| Сегодня 10 мая, пятница |
      |
  
|
 Каталоги Сервисы Блограйдеры Обратная связь Блогосфера
 
Какой рейтинг вас больше интересует?
|
 Інтерв'ю з Артемом Бебиком на Nikolaev City2012-12-09 19:09:00... : large;">Артем Бебик: постмодерністська (не)серйозн ... Розкажи про проект “Постмодерністські Уроки”(vk ... + развернуть текст сохранённая копия Інтерв'ю зі мною розмістили на сайті Nikolaev City. Просто перепощу його тут. *** Артем Бебик: постмодерністська (не)серйозність Мистецтво споглядає людей. Воно втілює в собі експерименти свідомості автора, виводить нас із старих рамок і ставить в нові, кидає сприйняттю виклик нестандартною формою і різким змістом. Минуле сторіччя навчило нас милуватися порожнечею білих аркушів паперу, вдивлятися в чорні квадрати і цінувати філософське безглуздя абсурду. Не відомо, коли постмодерн вперше дістався Миколаєва, але наразі сприймається вельми позитивно. Молодий миколаївський літератор Артем Бебик розповів, як він творить, антижартує і насолоджується безмежністю порожнечі реальності.  Кореспондент: Отже, коли ти почав цікавитися літературною творчістю? Артем: Я в дитинстві любив читати, захоплювався фантастикою та фентезі. Згодом почав писати прозу, у мене навіть чотири глави роману є. Серйозно займатися літературою я вирішив два роки тому, зараз є плоди – мої твори опублікували у збірнику «Золота Арфа». Кореспондент: Якого напряму творчості дотримуєшся? Артем: Я наліпив ярличок «постмодернізм», але з маркетологічною метою. Він добре характеризує мою творчість – тобто всього потроху. Я не розділяю поезію чи прозу, це знову ж таки просто ярлики для розуміння іншими людьми. Я пишу просто текст, літери, де є певна ритміка. Однак, якщо казати стандартно: використовую переважно формат верлібру. Кореспондент: Розкажи про свої «антижарти»! Артем: Антижарти – це стьоб над гумором, який вже приївся, себто такий собі «постгумор». Це жарти, в яких смішна частина замінена на побутову. Мої антижарти – це переважно переробки відомих анекдотів, де побутове подекуди є дещо абсурдним, але воно все одно побутове. Наприклад: - Як називається мусульманин за штурвалом літака? - Пілот. На зборах щирих українців: - Шановне товариство, серед нас є москалі? - Ні! - Точно нема? - Точно нема! - Дякую за інформацію.  Кореспондент: Де береш натхнення для творчості? Артем: Мене надихає музика. Також - чужа літературна творчість, адже постмодернізм – це цитування, позичання якихось образів у попередників (для подальшої деконструкції). Ще – жіноча врода. І медитація - проте я не вважаю її банальним сидінням у позі лотоса, натомість - це розмірковування над буттям, спроби розчепити реальність на атоми та намагання осягнути порожнечу (так звана "медитація на порожнечу"). Як сказала одна мудра людина: "Це важко осягнути, втім і не треба", однак порожнеча - якщо коротко – це об'єктивна реальність, відокремлена від нашого сприйняття. Я це розумом розумію, але осягнути і прийняти поки що не вдалося. І ледь не забув - мене ще, звісно ж, надихає Інтернет, куди ж без цього інформаційного наркотику. Кореспондент: Нещодавно ти зачитував твір «Коротке кохання», в якому кожне слово починається з літери «К». Що це значить? Артем: Колись в Інтернеті я читав історію про Богдана Косіва, твір власне йому і присвячений. Їхав Богдан із іноземними друзями в потязі і казав, що наша мова – найкрутіша. Щоб це довести, він зачитав оповідання на букву «П», потім – вірш, де так само всі слова на букву «С». У мене виникла думка трошки підіграти йому. Сюжет тут – банально побутовий, я хотів звернути увагу на форму. Уривок з «Короткого Кохання»: Кмабуть, к’я кстав каж кчервоний квід ксорому кта клюті: "Кале кж..." Кне квстиг кдоговорити, кбо кодна кз кних кдістала кніж кі кпирнула кмене кілька кразів ку кживіт. Кдівчина кпоклала кзброю кназад кдо ксумочки, кі кподружки кпішли ксобі кдалі. Кореспондент: Були ще якісь експерименти з формою творчості? Артем: У мене є вірш «Крапка». Він власне з крапки і складається. Що найцікавіше, я його читав на літературному вечорі останнім віршем. Прочитав, як крапка читається в тексті - тобто ніяк, помовчав просто. Ще я люблю повторення слів. Слова – це лише набір літер, і я намагаюсь людям про це нагадати, читаю одне і те саме слово з різною інтонацією. Я така людина, що не люблю дуже серйозне ставлення до чогось, в тому числі - до поезії, прози, мистецтва...  