Дещо вагався, але все ж таки вирішив коротко написати про літературний вечір, що відбувся 12 грудня в антикафе "Молоко" (антикафе - це таке кафе, коли платиш не за питво й хавіч, а за проведений час). Вагався через те, що, як на мене, подія не дуже визначна. Проте виступати на заході мені особисто дуже сподобалося - і, гадаю, враженням варто поділитися.


виступав, хоча в останньому, звісно ж, затишніше. Як на мене, оздоблення "Молока" дуже добре підходить для мистецьких заходів, аби послухати поезію в щільній концептуальній атмосфері та накліпати інстаграмоподібних фоточок для задоволення ока. І якщо з другим, судячи з наявності милих дівчат з дзеркалками, усе було ок, то з першим, на жаль, не все так райдужно.

Захід був просякнутий незрозумілим і непотрібним офіціозом, котрий дещо псував налаштування на вільну творчість. Особливо здивувала заготовлена чеканна промова в кінці - про літературу в стилі радянських підручників - наче ми були не на молодіжному поетичному вечорі, а на засіданні компартії. Я подумав - з чого б це? І потім згадав, що в організаторах заходу стоїть Студентська Мерія. Не буду судити, добре чи погано, що держава дісталася вже до неформальних літературників у нашому місті, проте офіціозний фарс повеселив старого доброго анархіста в мені.

Стосовно ж публіки мушу висловити тільки симпатію. Ми багато не спілкувалися (що було викликано вузькими часовими рамками - організаторша навіть безцеремонно намагалася перервати мій виступ, кажучи, що час оренди добігає кінця; щоправда на пропозицію накинути червончик особисто від мене за зайві кілька хвилин не пристала; врешті-решт я все одно дочитав), проте аудиторія виявилася уважною, люди реагували дуже щиро та прихильно. Про це свідчить і те, що люди після виступу підходили й особисто дякували. Читати їм вірші та базікати у перервах між ними, як я люблю, було суцільним задоволенням. За що я вельми вдячний - адже заради такого й виступаю.

Скласти власної думки про виступаючих не можу, бо спізнився та прийшов на самий кінець через роботу. Проте можу переповісти відгуки присутніх, яким нема підстав не довіряти. Основним моментом критики було те, що захід не мав магістральної концепції, через що читання представляло з себе суцільний різнобій - а це не дуже добре для сприйняття поезії, коли мусиш постійно перескакувати увагою з одного на інше, причому кардинально відмінне. По-друге, виступало мало досвідчених поетів, які вміють захопити увагу публіки, що, звісно ж, позначилося на якості читання не найкращим чином. Утім, не страшно - усе буває вперше, головне не припиняти розвиватися. Бажаю тільки удачі.

Я ще на виступі казав, що пообіцяв Анастасії Лемке прочитати нові вірші - і прочитав. Хоча її не виявилося на літвечорі. Отже, викладу поезії нижче - нехай вона та інші, хто не дістався в цей четвер до "Молока", зацінять.


Кожна мить важлива
Та не хапай
А бережи.

05.12.2013


Що тебе гнітить?
Зазирни туди
І побачиш, що так треба.

18.11.2013


Любов матері
Не сховають, не закриють
Навіть її забобони обивателя.

08.11.2013


Сонце
Вічна пляма
На небі
В голові

08.11.2013


Оце відчуття
Що щось навколо не те
Що щось у людях не так
Без нього нікуди

11.11.2013


Література
Це творчий екстаз
Коли відчуваєш, що він просто є.

18.11.2013


З роботи, на роботу
Монотонна суєта.
Єдина втіха - голуби,
Що літають між домами
І сидять на дротах.

29.11.2013


Я дивлюся на небо
А бачу прекрасну картину
Що веде в інший світ

30.11.2013


Що за дебіли бояться
Самотності?
Я мрію про неї щодня.

01.12.2013


Почуття провини
Не намагайся мене з'їсти
Я-то знаю, що всі люди - будди і святі.

05.12.2013


Я Вічний Маргінал
Бо я ніколи В
А завжди Між

13.11.2013


Хто був на літвечорі та має повніше враження про нього - ласкаво прошу до коментарів. Тим паче що чим більше думок, тим повніша наша загальна картина світу. А хто не був на заході, не хвилюйтеся - вашим коментарям я також буду вельми радий.

