Проведення парламентських виборів в Україні нажаль не додало спокою та стабільності політичному життю. Системний та послідовний характер на жаль спостерігається тільки в процесах стяжання та відтискання бізнесів з боку владних кіл, а законотворчості чи соціальним реформам до цього дуже далеко.

Українські громадяни вже на стільки звикли до корпоративних та фінансових скандалів, що здивувати чимось новеньким дуже важко. Але олігархічній групі у складі Президента України Віктора Федоровича Януковича та його синів Олександра та Віктора це вдалося (в подальшому – сім’я). 

І мова йде не про висунення п. Арбузова на посаду віце-прем’єр-міністра, чи призначення колишнього офіцера органів військової контррозвідки ФСБ РФ п. Якименка на посаду Голови СБ України. Впровадження нових осіб та методів у адмініструванні держави спостерігалося вже протягом останніх трьох років.

Але вперше за період правління В.Ф. Януковича почався тиск на українських олігархів. То що відбувається в Україні? Процес зміни політичних еліт? Черговий переділ майна? Вихід «юных дарований» з тіні батька? А може щось глибше та змістовніше?

З літа минулого року, влада, з використанням наявного адміністративного ресурсу у вигляді Міністерства інфраструктури, Антимонопольного комітету, органів прокуратури, податкової, та інших розпочала наступ на структури І. Коломойського.  Цей факт відомий та широко обговорювався в засобах масової інформації. Однак, були і інші факти, які не були настільки висвітлені.

Наприклад, до таких фактів, які характеризують сьогоднішню ситуацію, можна віднести демонстративний від’їзд Ю. Іванющенка з України в Монако та його відмову обговорювати бізнесові справи з Р.  Ахметовим. Не так добре як хотілося йдуть справи і у газового магната Д. Фірташа.

Вбачається, що всі ці факти – ланки одного ланцюга, які свідчать про те, що в Україні стало неспокійно для великих капіталів, котрі до цього часу були застраховані іменами своїх власників-менеджерів.

Можливо б і нічого, нас же не торкається, але не забувайте старе українське прислів’я – пани б’ються, а у холопів чуби тріщать… Тому знати і розуміти ситуацію треба усім, без винятку, Homo Sapience, які населяють нашу державу. 

Отже, на наш погляд наша держава підійшла до глибокої кризи влади, порівняно з якою, дестабілізація в Україні у 1990-х роках може здатися відпусткою на Багамах.

Така думка обґрунтовується наступним:

1. Досягнення у 2010 році певного паритету з «старою олігархією», який забезпечував її права та привілеї за умови підтримки або не втручання у процес владного становлення В. Януковича (старшого).

2. Знищення в Україні середнього бізнесу (і як наслідок середнього класу), та утворення консолідованих бізнесових структур, підконтрольних вибраним особам.

3. Злиття таких структур з органами державного управління, за обслуговуючої ролі останніх.

4. Ініціювання міграційних процесів, які полягають у переселенні жителів з східних областей України (переважно Луганської та Донецької областей) в центральні, проведення кадрових змін за територіальною ознакою практично на всіх рівнях виконавчої, судової влади, правоохоронних органів та прокуратури.

5. «Запаморочення від успіхів», притаманне новим «хазяям» країни, поєднане із зникненням з рингу бійців легкої та середньої вагових категорій.

6. Збагачення сім’ї за рахунок вже сформованих, стабільних та працюючих капіталів, належних «старим» олігархам.

7. Намаганнями сім’ї реалізувати російський сценарій Володимира Путіна в частині позбавлення олігархів політичної влади та переорієнтації їх економічних ресурсів для вирішення своїх власних питань.

Таким чином, в Україні склалася ситуація, за якої попередній сценарій приходу В. Януковича до влади, втрачає сенс для тих людей, які були його розробниками та ініціаторами. Як не дивно, причиною такої ситуації є власне не Віктор Федорович, а його сини. Саме вони є тим дестабілізуючим фактором, який на даному етапі утруднює життя як п.п. Ахметову, Іванющенку, Коломойському, Фірташу та іншим, так і батькові.

