GubanovGubano - BLOG.I.UA Голосов: 2 Адрес блога: http://blog.i.ua/user/1232759/ Добавлен: 2009-02-07 19:03:45

Поздравление со Святом Первого Снопа!

2012-08-06 01:02:00 (читать в оригинале)

---

Легко_е...доброй)

2012-08-06 00:59:00 (читать в оригинале)

---

“Демократична платформа” у Партії регіонів?

2012-08-06 00:58:00 (читать в оригинале)

Для початку слід сказати про деякі особливості побудови фракції Партії регіонів за останнє десятиліття. Починаючи із 2002 року, коли ПР брала участь у виборах у межах провладного блоку “ЗаЄдУ”, і завершуючи періодом після президентських виборів 2010 року дана парламентська структура будувалася за нескладним принципом: основних обираємо, а інших – докупаємо.

Відповідно, із кожним наступним парламентським “призовом” у рядах регіоналів опинялися“перебіжчики”, котрих необхідно було якось “прилаштовувати”. Відповідно, можемо виділити “три призови” перебіжчиків до Партії регіонів: 1) 2002 року, коли в рядах ПР опинилися колишні “нашоукраїнці” Макеєнко та Стоян; 2) 2006 року, коли здійснювалося активне формування “парламентської коаліції”; 3) 2010 року, що став наймасовішим та привів у ряди регіоналів багатьох грошовитих “нашоукраїнців” та “бютівців”.

Загалом, це величезна кількість людей. Частина з них йшла “в нікуди”, але багато хто зміг закріпитися і зайняти певне положення. Варто згадати і І. Богословську, і про В. Олійника, котрі змогли стати головними спікерами нинішньої ПР.

На даний момент кількість “політичних легіонерів” у рамках ПР досягло вже критичної позначки.

Місце в партійному списку знайшлося і для колишнього “помаранчевого міністра” Ю. Поляченка,  і для кандидата в президенти, що 2004 року підтримав В. Ющенка – А. Кінаха, для І. Богословської, яка того ж 2004 року розповідала всім по телебаченню про “жахіття донецьких”, для О. Зарубінського, що створював у НДП “демократичну платформу”, щоб протидіяти кандидату Януковичу, для довіреної особи кандидата В. Ющенка у 197 окрузі – В. Олійника, для обраних від НУНС та БЮТ депутатів О. Горошкевича, М. Баграєва, Є. Сігала, А. Веревського, Т. Васадзе, В. Хмельницького, депутата 5-го скликання від СПУ В. Полякова, депутата, обраного 2006 року за списками НУНС - О. Волкова, депутата Київради, обраного від “Блоку Черновецького”, - Л. Мельничук.

Не можна забувати і про “висуванців” від “Сильної України”, яких у списку небагато, але які є досить темними політичними суб’єктами. Дудка В., Шаблатович О та Фабрикант С.

І це лише згідно до передвиборчого списку. Візьмемо, наприклад, перші 80 кандидатур, які висунула ПР.

У цій нескладній схемі  помаранчевим позначені колишні активні “борці з ПР” та депутати від БЮТ та НУНС. Жовтим – “старі перебіжчики” (початку ХХ ст.) а також вихідці з “Блоку Черновецького”. Зеленим – “емігранти зі споріднених структур” (“Сильна Україна”, Народна партія, СДПУ(о)), які раніше проти ПР не виступали. Не важко порахувати, що лише екс-помаранчевих цілком вистачить, або створити невеличку фракцію в 15 осіб.

А якщо згадати про мажоритарні округа. Звісно, переліку тамтешніх кандидатур від ПР ще публічно не оприлюднено, але вже зараз видно, що у фракцію ПР у наступному парламенті“намічені” діячі штибу Борисова, Писаренка, Гереги та Довгого.

Таким чином, ПР (Партія регіонів) стрімко перетворюється на ПР (партію ренегатів), що, звісно, не є чимось випадковим.

На перший погляд, ми спостерігаємо логічне завершення еволюції вітчизняного феодалізму у напрямку абсолютизму, за якого “все замкнено” лише на одну персону.