Отже, я виступив у Луцьку, а ви - ні (не ображайтеся, ніхто не ідеальний). Це відбулося 9 листопада в арт-кафе Друзі Forever.


Запросив мене провести поетичний вечір Георгій Гонта, талановитий гравець руками на бандурі (це не просто бла-бла-бла - він мені грав наживо), хіка та взагалі різностороння особистість. Він же мене зустрів і водив містом. А потім посадив на потяг, що теж логічно.

Замку. Там мені вдалося постріляти з лука, про що я давно мріяв (оце я розумію - гідний атракціон). А на завершення прогулянки територією Замку я майже явно відчув себе перенесеним у лицарську добу Литовсько-Руської держави. Про це - вірш. Гадаю, він охарактеризує цей дивовижний стан найкраще:

Піднімаюся до Свидригайлової вежі
Під співи солов'їв.
Потрапив до Середньовіччя.

09.11.2013

Замок Любарта ліворуч.

Гуляли ми гуляли - і врешті-решт настав час поезії.

Людей зібралося небагато (що загалом не дивно для заходів такого формату). Утім, як відомо, головне не кількість, а якість. Я виступаю передусім заради прямого спілкування з публікою - і в цьому плані лучани мене дуже порадували. Люди швидко втягувалися в діалог, не боялися питати, коментувати, дискутувати, навіть один раз указали на помилку (за що я вдячний).

Дехто залишився ще після виступу взяти в мене автограф і висловити захоплення проведеним літвечором. Несамохіть продовжилася бесіда на ті теми, що я піднімав у проміжках між віршами. Чесно кажучи, дуже багато балакав, аби передати той культурний бекґраунд, в умовах якого творилися поезії - і, отже, надати краще розуміння (з цього приводу слушно написано в Луркморі про постмодерністську літературу: "Людям без филологического образования вообще бывает невозможно понять некоторых шибко увлёкшихся авторов" - хоча в мене алюзії виходять далеко за межі філології). Говорили про одвічні філософські питання буття, про страждання, про прошарки реальності та існування, про східні духовні вчення, про невимовну дивовижність людської душі.

Слухачі виявилися співрозмовниками, що для мене дуже показово на поетичних читаннях - так я бачу, що моя творчість дійсно цікава людям, дійсно зачепила вібрації їхніх душ. Це говорить набагато більше, ніж банальні оплески, які часто робляться чисто заради дотримання формальностей.

Ну, а для тих, кому не пощастило побувати на моєму поетичному вечорі в Луцьку - викладаю вірші, вперше там оприлюднені (паблік вконтакті не рахую):


Усі вірші - плагіат
Бо слова вигадані
Не нами.

19.10.2013


Входить і виходить
Входить і виходить
Пульсація Всесвіту
У фрікціях дзен.

30.10.2013


Музика проливається крізь вени.
Блаженство, оргазм,
Вічна ерекція.

30.09.2013



Мої інтереси
Це якорі,
За які чіпляється життя.

10.09.2013



Думки гудять у голові
Зашкварюють мозок
Як зникли - то спокій.

29.10.2013


Страшно зустрітися з собою.
Ще страшніше -
Дізнатися, що все навколо - Ти.

01.10.2013



Той, хто мислить
Це я чи не я?
Той, хто бачить
Це я чи не я?
Той, хто судить
Я.

12.10.2013



Не зважаючи
На розуміння Я,
Знання себе навалюється
З болем.

19.10.2013


І я - не я
І ти - не ти
А все одно живемо
Ми

04.11.2013


Прокинувся - Великий Вибух
Заснув - і стиснувся
У сингулярність

29.10.2013


Цивілізація - це звір.
Що з'їв - перетравив.
Як отруївся - криза.

06.11.2013


Я смертний.
Але якщо смерть - це чорна діра,
То з її сингулярності
Великим вибухом
Вибухне Всесвіт.

22.10.2013


Нахуя я живу?
Нахуя я роблю?
Нахуя?
Нахуя?
Нахуя?!

26.10.2013


Моя душа
Мандрує
Від інфополя
До інфополя.

04.10.2013




Чому люди такі суєтливі?
Я боюся їх.
Доводиться глушитися в підіграванні.
Я клоун. Я мім.