Нещодавно, в мережі з’явився матеріал, який на нашу думку є попередженням для «сім’ї» (Знакомьтесь, наш Ходорковский — Игорь Валерьевич Коломойский?), так би мовити планом протидії І.Коломойського зазіханням на його становище. Знаковим є те, що в матеріалі містяться посилання на заходи, зокрема на девальвацію української валюти, реалізація яких силами однієї групи «Приват» є маловірогідними. Однак, розумному читачу повинно бути зрозуміло, що ці заходи визначені не лише з позиції участі у «війні» групи «Приват», а з позиції комплексного наступу із залученням її «союзників» (хоча більш правильно було б сказати контролерів). І це стосується не тільки фінансової системи держави, а й енергетики, продовольства та інших життєво важливих галузей державної економіки. Пригадайте, що запланований на 2013 рік дефіцит державного бюджету складає 40 млрд. грн. та подумайте, на скільки він зросте за умов дестабілізації економіки?

Що ж чекає на Україну в найближчому часі?

Для відповіді на це питання все ж таки необхідно пригадати «веселі 90-ті». Згадайте момент, коли після панування криміналітету та неконтрольованого росту злочинності, в один момент усе скінчилося. Цей момент є принциповим для розуміння сьогоднішньої ситуації – тому що Рибки, Савлохови та Авдишеви не зникли самі по собі. Просто вони з помічників у бізнесі перетворилися на його загрозу та отримали ультиматум – або в Україні все тихо і спокійно, або заупокійно… 

В чому полягав бізнес? В легалізації великих капіталів, серед яких основне місце займали кошти, отримані від продажу природних багатств колишнього СРСР. Після його розвалу, Україна перетворилася на велике транзитне підприємство, конвертаційний центр державного масштабу. Враховуючи відсутність власних ресурсів, формування капіталів на Україні відбувалося за рахунок прибутків, отриманих від обслуговування чужих фінансів. Цьому сприяло те, що за часів СРСР на Україні була створена індустріальна база з ресурсної обробки. От тут і почався ріст Фірташа, Коломойського та інших «старих» олігархів, хоча термін ріст в даному випадку характеризує цей процес не повною мірою.

Справжній його зміст полягав у інтеграції нової економіки у світову фінансову інфраструктуру. Тільки не в декларативну економіку Європейської співдружності, а в реальну, керовану світовими фінансовими магнатами. І саме тоді, панам Фірташу, Коломойському та ряду інших були надані «мандати на ведення діяльності в Україні», визначена їх компетенція, поділені сфери впливу і визначена основна задача – безперебійне функціонування елементу великого бізенсу. Врахуйте також, що такі «мандати» видавалися не будь-кому і не за «красиві очі», а за розум і талант.

Тому витоки економічної, а відтак і політичної сили «старих» олігархів лежать не в Україні і навіть не в Росії.

Чим відрізняється українська ситуація від російської? Тим, що усі війни всередині РФ мають на меті розподіл та перерозподіл наявних ресурсів. На відміну від України, фінансові потоки виникають там без участі людини. В регулярному та безперешкодному постачанні російських ресурсів зацікавлені особи, які повноважні надати обов’язкову до виконання «пропозицію» п. Коломойському. 

На жаль, починаючи свій «наступ», «сім’я»  цього не врахувала… Точніше не вся сім’я, а молодша її частина.  Напевно тому, що батько не розповів синам усі нюанси свого приходу до влади, а також не повною мірою висвітлив власні домовленості з «протекторами». Або тому, що молодь витлумачила слова батька на свій кшталт. Або з інших причин. Але маємо факт – «сім’єю» зроблений вкрай непродуманий хід.

