(м. Тернопіль, Україна)< ...
Літо дозріле цвіло- зеленіло,
Місто убралося в літній наряд:
В квіти на клумбах, де руки уміло
Склали із них візерунковий ряд.
Гралися з сонцем яскраві вітрини,
Двері широко розкрили свій зів
Й ніби просили зайти в магазини
Так переконливо, хоч і без слів.
Я без потреби зайшла всередину -
В море великого світу речей.
Враз тут побачила літню людину
Й сили не стало відвести очей.
О, це обличчя, знайоме і миле,
Помилки бути не може тут, еі.
Радість від зустрічі дух полонила
І нагадала про давнішні дні.
Все, все згадалося враз мимоволі:
Вік атеїзму — безумні часи,
Роки дитинства, як вчилась у школі,
Маршів бравади, “ура” голоси.
Поряд з багном, каламуттю тією
Серце назавжди моє зберегло
Спогад про дівчинку — білу лілею -
З поглядом тихим, високим чолом.
...В школі зустріли її непривітно.
Діти сміялися: “Штунда іде!”,
Або шепталися скрізь непомітно:
“Молиться вдома й, напевне, краде”.
Постать худенька, в благій одежині
Так все терпіла, як зносив Ісус.
Мир, що згори, царював всередині,
Як і Господь — ані пари із уст.
Ворог зламати бажав цю дитину,
Любляче серце розбити навпіл,
Здерти з малої голівки хустину,
Й взяв він її, як мішень, на приціл.
Мов ті зміюки, полізли у школу
Чутки, що в неї волосся нема,
Хустка ж ховає лиш голову голу -
Нащо ж вона? Надворі — не зима.
“Лиса!” - здавалось, шипіла вся школа.
“Лиса!” - кричали дитячі уста.
З дівчини все глузували довкола
Так, як колись глузували з Христа.
Так, як страждали колись християни,
Дівчина в школі пройшла “колізей”.
Ворог наносив глибокії рани,
З люттю пролазячи в душі дітей.
В школі образами все вирувало:
Сльози страждання видушував кат,
Й цього, здавалося, було замало:
Дівчину “вислали” у інтернат...
Спогади птахом в очах промайнули:
Скільки зим, весен з тих пір перейшло!
Ледь -ледь змінило жорстоке минуле
Лагідний погляд, високе чоло.
Серце ж зумів ворог душ обманути,
Грим свій накласти на очі, уста,
Нігті, волосся і душу замкнути
В узи невір”я в живого Христа.
“Як так? Чому?” - стугоніло у скронях.
Відповідь знаю і вірю у це:
Сестро, ти — в ніжних Господніх долонях,
Не відвернув Він від тебе лице.
Мами молитви за тебе благають
Біля престолу Святого Отця.
Тож поспіши, всі на тебе чекають,
Щоби вручить переможця вінця.
