Какой рейтинг вас больше интересует?
|
Главная / Главные темы / Тэг «визвольних»
Пришивальницькі пілоти - герої українського неба 2013-04-06 14:09:00
... неба. Пілоти Визвольної війни 1917 ... ів періоду визвольних змагань 1917-1920 ...
+ развернуть текст сохранённая копия
 Коли брав до рук книгу Ярослава Тинченка «Герої українського неба. Пілоти Визвольної війни 1917-1920 рр» київського видавництва «Темпора» 2010 року випуску, ніколи б не подумав, що знайду у ній матеріал про наших пришивальницьких пілотів. Мало того, у книзі серед великої кількості фото українських пілотів, які перебували на службі УНР та ЗО УНР протягом 1917-1921 років, є декілька фото уродженця Пришивальні Лева Олександровича Скурського (1889 р.н.) - хорунжого Армії УНР, військового льотчика Військово-повітряної фльоти УНР. Як для краєзнавця, це була просто справжня знахідка, тим більше, що у книзі автор вказав номер архівно-слідчої справи Л.О.Скурського і далі навести про нього довідки було вже нескладною справою. Отже, хто ж він, один із найкращих і найдосвідчених українських пілотів періоду визвольних змагань 1917-1920 років, яким його вважали бойові побратими, польські і французькі військовики. Всього, звичайно, на невеличкій газетній площі про нього не розповіш. Але, частково допоможуть нам це зробити матеріали архівно-слідчої справи 1930 року на Л.О.Скурського в ЦДАГОУ бо на свою голову він, як і багато інших українських емігрантів, піддався у 1923 році на відповідну більшовицьку агітацію, повернувся до Радянської України і через декілька років був репресований.  |
| Стратегічний бомбардувальник «Цепелін Штаакен» XIV Р. 70/18 з українськими розпізнавальними знаками, інтернований у Румунії у жовтні 1919 року. На борту намальовано білий тризуб, блакитні серійний № та абревіатура назви німецької авіаційної компанії «D.L.R.» — «Deutsche Luft-Rederei». На літаку є ще один розпізнавальний знак (жовтий тризуб) на правій консолі нижнього крила бомбардувальника і відповідно на лівій - синій. |
Певний час служив в авіації Української Держави Гетьмана П.Скоропадського. Згодом після перемоги Директорії у внутрішньоукраїнському протистоянні, почав з січня 1919 року служити льотчиком Особливого авіаційного загону Осадного корпусу Дієвої армії УНР. Протягом 1919 р. служив у 4-му авіаційному загоні Дієвої армії УНР, здійснював неодноразові повітряні операції проти більшовиків, причому в червні 1919 року наказом по авіації за бойові заслуги та вдало
 |
| Уродженець с.Пришивальні Л.О.Скурський. Фото взято з архівно-слідчої справи льотчика 1930 року |
проведені повітряні розвідки дістав високий військовий ранг хорунжого. Бойовий стан авіації Української Народної Республіки у середині серпня 1919 р. був за показами Л.Скурського таким: - 3-й авіазагін (командир осавул Федорів): 9 старшин, 16 козаків, 1 рушниця, 2 коня, 4 кулемети, 1 легкове та 1 вантаж¬не авто, 2 літаки; - 4-й (сотник Наконечний): 8 старшин, 74 козаки, 10 рушниць, 2 кулемети, 1 легкове та 1 вантажне авто, 6 літаків, - 5-й (поручик Шеремецинський): 10 старшин, 79 козаків, 12 рушниць, 14 кулеметів, 2 легкових авто, 4 літаки; - 1-й Запорізький (сотник Жаховський): 3 старшини, 31 козак. Найбільш боєздатним серед вказаних був, якраз, 4-й бойовий авіазагін, де служив льотчик Лев Скурський. Загін з квітня 1919 р. безперервно здійснював успішні бойові операції проти більшовиків і саме авіанальоти українських льотчиків неодноразово зривали наступи Червоної Армії на цій ділянці фронту. У архівно-слідчій справі Лев Скурський під час допитів зазначав: «Служа летчиком в авиации в армии УНР, я принимал участие в следующих боях: Налет на ст. Шепетовка в конце апреля или в начале мая 1919, в то время наш 4 авиаотряд находился в Здолбунове. В то время большевики вели наступление. Брат мой Петр в зто время уже был со мной в 4 отряде, но участия в бою не принимал. Следующий бой, в котором я принимал участие, зто бой под г. Староконстантиновьм в июне 1919 г., откуда большевики вели наступление на Проскуров. Наш авиаотряд в то время находился в Каменец-Подольске, где шла борьба за командование отрядом... В августе 1919 нас перебросили на Деникинский фронт. Боев мне не приходилось иметь, но разведки вел в районе Голты и Балты над Днестром до Помошной. Отряд в зто время стоял на ст. Кодьма. Под напором Деникинцев мы отступали в Проскуров, зто было в ноябре 1919 г.». Коли Армія УНР відступила на Поділля, з дозволу командування Л.