Вважаємо, що розвиток ситуації буде наступний. Ми хочемо нагадати читачу інтерв’ю І. Коломойського газеті Дзеркало тижня, яке було надано після першого продажу «Криворіжсталі» (Игорь Коломойский: «Я говорил Пинчуку: «Жизнь — это супермаркет, бери что хочешь, но касса — впереди»), де він зазначив: «Життя — це супермаркет, бери що хочеш, але каса — попереду». Власне за такою стратегією і діє зараз Ігор Валерійович. Хочете забрати? Отримайте збиткові підприємства з величезними боргами. Але заплатите ви за них пізніше і у повному обсязі. І отримайте на додачу таку характеристику для світових фінансових магнатів, після якої ваша власна безпека залишиться під питанням. За таких умов зміна влади в Україні – питання часу. Тримати при владі осіб, які заважають стабільній роботі системи (відлагодженого механізму, про який зазначалося вище) тим, котрі насправді приймають рішення, не потрібно. Більш того, затягування з врегулюванням проблеми призводить до руйнування загальної системи отримання доходу, що є взагалі неприйнятним.

Що ж робити Віктору Федоровичу, якщо урезонити молодших членів сім’ї неможливо? При цьому, загроза додатково підсилюється відсутністю підтримки з боку старої гвардії – функціонерів Партії Регіонів, які також не відчувають себе в безпеці, враховуючи апетити Олександра та Віктора Януковичів. Склалася ситуація, за якої усунення молодших «Я» з політичної сцени вигідне дуже великій кількості впливових особистостей. 

Звісно він шукає захисту. Ми це вже можемо бачити у міждержавних відносинах з Російською Федерацією. На даний час, Президент України є особою, повністю залежною від РФ. Ні, В.Путін абсолютно не горить любов’ю ні до України взагалі, ні до Януковича зокрема. Однак, проблеми далекого сходу, який майже асимільований Китаєм, потребують негайних дій, які можна провести за рахунок України. Якщо Янукович забезпечить росіянам вирішення їх національних проблем, вони, у свою чергу, можуть піти на вирішення його особистих. Так що Європейський вектор України – такий самий міф, як Летючий Голландець.

Визнайте, що це завідомо програшна позиція, яка може дати відстрочку кризі, але не докорінно усунути її. Адже у цій грі немає права на другу спробу, а «сім’я» не виправдала «оказанного высокого доверия» тих, які сприяли її становленню як наглядачів за стабільністю економічних процесів в Україні.

Відчуваючи загрозу, яка насувається, Президент значно посилив заходи власної безпеки, однак не зробив жодного кроку до усунення передумов, які її викликали. А це для аналітиків, які працюють на олігархів, дуже тривожний сигнал – людина стає некерованою та непердбачуваною… Які дії будуть ними вжиті? Ми не знаємо. І дуже сподіваємося, що обійдеться без жертв і революцій. Але не без змін.

З повагою, Politica-Ua.com – И больше никаких игр…

Дорогие читатели, посетители, лица мониторящие да и просто случайно зашедшие и решившие поинтересоваться статьями и темами периодически публикуемыми на нашем Интернет Ресурсе, от имени нашего маленького творческого коллектива просим Вас, многоуважаемая аудитория, принять самые искрение поздравления с, все-таки наступившим, Новым Годом, Рождеством Христовым, другими новогодними и иными праздниками, радостными событиями да и просто положительными обстоятельствами, которые имели место быть в жизни Вас.

Пожелать счастья, процветания, уверенности в завтрашнем дне, хорошего настроения, материального благосостояния и крепкого здоровья. Отдельно желаем Нашей многоуважаемой аудитории всего выше изложенного в цивилизованном и культурном обществе в Государстве где гуманные и строгие законы были бы обязательны для исполнения всеми без исключения членами этого общества, а тем более чиновниками, политической и экономической элитой, и вся эта утопия произошла не в сказочном тридесятом царстве а на территории, которая на политической карте Мира называется Украина.

К общему сожалению, тех кого можно назвать «простыми людьми», ради блага которых собственно и существует государство, приходится констатировать тот факт, что до исполнения подобного пожелания  должно пройти сказочно большое количество времени. Кроме этого, у людей каким-то образом получившим власть, должна проснуться такая жизненно необходимая, для людей зависящим от них, такая часть сознания или души как совесть. В данной статье, под понятием «Власть» подразумевается наличие у отдельно взятого человека не только специфических званий, должности, родственных, дружеских и иных связей с «Сильными Мира сего», но и просто наличие возможности влиять на конкретную ситуацию и склонять чашу весов в заведомо не справедливую, а часто, противозаконную сторону.

