GubanovGubano - BLOG.I.UA Голосов: 2 Адрес блога: http://blog.i.ua/user/1232759/ Добавлен: 2009-02-07 19:03:45

SLASH and BETH HART - Mother Maria

Тесты: мы себя учимся обманывать?

Edie Sedgwick

Читать тут http://ru.wikipedia.org/wiki/Седжвик,_Эди    Актриса арт-хаусного кино 60-х

Что празднуем 24 августа?

http://www.vybor-ua.org.ua/Gosudarstvo/CHto-prazdnuem-24-avgusta-576.html

24.08.12 09:15
Александр Каревин

День 24 августа официально считается на Украине праздником. В 1991 году в этот день Верховная Рада тогда еще Украинской ССР специальным актом провозгласила независимость республики. Событие сие, безусловно, знаменательное. Оно вошло в историю. Отрицать его значение невозможно. Но является ли данное событие столь радостным, чтобы каждый год праздновать его годовщину? Попробуем разобраться.

Разумеется, у каждого гражданина Украины может быть собственное восприятие факта ее независимости. Не в последнюю очередь такое восприятие зависит от уровня интеллектуального и нравственного развития конкретного индивидуума. Однако существуют критерии, руководствуясь которыми случившееся 24 августа 1991 года можно оценить объективно.

Не секрет, что с провозглашением независимости очень многие украинцы связывали надежды на существенное повышение уровня своего материального благополучия. Мнение о том, что союзный Центр попросту грабит Украину (а значит, и ее обитателей) было распространено достаточно широко. «Москали нас объедают» – так это суждение формулировалось в обывательских разговорах.

Изменить ситуацию мог, как думали тогда многие, только выход республики из СССР. Независимость Украины, таким образом, уже сама по себе должна была привести к быстрому и, главное, не требующему особых усилий обогащению ее жителей.

Привела ли? Сегодня это уже риторический вопрос. С развалом Советского Союза уровень жизни большинства украинцев не просто понизился – он катастрофически обвалился. Правда, существенное снижение благосостояния произошло тогда и в Российской Федерации, и в Белоруссии. Но на Украине оно было особенно ощутимым. И хотя по прошествии двадцати лет положение несколько улучшилось, полностью оправиться от последствий тогдашней катастрофы страна не смогла и поныне.

Что имеем в итоге? Если в советское время жизнь на Украине в материальном отношении была примерно такой же, как в России и Белоруссии (даже несколько лучше), то теперь она стала заметно худшей, чем у стран-соседей.

Ничего удивительного тут нет. Как оказалось, при СССР «москали» нас не объедали. Скорее, наоборот. Экономические успехи Украинской ССР во многом обусловливались получением дешевых энергоносителей из России. Да только кто тогда (до 1991 года) об этом задумывался? Объявив себя независимой, Украина добровольно отказалась от взаимовыгодного использования могучего экономического потенциала других союзных республик, прежде всего РСФСР. Последствия не заставили себя долго ждать.

Это первый плод случившегося 24 августа 1991 года. Есть и другие. Как обещали тогда наши «национально сознательные» деятели, независимость должна была привести к небывалому расцвету украинской культуры, якобы ужасно угнетавшейся в СССР всё теми же «москалями».

Ну и как теперь? Весьма показательно: до сих пор на общенациональных радиоканалах передают записи спектаклей, поставленных по произведениям классиков украинской литературы в 1950–1980-х годах. То есть в период «ужасного угнетения». Создать что-либо сопоставимое по значению с теми спектаклями театральные деятели независимой Украины не сумели. И так во всем – в литературе, музыке, кинематографии…

А разве поспособствовал культурному развитию страны последовавший с развалом Союза разрыв культурных связей с Россией? Например, после 1991 года украинские библиотеки почти перестали получать книги, изданные в России (а издавалось там много интересного!). Не дождались очередных томов и подписчики выходивших за пределами республики изданий. Кому от этого стало лучше? И что выиграла в культурном плане Украина от начатых гонений на русский язык? Всё это тоже риторические вопросы.

Точно так же никакой пользы не принесла нам независимость на международной арене. Если, конечно, не считать очень небольшого количества чиновников и их отпрысков, устроившихся на «хлебные» места в новооткрытых за границей дипломатических представительствах. За годы существования СССР украинцы привыкли ощущать себя гражданами государства, обладавшего огромным международным авторитетом. Уровень нынешнего международного авторитета Украины обсуждать излишне.

