Какой рейтинг вас больше интересует?
|
Главная / Главные темы / Тэг «упали»
Dead angel. 2013-11-03 11:12:00
+ развернуть текст сохранённая копия
Dead angel.
Тэги: angel, dead, mamm, suicid, suicide, ангел, выставка, мамм, мертвый, суицид, упал
В Жулебино упал военный вертолёт. 2013-10-29 17:34:35
+ развернуть текст сохранённая копия
По сообщениям СМИ, в частности РБК (http://top.rbc.ru/incidents/29/10/2013/885619.shtml) стало известно о падении вертолёта КА-52 на юге-востоке Москвы, на ул Привольная, около д. 56. После падения вертолёт загорелся, спасатели выехали на помощь. В интернете появились первые кадры происшествия. Обстоятельства аварии уточняются. Оба пилота живы, успев катапультироваться, сейчас госпитализированы.
Тэги: вертолёт, загорелся, происшествие, упал
Чи існував український тоталітаризм? 2013-10-25 14:04:07
+ развернуть текст сохранённая копия
Публікації / Статті вчора, 21:06 Коли описують становище України під час Другої світової війни, зазвичай уживають вислів «між двома тоталітаризмами». Характеристика правильна, але неповна, бо, крім принесених ззовні, українці мали ще й власну модель тоталітаризму – не так імпортовану, як вироблену власноруч за чужими зразками. Щоправда, ця модель так і не отримала шансу втілитися в життя, але не з вини її розробників.Повернутися до роздумів на цю тему мене спонукала спонтанна дискусія, яка виникла між мною та відомим істориком Володимиром В’ятровичем під час його недавньої лекції про розвиток ідеології та програми ОУН. Після короткого, але жвавого обміну думками я отримав запрошення продовжити дискусію в іншому форматі. Охоче його приймаю і в очікуванні наступної нагоди стати на герць з паном Володимиром особисто, спробую вже тепер сформулювати деякі мої розходження із концепцією шановного опонента, що сьогодні належить до «мейнстріму» української історіографії ОУН. Безперечно, В’ятрович багато в чому має рацію, а зокрема в тому, що ідеологію ОУН варто розглядати як динамічну систему, що проходила ряд етапів розвитку. Не підлягає сумніву і національно-визвольний характер боротьби ОУН на всіх її етапах. Однак, на мій погляд, історик схильний применшувати тоталітарні тенденції в ОУН 1930-40-х років, натомість невиправдано перебільшувати демократичні тенденції, нібито властиві бандерівському відламові ОУН після її розколу. Для початку – два принципові застереження. По-перше, дискусія тільки тоді матиме сенс, коли її учасники заздалегідь не приписуватимуть один одному позанаукових намірів чи мотивів. Володимир В’ятрович, наприклад, стверджує, що за спробами порівняти ідеології ОУН 1930-40-х років із фашизмом приховуються політичні мотиви, навіть більше – «порівняння ідеології ОУН та ідейних засад фашистських рухів робиться для закріплення за українськими націоналістами радянських штампів про зрадників і нацистських посіпак» (цитую за ZAXID.NET). За такого підходу будь-яка фахова дискусія довкола проблеми «ОУН і фашизм» відразу втрачає сенс. Порівнювати з фашизмом не конче означає прирівнювати до фашизму, однак, за логікою В’ятровича, кожного, хто пробує застосувати історико-порівняльний метод до дослідження ідеологій фашизму та ОУН, варто підозрювати в антиукраїнській діяльності. Саме такий спосіб полеміки і є «радянським штампом» – у радянські часи достатньо було сказати, що такий-то «ллє воду на млин буржуазних фальсифікацій», і дальші аргументи ставали зайвими. Академічна дискусія можлива лише за взаємного визнання презумпції наукової сумлінності опонентів. Дискутувати варто з висловленими аргументами, а не зі здогадними лихими намірами того, хто їх висловив. Зрештою, навіть якщо опонент має політичні упередження (припускаю, що абсолютно неупереджених істориків не існує в природі), то й тоді на його аргументи слід відповідати аргументами, а не відкидати їх як «радянські» чи «націоналістичні» штампи. Друге застереження стосується методології дослідження будь-якого ідеологічного руху. Коли ми хочемо реконструювати ідейно-програмні засади, що лежали в основі діяльності певної політичної сили, ми не можемо обмежуватися, як це зробив Володимир В’ятрович у своїй лекції, офіційними документами декларативного характеру (у випадку ОУН – постановами її Великих зборів і конференцій, маніфестами Проводу тощо). Це приблизно те саме, що намагатися пізнати сутність комуністичної ідеології на підставі самих лише рішень з’їздів КПРС та «Морального кодексу будівника комунізму». Офіційні документи, очевидно, потрібно уважно вивчати, але поряд із ними треба брати до уваги