Депутат у такій системі – це лише функція, додаток до картки. Звісно, немає особливого значення, яким буде цей додаток. А перебіжчик набагато зручніший, оскільки не має твердих позицій, а повністю залежить персонально від того, хто його завербував.

Так само як абсолютиські монархії відмовлялися від аристократії на користь найманцям та іноземним гвардійцям, так і нинішня партія регіонів “мутує” у напрямку концентрації об’єднання “політичних гастарбайтерів”, яким байдуже, кому служити, але важливо бути на боці сильного.

Однак подібна стратегія несе у собі певну небезпеку, що може водну мить перевернути з ніг на голову усю існуючу у нас тепер політичну систему.

Якою буде майбутня Рада?

Одне не викликає сумнівів особисто у мене. У ній найбільшу роль буде відігравати “політичне болото”, тобто сукупність політично-індиферентних депутатів, які слугують сильнішому, аби мати преференції. Серед мажоритарників таких буде більшість, адже система з однотуровим голосуванням та конкуренцією між “опозиціонерами”, “ударниками” та “незалежними” виведе не у одному округу на перші місця блідих політично, але заможних бізнесменів, у яких буде“підгодований” електорат (Черновецький-style). Характерно, що “болотяних” кандидатів висуває і сама ПР. Але цікаво, що таких, якими бачили вище, вистачає і у самому списку регіоналів.

Спираючись на ці кадри та на псевдо-опозиціонерів (впередівців, комуністів і т.д.) можна буде створити більшість, яка буде дуже нагадувати більшості епохи Кучми. Тобто слухняні, але жадібні та дуже ненадійні.

Очевидно, спираючись на хронічних зрадників-рецидивістів, регіонали виходять з того, що сила завжди буде на їх боці, а тому зрада буде виключена а змови будуть придушуватися у зародку. Не важко зрозуміти, що подібні припущення є дуже самонадійними та не відповідають розвитку українського соціуму. Соціальна база існуючої моделі управління суспільством є не надто широкою, суперечності у середині правлячого класу – очевидними, а зовнішньополітична ситуація – дуже складною.

Фактично, нинішня парламентська кампанія створює механізм демонтажу нинішньої владної моделі її ж власними руками.

Уявімо собі, що завтра повторюється ситуація, аналогічна 2004 року. Де тоді буде більша частина кандидатів, яких ПР висуватиме в депутати? Хтось дістане з антресолей помаранчеві шалики, хтось – викриватиме “азаровщину”, а хтось – створюватиме “демократичну платформу” у ПР. Навіть достойна кандидатура для цього є – пан Зарубінський, що має великий досвід створення “демплатформ” у партіях влади та розвалу останніх. До речі, поки ще жодна партія, у якій опинявся Зарубінський, добре не закінчувала…

Нехай зараз вони – просто облікові одиниці для отримання карток для голосування, але формально всі вони будуть легітимними “народними обранцями”. І у будь-який момент зможуть зібратися та перетворити власні повноваження у політичні рішення. Приміром, у нову Конституцію або будь-які інші документи. Знову ж таки, 2004 рік це показав у всій своїй повноті. Політичний переворот зразка 1991 року буде у новому парламенті можливим як ніколи раніше, адже ПР, що починаючи з 2006 року була константою, перетворюється на щось аморфне.

Що може за цим стояти? Або керівництво ПР демонструє свою самовпевнену відірваність від життя, закладаючи міну під власне існування. Або це все – результат невидимих для загалу підкилимових ігор, метою яких є зміна владної моделі в інтересах зовнішніх сил, що дивовижно співпадає з ускладненням україно-російських відносин та активізацією “проросійських нафталінових політиків”.

З одного боку – влада активно допомагає політичному проекту “Україна Вперед”, що має у своєму існуванні виразний російський слід. З іншого боку – перетворення ПР та мажоритарних округів на “бухту для ренегатів”. В таких умовах організація державного перевороту буде безпроблемною задачею. Тим більше, за умов солідних капіталовкладень. При цьому, можна використати протестні настрої суспільства як детонатор, парламент – як інструмент, а владу – як об’єкт.