Как не стоит много говорить и об обороноспособности независимой страны. Украинская армия стала притчей во языцех. Обстрел украинской артиллерией жилого дома в мирном украинском городке. Поражение силами украинской ПВО российского гражданского самолета. Танковая стрельба по собственным казармам вместо мишеней. Военный самолет, врезающийся в толпу зрителей на авиашоу. Это – повлекшие человеческие жертвы эпизоды из истории Вооруженных сил независимой Украины. Эпизоды, которых не было, да, наверное, и не могло быть раньше.

С первых дней независимости доморощенные профессиональные «патриоты» не устают требовать вывода российского Черноморского флота из Севастополя. И игнорируют при этом тот факт, что собственных военно-морских сил, способных в случае серьезного вооруженного конфликта (не дай бог, конечно!) защитить морские рубежи у независимой Украины явно недостаточно.

Между тем периодически обостряется территориальный спор с другим черноморским государством – Румынией. Впрочем, богатые нефтяными месторождениями территории в Черном море самостийные киевские властители уже отдали румынам задаром, чего, опять же, в советское время случиться не могло.

Еще один аспект сложившегося после провозглашения независимости положения – Чернобыль. Ранее последствия этой страшной экологической катастрофы нам помогали преодолевать все республики СССР. Ныне Украина осталась с проблемой один на один. Так легче?

Какое-то время весомым аргументом «за независимость» считалась чеченская война. Дескать, благодаря отделению от России украинские парни не гибнут в Чечне. Но, во-первых, без развала Союза никакая чеченская война не была бы возможна в принципе. А, во-вторых, после того, как правители независимой Украины принялись отправлять отечественных «миротворцев» в «горячие точки» планеты, вышеназванный аргумент утратил силу. Достаточно вспомнить о гибели украинских солдат в Косово, Ираке, Афганистане (да и не только там). К тому же война в Чечне закончилась, а желание официального Киева угодничать перед западными «распространителями демократии» – нет.

Иногда говорят, что, провозгласив независимость, Верховная Рада обеспечила гражданам Украины соблюдение базовых прав человека – свободы слова, печати, совести и т.д. Однако что же такое гражданин Украины может сегодня говорить, делать, печатать, чего нельзя было бы ему в СССР образца 1990 года? Базовые права обеспечивались и без отделения от России. Вот только в 1990 году на нарушение этих прав местными властями можно было пожаловаться в Москву. Теперь нельзя. Думается, именно это обстоятельство обеспечило поддержку идеи независимости Украины со стороны всякого рода карьеристов, бюрократов, казнокрадов, взяточников. Развал Союза принес им определенную выгоду. А остальным?

Ну и, наконец, целесообразно указать на только что закончившиеся Олимпийские игры в Лондоне. Посчитайте количество медалей, завоеванных там спортсменами постсоветских стран. В совокупности их больше, чем у объявленных победителями американцев и любой другой страны-участника. Мы были бы первыми, если бы оставались вместе. И не только в спорте...

Была у нас до 1991 года великая держава. Она называлась СССР, но основой ее являлась историческая Русь. Многое в той державе следовало поправить, изменить, многие недостатки устранить. Только вот разрушать ее было нельзя. Так ведь разрушили… Фактически случилось это 24 августа 1991 года. Последующие события (референдум 1 декабря, Беловежские соглашения) лишь закрепляли и оформляли деяние, произошедшее ранее. Этот исторический факт невозможно опровергнуть или оспорить – 24 августа является днем расчленения Руси, расчленения нашей Родины.

Так праздник ли это? И что празднуем?

http://odnarodyna.com.ua/node/9895

Про таємниці Трипілля - однієї із найдавніших цивілізацій світу

Людмила Сивак, «Підсумки тижня»

Аерокосмічний знімок трипільського поселення біля села Небелівка на Кіровоградщині

Зрештою тому, що серед українців стільки обдарованих і великих людей, є цілком логічне пояснення. Адже ми - нащадки найдавнішої європейської цивілізації.

