GubanovGubano - BLOG.I.UA Голосов: 2 Адрес блога: http://blog.i.ua/user/1232759/ Добавлен: 2009-02-07 19:03:45

Пшонка - допоможи повернути зарплату працівникам "Арго"!

2012-09-27 00:21:00 (читать в оригинале)

Прес-реліз акції протесту Всеукраїнської громадської організації «Об’єднання Богдана Хмельницького» на захист інтересів працівників заводу «Арго»

27 вересня 2012 року, працівники ТОВ ВКТ «Арго» – компанії, яка є лідером з виробництва бляшаної банки-упаковки для консервів і сипких продуктів в Україні, розташованому в містечку Хотин Чернівецькій області, будуть пікетувати Генеральну прокуратуру і Адміністрацію Президента України. До речі, три тижні тому, 6 вересня, представники цього підприємства вже проводили подібну акцію під стінами обласної прокуратури і держадміністрації в Чернівцях, а наступного дня – у Києві пікетували Генпрокуратуру та Кабмін України.

 

Мета акції – донести до громадськості  та вищого керівництва країни історію  співпраці чиновників, суддів та прокурорських працівників Чернівецької облаті з місцевими аферистами, а також наслідки цієї співпраці для простих людей. Заявити, про те, що прокуратура не розслідує кримінальні справи, чим надає можливість попереднім власники підприємства братам Гончарам залякувати працівників заводу і звільняти їх без виплати зарплати.

 

Анатолій і Віктор Гончарі заборговували трудівникам «Арго» за півтора роки роботи 6,9 млн. грн. До речі, відносно вказаних осіб як Генеральною так і прокуратурою Чернівецької області були порушені кримінальні справи за підробку документів, надання недостовірної інформації для отримання кредиту і невиплату зарплати.

 

Зневірившись в тому, що прокуратура  і місцева влада хоче реально  допомогти людям, колектив заводу майже  у повному складі вступив в ряди правозахисної організації ВОО «Об'єднання Богдана Хмельницького», щоб відстоювати своє конституційне право на отримання зарплати.

 

Оборудки попередніх власників  заводу «АРГО» Віктора та Анатолія Гончарів призвели до «корпоративної війни», яка виразилася не тільки у паперово-судових баталіях, але й у силових захопленнях підприємства. І якщо внаслідок оборудок у кишенях колишніх керівників заводу «Арго» з’явилися сотні мільйонів, то для простих працівників підприємства авантюри братів Гончарів вилилися втратою робочих місць і заробітної плати за місяці роботи.

 

Працівникам заводу стало відомо, що попереднє керівництво заводу аби зменшити борг із заробітної плати, вдалося до підроблення документів, за якимипрацівники нібито позичали свої кошти підприємству. За незаконні дії братів Гончарів, а саме невиплату заробітної плати та службове підроблення, прокуратураЧернівецької області порушила кримінальну справу. Однак, розслідування до цього часу не дало жодного результату.

 

Попередні власники заводу не тільки не понесли відповідальність, але  й надалі продовжують залякувати працівників підприємства. Після  того, як завод відновив роботу вже під керівництвом компанії, яка взяла його в оренду, брати Гончарі вдалися до психологічного тиску на працівників заводу, погрожуючи звільнити їх з роботи за прогул.

 

Не тільки вчинки, але й порушені стосовно братів Гончарів кримінальні  справи свідчать про те, що попередні власники заводу не переймалися долею простих працівників, коли продавали підприємство іншій компанії, а згодом вирішили заробити ще й на проданому. Підробивши документи вони і взяли кредит близько 800 мільйонів гривень у державному та комерційних банках під заставу вже проданого майна.

 

Очевидно, братами Гончарами керує лише один принцип – «після нас хоч потоп». Однак робітники заводу, якими завжди нехтували, не збираються дарувати попереднім власникам свої чесно зароблені кошти. Люди за підтримки правозахисників ВОО «Об'єднання Богдана Хмельницького» звернулися по допомогу до вищого керівництва країни. Якщо вже і Президент Віктор Янукович не зважить на страждання через безгрошів'я та наругу над людьми з боку аферистів братів Гончарів та їхніх посібників з Чернівецької облдержадміністрації, то люди вимушені будуть вдатися до найрадикальніших дій.

