Галерея

Вона довга... Дуже. Їй немає кінця. Є лише одне питання, але я не наважуюся його окреслити... Кому потрібна жалість? Її не пожаліли, і вона втратила родину, чоловіка, дітей, здоровля... Жалість. А її немає... Для тебе, для мене, для неї, для нього. Її не пожаліли, і повелися з нею так, ніби вона обпльована дівка. Не пожаліли... Мені потрібна жалість? А розуміння? До чого стремить людина? А Бог? Я приходжу на роботу, там не повинно бути жодного чоловіка мого віку, бо за кілька днів мені доведеться звільнятися... Не можна заходити останньою до маршрутки, знайдеться тип, який вичавить і без того болючий правий бік разом із кишками, грудьми...

І тому я завжди брешу? Через жалість?

- Скільки у Вас було коханців? Ви схожі на Маріну Владі... Сто, чи? А Ви провідник, чи відьмочка? Провідниця! Сердючка!!! О, так!
............................................................................................................

Вона дуже довга... Там немає вихідних. Там немає свят. Там немає... Там добре. Я б хотіла знати, кого саме не жаліють люди, і так люблять Боги... Я б хотіла, але не можу. Просто боляче, тому я і не чую пояснень...

Комментировать