документи для внутрішнього вжитку, секретні інструкції, листування, а головне – практичну діяльність. Саме врахування зв’язку ідеології з практикою найбільше бракує концепції В’ятровича. Переходячи до конкретних зауважень, у цій статті зосереджуся лише на одній дискусійній темі – наявності/відсутності тоталітаризму в ідеології та практиці ОУН, залишаючи інші розходження для дальшої полеміки. Заперечуючи мені, В’ятрович наполягав, що українського тоталітаризму ніколи не існувало, й ідеологія ОУН ніколи не мала тоталітарного характеру. Цим історик вступає в дискусію вже не зі мною, а з самими ідеологами ОУН, які цілком недвозначно називали свій націоналізм тоталітарним. Приміром, в ідеологічному альманасі ОУН «На службі нації» (1938) «протинаціональним концепціям» демолібералізму та марксизму протиставлено «сучасний революційний, тоталітарний і авторитарний націоналізм». Запозичивши в італійських фашистів термін «тоталітарний», оунівці, як і фашисти, вкладали в нього позитивний зміст: тотальний контроль націоналістичної держави над усіма сферами суспільного життя уявляли як конструктивний і потрібний для творення нового ладу й нової людини. Саме так розумів логіку тоталітаризму провідний ідеолог ОУН Микола Сціборський:
Тоталітарна місія націоналізму покликує його не до плекання й поглиблення роз’юшених антаґонізмів, а до скріплення внутрішнього зв’язку й співпраці всіх здорових складових частин нації. […] Анархічна й експльоататорська капіталістична демократія мимо свойого «індивідуалізму» витворює в державі й народньому господарстві деструктивні явища. Тоталітарний і етичний устрій націократичної Української Держави зможе натомість скермувати всі без вийнятку виробничі ґрупи суспільства на шлях здорового (індивідуального й колєктивного) розвитку та поставити їх усіх на службу нації.
Тоталітарну націократичну концепцію покладено в основу розділу «Державний лад» Політичної програми, яку прийняв Другий Великий збір ОУН (серпень 1939 року), та проекту конституції України (осінь 1939 року), що його написав Сціборський, і перша стаття якого проголошувала: «Україна є суверенною, авторитарною, тоталітарною, професійно-становою державою, що носить назву Українська Держава». Та річ навіть не в терміні «тоталітарний», а в самій суті тогочасних оунівських проектів державного устрою, які передбачали створення монопартійної держави з єдиною обов’язковою ідеологією та «Вождем Нації» на чолі, а також у практичній політиці ОУН, спрямованій на дискредитацію інших партій та встановлення власної монополії у визвольному русі. Авторитарні й вождистські тенденції в ОУН визнає і Володимир В’ятрович, але зводить їх до поверхової інтелектуальної моди, принесеної із Заходу. Гадаю, що головні причини «повороту праворуч» були значно глибшими. Український тоталітаризм постав як відповідь на історичний виклик більшовицького тоталітаризму, що його сприймали як загрозу самому існуванню української нації. Позірні успіхи тоталітарних режимів сприяли переконанню, що весь світ рухається в цьому напрямі, і що тільки тоталітарна держава має шанс утвердитися і вижити в цьому новому світі. Чи справді постання ОУН під проводом Степана Бандери стало поштовхом до засадничих змін в ідеології? Володимир В’ятрович стверджує, що створене ОУН(б) 1941 року Українське Державне Правління нібито було «багатопартійним урядом» – мовляв, де ж тут тоталітаризм? Насправді ні про яку «багатопартійність» не йшлося. ОУН включила до складу УДП деяких колишніх членів давніх партій, але не як представників цих партій у коаліційному уряді. «Бо цих партій вже не існувало», – заперечує В’ятрович і має рацію, але про яку «багатопартійність» тоді може бути мова? Однак річ навіть не в тому, що легальні партії вже були знищені більшовиками, а в принциповій відразі ОУН до «партійництва» як підвалини «демолібералізму». Ставлення ОУН під проводом Степана Бандери до багатопартійної системи цілком чітко сформульоване в інструкції «Боротьба й діяльність ОУН під час війни» (травень 1941 р.):
…Многопартійна політична система та розподіл державної влади за міжпартійним ключем уже виказали свою шкідливість як в Україні, так теж і в інших державах. Тому ОУН відкидає і поборює таку систему. […] До часу завершення процесу внутрішньої політичної кристалізації та повного охоплення націоналістичним рухом всього провідного активу цілої України (курсив мій, – О.З.) державна влада буде організована під персональним оглядом не на партійному принципі, тільки на принципі особистих і фахових кваліфікацій.