Кореспондент: Чим займаєшся окрім літератури? Артем: Я раніше музикою займався, майже чотири роки грав у гурті NoiZeless та інших проектах на ударних. Потім покинув, і одна з причин – тому, що хотів приділити більше уваги та часу заняттю літературою. Зараз ми з друзями досі інколи збираємось пограти для себе. Ще я працюю, веду блог (artem-bebik.blogspot.com), з людьми спілкуюсь. Наразі я би назвав своє життя умиротворенним - просто живу, як хочеться, намагаюся насолодитися миттю, бо нічого окрім теперішнього моменту й не існує. Минуле - це спогади, майбутнє - це здогадки. Не люблю складати плани на майбутнє - від них лише розчарування. Кореспондент: Завжди українською мовою розмовляєш? Артем: У мене немає російської крові, але раніше я розмовляв на миколаївському діалекті російської мови. Подумав, чому б не розмовляти українською? Зараз переходжу на російську тоді, коли до мене звертаються росіяни, які української не розуміють. До речі, мені не подобається слово “суржик”, воно існує, щоб виокремити та принизити певну категорію людей. По суті, мова не знає кордонів, тому я й лінгвістично експериментую: у мене і суржик є, і різноманітний сленг, і азірівка, і нецензурщина. Кореспондент: Як ставишся до політики? Артем: Люди гроші заробляють, можна так сказати. Не думаю, що політику може змінити звичайний народ (хіба що знищити). Це – внутрішньокланові ігри “еліти”. Кореспондент: В творах ти часто використовуєш ненормативну лексику. Наскільки для тебе це важливо? Артем: Це ж просто слова. У людей щодо них є упередження, у мене немає. Я би не сказав, що використовую їх заради епатажу, але це - частина лексикону, якої я не соромлюся. Якщо якесь слово хочеться написати, я його пишу, а люди потім дивуються і обурюються. Але ж мистецтво нікому нічого не повинне. Кореспондент: Розкажи про проект “Постмодерністські Уроки”(vk.com/postmodernist_lessons) Артем: У мене з собою завжди є блокнот, куди я записую якісь думки. Згодом я вирішив викладати думки та ідеї в форматі афоризмів в Інтернет. У цієї групи вже понад 700 підписників.  Кореспондент: Що думаєш про літературний рух в Миколаєві? Артем: Він слабенький, але його можна активізувати. Ситуація з виданнями дуже погана – це проблема для прозаїків, а поети можуть ходити на літературні вечори, які проводяться. Мені до вподоби їх хаотичний формат, це не мають бути “совкові” заходи, де всі сидять з рівними спинами і хлопають по команді. На жаль, у нас немає літературних об’єднань, де люди б збиралися за літературними напрямками і робили щось разом. Також недостатнє висвітлення у пресі – лише кілька статей в місцевих ЗМІ, хоча це вже добре. Щодо миколаївських літераторів, мені подобається поезія Романа Неграмотного, Олега Дороша і божевільна проза Тані Грачової. Блог Артема Бебика: artem-bebik.blogspot.com Публічна сторінка вконтакті: vk.com/artem_bebyk Проект “Постмодерністські Уроки”: vk.com/postmodernist_lessons Твітер: twitter.com/artem_bebik Автор: Ксения Демченко Источник: Nikolaev-City  Тэги: антижарти, артем, бебик, микола, поез, постгумор, постмодерн, проза, сучасна, укра Інтерв'ю з Артемом Бебиком на Nikolaev City2012-12-09 19:09:00... : large;">Артем Бебик: постмодерністська (не)серйозн ... Розкажи про проект “Постмодерністські Уроки”(vk ... + развернуть текст сохранённая копия Інтерв'ю зі мною розмістили на сайті Nikolaev City. Просто перепощу його тут. *** Артем Бебик: постмодерністська (не)серйозністьМистецтво споглядає людей. Воно втілює в собі експерименти свідомості автора, виводить нас із старих рамок і ставить в нові, кидає сприйняттю виклик нестандартною формою і різким змістом. Минуле сторіччя навчило нас милуватися порожнечею білих аркушів паперу, вдивлятися в чорні квадрати і цінувати філософське безглуздя абсурду. Не відомо, коли постмодерн вперше дістався Миколаєва, але наразі сприймається вельми позитивно. Молодий миколаївський літератор Артем Бебик розповів, як він творить, антижартує і насолоджується безмежністю порожнечі реальності. Кореспондент: Отже, коли ти почав цікавитися літературною творчістю? Артем: Я в дитинстві любив читати, захоплювався фантастикою та фентезі. Згодом почав писати прозу, у мене навіть чотири глави роману є. Серйозно займатися літературою я вирішив два роки тому, зараз є плоди – мої твори опублікували у збірнику «Золота Арфа». Кореспондент: Якого напряму творчості дотримуєшся? Артем: Я наліпив ярличок «постмодернізм», але з маркетологічною метою. Він добре характеризує мою творчість – тобто всього потроху. Я не розділяю поезію чи прозу, це знову ж таки просто ярлики для розуміння іншими людьми. Я пишу просто текст, літери, де є певна ритміка. Однак, якщо казати стандартно: використовую переважно формат верлібру. Кореспондент: Розкажи про свої «антижарти»! Артем: Антижарти – це стьоб над гумором, який вже приївся, себто такий собі «постгумор». Це жарти, в яких смішна частина замінена на побутову. Мої антижарти – це переважно переробки відомих анекдотів, де побутове