Какой рейтинг вас больше интересует?
|
Главная / Главные темы / Тэг «антижарт»
Інтерв'ю з Артемом Бебиком на Nikolaev City 2012-12-09 19:09:00
... він творить, антижартує і насолоджується ... на побутову. Мої антижарти – це переважно переробки ...
+ развернуть текст сохранённая копия
Інтерв'ю зі мною розмістили на сайті Nikolaev City. Просто перепощу його тут.
***
Артем Бебик: постмодерністська (не)серйозність
Мистецтво споглядає людей. Воно втілює в собі експерименти свідомості автора, виводить нас із старих рамок і ставить в нові, кидає сприйняттю виклик нестандартною формою і різким змістом. Минуле сторіччя навчило нас милуватися порожнечею білих аркушів паперу, вдивлятися в чорні квадрати і цінувати філософське безглуздя абсурду. Не відомо, коли постмодерн вперше дістався Миколаєва, але наразі сприймається вельми позитивно. Молодий миколаївський літератор Артем Бебик розповів, як він творить, антижартує і насолоджується безмежністю порожнечі реальності. 
Кореспондент: Отже, коли ти почав цікавитися літературною творчістю?
Артем: Я в дитинстві любив читати, захоплювався фантастикою та фентезі. Згодом почав писати прозу, у мене навіть чотири глави роману є. Серйозно займатися літературою я вирішив два роки тому, зараз є плоди – мої твори опублікували у збірнику «Золота Арфа».
Кореспондент: Якого напряму творчості дотримуєшся?
Артем: Я наліпив ярличок «постмодернізм», але з маркетологічною метою. Він добре характеризує мою творчість – тобто всього потроху. Я не розділяю поезію чи прозу, це знову ж таки просто ярлики для розуміння іншими людьми. Я пишу просто текст, літери, де є певна ритміка. Однак, якщо казати стандартно: використовую переважно формат верлібру.
Кореспондент: Розкажи про свої «антижарти»!
Артем: Антижарти – це стьоб над гумором, який вже приївся, себто такий собі «постгумор». Це жарти, в яких смішна частина замінена на побутову. Мої антижарти – це переважно переробки відомих анекдотів, де побутове подекуди є дещо абсурдним, але воно все одно побутове. Наприклад:
- Як називається мусульманин за штурвалом літака? - Пілот.
На зборах щирих українців: - Шановне товариство, серед нас є москалі? - Ні! - Точно нема? - Точно нема! - Дякую за інформацію.
Кореспондент: Де береш натхнення для творчості?
Артем: Мене надихає музика. Також - чужа літературна творчість, адже постмодернізм – це цитування, позичання якихось образів у попередників (для подальшої деконструкції). Ще – жіноча врода. І медитація - проте я не вважаю її банальним сидінням у позі лотоса, натомість - це розмірковування над буттям, спроби розчепити реальність на атоми та намагання осягнути порожнечу (так звана "медитація на порожнечу"). Як сказала одна мудра людина: "Це важко осягнути, втім і не треба", однак порожнеча - якщо коротко – це об'єктивна реальність, відокремлена від нашого сприйняття. Я це розумом розумію, але осягнути і прийняти поки що не вдалося. І ледь не забув - мене ще, звісно ж, надихає Інтернет, куди ж без цього інформаційного наркотику.
Кореспондент: Нещодавно ти зачитував твір «Коротке кохання», в якому кожне слово починається з літери «К». Що це значить?
Артем: Колись в Інтернеті я читав історію про Богдана Косіва, твір власне йому і присвячений. Їхав Богдан із іноземними друзями в потязі і казав, що наша мова – найкрутіша. Щоб це довести, він зачитав оповідання на букву «П», потім – вірш, де так само всі слова на букву «С». У мене виникла думка трошки підіграти йому. Сюжет тут – банально побутовий, я хотів звернути увагу на форму.