30.09.2013



Усюди сміх навколо.
Чому мене дратує?
Я заспокоївся та зрозумів,
Що
Cміх - це плач.

03.10.2013



Б'юся об стіну
Як бот з контр-страйку
Стіну існування.

21.10.2013


Брахман пізнає себе через форми
А Я
Пізнаю себе через вірші

03.11.2013


Стани свідомості
Упираються
В стани реальності.

13.10.2013



У переливах ліхтарів
Блищить земля
Блищить асфальт
Пилинки радості
І світла

23.10.2013


Помирає природа
А з нею помираю і я.
Душа живе.

31.10.2013


Як листя опадає
З пожовклих дерев
З мене опадає світ.

14.10.2013


Краплі на кінчиках гілок.
Дерева оплакують
Осінню смерть.

29.10.2013


Вечірній промінь
Розфарбував панельний дім.
В рожевий. Але не як ТП.

24.09.2013



Повіяло квітками.
Мить.
І вже нема арома-раю.

10.10.2013



Дощик
Оросить асфальт
І змиє бруд затуфлених підошв.

23.10.2013


Цік-цік, цік
Напередодні зими
Пташки за вікном
Наче Бог.

13.10.2013



Такий холод у вересні.
А пташка співає
Серце радіє.

12.09.2013



Якщо пташка зранку
За вікном не заспівала
То й день пройде
Мов чорна хмара.

19.10.2013


Суцільні сизо-фіолетові хмари
Відрізали небо від очей.
Блакить проглядає мов Рай.

24.09.2013



Крізь затемнені вікна в маршрутці
Західні хмари стали багряними
Наче пломінь війни.

25.09.2013



Моє місто
Архітектурний цвинтар історії
Живіший за людей

27.10.2013


Місто й дерева в тумані
Птахи голосять
Фродо, де ти заховався?

28.10.2013


Світло ліхтарів
В тумані
Як фільм про інопланетян

28.10.2013


Холод розповзається по тілу.
Скарабеї пожирають твою плоть.
Віддайся холоду, розслабся.
Він зітре тебе вщент.

26.09.2013



Я кручуся на стільці
А моя вода з медом-лимоном
Крутиться навпаки.
Фізичний факт.

16.10.2013


Вийшов з душу
І дощ пройшов.
Чому плакало небо,
Коли плакав я?

15.10.2013


Гудить у голові
Як нульова кардіограма
Звук Нада.

27.10.2013


Хтось скаже хіпстор.
Хтось скаже підор.
Хтось скаже хворий на голову.
А я скажу:
Що в людини болить,
Про те вона і говорить.
Азаза

11.09.2013



В дитинстві кожен вірить у магію.
Дорослі руйнують її нормальністю.
Дехто проносить її крізь бар'єри системи.
А ви вже знайшли собі віддушину?

10.09.2013



Цікавість
Веде
Нитку життя
Крізь сансару.
Три мойри переріжуть нитку.
Але цікавість не зникне ніколи.

28.09.2013



Блядь,
У який же прекрасний час я живу.
Інтернет - бездонна скарбниця дивацтв.

27.10.2013


Покоління Вікіпедії,
Привіт.
Уже повірили в усі статті,
Написані такими ж як і ви?

20.10.2013


Великий цвинтар вебсайтів
Залишиться після нас.
Тони мертвої інформації.

30.10.2013


Хто любить їздити в маршрутках,
Хто любить втикати у вікно,
Той молодець.

10.09.2013



Геніальний математик
Зробив відкриття у вишці.
Але не зміг провести розрахунки з податками.

16.09.2013



Люди носять речі
А я бачу як речі живуть на ринку
Та мігрують на їхні тіла

27.10.2013


Життя - це творчість.
Ти - творець.
А як не осягнеш це,
То пиздець.

25.05.2013


Пару слів про сам заклад Друзі Forever, який додав мистецьких барв до атмосфери літвечору. Власник Богдан Іщук і персонал зустріли привітно і - що важливіше - так само й прощалися. Інтер'єр мене вразив своєю креативністю та оригінальністю: одразу видно, що люди вкладали душу - це простежувалося в тому, як любовно були викладені продукти (як зазначив мій супутник Георгій - хоч бери та фоткай на Інстаграм), у синкретизмі різних арт-декорацій (я особливо вподобав картинку з дзеркалом під назвою "Ти" - вельми концептуальний витвір), навіть у колекції книжок, що я виявив на другому поверсі.