подекуди є дещо абсурдним, але воно все одно побутове. Наприклад: - Як називається мусульманин за штурвалом літака? - Пілот. На зборах щирих українців: - Шановне товариство, серед нас є москалі? - Ні! - Точно нема? - Точно нема! - Дякую за інформацію. Кореспондент: Де береш натхнення для творчості? Артем: Мене надихає музика. Також - чужа літературна творчість, адже постмодернізм – це цитування, позичання якихось образів у попередників (для подальшої деконструкції). Ще – жіноча врода. І медитація - проте я не вважаю її банальним сидінням у позі лотоса, натомість - це розмірковування над буттям, спроби розчепити реальність на атоми та намагання осягнути порожнечу (так звана "медитація на порожнечу"). Як сказала одна мудра людина: "Це важко осягнути, втім і не треба", однак порожнеча - якщо коротко – це об'єктивна реальність, відокремлена від нашого сприйняття. Я це розумом розумію, але осягнути і прийняти поки що не вдалося. І ледь не забув - мене ще, звісно ж, надихає Інтернет, куди ж без цього інформаційного наркотику. Кореспондент: Нещодавно ти зачитував твір «Коротке кохання», в якому кожне слово починається з літери «К». Що це значить? Артем: Колись в Інтернеті я читав історію про Богдана Косіва, твір власне йому і присвячений. Їхав Богдан із іноземними друзями в потязі і казав, що наша мова – найкрутіша. Щоб це довести, він зачитав оповідання на букву «П», потім – вірш, де так само всі слова на букву «С». У мене виникла думка трошки підіграти йому. Сюжет тут – банально побутовий, я хотів звернути увагу на форму. Уривок з «Короткого Кохання»: Кмабуть, к’я кстав каж кчервоний квід ксорому кта клюті: "Кале кж..." Кне квстиг кдоговорити, кбо кодна кз кних кдістала кніж кі кпирнула кмене кілька кразів ку кживіт. Кдівчина кпоклала кзброю кназад кдо ксумочки, кі кподружки кпішли ксобі кдалі. Кореспондент: Були ще якісь експерименти з формою творчості? Артем: У мене є вірш «Крапка». Він власне з крапки і складається. Що найцікавіше, я його читав на літературному вечорі останнім віршем. Прочитав, як крапка читається в тексті - тобто ніяк, помовчав просто. Ще я люблю повторення слів. Слова – це лише набір літер, і я намагаюсь людям про це нагадати, читаю одне і те саме слово з різною інтонацією. Я така людина, що не люблю дуже серйозне ставлення до чогось, в тому числі - до поезії, прози, мистецтва... Кореспондент: Чим займаєшся окрім літератури? Артем: Я раніше музикою займався, майже чотири роки грав у гурті NoiZeless та інших проектах на ударних. Потім покинув, і одна з причин – тому, що хотів приділити більше уваги та часу заняттю літературою. Зараз ми з друзями досі інколи збираємось пограти для себе. Ще я працюю, веду блог (artem-bebik.blogspot.com), з людьми спілкуюсь. Наразі я би назвав своє життя умиротворенним - просто живу, як хочеться, намагаюся насолодитися миттю, бо нічого окрім теперішнього моменту й не існує. Минуле - це спогади, майбутнє - це здогадки. Не люблю складати плани на майбутнє - від них лише розчарування. Кореспондент: Завжди українською мовою розмовляєш? Артем: У мене немає російської крові, але раніше я розмовляв на миколаївському діалекті російської мови. Подумав, чому б не розмовляти українською? Зараз переходжу на російську тоді, коли до мене звертаються росіяни, які української не розуміють. До речі, мені не подобається слово “суржик”, воно існує, щоб виокремити та принизити певну категорію людей. По суті, мова не знає кордонів, тому я й лінгвістично експериментую: у мене і суржик є, і різноманітний сленг, і азірівка, і нецензурщина. Кореспондент: Як ставишся до політики? Артем: Люди гроші заробляють, можна так сказати. Не думаю, що політику може змінити звичайний народ (хіба що знищити). Це – внутрішньокланові ігри “еліти”. Кореспондент: В творах ти часто використовуєш ненормативну лексику. Наскільки для тебе це важливо? Артем: Це ж просто слова. У людей щодо них є упередження, у мене немає. Я би не сказав, що використовую їх заради епатажу, але це - частина лексикону, якої я не соромлюся. Якщо якесь слово хочеться написати, я його пишу, а люди потім дивуються і обурюються. Але ж мистецтво нікому нічого не повинне. Кореспондент: Розкажи про проект “Постмодерністські Уроки”(vk.com/postmodernist_lessons) Артем: У мене з собою завжди є блокнот, куди я записую якісь думки. Згодом я вирішив викладати думки та ідеї в форматі афоризмів в Інтернет. У цієї групи вже понад 700 підписників. Кореспондент: Що думаєш про літературний рух в Миколаєві? Артем: Він слабенький, але його можна активізувати. Ситуація з виданнями дуже погана – це проблема для прозаїків, а поети можуть ходити на літературні вечори, які проводяться. Мені до вподоби їх хаотичний