Уривок з «Короткого Кохання»:
Кмабуть, к’я кстав каж кчервоний квід ксорому кта клюті: "Кале кж..." Кне квстиг кдоговорити, кбо кодна кз кних кдістала кніж кі кпирнула кмене кілька кразів ку кживіт. Кдівчина кпоклала кзброю кназад кдо ксумочки, кі кподружки кпішли ксобі кдалі.
Кореспондент: Були ще якісь експерименти з формою творчості?
Артем: У мене є вірш «Крапка». Він власне з крапки і складається. Що найцікавіше, я його читав на літературному вечорі останнім віршем. Прочитав, як крапка читається в тексті - тобто ніяк, помовчав просто. Ще я люблю повторення слів. Слова – це лише набір літер, і я намагаюсь людям про це нагадати, читаю одне і те саме слово з різною інтонацією. Я така людина, що не люблю дуже серйозне ставлення до чогось, в тому числі - до поезії, прози, мистецтва...
Кореспондент: Чим займаєшся окрім літератури?
Артем: Я раніше музикою займався, майже чотири роки грав у гурті NoiZeless та інших проектах на ударних. Потім покинув, і одна з причин – тому, що хотів приділити більше уваги та часу заняттю літературою. Зараз ми з друзями досі інколи збираємось пограти для себе. Ще я працюю, веду блог (artem-bebik.blogspot.com), з людьми спілкуюсь. Наразі я би назвав своє життя умиротворенним - просто живу, як хочеться, намагаюся насолодитися миттю, бо нічого окрім теперішнього моменту й не існує. Минуле - це спогади, майбутнє - це здогадки. Не люблю складати плани на майбутнє - від них лише розчарування.
Кореспондент: Завжди українською мовою розмовляєш?
Артем: У мене немає російської крові, але раніше я розмовляв на миколаївському діалекті російської мови. Подумав, чому б не розмовляти українською? Зараз переходжу на російську тоді, коли до мене звертаються росіяни, які української не розуміють. До речі, мені не подобається слово “суржик”, воно існує, щоб виокремити та принизити певну категорію людей. По суті, мова не знає кордонів, тому я й лінгвістично експериментую: у мене і суржик є, і різноманітний сленг, і азірівка, і нецензурщина.
Кореспондент: Як ставишся до політики?
Артем: Люди гроші заробляють, можна так сказати. Не думаю, що політику може змінити звичайний народ (хіба що знищити). Це – внутрішньокланові ігри “еліти”.
Кореспондент: В творах ти часто використовуєш ненормативну лексику. Наскільки для тебе це важливо?
Артем: Це ж просто слова. У людей щодо них є упередження, у мене немає. Я би не сказав, що використовую їх заради епатажу, але це - частина лексикону, якої я не соромлюся. Якщо якесь слово хочеться написати, я його пишу, а люди потім дивуються і обурюються. Але ж мистецтво нікому нічого не повинне.
Кореспондент: Розкажи про проект “Постмодерністські Уроки”(vk.com/postmodernist_lessons)
Артем: У мене з собою завжди є блокнот, куди я записую якісь думки. Згодом я вирішив викладати думки та ідеї в форматі афоризмів в Інтернет. У цієї групи вже понад 700 підписників.
Кореспондент: Що думаєш про літературний рух в Миколаєві?
Артем: Він слабенький, але його можна активізувати. Ситуація з виданнями дуже погана – це проблема для прозаїків, а поети можуть ходити на літературні вечори, які проводяться. Мені до вподоби їх хаотичний формат, це не мають бути “совкові” заходи, де всі сидять з рівними спинами і хлопають по команді. На жаль, у нас немає літературних об’єднань, де люди б збиралися за літературними напрямками і робили щось разом. Також недостатнє висвітлення у пресі – лише кілька статей в місцевих ЗМІ, хоча це вже добре. Щодо миколаївських літераторів, мені подобається поезія Романа Неграмотного, Олега Дороша і божевільна проза Тані Грачової.