Наша новітня історія знає не один приклад  “псевдореволюцій”, коли влада використовувала протестні настрої, та реалізовувала видимість перемін, не змінюючи нічого. “Революція на граніті” дозволила номенклатурі перерозподілити владу між собою. Провал путчу 1991 року дозволив компартійним функціонерам стати капіталістами, олігархами та латифундистами і т.д. і т.п.

Не бачу причин, чому б подібний механізм не використати вчергове. Принаймні, кадри для цього у парламенті будуть.

korrespondent

---

Strongly recommended (V)

2012-08-06 00:55:00 (читать в оригинале)

Сие творение рекомендуется читать с самого начала. А оно - тут

ГЛАВА ПЯТАЯ. ГОЛОС РАЗУМА ПРОДОЛЖАЕТ НАСТАИВАТЬ

На улицах, отродясь не видавших асфальта, лопушился бурьян. Трава легко равнялась с кустами по размеру, дома шли вприсядку, словно прибитые палящим солнцем. Люди явно не контролировали тут ни пяди земли, ни полноздри воздуха. За то время, пока он не был в родных краях, природа одержала тут безоговорочную победу над человеком. Максимилиан неторопливо оглядывался по сторонам. Ни одна жопа не торчала кверху мысом над грядками. Что уже было весьма неправдоподобно. Победа победой, но люди-то где?!
Войдя в воображаемую границу села, Максимилиан сразу заподозрил неладное. Сунувшись в первую придорожную избу, больше смахивавшую на хижину синьора Робинзона, он это неладное увидел. Небеленные полстолетия стены были изрисованы странными рельефными рисунками. Будто кто-то столь же нелепый, как и водитель Хаммера, взял гигантский флакон со взбитыми сливками, да и опоясал избу пенистой бахромой. Наличники на окнах были плотно притворены. Безумный кондитер поработал над ними отдельно, изобразив на каждом наличнике фигурный завиток с изящным хвостиком в пуповине. «Розочка на торте» - догадался Максимилиан. На его неразвитый эстетический вкус, выглядело это ужасно.
В избе, как сейчас помнил Максимилиан, жила сумасшедшая баба Параска. За прошедшие двадцать лет она логично сгинула с лица земли. Дом, согласно её завещанию, облили сливками и должны были съесть на поминках, да подавились половиками. Троих увезли в местный медпункт с несварением, напоили зелёнкой, да и отпустили с Богом. Конечно же, он читал об этом в Интернете. Там ещё говорилось о том, что при вскрытии у одной неудачливой плакальщицы обнаружили в пищеводе непереваренный дымоход.
Выстроив стройную версию произошедшего, Максимилиан нервно хихикнул и снова обратил внимание на настороженную, душную тишину вокруг. Улица, страдавшая остеохондрозом, горбилась к низине, где протекала местная речка-вонючка. По правой стороне за гнилыми заборцами косились одна к другой неуклюжие хатынки. Одного взгляда на покосившиеся скамейки, где традиционно отлынивали от огородных работ добряновские мужики, было достаточно. Микрорайон, который, как сейчас помнил Максимилиан, в народе назывался Заречный и состоял из трёх изб, пустовал. И если отсутствие бабы Параски ещё можно было объяснить средней продолжительностью жизни, то почему и в соседних домах не текла неспешная скучная бессмысленная жизнь сходу и не догадаешься.
Сливочный крем светится по ночам, догадался Максимилиан. Ночью завывают сирены, хижина источает ровный красный свет, будто черти её подогревают изнутри, а по улицам ходит усопшая бабка с мегафоном и грудой кирпичей за пазухой. Он швыряет кирпичи в открытые окна и орёт страшным голосом. «Ешьте, суки, мой дом, - орёт бабка, да приговаривает, - всю жизнь травили, как крысу морили, завет мой похерили, так я вам после смерти устрою внеплановый приём пищи. Вот вам котлетки – бросок! – вот вам сырник – бросок! – а вот вам и холодец!»
