Початок видався мені досить безсюжетним, і оскільки я не звик до настільки сюрреалістичного кінематографу, то трохи занудьгував і побоювався, що так буде весь фільм. Утім, багато моментів – наприклад, марш солдатів з розіп’ятими тушами тварин, зґвалтування журналістки військовим та багато інших – сподобалися за символізм. “Священна гора” взагалі вирізняється яскравими оригінальними алегоріями.

Далі фабула викристалізовувалася, історія поволі ставала дедалі чіткішою та цікавішою, що десь після середини фільму я вже не міг відірватися.

Сюжет зав’язаний на тому, що найуспішніші представники планет сонячної системи прагнуть побороти річ, перед якою всі їхні мирські здобутки та багатства вмить тьмяніють – вони жадають досягнути безсмертя. У цьому їм допомагає Алхімік, якого зіграв режисер фільму, майстер сюрреалістичного кіно Алехандро Ходоровськи. Він готує людей до походу на Священну Гору, а потім і супроводжує їх туди. Священна гора – це місце, на якому, згідно з міфологією багатьох народів, живуть безсмертні духовні істоти, і якщо смертний добереться до неї, то наповниться вищою мудрістю, досягне просвітлення та відверне Смерть.

Фільм вирізняється насправді нестандартною кінцівкою, причому вона, можна сказати, подвійна. Спочатку розкривається сутність просвітлення для головного героя, представника Землі, який дуже схожий на Ісуса (до речі, перша частина фільму описує його пригоди на шляху до Алхіміка). А потім настає загальна кульмінація, коли герої добираються до шаблонорозривної кінцівки в найкращих традиціях постмодерну.

Я гадаю, що “Священна гора” буде цікавою кожному, хто цікавиться духовним розвитком, східними релігійними вченнями, езотерикою. Також фільм добре передає дух тієї епохи, коли знімали фільм (не секрет, що Ходоровськи під час зйомок змушував акторську групу майже не спати, приймати ЛСД з псилоцибіновими грибами та медитувати). І, врешті-решт, “Священна гора” – шедевр артхаусу.

× × ×

The Man from Earth
Режисер: Річард Шенкман
Рік: 2007
Країна: США

Досі дивуюся, як можна було зробити настільки глибокий фільм, обмежуючись лише самими діалогами невеликої групи людей та територією одного будинку.

Отже, це “Людина з Землі” – фільм про безсмертну людину, яка живе з доісторичних часів, вимушена кожні 10 років змінювати місце проживання. Дуже логічно та раціонально вибудоване життя цієї людини, її спогади, картина світу. Упродовж фільму піднімаються важливі філософські, психологічні, історичні концепції.

Особливо сподобалася ідея про те, що Ісус проповідував вчення Будди Ґаутами, а його невірно перекрутили, химерно поєднавши з юдаїзмом і язичництвом. І справа навіть не в тому, що я сам схилявся до такої гіпотези (я дивлюся на релігії навіть ширше), а в гарному викритті недоцільного релігійного фанатизму, який заперечує будь-який духовний розвиток. У розкритті цієї ідеї, гадаю, і полягає кульмінація сюжету.

Однак фільм дарує ще один пікантний момент. Причому розкривається цікавинка вже більш особиста, вплетена конкретно у світ персонажів.

× × ×

봄, 여름, 가을, 겨울 그리고 봄 / Spring, Summer, Fall, Winter… and Spring
Режисер: Ким Кі Дук
Рік: 2003
Країна: Республіка Корея

Якщо в попередньому фільмі діалогами стрічка обмежувалася, то в цьому їх майже не було. Натомість усе розгортається в діях, чи краще сказати – вчинках, адже промовляння слів – теж дія, просто не така конкретна, більш образна). Утім, символізм дій “Весна, літо, осінь, зима… і знову весна” говорить більше за будь-які слова, якщо сприймати відкрито. Також картина по-своєму дуже видовищна:  неповторний антураж створюють живописні види корейської природи. Це є унікальний стиль талановитого корейського режисера Ким Кі Дука.