Блог Артема Бебика: artem-bebik.blogspot.com Публічна сторінка вконтакті: vk.com/artem_bebyk Проект “Постмодерністські Уроки”: vk.com/postmodernist_lessons Твітер: twitter.com/artem_bebik
Автор: Ксения Демченко
Источник: Nikolaev-City
Тэги: антижарти, артем, бебик, микола, поез, постгумор, постмодерн, проза, сучасна, укра
Свіжі антижарти. Агумористичний постгумор. 2012-11-18 19:01:00
... >Постгумор" (" Антижарти: мистецтво постгумору"). ... і постити антижарти регулярно. ...
+ развернуть текст сохранённая копия
Отже, продовжую травити несмішний текст власного виробництва, зважаючи на схвальні коментарі в першому пості з рубрики " Постгумор" ("Антижарти: мистецтво постгумору"). Що ж, менше слів - більше антижартів.  | | Усе, як у людей. |
*** Заходить учителька до класу. Питає: - Так, КОГО НЕМАЄ? - Омеляненка та Сидорчука.
***
- Миколо, ти чого свою домашню сторінку на домен "ru" засунув? - А що? - Так то ж "Russia"! - Я знаю. ***На зборах щирих українців: - Шановне товариство, серед нас є москалі? - Ні! - Точно нема? - Точно нема! - Дякую за інформацію.
*** Ленін помер і потрапив до раю. Почав там агітувати, всіх перебаламутив - настворювали профспілок, усюди страйки, страйки, демонстрації, коротше, бардак. Св. Петро не витримав і дзвонить босові: “Боже, треба щось робити, він нам весь рай підняв на вуха!”. Чує у відповідь: “Без проблем.” *** - Що говорить черв'як, який потрапив у тарілку зі спагеті? - Нічого, черв'яки не розмовляють.
***
Бабуся: - Онучку, бери, я наробила бахканців, чи як це по-вашому, по-молодьожному - поп-корм. - Не поп-корм, а поп-корн, бабусю, - виправив онук.
***Україна. Мати проводжає сина в армію, плаче: - Синку, синку, куди ж тобі писати? - У скайп.
***
Приходить мужик до Каліфорнії, каже: - Продайте твітер. - Давай. 2 053 548 934 доларів. ***
Дитинча мавпи завжди виросте в мавпу, порося - в свиню, осля - в осла, козеня - в козла... І тільки людська дитина може вирости в людину.
***
Коментатор футбольного матчу по радіо: - Мілевський виходить до воріт. Удар, ще удар… ще удар, мда… не влучив. *** Чекатиму на відгуки в коментарях - і вирішимо, чи варто мені постити антижарти регулярно.
Тэги: антижарти, постгумор, постмодерн, укра
Свіжі антижарти. Агумористичний постгумор. 2012-11-18 19:01:00
... >Постгумор" (" Антижарти: мистецтво постгумору"). ... і постити антижарти регулярно. ...
+ развернуть текст сохранённая копия
Отже, продовжую травити несмішний текст власного виробництва, зважаючи на схвальні коментарі в першому пості з рубрики " Постгумор" ("Антижарти: мистецтво постгумору"). Що ж, менше слів - більше антижартів. | | Усе, як у людей. |
*** Заходить учителька до класу. Питає: - Так, КОГО НЕМАЄ? - Омеляненка та Сидорчука.
***
- Миколо, ти чого свою домашню сторінку на домен "ru" засунув? - А що? - Так то ж "Russia"! - Я знаю. ***На зборах щирих українців: - Шановне товариство, серед нас є москалі? - Ні! - Точно нема? - Точно нема! - Дякую за інформацію.
*** Ленін помер і потрапив до раю. Почав там агітувати, всіх перебаламутив - настворювали профспілок, усюди страйки, страйки, демонстрації, коротше, бардак. Св. Петро не витримав і дзвонить босові: “Боже, треба щось робити, він нам весь рай підняв на вуха!”. Чує у відповідь: “Без проблем.” *** - Що говорить черв'як, який потрапив у тарілку зі спагеті? - Нічого, черв'яки не розмовляють.