Це стосувалося Центральної та Східної України, де ОУН тоді не мала жодного впливу. Що ж до західних українських земель, згадана інструкція визначала «генеральну лінію» однозначно:
Перебираємо всю політичну владу ми безподільно… Других анґажуємо до співпраці й помочі, але під нашою кермою.
А ось про ставлення до політичних конкурентів:
Ліквідувати, примінюючи відповідні санкції, всі спроби творення в терені не ОУНівські клітини (так у документі, – О.З.). Провідних організаторів згаданих клітин уважати за провокаторів. Особливу увагу звернути на «мельниківців».
Документи і практичні дії ОУН(б) 1941 року не дають підстав для висновку, що вже тоді вона відмовилася від тоталітарних засад. Щоправда, вони так і залишилися здебільшого теоретичними, але не з волі бандерівців – це радше «заслуга» нацистів, які не дозволили створити вже проголошену Українську Державу. Режим усташів у Незалежній Державі Хорватії 1941-45 років – добра модель того, якою могла б бути Українська Держава під егідою Третього Райху, якби вона постала. Розігнавши в липні 1941 року уряд Ярослава Стецька, гітлерівці запобігли повторенню в Україні хорватського сценарію і підштовхнули українських націоналістів до перегляду своєї стратегії. Закінчити хочу словами Івана Лисяка-Рудницького, якими він підсумував дуже схожу полеміку з Мирославом Прокопом:
Я не хотів би, щоб читачі цих критичних заміток залишилися з враженням, що в мене існує намір дискредитувати табір ОУН. Такого тенденційного бажання я не мав і не маю, бо розглядаю націоналістичний рух, подібно як усі інші українські політичні й ідеологічні течії, як частину спільного історичного досвіду нашого народу. Націоналізм зробив, безсумнівно, вагомий внесок у розвиток пореволюційної України. В його доробку було теж чимало позитивного, чого я не мав можливости належно висвітлити в рамках цієї дискусії. Поряд з цим були, звичайно, велетенські помилки, що на них не сміємо заплющувати очей, якщо хочемо, щоб вони не були повторені в майбутньому. Критична перевірка історичного досвіду являє собою конечну передумову проґресу політичної думки та росту національної самосвідомости.
Краще не скажеш. Джерело: ZAXID.NETАвтор: Олександр Зайцевhttp://zaxid.net/home/showSingleNews.do?chi_isnuvav_ukrayinskiy_totalitarizm&objectId=1296155 Политика 2010-10-15 17:45:18 Правда об УПА: а были ли герои?Андрей Михайлов Русский историкСлепая радость националистов Политика 2010-10-15 17:45:18 Правда об УПА: а были ли герои?Украинские националисты сами не понимают, что празднуют14 октября в самостийной Украине состоялся «праздник»: особо «щирые» товарищи отметили годовщину создания УПА…
Вот только чего празднуют свидомые?
Начну с того, что, не будучи большим специалистом в истории укрофашизма, я слегка удивился – что это за дата такая? Почему 14 октября? Какого года-то?
Так, когда же появилась УПА?
www.ukrmedgarant.com.ua/ После некоторых поисков в Интернете нашел вполне , на котором прочитал:
оборудование для салонов красоты и косметологии «14 октября 1942 года была создана организация УПА (Украинская повстанческая армия) и основана она была не Степаном Бандерой и не Романом Шухевичем, которых так не любят российские «историки», а Сергием Качинським».