формат, це не мають бути “совкові” заходи, де всі сидять з рівними спинами і хлопають по команді. На жаль, у нас немає літературних об’єднань, де люди б збиралися за літературними напрямками і робили щось разом. Також недостатнє висвітлення у пресі – лише кілька статей в місцевих ЗМІ, хоча це вже добре. Щодо миколаївських літераторів, мені подобається поезія Романа Неграмотного, Олега Дороша і божевільна проза Тані Грачової. Блог Артема Бебика: artem-bebik.blogspot.com Публічна сторінка вконтакті: vk.com/artem_bebyk Проект “Постмодерністські Уроки”: vk.com/postmodernist_lessons Твітер: twitter.com/artem_bebik Автор: Ксения Демченко Источник: Nikolaev-City Тэги: антижарти, артем, бебик, микола, поез, постгумор, постмодерн, проза, сучасна, укра Літературно-музичний вечір у "Камчатці"2012-12-03 02:14:00... : center;"> + развернуть текст сохранённая копия У перший день зими (це 01.12.2012) у кафе "Камчатка" (це Миколаїв) відбувся літературно-музичний вечір. Читали вірші, прозу, грали та співали. Захід організував талановитий поет Олег Дорош.
Теплий настрій", від імені якого влаштовувався вечір, свою назву підтвердив). А з іншого боку захід видався, далебі, андерґраундним і навіть певним чином хардкорним.
Що ж, аби не бути багатослівним, просто представлю учасників, котрих я залуїзив. І себе. Спочатку себе, звісно ж. Коротке кохання або Новелетка, де кожне слово починається на К *Присвячується Богданові Косіву Кніколи кне кходив кдо клюбів (кхіка кж), ка ктут кбрат кдвоюрідний кз Києва кприїхав кі кпотягнув. Квін кмодний, кстоличний кпацан, ку кбудь-якій ктусовці кдуша компанії, ка ктьолки кза кним ктабунами кбігають. Клюб кзнаходився кнеподалік квід кмоєї кхати, ктож кїхати кнікуди кне кдовелося. Кприйшли. Ктусили, Ктусили. К’я, кзвісно, кнікого кне кпідчепив - ксоромився. Кбрат кількох ктьолок ку кпараші квиїбав (кза кйого ксловами). Кобразливо. Кповерталися кдодому кпід кранок. Кбачимо - кдві кдівчини кідуть. Кбрат кпідйобує - кпознайомся. Ка кв кмене ксамого ктаке книюче квідчуття кдискомфорту квнизу кспини - кі краптом кнаважився. Кпривітався (кхоча кнасправді кце кбуло крадше ксхоже кна кнерозбірливе кбеекання). Кодна кз кдівчат кі квідповідає: "Квід’їбись". Кмабуть, к’я кстав каж кчервоний квід ксорому кта клюті: "Кале кж..." Кне квстиг кдоговорити, кбо кодна кз кних кдістала кніж кі кпирнула кмене кілька кразів ку кживіт. Кдівчина кпоклала кзброю кназад кдо ксумочки, кі кподружки кпішли ксобі кдалі. К.К. Клежу кв креанімації. Ксуд кдівчину квиправдав - квона кжінка кже. 29.11.2012 *** Одного разу учень запитав у Майстра: — Чи довго чекати змін на краще? — Та від'їбися вже від мене, звідки мені знати! — відповів Майстер. *** - Як називається мусульманин за штурвалом літака? - Пілот. *** Дуже коротке есе про сучасні літературні справи Постмодернізм. Епоха "після всього". Зараз літературі не вистачає свіжості. Усі історії написані, усі теми вичерпані. Хуїта! Ой, вибачте, тобто: Маячня! От поговорімо про те, про що не пишуть. Наприклад, про страх того, що сміятимешся з каліки. "Як же так, що ти за моральна потвора, ко-ко-ко" - і все, архетип Персони зруйновано. Шок, жах. Ось вам і конфлікт для твору. Чи подібне - регіт з чужого горя. Наприклад, зустрічаєшся з другом, а він каже, що його люба бабуся померла. Тягне заржати як коняка, а ти стримуєшся, стримуєшся. Тут уже навіть за соціальну Маску не йдеться – просто хороші друзі в супермаркетах не продаються. Чи погомонімо про таку вельми цікаву фобію (даруйте, жінки, вона стосується тільки чоловіків): страх посцяти, коли хтось поруч. І не брешіть, що у вас такого немає. Я, наприклад, дійсно боюся сцяти в пісуари. І від цієї напасті рятує лише алкогольне сп'яніння (тоді дійсно байдуже, де мітити територію – і я не тільки про пісуари). Може фобія з'явилася, коли в шкільному туалеті жартома робили "шторм на кораблі". А може ні. Як казав мудрець Ескобар: "Ну хуй його знає". Поки що все. Виїбнувся? Молодець. *** Садок вишневий коло хати? Ніхуя. Депресивні райони, сірі хрущовки постіндустріального формату. Вони кінчають болем хворої простати. А нам ту сперму пожирати? Ні, дякую. 27.11.2012 *** У самому кінці публіка ще попрохала зачитати "Гімн епохи" - я й зачитав, що можна благополучно побачити на відео. *** Роман Неграмотний читав більше матеріалу, ніж на минулому літвечорі. Дуже сподобалася подача (росте бро), самі можете зацінити. *** Помнить О Дружбе (Ірина Павленко) поділилася своєю поезією. На жаль, не з самого початку зняв, бо виходив зустрічати друзів. Але маємо, що маємо. *** Таня Грачова порадувала божевільною прозою. Особливо про дівчат, що лопаються. *** Дебютувала на вечорі моя хороша подружка Любов Терещенко.