Скурський полишив на деякий час загін і до квітня 1920 р. приватно мешкав у свого тестя у Кам'янець-Подільському (з дочкою якого Софією Іллівною Вавіловською одружився). У той час з утриманням авіаформувань у Уряду УНР були великі матеріальні проблеми. Вистачало і аварій. Наприклад, як у випадку з стратегічним бомбардувальником «Цепелін Штаакен» XIV Р 70/18, переобладнаним під транспортний літак. Цей літак 19 вересня 1919 року вилетів з Кам'янця-Подільського, але невдовзі здійснив вимушену посадку біля містечка Крештинешти у Північній Буковині. Посадка закінчилася аварією і літак було сильно пошкоджено. На борту літака, як виявилося, в якості пасажирів знаходились міністр пропаганди УНР Лозанівський та його заступник — журналіст Петро Бензя. Перший з них отримав важкі тілесні пошкодження, а другий загинув. Натомість, літак румунська влада просто конфіскувала, не маючи відповідних договорів з УНР. На початку 1920 року у Камянці-Подільському поновило роботу Військове міністерство УНР, яке 19 березня 1920 року сформувало свою нову управу Повітряного флоту УНР Начальником її став полковник Віктор Павленко, його помічником - сотник Олександр Жаховський. Аби швидко створити нові авіачастини, з закордонних відряджень було терміново відкликано найкращих військових льотчиків. У квітні 1920 р. за наказом Військового міністерства УНР, яке досягло відповідної угоди з поляками, виїхав до Варшави і Л.Скурський, де мала формуватись 1-а Запорізька авіаескадрилья Армії УНР ( серед її техперсоналу служив і брат Льва Скурського Петро, який мав на цей час величезний досвід у роботі з моторами та іншим приладдям). Але військові події в самій Україні розвивалися дуже швидко, тому у складі свого 1-го бойового авіаційного загону ескадрилії йому довелося брати участь у повітряних бойових операціях проти Червоної армії вже в останні часи взяття нею повного контролю над українською територією у листопаді 1920 року. І саме Л. Скурський найбільше відзначився хоробрістю і кмітливістю у згаданих повітряних боях. На своєму літаку німецького типу «Альбатрос», що у вересні 1920 року поступили на озброєння 1-ї Запорізької авіаційної ескадрилії, він неодноразово успішно вилітав у розташування радянських військ у районі лінії Могилів-Подільський-Меджибож-Жмеринка з метою розвідки та бомбардування. Його військовий авторитет серед колег ставав більшим і більшим. Після інтернування Армії УНР на польській території Л.Скурський здійснив переліт з Ярмолинців до Львова. Потім був відправлений у містечко Бидгощ, куди у той час прибула вся 1-а Запорізька авіаційна ескадрилья. Згодом полишив армію і у тому ж 1922 році перейшов працювати на місцевий завод «Блюмве». Але довго не пропрацював. Причина цього вище вже вказувалася, тому 1 лютого 1923 він був відправлений у табір для осіб, що бажали повернутися до СРСР у Повзонках (Варшава), а 13 квітня 1923 року відбув на батьківщину. Після повернення намагався влаштуватися на завод «Ремвоздух» № 6 у Києві, але по 3 днях роботи був звільнений. Довго перебивався випадковими заробітками і лише 10 листопада 1926 року, нарешті, влаштувався мідником на нововідкритий завод «Червоний Жовтень» у Фастові. Працював собі і не підозрював, що на нього вийде НКВС з доносів інших колишніх авіаторів. При обшуку у нього знайшли колишню мапу Київського району Особливого авіаційного загону Осадного корпусу полковника Є. Коновальця, що дислокувався у 1919 році на летовищі на ст. Пост-Волинський, і інші старі цікаві «крамольні документи». Тому, щонайменше 3 роки його тримали на допитах у казематах НКВС і щонайгірше - у матеріалах справи відсутні дані про його долю. Але, передбачити її у часи сталінських репресій і зачисток народу не важко. Згаданий же брат Скурського, Петро Олександрович, що у 1920-1922 роках був мотористом 1-ї Запорізької авіаескадрилії, після інтернування у Польщі одружився з місцевою мешканкою і повертатися на батьківщину відмовився. Хоча у 1930 році був заарештований органами ДПУ й там під час масової спецоперації захоплень колишніх білогвардійців. Був засуджений на 5 років позбавлення волі, 23.10.1934 року достроково звільнений за заліком трудоднів і від'їхав до Черкас, після чого його доля невідома.
Мондзелевський Е.А., історик-краєзнавець, голова Фастівської «Просвіти» Фастів Інфо