В наших публикациях, мы уже предлагали читателю обратить внимание на злоупотребления власть имущих, обличали их ложь, указывали на бездействие и т.д.  Поскольку, общеобязательные нормы и правила поведения в любом государстве закрепляются в законах либо других актах, установленных (санкционированных) государством, подобное обличение не является нашим исключительным правом – это фактическая возможность каждого думающего человека.

В этой связи еще более опасными являются случаи, когда злоупотребления совершаются лицом, которое наделено полномочиями применять нормы права, определять кто виноват и использовать всю силу государственного принуждения для восстановления правопорядка.

В идеале, такое лицо не должно иметь собственных амбиций, предпочтений либо пожеланий относительно рассматриваемого дела, а должно руководствоваться только буквой и духом закона. Но с учетом украинских реалий должны заметить, что случаи трактовки правовых норм на своё усмотрение, или на усмотрение того, кто платит больше (имеет больше власти или влияния) в сфере правоприменения и правосудия случаются постоянно.

Вынуждены признать, что представители украинской судебной власти скоро забудут смысл понятия «правосудие», хотя у каждого на столе читатель может увидеть статуэтку Фемиды.

Напомним, что, будучи второй супругой Зевса, указанная греческая богиня родила ему Орров: Эвномию (Благозаконие), Дике (Справедливость), Эйрену (Мир), и  Немесиду (Возмездие). Вот такими духовными материями должны быть наполнены судебные решения служителей Фемиды! 

Но, к сожалению, на грешной земле под названием Украина, имя упомянутой выше богини используется ее служителями лишь для прикрытия, аки лист с «Фигового» дерева (ударение в слове «Фиговое» читателю предлагается поставить самостоятельно). 

Согласно законодательству Украины, судья – это должностное лицо судебной власти, наделенное полномочиями совершать правосудие и исполнять свои обязанности на профессиональной основе в судах общей юрисдикции. При этом они независимы в совершении правосудия,  подчиняются только закону и никому не подотчетные. Присяга же этого чистейшего и честнейшего и лица звучит как торжественная клятва подчинятся исключительно закону, быть объективным и справедливым.

Как же на самом деле обстоят дела в Украинском представительстве легендарной древнегреческой Богини.

Уже было сказано выше, что на данном этапе мы затронем общеизвестные факты которые мельком были освещены в средствах массовой информации (в дальнейшем именуемые СМИ), но в дальнейшем забыты и отложены в т.с. архивы истории.

Так вспоминается история о несовершеннолетней девушке-подростке 17 лет отроду из Житомирской области по имени Маша, которая у соседей взяла старый, ржавый велосипед покататься, за что получила от служителей Украинского филиала Фемиды три года лишения свободы, честно говоря – с ужасом можно представить как же те самые служители квалифицировали деяния подростка и оценивали степень общественной опасности этого деяния. Может она брала этот старый велосипед с особой жестокостью или потом цинично проезжала на данном транспортном средстве перед представителями правоохранительных органов.

Нет, девушку Машу назвали рецидивисткой, до этого ее судили за кражу лома. Ситуация напоминает сюжет из юмористического проекта «NashaRussia», и теперь Житомирскую губернию можно назвать самой безопасной в мире потому, что даже самые минимальные преступления, такие как кража лома и велосипеда, не останутся безнаказанными.

Только благодаря личному вмешательству бывшего министра Молодежи и спорта Украины Ю.Павленко, суд наконец то учел личность «преступницы» и отказался от идеи упрятать ее за решетку, в связи с чем у нее появился шанс на реальное  исправление. Нам не известны мотивы г. Павленко, но одно доброе дело (надеемся не единственное) в своей жизни он уже совершил, за что великая благодарность от лиц неравнодушных.