Війна в собі Останній вірш, що витрачу на тебе, Останній аркуш, залишки чорнил. Останні краплі… І нема чорнил, як і немає крил. Нема вітрил. Вітрил, що триста днів несли по хвилях, По хвилях серед айсбергів й снігів, Мою свідомість, що не розуміла, Якого зла ти заподіяти хотів. Чи не хотів? Або не знав. Не знав, що образи твої двоїлись, Фатальність протиріч не розумів, Що руйнівною силою стає мінливість І нищить всі досягнення життів. Моїх життів. Руйнує. Галактику мою, мою планету, Усе моє повітря, простір мій. Захоплює в тісні свої тенета Усе, що будувалося в мені так довго. А тепер - Двоє тебе крізь простір мого Я Крокуєте. Грабуючи. Війною. Терактами. І вже тепер ніяк Не залишитися мені живою із тобою. З котрим тобою? Тобою, що дістане перемогу, Серед руїн себе в полон вкраде, Отримає квиток у ту дорогу, В кінці якої назавжди впаде. Впаде у прірву. Постріл. Все. Дуель скінчилась. Чорний сніг. Спадає тихо. Тихо надто. Болюче тихо. Ти не зміг… Твоя могила біля ніг. І ще одна - то теж твоя. Також твоя. А далі я. У темряві я пил ковтаю, що розриває. Я - зникаю. Мій простір творить нове Я. Із попелу твого ім`я, з уламків війн. Мені – живій. Без тебе. Без обох тебе. *** Цей день В один із днів, такий, як цей, Побачу я твоє лице, Усе у зморшках і у шрамах, І ти мовчатимеш так само, Як і колись, в цей самий день. Мовчи, мовчи, мовчи ще довше, Роби між нами порожнечу, У кілометрів сто завдовжки. Створи її - це ж так доречно. Дивись, дивись, дивись глибоко, Роби все так, щоб я боялась, Дивись крізь мене третім оком, Щоб там нічого не сховалось. Кохай, кохай, кохай фальшиво, Неправдою мене кохай. Ненавистю, це ж так красиво: Кажи, що хочеш, ображай! Кричи, кричи, кричи щосили - Всю злість свою вкладай у крик, Бо я чомусь тебе любила, А ти до того майже звик. Тепер зникай, зникай надовго, Ховайся далі від людей, Рушай, будуй свою дорогу, Зі зраджених моїх ідей. Пройдуть роки. І в день, як цей, Побачиш ти своє лице. Але в мені. Без здивування, Не зрадивши свого мовчання… Ти проклинатимеш цей день. АФТЕПАТІ Після літвечору пішли в епічний дворик під назвою "горішник". Але не треба описів, краще відео - замість тисячі слів. А загальну атмосферу прекрасно охарактеризовує ця надзвичайна пісня: Наче все. А ви обов'язково залишайте коменти, якщо є щось додати.  Тэги: артем, бебик, веч, микола, поез, постмодерн, проза, сучасна, укра Літературно-музичний вечір у "Камчатці"2012-12-03 02:14:00... : center;"> + развернуть текст сохранённая копия У перший день зими (це 01.12.2012) у кафе "Камчатка" (це Миколаїв) відбувся літературно-музичний вечір. Читали вірші, прозу, грали та співали. Захід організував талановитий поет Олег Дорош.
Теплий настрій", від імені якого влаштовувався вечір, свою назву підтвердив). А з іншого боку захід видався, далебі, андерґраундним і навіть певним чином хардкорним.