Друзі Forever я, відверто кажучи, порівняв би з таким собі витвором мистецтва в сфері ресторанного бізнесу. Маю надію, що подібний творчий підхід до облаштування тільки множитиметься на теренах України. І Друзі Forever послужить гарним прикладом.

Традиційно в день літвечорів - фото в дзеркалі параші.

Оскільки прямого рейсу з Миколаєва до Луцька не існує, то довелося їхати з пересадками - туди через Одесу, а назад через Київ. Насправді був радий цій нагоді побути вільним туристом не тільки в Луцьку. Багато розповсюджуватися про враження не збираюся - лише короткий фото й поетичний звіт.

Одеса

Місяць і ліхтар десь коло одеського вокзалу.

Приїхав до Одеси
А пташки
Не перестали гратися в деревах.

08.11.2013


Стільки ворон
Все небо затулили карканням
У парку над Одесою.

08.11.2013


Парк. Сутеніє
Ввімкнулись ліхтарі
Пташки заглухли.
А люди все ті самі.

08.11.2013


Каркання над Одесою
Наче пульс життя
Веде від урбан-суєти.

08.11.2013


Сфера каркання над містом
Оточила хаотичною
Та вічною
Мережею Життя.

08.11.2013

Київ

За пару годин перебування в Києві наодинці вже побачив більше, ніж за безліч попередніх разів у компанії людей. #Київ #туризм
— Артем Бебик (@artem_bebik) November 10, 2013

Прямо як у пісні Океану Ельзи - небо над Дніпром.

На дереві білки стриб-стриб
Хруст-хрусть кору
І пізньоосінній вітер їм не страшний.

10.11.2013


Сонце гріє добром
Що вдома
Що на Володимирській гірці

10.11.2013


Картини
Двері в інший світ
Який знаходиться в мені.

10.11.2013

Це фото вже вдома зробив. Нарешті придбав вишиванку - дякую тітоньці з Андріївського узвозу за позитив і знижку.

П.С. Фото з вечору будуть пізніше. Можливо.


Не забувайте, що секція коментарів - вона вся для вас. 

Отже, Дзен-Хуєн.

5 жовтня, коли холодна осінь вже закріпилася в своїх правах, у затишному парку Ліски, що в Миколаєві, відбувся один непримітний для маскульту, але дійсно жвавий культурний захід.

Після того, як вельмишановні слухачі пробралися через затори таємничих лісківських закутків, усе й почалося. Вечір складався з двох частин: спочатку поети заряджали публіку своїми світами, а потім музиканти розряджали наелектризовані уми розлогими мелодіями.



Дзен-кафе, просякнуте духом пошуку й таємничості. І Буддою.



Бла-бла-бла. Базікання - це все, звісно, кльово, але перейдімо до справи. Нижче я представив кожного учасника конкурсу окремо, включивши відео- та фотоматеріали. У порядку виступу.

Поети

Матвій Милославський

Виступ молодого поета почався віршами, а закінчилося киданням жесту прославляння Сонця. Що не дивно в таку холодну осінь, коли на сірому небі видніється лише світла пляма - люди тягнуться до (умовно) вічного тепла.

Артем Бебик

Так, це я. Просто я.


Загалом я виступав довше за всіх (вибачте) і встиг прочитати як старі недобрі, не зовсім старі добрі вірші, так і нові добрі з новими недобрими. Нижче подаю поезії, що ще ніколи не викладав у мережу та не декламував публічно:


Коли темп життя неймовірний.
Кожен день як рік.
Туман минулого повільно
Вибудовує шлях.

10.09.2013

Олександра Озерова

Моя хороша подружка дивувала глядачів експресивно-алкогольним угаром хардкорної поезії з фрейдистськими підтекстами. Хто не любить її стиль, той не розуміє сучасної міської жіночої поезії.

Максим Гарднер

Максим дебютував на Дзен-Хуєн. І хочу, сказати, його перший виступ виявився вельми вдалим. Поет поводив себе досить вільно та дотепно, а глядачі-слухачі-споглядачі радо реагували на його творчість.