Ще наприкінці 19-го століття на Київщині були знайдені поселення, які й досі є однією з найбільших історичних загадок людства. Єгипетських пірамід ще не було й у проектах, коли на території сучасної України вже існували велетенські міста з десятками тисяч мешканців.
А недавня знахідка археологів не території Кіровоградської області доводить - трипільці у своїх містах будували величезні громадські будівлі, у них існував розподіл праці, ремесла і система передачі знань від покоління до покоління. Саме на виробах трипільців уперше з’явилися символи інь-янь, які згодом лягли в основу давньо-китайської філософії та медицини. І саме на території нашої країни зароджувалася європейська цивілізація.
Це аерокосмічний знімок трипільського поселення біля села Небелівка на Кіровоградщині. Ось ця найбільша споруда стала для археологів дивиною: нічого подібних розмірів раніше розкопувати не доводилося. І що то таке - могли тільки здогадуватися.
Людмила Сивак, журналіст:
- Я тут не просто так присіла серед поля. Це місце вже стало історичним, тут знаходиться вхід до трипільського храму. Його знайшли вперше за 100 років розкопок.
У полі посеред соняхів, копають вже шостий тиждень українські та британські археологи, і не припиняють дивуватися. Двоповерховий храм був велетенський навіть за сучасними мірками, а його ж збудували більш як 7 тисяч років тому. 60 метрів довжина, 20 ширина і приблизно 8 - висота.
Михайло Відейко, археолог:
- Така споруда копається вперше. Раніше вважалося, що в Трипіллі таких храмів не було, бо не могло бути, що вони не будували таких громадських будівель. Зараз ми маємо докази, що це було. Уявіть собі, головний вівтар мав форму хреста і от довжина однієї лопаті понад 4 метри. А в цьому храмі цих вівтарів було кілька. Ми тут сперечаємося їх було 5 чи 7, але в будь-якому випадку це була дуже складна споруда.
Що більше ми дізнаємося про трипільців, то очевидніше стає, що хрестоматійні уявлення про них, як про первісних людей, дикунів неправильні - каже Михайло Відейко. Він автор багатьох наукових праць та книг про історію трипільської цивілізації.
Михайло Відейко, археолог:
- 100 років тому Хвойка малював трипільців, як дикунів: голими, які сидять біля своїх землянок і ліплять горщики. Тепер ми бачимо, що це були люди, які можливо першими на нашій землі почали робити тканний одяг, вони прикрашали цей одяг. Посуд, який ми тут знаходимо, він виготовлений ремісниками, і він випалений у справжніх горнах. Там температура випалу понад 800 градусів. Це випал не в домашній печі, тобто поділ праці - це теж ознака цивілізованого життя.
Вражений результатами розкопок і керівник британської частини експедиції Джон Чапмен.
Джон Чапмен, керівник британської частини експедиції:
- Це дуже велике поселення - найбільше в Європі. Трипільська культура цікавила мене багато років. Вона найдавніша у світі - виникла сім, а може й більше ніж сім тисячоліть тому. І у них традиція будівництва таких селищ як це проіснувала майже 12 століть. І для мене дуже цікаво з’ясувати, як передавалися знання.
Ось це приблизні межі поселень трипільців в 5-тому тисячолітті до нашої ери. Чи існувала в ті часи така розвинена цивілізація де-інде? Приміром, у Європі.
Михайло Відейко, археолог:
- Рим знаходився за межами цивілізованої Європи 7 тисяч, 6 тисяч років тому. Рим був за межами взагалі цивілізованого світу. Можливо люди, які жили там не знали слова хліб. А в той час на землях, які тепер називаються Україною, існували сотні поселень давніх хліборобів.
Для сучасних дослідників загадка, як трипільцям вдавалося бути ситими. А те, що вони не голодували очевидно: тільки ситі могли творити шедеври.
Олена Якубенко, провідний науковий співробітник Національного музею історії України:
- Не виходить прогодувати скільки насення, якби було мотичне землеробство, тобто це було орне землеробство. По кістках знайдених з’ясовно, що були вже воли - худоба чисто робоча.
Трипільці на своїх полях вирощували 12 культур, до того ж мали м’ясну та молочну худобу і коней.