Що ж, аби не бути багатослівним, просто представлю учасників, котрих я залуїзив. І себе. Спочатку себе, звісно ж. Коротке кохання або Новелетка, де кожне слово починається на К *Присвячується Богданові Косіву Кніколи кне кходив кдо клюбів (кхіка кж), ка ктут кбрат кдвоюрідний кз Києва кприїхав кі кпотягнув. Квін кмодний, кстоличний кпацан, ку кбудь-якій ктусовці кдуша компанії, ка ктьолки кза кним ктабунами кбігають. Клюб кзнаходився кнеподалік квід кмоєї кхати, ктож кїхати кнікуди кне кдовелося. Кприйшли. Ктусили, Ктусили. К’я, кзвісно, кнікого кне кпідчепив - ксоромився. Кбрат кількох ктьолок ку кпараші квиїбав (кза кйого ксловами). Кобразливо. Кповерталися кдодому кпід кранок. Кбачимо - кдві кдівчини кідуть. Кбрат кпідйобує - кпознайомся. Ка кв кмене ксамого ктаке книюче квідчуття кдискомфорту квнизу кспини - кі краптом кнаважився. Кпривітався (кхоча кнасправді кце кбуло крадше ксхоже кна кнерозбірливе кбеекання). Кодна кз кдівчат кі квідповідає: "Квід’їбись". Кмабуть, к’я кстав каж кчервоний квід ксорому кта клюті: "Кале кж..." Кне квстиг кдоговорити, кбо кодна кз кних кдістала кніж кі кпирнула кмене кілька кразів ку кживіт. Кдівчина кпоклала кзброю кназад кдо ксумочки, кі кподружки кпішли ксобі кдалі. К.К. Клежу кв креанімації. Ксуд кдівчину квиправдав - квона кжінка кже. 29.11.2012 *** Одного разу учень запитав у Майстра: — Чи довго чекати змін на краще? — Та від'їбися вже від мене, звідки мені знати! — відповів Майстер. *** - Як називається мусульманин за штурвалом літака? - Пілот. *** Дуже коротке есе про сучасні літературні справи Постмодернізм. Епоха "після всього". Зараз літературі не вистачає свіжості. Усі історії написані, усі теми вичерпані. Хуїта! Ой, вибачте, тобто: Маячня! От поговорімо про те, про що не пишуть. Наприклад, про страх того, що сміятимешся з каліки. "Як же так, що ти за моральна потвора, ко-ко-ко" - і все, архетип Персони зруйновано. Шок, жах. Ось вам і конфлікт для твору. Чи подібне - регіт з чужого горя. Наприклад, зустрічаєшся з другом, а він каже, що його люба бабуся померла. Тягне заржати як коняка, а ти стримуєшся, стримуєшся. Тут уже навіть за соціальну Маску не йдеться – просто хороші друзі в супермаркетах не продаються. Чи погомонімо про таку вельми цікаву фобію (даруйте, жінки, вона стосується тільки чоловіків): страх посцяти, коли хтось поруч. І не брешіть, що у вас такого немає. Я, наприклад, дійсно боюся сцяти в пісуари. І від цієї напасті рятує лише алкогольне сп'яніння (тоді дійсно байдуже, де мітити територію – і я не тільки про пісуари). Може фобія з'явилася, коли в шкільному туалеті жартома робили "шторм на кораблі". А може ні. Як казав мудрець Ескобар: "Ну хуй його знає". Поки що все. Виїбнувся? Молодець. *** Садок вишневий коло хати? Ніхуя. Депресивні райони, сірі хрущовки постіндустріального формату. Вони кінчають болем хворої простати. А нам ту сперму пожирати? Ні, дякую. 27.11.2012 *** У самому кінці публіка ще попрохала зачитати "Гімн епохи" - я й зачитав, що можна благополучно побачити на відео. *** Роман Неграмотний читав більше матеріалу, ніж на минулому літвечорі. Дуже сподобалася подача (росте бро), самі можете зацінити. *** Помнить О Дружбе (Ірина Павленко) поділилася своєю поезією. На жаль, не з самого початку зняв, бо виходив зустрічати друзів. Але маємо, що маємо. *** Таня Грачова порадувала божевільною прозою. Особливо про дівчат, що лопаються. *** Дебютувала на вечорі моя хороша подружка Любов Терещенко.