Мы уже подумали, может Украина возвращается к закону «о пяти колосках» или к указу «семь-восемь»? Так нет, ни о каком общем утяжелении приговоров речь не идет!

И вот в этой же самой Державе по тем же самым законам происходят следующие судилища:

Примерно в тоже время, уже в Луганской губернии, а точнее в шахтерском городе Красный луч,  один, субъект уголовного права, к стати бывший сотрудник Министерства внутренних дел Денис Давыдов, после празднования первого дня рождения своего сына, в состоянии алкогольного опьянения (является отягтяющим обстоятельством), по возвращению домой зверски убивает свою супругу Юлю (список телесных повреждений по заключению судмедэксперта был на несколько страниц, следствием установлено, что женщина умирала несколько часов), после чего взял своего годовалого ребенка, вывез его на территорию другой области где оставил в ночное время суток, на голой земле, возле оживленной трассы.

Даже если отбросить все эмоции в отношении гражданина Давыдова и рассматривать изложенное как задачу из курса уголовного права, любой студент юридического факультета найдет в его действиях как минимум три состава тяжкого преступления, за каждое из которых предусмотрено наказание от 8 до 15 лет лишения свободы а такие преступления являются «ТЯЖКИМИ»

Но, в данном случае, гуманизм служителей великой богини, проявленный при рассмотрении дела был достойный какой-нибудь книги рекордов или «Да здравствует Суд городо Красный луч – Самый гуманный суд в мире»; Приговор – 1 год 3 месяца, и остался бы без изменения если бы не вмешательство общественности и оказания давления для принятия справедливого решения. (К стати нет информации о пересмотре данного дела).

Резонансное дело фигурант которого депутат Софиевского райсовета Днепропетровской области Александр Таран, застрелил 25 летнего отца семейства из автомат «АКМС», на территории двора его собственного дома на глазах у жены и малолетнего ребёнка, при этом, слуга народа для этого преследовал жертву несколько километров на автомобиле. Приговор – 3 года условно с отсрочкой приговора на 2 года.

До вмешательства общественного мнения приговор был без изменения, но после такового дело было пересмотрено а слуга получил свои законные 14 лет. И таких случаев великое множество и, к сожалению не все, потерпевшие от «Справедливых и объективных» решений и приговоров имеют адекватную общественную и юридическую помощь и поддержку.

Но не в пример данным, даже не служителям – жрецам, попробуем понять, чем же лица, свято чтящие закон выносили необоснованно мягкие решения, выдвинем свои версии (будем благодарны за версии многоуважаемой аудитории) возможно они будут объективнее или правдоподобнее.

И так версии:

1. Судьи не нашли довольно жесткого и адекватного наказанию убийцам и решили их выпустить, для того чтобы их растерзала толпа, или убийцы умерли от мучений совести от взглядов переполненных скорбью утрат и ярости от обиды на несправедливость при рассмотрении уголовного дела.

2. Гуманизм, достойный поистине сильных людей, вера в проснувшуюся совесть у преступников и желание во что бы то ни стало исправится, посвятить свою жизнь исправлению непоправимого и очищению своей души от смертного греха.

3. Страх перед людьми, совершившими преступление, или их связями.

4. Желание жрецов богини правосудия, во что бы то ни было получить деньги за «Правильный» приговор или преследуя иные меркантильные интересы.

Возможны и другие мотивы или версии. Но версии №№ 1 и 2 кажутся смешными если не бредовыми и врядли людям с заработной платой в 15 тысяч гривен, но способных за них купить особняки стоимостью миллионы долларов и  авто под стать домам уже не говоря про остальное, приходят альтруистические мысли и размышления о вечной борьбе добра со злом, как говорится – бабло победит зло. 

Мы же все помним самого удачливого «Колядника» пана Романа Зварича наколядовавшего миллионы долларов в служебном кабинете. Просто интересно сколько же «Справедливых», «Объективных» и  «Непредвзятых» решения за эти деньги вынесено и сколько из них отменено?!!!!! А за каждым из таких решений может стоять судьба человека, которую продали за деньги.