Вот такая страшная история. Жить в такой обстановке, сами понимаете, решительно невозможно.
Речку-вонючку, меж тем, пришлось форсировать вброд. Серо-зелёная муть, сквозившая между коряг, не имела никакого названия, никакого моста, но раньше к её осклизлому дну хоть пристраивали два-три бревна. 
Максимилиан взялся одной рукой за корягу, второй взмахнул, стараясь придать своей нижней половине достаточную амплитуду колебаний. И, как красиво говорится, дал маху и со всего маху дал в самую что ни на есть говённую жижу. В правом сандале зажурчали ручьи. Макс выругался, вернулся на берег, снял обувь, закатал штанины до колена и два прыжка преодолел водную преграду. Подняв при этом тучу брызг и чудом не обляпавшись ещё пуще.
Кое-как выбравшись из низины на берег, Максимилиан попал в микрорайон Журавли. Центральным объектом данного микрорайона было журавлиное гнездо, укреплённое на длинной палке во дворе местного Игнатия Лойолы. Вдоль оврага петляла улочка, уходившая в центр села к зданию школы, сельсовету, единственному магазину, единственному пивбару, единственной аптеке, совмещенной с медпунктом. Так было двадцать лет назад. Куда вела эта улочка сейчас? Судя по увиденному, вести она могла куда угодно – к новому погосту, в зону отчуждения, в квартал глухонемых невидимок – единственное, чего дорога не могла гарантировать, так это наличия там людей.
Максимилиан готовился к тому, что увиденное войдёт в когнитивный резонанс с его скромными ожиданиями. Но к таким разительным изменениям оказался не готов. Вокруг не было ни души. Ни душонки. Ни парнокопытных, ни рогатых, ни собачьей живности, ни даже кота завалящего. Максимилиан на ватных ногах, практически оглушенный тишиной, подошёл к дому местного священника-алкаша, которого местный историк-алкаш осчастливил сравнением с учредителем ордена иезуитов.
Из гнезда журавлей, всё также торчавшего на кривой почерневшей палке, с жутким горловым звуком поднялась странная птица. Она взмыла вверх, описала плавную окружность над его головой и - Максимилиан дал бы гланды на отсечение – улетела докладывать о его прибытии невидимым хозяевам.
Два соседних дома, стоявшие через заросшую бурьянами улицу, тоже пустовали. Этому можно было бы не придавать особого значения, если бы один из них – тот, с горбатой маковкой и забитыми крест-накрест окнами – не принадлежал семье Бобыленко. Память не подводила его. Сёма пригласил его в глушмань, он примчался, как послушный пёс, повинуясь то ли ностальгии, то ли неосмысленному ещё до конца чувству вины, хотел увидеть их всех, всех до единого, вытащил даже свой аляповатый выпускной альбом, пытаясь нарисовать в воображении, во что же превратились его далёкие сельские одноклассники. А теперь полсела пройдено, ноги вымокли, сердце до сих пор колотиться от форсирования речки-вонючки и от гласа из хаммерского багажника – а село, блядь, переехало.
Прав был водитель автобуса.

- Та ну его нахуй, - в сердцах бросил Максимилиан, сделал крутой разворот, увидел позади речной овраг, палку с разорённым гнездом. И мужика, неспешной походкой направлявшегося ему навстречу.

ПРОДОЛЖЕНИЕ НАХОДИТСЯ В ПРОЦЕССЕ РАЗРАБОТКИ:-)

Присоединенное голосование (голосовать):

• +: 100%, 2 голоса
• -: 0%, 0 голосов

---

змова

2012-08-05 13:14:00 (читать в оригинале)

Для жидва нема святого,

Бо вони в чужій
землі.

Проти нас давно в
них змова,

Ми як бидло як
кролі.

Нашу пам'ять
просто рушать,

Їм близька своя
Іс- ТОРИ,

Хто чужинським
мозок сушить.

Звісно ж, то
слов’янське горе.

Скоро, мабуть
скоро дуже,

Ідіш Мову з-тре з
лиця,

Їхні ЗМІ слов'янське глушать,

Роблять щиро й до
пуття.

Схаменіться вже слов'яни,

Не вживайте слов
чужих,

Бо й обріжуть на
останок,

Та чи приймуть за
своїх…(с)