В 1942 году, значит… Уже интересно…
Тут вся фишка в том, что мне, русскому националисту, известно нечто другое – что УПА появилась гораздо раньше – в конце лета 1941 года. Создал и возглавил ее Василий Бульба-Боровец, который начал в это время формировать в Полесье отряды местной «милиция». Эту «милицию», впрочем, правильнее было бы называть полицией, поскольку он с первых дней немецкой оккупации постарался наладить с немцами «хорошие» отношения. Нацисты тогда любили «экспериментировать» с формами оккупации (примерно к тому же времени относится и создание т.н. «Локотской республики» на границе нынешних Брянской и Курской областей) и потому не стали возражать против такого союза. Немцы даже согласились с переименованием бульбовской «милиции» в «Полесскую Сечь», а за Василием Бульбой-Боровцом признали титул «казачьего атамана».
Так появилась УПА-1
Однако сами условия Полесья (большая часть которого и до 1939 года входила в состав СССР и потому не испытывала того влияния ОУН, которое имелось на Львовщине и вообще в Галиции) и «прелести» оккупационного режима очень скоро привели к тому, что бульбовские «казаки» начали переходить на сторону советских партизан. Тогда же часть отрядов УПА-1 по собственной инициативе захватили власть в нескольких селах, разрушив при этом несколько немецких хозяйственных объектов и уничтожив несколько сот немцев (по некоторым оценкам – от 700 до 800 человек). На этом фоне Василий Бульба-Боровец даже провел ряд переговоров с советскими партизанами, заключив с ними своеобразный пакт о ни нападении.
Не бог весть какой вклад в борьбу с нацизмом, но все-таки…
ОУН против УПА
стерилизатор для инструментов Однако и эти «вольности» для Василия Бульбы-Боровца и УПА-1 даром не прошли…
В первую очередь конечно, противостояние базировалось на личной неприязни «казачьего атамана» и соратником Степана Бандеры Николаем Лебедем. В своей книге мемуаров «Армия без государства» он писал что «бандеровцы добивались от нас, чтобы мы официально признавали их «власть» и подчинялись политической линии их партии».
Политическая же линия ОУН определилась очень скоро: весной 1942 года, когда отдельные подразделения «Полесской Сечи», вступали в эпизодические стычки с немцами, руководство ОУН, которой руководил тогда Николай Лебедь, издала антипартизанскую листовку, в которой акции УПА-1 называла диверсией. С каждым месяцем напряжение между бандеровцами и бульбовцами нарастало – и в начале осени 1942 года «разногласия» переросли в открытую войну между ОУН и УПА-1.
Да-да, господа свидомые, именно так!
Вы, разумеется мне, «москалю», не поверите, но от свидетельств «своего»-то – Василия Бульбы-Боровца куда денетесь?
Читаем уже упоминавшуюся «Армию без державы» (издана в Виннипеге в 1981 году и переиздана во Львове в 1993 году):
«События развивались неистовым темпом. С каждым днем увеличивался массовый террор лебедевской атаманщины против своего собственного народа. Всех, кто не разделял мысли Лебедя и его программы, какой бы бездарной она не была, подавляли разными, очень страшными репрессиями, их объявляли «предателями украинской нации», «саботажниками украинского государственного порядка» и за это наказывали шомполами и расстрелами».
«Наши ряды постоянно несли боевые потери в руководящих кадрах. Отступая, например, с боями от преследования нашей штабной группы под охраной отдела поручика Мухи, перед двумя кременецкими батальонами бандеровцев, под командой «Нечуса», что принимали участие в окружении нашего штаба 19.8.1943 года, мы имели очень много убитых и раненных казаков».
«Второй характерной особенностью событий того фатального дня было то, что мы в поспешности нагрузили всех убитых наших товарищей на одну телегу и начали немедленно форсировать Случ, на ее левый берег, нас с той стороны речки взяли под сильный пулеметный огонь «свои», бандеровцы».
Однако противоборство между ОУН и УПА, складывалось совсем не в пользу Василия Бульбы-Боровца. 5-6 тысячам его «казаков» приходилось противостоять четко структурированной, фанатичной и безжалостной силе, за спиной которой стояла поддержка немецких властей. К тому же ОУН пошла на хитрость создав 14 октября 1942 года параллельную структуру с таким же названием - УПА. Наконец в сентябре 1943 года штабная группа Василия Бульбы-Боровца была окружена бандеровцами, после непродолжительной стычки часть бульбовцев сложила оружие. Это была фактически смерть старой, «боровецкой» УПА-1, теперь осталась только параллельная, «бандеровская» УПА-2.