Іра Пам'ятай

Депресивна поезія Ірини занурила нас в світ підсвідомості. І це дійсно варто уваги: наче дивишся цікавий сон, образи змінюють одне одного, стани перетікають лабіринтами емоцій. Я би охарактеризував цю поетесу як одну з тих, хто дійсно оголює душу в своїх творах.

Олег Дорош

Один з моїх найулюбленіших миколаївських поетів читав мало, але вдало. Його вірші додали вечорові потрібного філософського підтексту.


На жаль, акумулятор на камері розрядився на останньому вірші, тому викладу його текстом.


розлилася темрява
на білому папері.
як зірки – сни.
як снів – зірки.
кипить самотньо чайник –
руки у кишенях.
один на кухні Воїн.
просить їсти.
Із крану накрапає дощ
Дрібні краплини в надії дістатися землі
Все розбиваються об сталеву мийку.
Долоні вогкі, білі, мовби місяць у мисчині,
товчуть тісто.
Біле світло у вікно ллють наближчі ліхтарі
Весь всесвіт ніби стискається в краплину-крапку
На кухні цій
Де попід люстрою наввипередки гасають комарі.
Де час немає ані кінця, ані початку.

Настя Лемке

Настя довго не могла вирішити, чи виступати їй, чи ні. Але врешті-решт схилилася до першого варіанту: і не дарма - адже вірші в неї насправді оригінальні. (Шкода, що не українською). Як я вже зазначив, акумулятор на камері здох, тому відео далі я не знімав. Натомість: самі тексти поезій від Насті.


Дом, который построил Джек

Мы будем жить в доме
который построил Джек.
у нас будет пшеница,
которая в темном чулане хранится
которую будет воровать
обдолбаня
веселая
птица-синица.

у нас будет кот,
который будет пугать и ловить
обдолбаную
веселую
птицу-синицу,
которая будет воровать пшеницу
которая в темном чулане хранится
В доме,который для нас построил Джек.

у нас будет пес,
который будет доебывать кота,
а тот в свою очередь
будет пугать и ловить
обдолбаную
веселую
птицу-синицу,
чтоб сука не воровала пшеницу
которая в темном чулане хранится
В доме, который для нас построил Джек.

а это священная корова,
которая читает мантру и кушает траву,
дружит с Говиндой,
и не трогает пса
который подъебывает кота,
а тот в свою очередь
пугает и ловит
обдолбаную
веселую
птицу-синицу,
которая ворует пшеницу
которая в темном чулане хранится
В доме,который для нас построил Джек.

а это старушка,
кто она такая, откуда?
мы не знаем.
но она доит корову священную,
когда та читает мантру,
и не трогает пса
который подъебывает кота,
а тот в свою очередь
пугает и ловит
обдолбаную
веселую
птицу-синицу,
которая заебала воровать пшеницу
которая в темном чулане хранится
В доме,который для нас построил Джек.

а это наш Господь,
наш Святой Кришна
он привел к нам старушку,
которая доит священную корову,
когда та читает мантру
и не трогает пса
который подъебывает кота,
а тот в свою очередь
пугает и ловит
обдолбаную
веселую
птицу-синицу,
которая теперь живет у нас
и ест пшеницу
которая в темном чулане хранится
В доме, который для нас построил Джек.

а вот мы.
кто мы?
мы живем.
в доме, который для нас построил Джек.


просветление

я читаю святую мантру
и обращаюсь к богу.
я помню о нем даже тогда,
когда пьяная падаю с порога.


А. М

или у нас нет настроения,
или всё очень плохо.
я хочу заметить твое мгновение,
я хочу прожить твое "похуй".


давай

давай не будем о плохом говорить.
давай не будем о плохом выпивать, курить.
давай не будем о плохом.
давай любить.

Музиканти

Collective

Ці хлопці просто вишукані. Переливи флейти зробили звучання таким особливим, що мені напрочуд легко було зануритися в потік мелодій і видавати ритм майже цілком спонтанно (я підігравав хлопцям на дарбуці). Колективу Collective я безсумнівно віддаю пальму першості за оригінальність. А знаючи особисто, що хлопці майже не готувалися до виступу, можу також відзначити й високу майстерність володіння інструментами.

Валерій Ржеутський

Валєра задав жару півгодинами безперервного панківського задору на гітарі. Пісні в його виконанні - усі нецензурні, вкрай ритмічні та протестні.

