(м. Тернопіль, Україна)< ...
Понуре обличчя. Засмучені очі.
Розбився, зневірився. Як далі жить?
Непрохані сльози, недоспані ночі,
Немає просвітку у цьому й на мить.
Де радість минула? Де віра, надія?
Тягар тисне серце, а там — пустота.
Вже інших втішає загублена мрія,
І сяє для когось прекрасна мета.
Чому так? Чи мало стояв на колінах,
Старався як міг, йшли і сили, і час
Надармо. Бо зараз — надія в руїнах,
І тисне зневіри зміїний каркас.
Немає межі наріканням ні спину:
Уламки, завали, як далі іти?
Та чим Бог заставити може людину
З дороги своєї на стежку зійти?
О, скільки доріг на духовнім довкіллі
Пустує, шляхів, де завал барикад.
Це Бог зупиняє людей у свавіллі,
Руйнує їх волю, вертає назад.
Пильнує хто Боже — побачить помилки,
Покається, стежку до Нього знайде.
Бажає хто свого — як зломана гілка,
Засохне в руїнах і там пропаде.
Та Руки Святії підняти готові!
Як можна зневіритись в Бозі, скажіть,
У Правді, у Вірному, в Дивній Любові?
Він іншим не був і не буде й на мить.
У Господа можна знайти порятунок,
Не в собі, не в друзів, і не в ворогів.
Довіртесь Христу, дайте серце в дарунок -
Й відступить зневіра, журба в сумнів.