Владислав Чабанюк вивчає трипільські поселення мало не з дитинства. Він родом з Легедзино, на Черкащині, місця, де за 5 тисяч років до Різдва було селище на 450 гектарів, в якому мешкало приблизно 10 тисяч людей.
Владислав Чабанюк, археолог:
- Ми входимо у великі сіни, і потім у велику кімнату. Заходимо через поріг з правої сторни - піч, з лівої – вівтар,.піфоси для збергігання зерна.
І ось так виглядала трипільска хата зовні. В Легедзиному такі розкопують і нині, - в кукурудзі.
Владислав Чабанюк, археолог:
- Площа поселення була десь 450 гектарів, і тут було десь біля трьох тисяч таких от жител як оце ми розкопали. Це залишки двоповерхового трипільського будинку. Перший поверх, ми вважаємо, що був як зруб, а другий - полегшена дерев’яно-глинобитна конструкція.
Копають недарма, вдалося знайти унікальну річ.
- Оце вперше за сто років знайшли, і я оце тримаю.
Археолог розповідає, це моделі саней, якими користувалися трипільці. Так от кузов, у вигляді горщика дослідники бачать вперше, думають в ньому перевозили якусь рідину.
Михайло Відейко, археолог:
- В ті часи, коли було це небелівське поселення залишалося майже півтори тисячі років до будівництва Єгипетських пірамід.
Олександр Поліщук, директор приватного музею:
- Єгипет - це всього-навсього дві тисячі вісімсот років. Це перші єгипетські династії, це коли почався вибух цивілізаційний, коли з’явились оці пам’ятки - фантастичні піраміди і т.д.
Олександр Поліщук - директор приватного музею Трипілля, біля Києва. У своїй колекції зібрав різні види трипільського посуду. Ось в такому банячку він вважає, трипільські жінки варили борщ.
Олександр Поліщук, директор приватного музею:
- Щоб оце втримати - треба мати силу добру, дівчата мали добрі м’язи.
Однак, є знахідки, про призначення яких дослідники досі тільки будують гіпотези, бо дійти єдиної думки не можуть. От для чого оце по-вашому?
Олександр Поліщук, директор приватного музею:
- Унікальне явище в світовій цивілізації, яке існує тільки у нас це біноклевидна посудина. Чому? Тому що вона не має дна. Ясно що це ритуальна посудина. То людина просила щось у Бога, тримаючи її в руках, можливо жінка з чоловіком тримали, тому що у них взагалі була гармонія сімейна, у них не було ні матріархату, ні патріархату.
Ще одна загадка для дослідників - знаки, які залишали трипільці на своїй кераміці.
Олена Якубенко, провідний науковий співробітник Національного музею історії України:
- В кожному житлі інший набір чогось, думали так, що є сталий набір: рослина з хвилястою лінінєю, або взята в коло, а виявилося, що воно не повторюється. Ті самі знаки, але вони в інших сполученнях ісунють.
Олександр Поліщук, директор приватного музею:
- Ці спіралі майже завжди на чотири сторони світу. Є горшки, де просто окремо взяті 4 спіралі: оце життєвий цикл людини, суспільства, села, міста. На той час трипілля мало самі великі міста світу, в світі ще не було міст, були поселення людські.
Олександр Поліщук вважає, що трипільці, які через кліматичні зміни змушені були покинути свої поселення, рушили в різні боки, найбільше в Грецію, де здійснили свій вплив на культуру, мистецтво, релігію.
Олександр Поліщук, директор приватного музею:
- Грецькі боги народилися в Україні, і стали тим олімпом після приходу туди індоєвропейців арійців із середнього подніпров’я. Ті, хто прийшов і приніс культуру кераміки, культуру розпису, культуру обробик металу, культуру всього, але головне космогонію. На основі космогонії трипільських орнаментів і народилася космогонія грецьких божеств.
Ще одна суперечлива тема для дослідників - чи є сучасні українці нащадками тих трипільців, що жили тут майже сім тисяч років тому. І якщо це так - то чим це не об’єднавча національна ідея?
Михайло Відейко, археолог:
- Якщо вірити генетикам, то половина населення сучасної України може вести свій родовід від трипільців.
Олександр Поліщук, директор приватного музею:
- Якщо ми говоримо українській людині, що на нашій території наші предки народили всю європейську цивілізацію білої раси, то це і може існувати як національна ідея, яка підносить людину до вершин і не дозволяє їй опускатись до плінтуса, стаючи ким завгодно: наркоманами, п’яницями і так далі.