Last Gasp of Jaco

Ці хлопці явно мітять у профі, бо музика в їхньому виконанні напрочуд якісна та жива. А останнє означає не тільки технічність, а й те, що члени Last Gasp of Jaco вкладають у музику душу. Що, звісно ж, слухачі, винагородили увагою та оплесками.

Зауважу, що головним напрямком, у якому працює гурт, є дуже тяжка музика (яка для вечору, звісно ж, не покатила б. До чого це я? Що Last Gasp of Jaco показали нам високі адаптаційні здібності, вивищуючи ідею відсутності обмежень - зокрема жанрових - у музиці.

OkTheBand

Цей колектив вставили в програму Дзен-Хуєн не за планом. Були хвилювання, що люди розійдуться до того часу, як OkTheBand почнуть виступати. Втім, переживання виявилися марними, оскільки. Після вечору я чув схвальні відгуки про гурт, особливо про вокальні дані Люби Терещенко, тому, сподіваюся, вони ще неодноразово засвітять на миколаївських тусовках.







Наостанок зазначу, що Дзен-Хуєн був моїм першим досвідом в організації заходів подібного формату. Вдалим він виявився чи ні - вирішувати не мені.

Одразу після вечору я вислухав багато схвальних відгуків, переважно від учасників. Це, звісно ж, було приємно, адже показало, що одну з цілей - дати творчим людям вільно виразитися - я певним чином досягнув.

Проте було й кілька скарг. Найнадокучливіша: важко знайти сам заклад. І в мене у відповідь на це є слушна новина: Дзен-кафе планує переїхати до центру міста, тож наступного разу добиратися буде набагато легше. Якщо цей наступний раз, звісно ж, відбудеться.

Тож чекатиму на коментарі від тих, хто був присутній. Чи стане проведення подібних заходів традиційним, чи розвиватиметься літературна й музична сцена Миколаєва надалі - залежить від вас і стабільності вашого під'єднання до інтернету. КАТЦ!

Виступ 21 вересня був геть незапланованим. Цього тижня мені раптово написали: "Хочеш зачитати вірші на фесті?". Зустріч Райдужного світу вконтакті спочатку наштовхнула на образи совкових шизотериків (лисі мужички та тітоньки бальзаківського віку, які учать відкривати чакри тощо). Але каюся, то було лише перше враження, химерне, бо поверхневе. Я роздивився уважніше й повніше - і зробив висновок, що захід являє собою щось на зразок суміші хіпанської Райдуги в міському форматі та сімейного фестивалю саморозвитку (що потім цілком підтвердилося). А тому - чому б не виступити.
Ірині Павленко у цьому, на жаль, не пощастило, бо якась хитра жіночка, прикинувшись організатором, вирвала в мене мікрофон. Ірина вирішила не чекати, поки та дорозповідає свої несмішні анекдоти.)

На жаль, сцена була на вулиці, а сутеніє нині рано, тому повноцінного відео не вдалося (до речі, окрема подяка, хлопцеві, що весь час мого виступу світив ліхтарем в аркуші з віршами). Але залишився непоганий аудіозапис, який і пропоную нижче.

Примітка: на жаль, в силу технічних обставин перший вірш майже не записався. Але не хвилюйтеся, ви маєте змогу ознайомитися з ним у попередньому пості, він другий за рахунком.



Люди зустріли мою поезію дуже радо та з охотою приймали аркуші з віршами, які я роздав після виступу. Я зачитав кілька зовсім нових віршів, які ніде раніше не декламував і не викладав. Ось вони:



У когось ранок починається з кави
У когось - з зарядки
А в мене
З того, що я прокидаюсь.

13.09.2013



Я хочу не думати,
Щоб життя завершилось.
Увійти в вічний спокій навік.
Чому ж тоді страшно,
Чому ж тоді сумно,
Коли знаю,
Що все просто стається?


17.09.2013

Ви могли почути на записі, що я анонсую літературно-музичний вечір, який має відбутися 5 жовтня. Тож, запрошую миколаївців на 18.00 до атмосферного Дзен-кафе. А кому не пощастило жити зараз в Миколаєві - ну що ж, ніхто не ідеальний.

І наостанок: хто не коментує, той лалка.