21 березня на честь Всесвітнього Дня Поезії відбувся літературний вечір у клубі "Адреналін" (це Миколаїв). Хоча, далебі,"літературний вечір" - досить гучно сказано. Насправді захід був досить скромним, з прямо-таки домашньою атмосферою, а формат наближений до формату квартирника - повна свобода дій і висловлювань, відсутність яких-небудь конкурсів і загальної тематики, можна було навіть читати не власні вірші. Власне, нічим розчарований не був, оскільки приблизно такого тихого лампового вечору й очікував.

Від самого початку було доволі тьмяно, тому першу учасницю важко розгледіти на відео (вельми прикро, оскільки на відміну від інших читаючих вона не сиділа весь час на стільці, а подавала поезію дуже артистично). Утім, потім на моє прохання освітлення зробили яскравіше, тому й зйомка вийшла хороша (наскільки це можливо для телефону).


Олександра Озерова. Вище я вже зазначав, що дівчина дуже невимушено поводить себе на сцені, доставляючи глядачам задоволення своєю експресією. Хочу відзначити вірш "Сделай мне больно", виконання якого вкотре викликало в мене мурашки по тілу.

P.S. Невдовзі відбудеться другий за рахунком літконкурс drugstore, який організовує
Олександра - вже оголошено набір, участь можуть узяти всі, хто бажає поділитися власними творами з публікою; точна дата вточнюватиметься в процесі набору конкурсантів. Я теж там планую виступити, буду дуже радий бачити всіх зацікавлених у миколаївській літературі людей.



Після на мене сцену вийшла Ірина Павленко. Поетеса зачитала тільки два вірші, але обидва прикольні - другий мені особливо подобається.


Четвертим поетом був Сергій Гололобов - парубок із оригінальною творчістю та гарною бородою. Насамперед порадував вірш, присвячений гуртові "Братья Карамазовы".



Наостанок Олександра Озерова зачитала мій улюблений вірш Маяковського (я його навіть переклав українською). Утішила старого.

Написав я все-таки невеличкий нарис того, чим є постгумор, антижарти зокрема. Недавно текст викладено в одному неформальному інтернет-виданні, тому фактично перепощую.


сюди, сюди і
сюди.


Причину появи такого явища як антижарти я вбачаю у закінченості та вичерпності гумору в наш час - все те саме, що і з іншими видами мистецтва й творчості в епоху постмодерну. Люди усвідомлюють, що всі гумористичні прийоми вже використані, і способи гуморизації настільки заюзані до дірок, що стали конче заяложеними - жарти вже викликають не сміх, а лише нудоту (привіт Жан-Полю!).

Натомість постгумор виступає як анти-блювальний засіб. Антижарт дарує відчуття абсурдності: позаяк очікування смішного вже фактично автоматичне та прив’язане до якогось дотепного виверту, звичне й буденне розгортання подій рішуче розриває шаблон, як колись свіжі дотепні жарти. Тому я не вважаю дивним, що люди сміються з постгумору. Причому сміються несамовито, скажено, нестримно, як не сміялися з жодного звичайного анекдоту (сам такий). У той же час, антигумор не буде смішним людям, які не знають жарту, над яким дартується в
антианекдоті.

Існує думка, що це вплив культури іміджборд - аргументація полягає в тому, що такий рівень перенасиченості, який спонукає висміювати жарти (масло маслене по суті), може з’явитися тільки в бітардів, які, коли взяти до уваги сексуальний, а не гумористичний потяг, від тієї ж переповненості та, як наслідок, утрати гострих почуттів мастурбують на трапів (shemale), розчлененку, цп (child porn) та подібне. Утім, дане твердження є занадто узагальненим, бо АІБ відвідує дуже багато різноманітних людей, котрі й близько не мають перерахованих захоплень. Але зважаючи на певну низку фактів, варто погодитися, що постгумор якщо й не зародився на іміджбордах, то був на них розвинений, вдосконалений і пущений у маси.

Отакі дива дарує людству сучасність. Спочатку були вірші з цифр, малюнки, що складалися з однієї геометричної фігури, далі - виставкові композиції з пісуарів, картини томатних супів… От наразі маємо поповнення – постгумор, де смішним є саме несмішне.

Написав я все-таки невеличкий нарис того, чим є постгумор, антижарти зокрема. Недавно текст викладено в одному неформальному інтернет-виданні, тому фактично перепощую.


сюди, сюди і
сюди.


Причину появи такого явища як антижарти я вбачаю у закінченості та вичерпності гумору в наш час - все те саме, що і з іншими видами мистецтва й творчості в епоху постмодерну. Люди усвідомлюють, що всі гумористичні прийоми вже використані, і способи гуморизації настільки заюзані до дірок, що стали конче заяложеними - жарти вже викликають не сміх, а лише нудоту (привіт Жан-Полю!).

Натомість постгумор виступає як анти-блювальний засіб. Антижарт дарує відчуття абсурдності: позаяк очікування смішного вже фактично автоматичне та прив’язане до якогось дотепного виверту, звичне й буденне розгортання подій рішуче розриває шаблон, як колись свіжі дотепні жарти. Тому я не вважаю дивним, що люди сміються з постгумору. Причому сміються несамовито, скажено, нестримно, як не сміялися з жодного звичайного анекдоту (сам такий). У той же час, антигумор не буде смішним людям, які не знають жарту, над яким дартується в
антианекдоті.

Існує думка, що це вплив культури іміджборд - аргументація полягає в тому, що такий рівень перенасиченості, який спонукає висміювати жарти (масло маслене по суті), може з’явитися тільки в бітардів, які, коли взяти до уваги сексуальний, а не гумористичний потяг, від тієї ж переповненості та, як наслідок, утрати гострих почуттів мастурбують на трапів (shemale), розчлененку, цп (child porn) та подібне. Утім, дане твердження є занадто узагальненим, бо АІБ відвідує дуже багато різноманітних людей, котрі й близько не мають перерахованих захоплень. Але зважаючи на певну низку фактів, варто погодитися, що постгумор якщо й не зародився на іміджбордах, то був на них розвинений, вдосконалений і пущений у маси.

Отакі дива дарує людству сучасність. Спочатку були вірші з цифр, малюнки, що складалися з однієї геометричної фігури, далі - виставкові композиції з пісуарів, картини томатних супів… От наразі маємо поповнення – постгумор, де смішним є саме несмішне.

Давненько я не постив поезію. Та й приводу не було: ні літвечорів, ні нових публікацій, ні інших цікавих подій. А вірші ж назбиралися - тому й вирішив поділитися.