***
Бабуся: - Онучку, бери, я наробила бахканців, чи як це по-вашому, по-молодьожному - поп-корм. - Не поп-корм, а поп-корн, бабусю, - виправив онук.
***Україна. Мати проводжає сина в армію, плаче: - Синку, синку, куди ж тобі писати? - У скайп.
***
Приходить мужик до Каліфорнії, каже: - Продайте твітер. - Давай. 2 053 548 934 доларів. ***
Дитинча мавпи завжди виросте в мавпу, порося - в свиню, осля - в осла, козеня - в козла... І тільки людська дитина може вирости в людину.
***
Коментатор футбольного матчу по радіо: - Мілевський виходить до воріт. Удар, ще удар… ще удар, мда… не влучив. *** Чекатиму на відгуки в коментарях - і вирішимо, чи варто мені постити антижарти регулярно.
Тэги: антижарти, постгумор, постмодерн, укра
Антижарти: мистецтво постгумору 2012-11-10 16:53:00
... 1350167548205.jpg" title=" Антижарти" /> |
антижарти за несмішн ...
Останнім часом гумор втрачає для мене гострий смак. Навіть сарказм, навіть найпекельніша чорнуха вже не викликають особливого захоплення.
Без перебільшення я дуже зрадів, коли наштовхнувся на ідею постгумора - такого собі гумора без/проти гумору, де смішна частина замінена на передбачувану та нормальну для реального життя. Парадоксально, але саме ці антисміхуйочки - найкумедніше, з чим я стикався останнім часом. Якщо бути до кінця відвертим, постгумор викликає в мене божевільний регіт (що, либонь, дивно, бо це ж АНТИжарти).
 |
| Еге ж, саме такий регіт. |
Тож я підхопив ідею та вирішив розвинути концепцію. Я недавно вже постив пару антижартів власного виробництва власної переробки на своїй стіні вконтакті, нижче разом з ними подаю ще більше прикладів постгумору українською.***
У далекі-далекі часи у Львові в трамвай забігає дід у вишиванці з автоматом і питає:- Котра година?Негр, який сидів поруч, встає та чистою українською каже:- Пiв на другу!Дід йому:- Дякую!
***
Побили єврея в автобусі. Крім потерпілого, взяли ще двох, що били: військового та п'яницю якогось. Запитують у відділку, як усе відбулося. Єврей: - Стою. Нікого не чіпаю. Раптом військовий кидається на мене, починає бити, а слідом і п'яниця. Запитують військового:- За що? - Стою. Нікого не чіпаю. Раптом єврей наступає на ногу і не сходить з неї. Я про себе: "Даю йому хвилину. Не злізе - поб'ю!" Звірився по годиннику. Хвилина минула. Він не сходить. Я почав його бити.Запитують п'яницю:- Ну, цей зрозуміло, за що бив. Ти ж, паразите, чого поліз?П'яниця:- Не пам'ятаю, я п'яний був.
***
Дружина:- Я не зрозуміла, чому шкарпетки по всій квартирі розкидані?!Чоловік:- Я неакуратний, вибач.
***
- Послала свого за картоплею, а його збила машина.- Жах! І що ти тепер будеш робити?- Хоронити.
***
Два гуцули на протилежних полонинах. Один кричить другому:- Іване, ти чув, шо москалі в космос полетіли?- Шо, всі?- Та нє, тільки один.- Ясно.
***
Іде заняття в школі. Учитель:- Хто вважає себе дурнем, підведіться.Через кілька хвилин підводиться Вовочка:- Вибачте, можна вийти?
***
- Ти знаєш чому дівчат з маленькими цицьками називають чарівницями?- Ні...- От і я не чув, щоб їх так називали.
***
- Скільки молдаван потрібно, щоб закрутити лампочку?- Один.