Війна в собі Останній вірш, що витрачу на тебе, Останній аркуш, залишки чорнил. Останні краплі… І нема чорнил, як і немає крил. Нема вітрил. Вітрил, що триста днів несли по хвилях, По хвилях серед айсбергів й снігів, Мою свідомість, що не розуміла, Якого зла ти заподіяти хотів. Чи не хотів? Або не знав. Не знав, що образи твої двоїлись, Фатальність протиріч не розумів, Що руйнівною силою стає мінливість І нищить всі досягнення життів. Моїх життів. Руйнує. Галактику мою, мою планету, Усе моє повітря, простір мій. Захоплює в тісні свої тенета Усе, що будувалося в мені так довго. А тепер - Двоє тебе крізь простір мого Я Крокуєте. Грабуючи. Війною. Терактами. І вже тепер ніяк Не залишитися мені живою із тобою. З котрим тобою? Тобою, що дістане перемогу, Серед руїн себе в полон вкраде, Отримає квиток у ту дорогу, В кінці якої назавжди впаде. Впаде у прірву. Постріл. Все. Дуель скінчилась. Чорний сніг. Спадає тихо. Тихо надто. Болюче тихо. Ти не зміг… Твоя могила біля ніг. І ще одна - то теж твоя. Також твоя. А далі я. У темряві я пил ковтаю, що розриває. Я - зникаю. Мій простір творить нове Я. Із попелу твого ім`я, з уламків війн. Мені – живій. Без тебе. Без обох тебе. *** Цей день В один із днів, такий, як цей, Побачу я твоє лице, Усе у зморшках і у шрамах, І ти мовчатимеш так само, Як і колись, в цей самий день. Мовчи, мовчи, мовчи ще довше, Роби між нами порожнечу, У кілометрів сто завдовжки. Створи її - це ж так доречно. Дивись, дивись, дивись глибоко, Роби все так, щоб я боялась, Дивись крізь мене третім оком, Щоб там нічого не сховалось. Кохай, кохай, кохай фальшиво, Неправдою мене кохай. Ненавистю, це ж так красиво: Кажи, що хочеш, ображай! Кричи, кричи, кричи щосили - Всю злість свою вкладай у крик, Бо я чомусь тебе любила, А ти до того майже звик. Тепер зникай, зникай надовго, Ховайся далі від людей, Рушай, будуй свою дорогу, Зі зраджених моїх ідей. Пройдуть роки. І в день, як цей, Побачиш ти своє лице. Але в мені. Без здивування, Не зрадивши свого мовчання… Ти проклинатимеш цей день. АФТЕПАТІ Після літвечору пішли в епічний дворик під назвою "горішник". Але не треба описів, краще відео - замість тисячі слів. А загальну атмосферу прекрасно охарактеризовує ця надзвичайна пісня: Наче все. А ви обов'язково залишайте коменти, якщо є щось додати. Тэги: артем, бебик, веч, микола, поез, постмодерн, проза, сучасна, укра Літературний конкурс [drugstore. pt 1] у Миколаєві: звіт2012-11-26 03:00:00... alt="Артем Бебик постмодерніст" border="0 ... ітаризму, а також постмодерністське бачення кожно ... + развернуть текст сохранённая копия 23 листопада в Миколаєві пройшов літературний вечір - конкурс [drugstore. pt 1]. Так от я на ньому виступив - і вирішив скласти невеличкий звіт.
Потім з'ясувалося, що буде 2 раунди. На першому учасники зачитають по одному віршу (як виявилося пізніше, малося на увазі, що виділять 1 хв.), а журі обере, хто гідний читати весь матеріал у наступному раунді. Тобто розділить на величну ілітку та бидло неосвічене (нехай знає своє місце, а не лізе на ілітні літвечори, блядь!). Мене даний факт збентежив. Але нехай, то тільки мої особисті заскоки - прихильність до егалітаризму, а також постмодерністське бачення кожної людини як митця, що має право творити та бути почутою. Утім найбільше зачепило, коли двом людям, що подали заявки на участь, відмовили за причиною публікації в журналі "Літера Н". Гадки не маю, де тут зв'язок, але обурює інше - ніде в описі заходу не написано про подібне обмеження. Коли ж я запитав у темі з заявками, у чому, власне, проблема, моє повідомлення видалили - отаке розуміння "без цензури" в людей. Коли запитав у одного з організаторів особисто, то відповідь: "від'їбись", а на повторний запит пояснення звелися до незрозумілих принципів одного з членів журі. Здивований, що мене не виключили з учасників, бо забагато питав. Таке не бажано робити не через те, що нібито "це погано" - просто не варто людям голову морочити, відбирати їхній час та енергію даремно. Свободу людини треба цінити, інакше заходи з подібним ставленням приречені на втрату поваги та іґнор (а без людей, митців вони неможливі). Я в жодному разі не намагаюся обісрати організаторів. Навпаки - вони роблять гідну справу, адже хоч якось активізують літературне життя міста, яке затихло після закриття вищезгаданих "листів поетів". Я тільки роблю зауваження, котрі, сподіваюся, допоможуть в майбутньому вивести такі заходи на якісніший рівень. А тепер про сам літвечір. Навіть не зважаючи на те, що бар "Перехрестя" не дуже підходить під формат літературного вечору, атмосфера видалася дружньою та ламповою. Отже, почну з себе. У першому раунді я зачитав три вірші, що підготував спеціально для драґстор. Ко-ко-ко Я поет, зроби мені мінет Не будеш робити? А, ну добре тоді. 12.11.2012
*** Вірш, написаний експериментальним правописом з кодовою назвою "азірівка" *Присвячується AZIRIV ULTRAHIRDCIRE UNITY "Кріза мінет папізжє," промівів підір і замівк. А підаріли ж абісцяння. Нагадав про "Пакращєння вже сігідні" І відпівідь: "Міжна, єслі абіріжна".  *** Екзистенційний МКЛЇВ Електризована Радянська заповільнюється Жовтота... Усі збираються до сну: Норм пацани долускали вже сємки Напилася ванілі ілітна хіпстота Пізній гівнар допиває три сімки Вася Фіфтік Шредінґера і мертвий, і ні, А я все ходжу та ходжу. От з ким не бувало такої хуйні, Коли здається та осягається: все - то ніщо? ПО-РОЖ-НЕ-ЧА Ви думали, далі буде дуже депресивна поезія? А ніхуя, мені заїбісь.