У основі сюжету лежить взаємини двох дзен-буддистських ченців – старого та молодшого. Вони живуть у маленькій хатинці посеред озера в горах. І все тихо-спокійно, аж поки їхній по-медитативному врівноважений світ не сколихується від юної гості. Весна бере своє: чернець-юнак усією душею віддається мирській насолоді кохання. Але сезони змінюють одне одного, юнак дорослішає, і врешті-решт приходить перенасичення насолодою, яка перетворюється на велике страждання. Це дає безцінний урок, а з ним і духовне переродження. Коло Дзен замикається, що чудово втілено в назві фільму.

Наостанок, дисклеймер для нас, вихованих у дусі православного атеїзму: у жодному разі не варто вважати, що Ким Кі Дук засуджує кохання між людьми – аж ніяк, адже це все цілком природно. Як на мене, фільм лише очевидно стверджує вищість духовного над матеріальним. І якщо для вас головним у житті є кохання, то ні за що не забувайте додавати якомога більше душі у стосунки.

× × ×

Le Fabuleux Destin d’Amélie Poulain
Режисер: Жан-П’єр Жене
Рік: 2001
Країна: Франція

Мені здається, що модна не так давно ванільність, яка вилилася у модну нині ванільність форм (от же ж цей постмодернізм), походить саме від цього фільму. Тут ви не знайдете ствердження чи викриття філософських та духовних концепцій – лише чуттєвість та ніжну атмосферу жіночності. Це простий фільм про просте життя простої французької дівчини.

Можете справедливо запитати, чому я взагалі виставив цей фільм про життя у список? Відповідаю: бо він мудрий. А всім відомо, що філософія – то є любов до мудрості. Філософ, або, як казав Сковорода, любомудр, не може не вподобати цей фільм.

Якщо я скажу, що “Амелі” – це романтична комедія, в основі сюжету якої – історія пошуку кохання (як написано на Вікіпедії), то збрешу. Бо цінність фільму – у деталях, а саме в їх взаємозв’язку та взаємообумовленості. Головна героїня, гарна та дивна Амелі, котра росла досить самотньо, знаходить задоволення в маленьких радощах. Звісно, вона спробувала дорослі забавки на зразок сексу, але їй вони не доставили.

Одначе й маленькі радощі на те й маленькі, що не можуть заповнити буття цілком. Тому в один прекрасний день в силу певних обставин дівчина вирішує, що мета її життя полягає у безкорисливій допомозі людям. Це обертається низкою подій, яка призводить до милої розв’язки. Гадаю, прекрасна особливість фільму якраз і полягає в тому, що він учить бути добрішими, показуючи, як самовіддана доброзичливість призводить людину до неочікуваного особистого щастя.

× × ×

Mr. Nobody
Режисер: Жако ван Дормель
Рік: 2009
Країна: Бельгія

Знаєте, як співається в одній старій радянській пісні: “Есть только миг между прошлым и будущим, именно он называется жизнь” (“Є тільки мить між минулим і майбутнім, саме вона називається життя”)? “Пан Ніхто” якраз про це.

Хоч фільм і англійською мовою, але він не американський, а бельгійський. Сюжет неймовірно захопливий через те, що висвітлює різні способи розвитку подій. Людина на ім’я Немо – останній смертний на Землі у переддень своєї смерті. Перед його очима пропливають різні варіанти його життя (хто не боїться спойлеру, може зацінити картинку схеми розвитку життя пана Ніхто з Вікіпедії). Який би вибір головний герой не зробив, він веде до одного кінця – страждання та смерті.

Врешті-решт головний герой усвідомлює, що вибір – ілюзія, а насправді існує лише теперішня мить. У деяких культурах це називається просвітленням. Аби пояснити західному глядачеві, автор в тему використовує алюзії на науку: прогресивну теорію струн та вже стареньку теорію Великого Вибуху. Ну, і красунчика Джареда Лето, звісно ж.

Цією п’ятіркою закінчується список фільмів, які справили на мене неабияке враження та, можна навіть сказати, певним чином змінили хід життя. Звісно, існує ще безліч хороших і цікавих художніх фільмів, проте, саме ті, що я перерахував вище, є найфілософськишіми – за змістом, а не формою.

Утім, я обмежений власним баченням і, можливо, щось забув – тому був би дуже вдячний, якби ви поділилися своїм топом філософських фільмів. Хтозна, може, пост потребує доповнення?