---

"Когда я итожу то, что прожил..."

2012-09-27 00:20:00 (читать в оригинале)

Когда я итожу то,что прожил" (Маяковский) сосед дядя Миша Землянкер,то итог у меня получается положительный. Жил честно; всю жизнь трудился - рабочий человек; пользовался уважением всех, кто его знал; прожил 84 года. Много людей пришло проститься с ним. Когда умирает человек в таком возрасте - это редкость.

Но как доживал? В нищете. Маленькая квартирка на первом этаже. Состояние ее ужасное. Входная дверь облезлая, как в сарае.

От еврейской общины он получал помощь - приходила женщина и приносила ему продукты.

Многие люди так проживают свою жизнь. Трудятся всю жизнь за гроши. Рабство какое-то. Плодами их трудов пользуются другие.

---

Легенда заможного роду

2012-09-27 00:20:00 (читать в оригинале)

Старе фортепіано стояло у пустійзалі. Останні лункі кроки працівниці музею вже годину як стихнули і навколо нелунало ані звуку. Була осінь. Жоден нічний метелик не роздирав тиші трепотом своїх крилець. Жоден павук на обплутував мухи у павутині і жодна жертва непорушувала святої тиші своїм передсмертним лементом. Була осінь. Було тихо.                                                                                                                                                                                          Фортепіано мало одну радість.Його недавно пересовували з одного кутка в інший і тепер він був біля вікна.Він мав змогу бачити небо.                                                                                                                                                          Колись давно-давно воно вже було біля цього вікна. Щовечора, чи це була рання весна, чи засніжена, завернута впишні шати, зима, юна панна, донька господаря дому, сідала на стілець і довго пестила холодні клавіші своїми білими пальцями. Вона не вміла грати на фортепіано,але жагуче, до забуття хотіла. Вона бажала цієї пристрасті звуку, такоїб лизької і такої незрозумілої. Але… Панна була глухою.                                                                                                                              Фортепіано кожного вечора намагалося з вірою і надією дитини віддати цій дівчині хоча б частку тогочуття, котре томилося в ньому, котре рвалося на волю, рвалося і гасло від бракусили натиску білих пальців по його холодних, німих клавішах.         Фортепіано пам»ятало, як довгими пізніми вечорами пані, хазяйка дому, гірко зітхала і схлипувала, і в безмовній розпуці заламувала руки. ЇЇ єдина донечка втратила слух після хвороби. Її єдиний промінчик радості в цьому житті перестав чути колискові, перестав повертати голівку на оклики мами. І вона брала доню на коліна і довго-довго грала і довго-довго плакала.                                                                                                                                                                          Фортепіано пам»ятало похорон і щедосить молодої пані. Воно пам»ятало похорон і вже досить старого пана. Тоді фортепіано ридало востаннє.                                                                                                                                                 

 Глуха панна завжди була поряд тавони назавжди залишились німими один для одного.                                                     

 Нещасна. Родичі її отруїли. Така жадоба до збагачення. Маєток став ціною життя.                                                              

Гірке зітхання тихенько покотилося залою. Фортепіано згадало, як струнким деревом здіймалося в небо. Увисоке і безмежне небо створене лиш для того, щоб дивитись в нього і молитись внього. Тоді не було ніякого суму, ніяких підступів і тривог…                                                                                                                                                                   Біла примара панни підпливла дофортепіано і присіла скраєчку на стілець, щоб ще зовсім трошки попестити холодні німі клавіші.

---

Травинушке. Письмо из игнора.

2012-09-27 00:19:00 (читать в оригинале)

Она тут жила. И боялась бесцельно.
И била ногами растерзанных жизнью женщин.
Однажды, собравшись, она замахнулась.
И собственною пустотой захлебнулась.

Вся "жизнь" была ложью, а клоны -друзья.
И, вечно больная, как будто, семья.
Умело по влазила в души людей,
Но очень боишься моих ты когтей.

Расслабься, я помню, но я тебя мягче,
Красиво ты лжешь и не можешь иначе.
Сижу я у детской кроватке на даче,
Пусть дождик с росой твои "беды" оплачут.

---

Олег Митяев -"Маршрутка"

2012-09-27 00:11:00 (читать в оригинале)