*** Що вельми дивно - мене обрали читати в другому раунді (ну все, я тепер ілітка). Я аж ніяк не очікував такого розвитку подій, тому, на жаль/на щастя, підготував мало матеріалу. Про що нам писати? Вірші про кохання - хуйня Тобто лайно, чи краще сказать - нісенітниця (немає ж матюків у рідній мові) Може потрібна лірика про сенс буття? Стули писок, курво, Я сам знаю як мені жити. Пейзажна поезія? Нуууууудноооооооо. Тому закликаю - пишіть про ніщо Тир дин тин пурм пум Хрґрхґ піпіпіупіпіщо 15.06.2011 *** Хікуй, якщо не лох Дивлюся в інетик та й думку гадаю Чому я не хіка, що вдома втикає, Чому мені, йнете, ти хобі не дав? Роботу б покинув і лиш хікував. Далеко у хаті, подальше від світу, Шукати недолі, на депрес привіту, В дівчат анімешних лиш ласки просить У няшності милій весь депрес втопить. ХІКА ХІКА ХІКА ХІКА, ХІКА ХІКА ХІКА ХІКА; ХІКА ХІКА ХІКА ХІКА: ХІКА ХІКА ХІКА ХІКА? ХІКА ХІКА ХІКА ХІКА ХІКА ХІКА ХІКА ХІКА, ХІКА ХІКА ХІКА ХІКА — ХІКА ХІКА ХІКА ХІКА. ХІКА ХІКА ХІКА ХІКА, — ХІКА ХІКА ХІКА ХІКА! ХІКА ХІКА ХІКА ХІКА, ХІКА ХІКА ХІКА ХІКА. ХІКА ХІКА ХІКА ХІКА, ХІКА ХІКА ХІКА ХІКА ХІКА ХІКА ХІКА ХІКА ХІКА ХІКА ХІКА ХІКА! 07.11.2012 *** Від звуку ґ Дере горло Я українець? 29.03.2012 *** Ще стався досить цікавий момент, коли один з учасник Володимир Греков попросив у якості епіграфу до одного з його віршів зачитати свій "Гімн епохи". Я й зачитав.
*** А тепер хотілося б відзначити ще кілька людей - зі своєї флейви та й просто тих, кого вподобав. Передусім представлю хорошого друга, який виступав під іменем Роман Неграмотний. Роман зачитав лише один вірш (по ванілі): К красному ближе луна Рожки направо — умирает она Стелется светом по морю В его водах купаются зори Керчь вдалеке и огни Влажный песок. Мы одни Мерзнем в крепких объятьях Ночи холодной объятьях Ножки твои сплетены В асане сложной они Ступни я грею руками Луна умирает над нами К красному ближе она Одна за одной волна чувств и шумного моря Я крепко влюблен, не спорю Влюбленность — умирает она, как в небе темном луна В месяце новом не станет Но крепка, спорить не стану Волосы липнут к щекам К поцелую тянусь я сам На губах влажный песок Берег Азовского моря песчаный...
До речі, гроші виграла ЯрТар. *** От і все. Літвечір подарував багато прекрасних вражень, скрасивши суворі будні нашого постіндустріального міста. Усі фотографії зробила няшінька Ксенія Баторі. P.S. Даруйте, що затягнув зі звітом - брав участь у Хакатоні, всі вихідні був дуже зайнятий. Тэги: drugstore, артем, бебик, верл, веч, микола, поез, постмодерн, укра
Главная / Главные темы / Тэг «постмодерн»
|
  
Категория «Игры»
Взлеты Топ 5
Падения Топ 5
Популярные за сутки
300ye 500ye all believable blog bts cake cardboard charm coat cosmetic currency disclaimer energy finance furniture house imperial important love lucky made money mood myfxbook poetry potatoes publish rules salad seo size trance video vumbilding wardrobe weal zulutrade агрегаторы блог блоги богатство браузерные валюта видео вумбилдинг выводом гаджеты главная денег деньги звёзды игр. игры императорский календарь картинка картон картошка клиентские косметика летящий любить любовь магия мебель мир настроение невероятный новость обзор онлайн партнерские партнерских пирожный программ программы публикация размер реальных рубрика рука сайт салат своми событий стих страница талисман тонкий удача фен феншуй финансы форекс цитата шкаф шуба шуй энергия юмор 2009 |
Загрузка...
| Copyright © 2007–2024 BlogRider.Ru | Главная | Новости | О проекте | Личный кабинет | Помощь | Контакты |