***
Їде гуцул на автівці, на повній швидкості. Дивиться - даішник стоїть. Не гальмує, думає, а не гріх, як зіб'ю, бо то москаль-москалем. Збив. Завіз тіло на цвинтар, дає старому гробареві пляшку оковитої, каже:- Поховайте, вуйку, бо воно вистрибнуло саме на дорогу, я їй-богу, не винний.- Та чо' ж нє, поховаю, синку.Так і домовились. Їде далі гуцул. Ще одного такого збив, приїжджає з тілом на цвинтар, дивиться, гробар за столиком сидить, вже фляжку допиває. Гуцул кладе трупа на землю, каже:- Слава Йсу. Дід обертається:- Слава навіки!- А шо, діду, закопали того?- Та закопав..- Та як закопали, як во він лежит.- Йой, синку, забув видно. Старий вже я. Зара' закопаю.Гуцул подякував і пішов.У ДАІ б'ють тривогу:- Шо ета такоє! Дє наши люді? Паєхать, правєріть!І послали одного. Приїжджає, дивиться, всюди тихо, темно - тільки на цвинтарі лямпа хитається, і чути, як гробар лопатою цьвохкає.Приходить на цвинтар, дивиться, а старий лопатою землю прихлопує на свіжій могилі.Підходить до гробаря та каже:- Ізвінітє, а шо ета ви так позна тут дєлаєтє?Старий гуцул обертається:- Працюю.
***
Ішов ведмідь по лісу. Бачить - машина горить. Злякався та втік.
***
Сидить чоловік вдома. Дзвінок у двеpі. Відчиняє – на поpозі жид стоїть:- Пґ'обачте, це не ви витягли вчоґ'а з ями євґ'ейского хлопчика?- Hy, я.- Дякую.
***
Вовочка говорить мамі:
- Мам, сьогодні директор запитував чи одна я дитина в сім'ї?
- І що ти сказав?
- Що я один.
- А він?
- Дякую за інформацію.
***
Сидить хлопчик на травичці, грає в машинку. Як раптом у машинки колеса відвалилися. Хлопчик сидить плаче. Повз проходив наркоман, почув плач хлопчика, підійшов і запитав:
- Ти чого плачеш?
- Я колеса втратив!
- Ну, ходімо зі мною, я тобі свої дам.
- Ні, мені мама сказала на травичці сидіти!
- Вибач за турбування.
***
- Тітка Галя вже йде. Що треба сказати, синку?
- Не знаю.
- А що я завжди кажу?
- До побачення.
***
Попереджаючи коментаторів, що критикуватимуть вищенаведені антижарти за несмішність - вони аж ніяк не мають бути смішними.
Якщо ж комусь постгумор до смаку - пишіть у коментах, буде ще.
Останнім часом гумор втрачає для мене гострий смак. Навіть сарказм, навіть найпекельніша чорнуха вже не викликають особливого захоплення.
Без перебільшення я дуже зрадів, коли наштовхнувся на ідею постгумора - такого собі гумора без/проти гумору, де смішна частина замінена на передбачувану та нормальну для реального життя. Парадоксально, але саме ці антисміхуйочки - найкумедніше, з чим я стикався останнім часом. Якщо бути до кінця відвертим, постгумор викликає в мене божевільний регіт (що, либонь, дивно, бо це ж АНТИжарти).
|
| Еге ж, саме такий регіт. |
Тож я підхопив ідею та вирішив розвинути концепцію. Я недавно вже постив пару антижартів власного виробництва власної переробки на своїй стіні вконтакті, нижче разом з ними подаю ще більше прикладів постгумору українською.***
У далекі-далекі часи у Львові в трамвай забігає дід у вишиванці з автоматом і питає:- Котра година?Негр, який сидів поруч, встає та чистою українською каже:- Пiв на другу!Дід йому:- Дякую!
