайомитись! – потиснув йому руку Леві, - Ви чудовий представник Швеції на Євробаченні! Хоч запізно, але вітаю! Так тримати!
- Дякую, - скромно всміхнувся Ерік у відповідь
- Кріс, я дуже радий тебе бачити, але ми все ж таки прийшли по ділу! – озвався Данні
- Ну, розповідайте! – задоволений Леві сів за свій великий стіл
- Я знаю, що ти продаєш та віддаєш на прокат авто!
- Так! Це ж і є моя робота!
- Ну, ось! Мені і моїм друзям, - вказав на хлопців Данні, - потрібна твоя послуга! Дай нам гарну машину в оренду або продай не за дорого!
- Що ж! Звичайно допоможу! – сказав Кріс та дістав маленький жовтий папірець і ручку, - Так на чиє ім’я  запишемо машину?
- На мене, якщо можна!? – крикнув ззаду Сааде
- Добре! Тоді ходімо, виберете собі машину! – сказав Кріс та повів хлопців на вулицю, де і стояло безліч автомобілів, - Вибирайте! – крикнув він стоячи на ганку, а Ерік та Аксель почали роздивлятися машини. Не пройшло й двох хвилин, як Сааде  несподівано зупинився біля якоїсь білої машини:
- Це ж він! Мій чорний «Опель»! Що ж він тут робить? Я хіба його не продав?
- Хм… Цікаво… А номера ваші?
- Так мої! – від несподіванки кричав Ерік
- Ну, тоді я не знаю… Цю машину знайшла неподалік поліція зовсім побиту. Ми її викупили та полагодили. Ось, як бачите вже повністю відремонтована! Номери тільки не встигли поміняти…, - відказав Леві
- Я вибираю це авто! Скільки  коштує його купити? – вказав на машину Сааде
- Ех, ну якщо це й справді ваше авто … І якщо вам дійсно воно потрібно… То по старій дружбі зроблю вам величезну знижку.
 - Скільки?
- 5000 євро… Пробачте… Не можу менше… - Ерік дістав гаманець. Лише поглянувши на нього він згадав, що у халепі, бо в гаманці мав всього 2 євро. 
- Так, Кріс!  Я заплачу! – раптом несподівано сказав Сауседо
- Ходімо до офісу! Там розрахуєтесь ї отримаєте ключі! – сказав чоловік та повів хлопців до свого офісу . Данні витягнув з карману гроші та підписавши договір отримав ключ від машини, який віддав у руки Еріку. Кріс був радий побачити друга:
-  Бувайте! Дуже радий був познайомитись! А ти, Данні… Просто радий був тебе побачити! Успіхів тобі! Бувай! – обняв Сауседо Кріс
- Бувай! – відказав Данні та швидкими кроками попрямував з офісу. Ерік поглянув на Данні. Всміхнувся. Він ніколи не думав, що  друг так виручить його та віддасть великі гроші за якусь машину.
 - Данні… Якщо я молодше тебе, це не означає, що ти повинен все робити за мене… У мене були гроші!
- Ха – ха! Ну, звичайно! За два євро можна штук десять машин купити! – сміявся друг, - Не сміши мене! Ти хіба не пам’ятаєш, коли на Мелодіфестівалені ти позичив мені суму у два рази більше? Га?
- Слухай, ну це ж було для діла! А тут ти просто віддаєш свої гроші за мою машину!
- Ага! Для діла! Якби я тоді ті чортові 10 тисяч євро Монікеру не віддав, то б гаплик мені був би. Дурень був!  По спорив, що виграю! А сам взяв ці гроші у справжнього переможця! – весело засміявся Данні
- Ха! Як згадаю, що ти робив тоді на тій вечірці! Ха- ха ! Аж ностальгія! До кого ти тільки не бігав…
- А про що це ви? – раптом вліз у розмову друзів Аксель
- Це Ерік розказує, як ми подружились! – сміявся Сауседо
- Ха! Прикольно! Але, як на мене, нам вже час!
- Дякую тобі Ерік, за те, що тоді позичив гроші, а то мабуть ми зараз так і не дружили б! З тобою класно! Аксель докаже!  - під мигнув Саусело та штовхнув Енстрема
- Класно – класно! Ходімо!
- Дякую, Данні, за гроші… Та й за те, що завжди знаходиш вихід, спасибі. До речі, давно хотів спитати, де ти береш усіх цих родичів та друзів, які допомагають нам у справі?
- У мене багато різних товаришів! За всі свої 26 років поназбирав! – продовжував реготати Данні
- Ерік! Данні! Ну, годі вже теревенити!!! Ходімо по машинах! – ну, ось , у Акселя здали нерви
- Добре – добре, містер еколог вже йдемо! Господи, який же ти вередливий, Аксель!  - похитав головою Данні та вони з Сааде сіли по машинах.
Сауседо сівши до машини , відразу ж відкрив вікно, за ним й Ерік:
- Ну, що? Куди їдемо? – почав Сауседо
- На пряму до Ґетеборгу! – голосно крикнув Ерік
- Тобі не здається, що ти занадто спішиш із подіями?
- Ні! Їдемо прямо! До Ґетеборгу!
- Але…
- Я сказав до Ґетеборгу, Данні, як ти не розумієш, у нас немає часу на роздуми. Вже за дві години, сподіваюсь, будемо там, - все ще голосно казав Сааде
- Що? – засміявся Данні, - Щоб доїхати туди потрібно мінімум пів дня!
- А я зроблю так, що доїду туди до початку дня! Клянуся, зроблю це! – Данні помахав головою:
- Ми зробимо! – сказав він, а на ці слова Ерік лише всміхнувся, закрив вікно, завів машину, натиснув на газ та із вереском коліс щосили поїхав вперед, - Божевільний…- постукав по голові Данні та поїхав вслід за Сааде, який зі швидкістю 220 кілометрів за  годину їхав прямо по всім знайомій шведській трасі, до Ґетеборгу та чекав на доленосну зустріч зі злом...

Для тих, хто не читав:
1-4 розділ -http://blog.i.ua/community/2923/917126/
5-9 розділ -http://blog.i.ua/community/2923/954337/
10-11 розділ -http://blog.i.ua/community/2923/969632/
12 -13 розділ - http://blog.i.ua/community/2923/984081/
14-15 розділ - http://blog.i.ua/community/2923/1083445/


Дякую за увагу!
Питання на сьогодні: На кого б ви могли змінити Вороба?(найтупішого у книзі)

Присоединенное голосование (голосовать):

• Туджі: 0%, 0 голосов
• Злий Череп: 0%, 0 голосов
• Яник: 0%, 0 голосов
• Бібер: 0%, 0 голосов
• Не змінив(ла) б! Вороб найкращий для такої ролі): 0%, 0 голосов

---

Осень

2012-10-18 19:10:00 (читать в оригинале)

Мокрые листья лежат на дороге.
Мокрая обувь стоит у порога.
Горло болит и не весело что-то.
Добрым же словом порадует кто-то.

---

Кто придумает самое красивое название к этой фотографии?))

2012-10-18 19:10:00 (читать в оригинале)