Вот создание этой откровенно прогитлеровской «повстанческой армии» и отмечают нынешние укронацисты...
Освободительная борьба… которую немцы не заметили
Разумеется, нынешние свидомиты все еще стесняются столь оригинальных обстоятельств возникновения оуновской УПА-2… И потому много и со вкусом рассказывают о том, как героически боролись бандеровцы «против Иосифа Сталина и Адольфу Гитлера»…
Цитирую по уже упоминавшемся националистическому сайту:
«В апреле 1943 года повстанцами уже контролировалась почти вся сельская местность Волыни и Подолья. В мае немцы начинают масштабные наступательные операции против УПА; летом против повстанцев брошена артиллерия, танки и самолеты. Однако активность УПА не прекращается, а возрастает: 295 атак на немецкие опорные пункты в июле, 391 в августе, 682 акции саботажа на железной дороге в июле, 1034 в августе; 119 атак на хозяйственные объекты в июле, 151 в августе. Активизируется УПА также на Житомирщине и Киевщине, в чернобыльских лесах, в Галичине. Немцы отвечают масштабными репрессиями: в одной лишь Галичине осенью 1943 года немцами было казнено свыше полутора тысяч членов ОУН и УПА. За голову проводника ОУН(б) Николая Лебедя гестапо назначило награду в 50 тысяч немецких марок».
Особенно умиляет пассаж про «сельскую местность Волыни и Подолья» - теперь уже только разве что аффтарам таких сайтов неведомо, что как раз в апреле 1943 года отряды ОУН-УПА начали (при полной поддержке нацистов!) т.н. «Волынскую резню», в ходе которой уничтожили от 60 до 200 тысяч поляков, живших на Волыни до войны… Вот такое было «установление контроля над сельской местностью» - и уж на что благоволили варшавские братья Качиньские оранжевым наследникам ОУН в Киеве – а и они назвали-таки сей «подвиг» УПА-2 «геноцидом». И – никуда не денешься! – правильно назвали. Против фактов не попрешь…
Если только они действительно факты, а не выдумки, вроде сотен атак на немецкие опорные пункты…
Тут ведь вопрос простой – если бы таковые были, то хоть какие-то потери немцы бы в них понесли? И как-то эти потери зафиксировали в сводках-отчетах? Однако ничего подобного в немецких источниках не обнаружилось.
Когда председатель Союза советских офицеров Крыма Сергей Никулин послал запросы в немецкие архивы, то ответы получил очень краткие:
«Мы разыскивали информацию в находящейся в распоряжении у нас литературе, но к сожалению, не нашли никаких сообщений о потерях Вермахта из-за национально-украинских организаций Степана Бандеры и от ОУН-УПА» (это ответ из Исследовательского учреждения военной истории в Потсдаме).
«В нашем институте не имеется материалов о потерях Вермахта, нанесенных ему подпольными группами УПА в Западной Украине. Приблизительно летом 1943 года войска УПА начинали атаковать тыловые учреждения Вермахта, взяли немецких пленных и убили нескольких солдат, хотя в большинстве случаев немецких пленных отпустили» (это письмо из Военно-исторического научно-исследовательского института (Мюнхен).
При всей немецкой аккуратности мюнхенские историки так и не смогли сказать, сколько же нацистов германских стали жертвами нациков украинских. Сдается мне, что это потому, что таковых просто не было…
И уж совсем смешно выглядит на этом фоне такой пассаж современных почитателей УПА-2:
«В 1943 году ОУН и УПА окончательно потеряв веру в возможность договориться с Германией, начинают активное военное противостояние с немцами одновременно продалжая воевать с красными партизанами».
Господа свидомые! Ну не выставляйте же хоть сами себя на посмешище!
Вот только один из документов - разведотдел войск СС и полиции Украины докладывает 30 июня 1943 года о массовых нападениях отрядов УПА на польские деревни, столкновениях с советскими партизанами в районе Людвинополь-Березно. Но вот о военных действиях против фашистов в этом донесении говорится следующее: «Нападения на немецкие подразделения - редкость, вообще не было ни одного (!) случая, когда были бы ранены служащие немецкой полиции и военнослужащие вермахта...»