***
Побили єврея в автобусі. Крім потерпілого, взяли ще двох, що били: військового та п'яницю якогось. Запитують у відділку, як усе відбулося. Єврей: - Стою. Нікого не чіпаю. Раптом військовий кидається на мене, починає бити, а слідом і п'яниця. Запитують військового:- За що? - Стою. Нікого не чіпаю. Раптом єврей наступає на ногу і не сходить з неї. Я про себе: "Даю йому хвилину. Не злізе - поб'ю!" Звірився по годиннику. Хвилина минула. Він не сходить. Я почав його бити.Запитують п'яницю:- Ну, цей зрозуміло, за що бив. Ти ж, паразите, чого поліз?П'яниця:- Не пам'ятаю, я п'яний був.
***
Дружина:- Я не зрозуміла, чому шкарпетки по всій квартирі розкидані?!Чоловік:- Я неакуратний, вибач.
***
- Послала свого за картоплею, а його збила машина.- Жах! І що ти тепер будеш робити?- Хоронити.
***
Два гуцули на протилежних полонинах. Один кричить другому:- Іване, ти чув, шо москалі в космос полетіли?- Шо, всі?- Та нє, тільки один.- Ясно.
***
Іде заняття в школі. Учитель:- Хто вважає себе дурнем, підведіться.Через кілька хвилин підводиться Вовочка:- Вибачте, можна вийти?
***
- Ти знаєш чому дівчат з маленькими цицьками називають чарівницями?- Ні...- От і я не чув, щоб їх так називали.
***
- Скільки молдаван потрібно, щоб закрутити лампочку?- Один.
***
Їде гуцул на автівці, на повній швидкості. Дивиться - даішник стоїть. Не гальмує, думає, а не гріх, як зіб'ю, бо то москаль-москалем. Збив. Завіз тіло на цвинтар, дає старому гробареві пляшку оковитої, каже:- Поховайте, вуйку, бо воно вистрибнуло саме на дорогу, я їй-богу, не винний.- Та чо' ж нє, поховаю, синку.Так і домовились. Їде далі гуцул. Ще одного такого збив, приїжджає з тілом на цвинтар, дивиться, гробар за столиком сидить, вже фляжку допиває. Гуцул кладе трупа на землю, каже:- Слава Йсу. Дід обертається:- Слава навіки!- А шо, діду, закопали того?- Та закопав..- Та як закопали, як во він лежит.- Йой, синку, забув видно. Старий вже я. Зара' закопаю.Гуцул подякував і пішов.У ДАІ б'ють тривогу:- Шо ета такоє! Дє наши люді? Паєхать, правєріть!І послали одного. Приїжджає, дивиться, всюди тихо, темно - тільки на цвинтарі лямпа хитається, і чути, як гробар лопатою цьвохкає.Приходить на цвинтар, дивиться, а старий лопатою землю прихлопує на свіжій могилі.Підходить до гробаря та каже:- Ізвінітє, а шо ета ви так позна тут дєлаєтє?Старий гуцул обертається:- Працюю.
***
Ішов ведмідь по лісу. Бачить - машина горить. Злякався та втік.
***
Сидить чоловік вдома. Дзвінок у двеpі. Відчиняє – на поpозі жид стоїть:- Пґ'обачте, це не ви витягли вчоґ'а з ями євґ'ейского хлопчика?- Hy, я.- Дякую.
***
Вовочка говорить мамі:
- Мам, сьогодні директор запитував чи одна я дитина в сім'ї?
- І що ти сказав?
- Що я один.
- А він?
- Дякую за інформацію.
***
Сидить хлопчик на травичці, грає в машинку. Як раптом у машинки колеса відвалилися. Хлопчик сидить плаче. Повз проходив наркоман, почув плач хлопчика, підійшов і запитав:
- Ти чого плачеш?
- Я колеса втратив!
- Ну, ходімо зі мною, я тобі свої дам.
- Ні, мені мама сказала на травичці сидіти!
- Вибач за турбування.
***
- Тітка Галя вже йде. Що треба сказати, синку?
- Не знаю.
- А що я завжди кажу?
- До побачення.
***
Попереджаючи коментаторів, що критикуватимуть вищенаведені антижарти за несмішність - вони аж ніяк не мають бути смішними.
Якщо ж комусь постгумор до смаку - пишіть у коментах, буде ще.