Что и не удивительно…
Вот что вспоминает член Центрального Провода ОУН Михаил Степаняк (Серый):
«...в 1943 году были изданы официальные приказы по УПА, запрещающие нарушать немецкие коммуникации, уничтожать немецкие склады оружия и продовольствия, нападать на немецкие подразделения даже в том случае, если они обессилены и отступают...»
А что до «потери веры в возможность договориться с Германией»… Вы же сами любите рассказывать о том, как геройски Степан Бандера сидел в концлагере Заксенхаузене… вместе с экс-премьером Франции Леоном Блюмом, бывшим канцлером Австрии Куртом Шушнигом и... экс-главой УПА-1 Василием Бульбой-Боровцом.
Да-да, после того как Николай Лебедь с Романом Шухевичем извели «Полесскую сечь» под корень, этот «атаман» оказался в тех же апартаментах, что и Степан Бандера: они сидели в 77 и 73-ей камерах бункера «Целебау»… Но сидели не слишком долго: уже летом 1944 года нацисты обоих отпустили. По глупости – не иначе, ведь как раз в это время Степан Бандера будто бы твердо решил «бороться на два фронта».
Однако вот как выглядела эта борьба на деле:
«На протяжении марта-апреля 1944 года я лично через своего подчиненного лейтенанта Винтерассена направил из Львова в Черный лес три раза по две грузовые машины с оружием. Там было всего 15 тонн различного оружия. Одновременно с тем, что я поставлял УПА оружие, отделения второго отдела при первой бронетанковой и 17-й армиях также получили указания о снабжении УПА оружием, и эту задачу выполняли систематически, направляя оружие в большом количестве» (из воспоминаний начальника 2-го отдела штаба оккупационных войск генерал-губернаторства гауптмана Юзефа Лазарек).
«…были приняты конкретные решения о сотрудничестве в разведке и тактике в борьбе с большевистскими бандами. Командир УПА получил оружие и боеприпасы...» (из рапорта офицера СД Неринга губернатору Галиции от 2.04.1944 года о встрече в районе Камянки с местным руководителем УПА по кличке «Орел»).
отделка офисов «Организация подрывной работы может быть выполнена только при помощи Украинской Повстанческой Армии. В районах, занятых русскими, УПА - единственный союзник. Поэтому укрепление УПА, снабжение ее оружием и обучение определенного количества людей отвечают интересам немецкой армии» (стенограмма выступления начальника абверкоманды-202 подполковника Зелингера на совещания руководителей абверкоманд 101-й, 202-й и 305-й армейских групп «Юг» во Львове 19 апреля 1944 года).
Вот так выглядела «освободительная борьба» по-бандеровски…
Скажи мне кто твой друг…
В общем, если что и поражает стороннего наблюдателя в нынешнем бандеровском шабаше, то это именно его, скажем так, несвоевременность . Ладно бы свидомые считали историю УПА от «сичевиков» Василия Бульбы-Боровца – те хоть как-то хоть когда-то с немцами воевали… Но ликовать по поводу создания УПА-2 (то есть нацистской провокации, направленной на полное уничтожение «самостийности» украинского национализма и окончательное превращение его в гитлеровскую агентуру) – это что-то уж совсем за гранью здравого смысла…
Впрочем, здравый смысл и укронацизм – суть вещи изначально несовместимые…
http://wek.com.ua/article/42091/
Тэги: оун, укра?на, упа
Лінійка присвячена УПА 2013-10-21 22:02:21
+ развернуть текст сохранённая копия
Улюблена Богом перлина
Для всіх українців одна,
Козацька моя Україна
Хлібів золотих сторона.
Негодами лютими бита,
Віками ти йшла до мети,
Тобі в небі зорею світити
І волю, і долю знайти.
18 жовтня 2013 року в Мавковицькому НВК під керівництвом Керницької Олесі відзначали 71 річницю утворення Української Повстанської Армії. Ведучі свята Дунас Наталя (10 кл.), Шандра Олег (10 кл.) та Бурда Оксана (11 [...]
Тэги: нвк, упа
Кому Вниз. Микита Швачка 2013-10-15 21:34:24
+ развернуть текст сохранённая копия
Фрагмент учорашнього концерту після Маршу УПА. Михайлівська площа.
Тэги: вниз, ки?в, марш, упа
Страницы: ... 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31
Главная / Главные темы / Тэг «упали»
|
Взлеты Топ 5
Падения Топ 5
|