Перечислить все случае в одной статье не возможно, но очень важно, чтобы ни один случай несправедливого «Порешалова» не остался незамеченным а люди, которые в силу своей финансовой несостоятельности или предвзятого отношения служителей Фемиды получили такую нужную, а иногда и жизненно необходимую поддержку.

И в этом случае та самая утопия, о которой говорилось в самом начале статьи, станет немножечко ближе!

Не оставайтесь равнодушными, с уважением редакция Politica-Ua.com – И больше никаких игр…

Проведення парламентських виборів в Україні нажаль не додало спокою та стабільності політичному життю. Системний та послідовний характер на жаль спостерігається тільки в процесах стяжання та відтискання бізнесів з боку владних кіл, а законотворчості чи соціальним реформам до цього дуже далеко.

Українські громадяни вже на стільки звикли до корпоративних та фінансових скандалів, що здивувати чимось новеньким дуже важко. Але олігархічній групі у складі Президента України Віктора Федоровича Януковича та його синів Олександра та Віктора це вдалося (в подальшому – сім’я). 

І мова йде не про висунення п. Арбузова на посаду віце-прем’єр-міністра, чи призначення колишнього офіцера органів військової контррозвідки ФСБ РФ п. Якименка на посаду Голови СБ України. Впровадження нових осіб та методів у адмініструванні держави спостерігалося вже протягом останніх трьох років.

Але вперше за період правління В.Ф. Януковича почався тиск на українських олігархів. То що відбувається в Україні? Процес зміни політичних еліт? Черговий переділ майна? Вихід «юных дарований» з тіні батька? А може щось глибше та змістовніше?

З літа минулого року, влада, з використанням наявного адміністративного ресурсу у вигляді Міністерства інфраструктури, Антимонопольного комітету, органів прокуратури, податкової, та інших розпочала наступ на структури І. Коломойського.  Цей факт відомий та широко обговорювався в засобах масової інформації. Однак, були і інші факти, які не були настільки висвітлені.

Наприклад, до таких фактів, які характеризують сьогоднішню ситуацію, можна віднести демонстративний від’їзд Ю. Іванющенка з України в Монако та його відмову обговорювати бізнесові справи з Р.  Ахметовим. Не так добре як хотілося йдуть справи і у газового магната Д. Фірташа.

Вбачається, що всі ці факти – ланки одного ланцюга, які свідчать про те, що в Україні стало неспокійно для великих капіталів, котрі до цього часу були застраховані іменами своїх власників-менеджерів.

Можливо б і нічого, нас же не торкається, але не забувайте старе українське прислів’я – пани б’ються, а у холопів чуби тріщать… Тому знати і розуміти ситуацію треба усім, без винятку, Homo Sapience, які населяють нашу державу. 

Отже, на наш погляд наша держава підійшла до глибокої кризи влади, порівняно з якою, дестабілізація в Україні у 1990-х роках може здатися відпусткою на Багамах.

Така думка обґрунтовується наступним:

1. Досягнення у 2010 році певного паритету з «старою олігархією», який забезпечував її права та привілеї за умови підтримки або не втручання у процес владного становлення В. Януковича (старшого).

2. Знищення в Україні середнього бізнесу (і як наслідок середнього класу), та утворення консолідованих бізнесових структур, підконтрольних вибраним особам.

3. Злиття таких структур з органами державного управління, за обслуговуючої ролі останніх.

4. Ініціювання міграційних процесів, які полягають у переселенні жителів з східних областей України (переважно Луганської та Донецької областей) в центральні, проведення кадрових змін за територіальною ознакою практично на всіх рівнях виконавчої, судової влади, правоохоронних органів та прокуратури.

5. «Запаморочення від успіхів», притаманне новим «хазяям» країни, поєднане із зникненням з рингу бійців легкої та середньої вагових категорій.

6. Збагачення сім’ї за рахунок вже сформованих, стабільних та працюючих капіталів, належних «старим» олігархам.

7. Намаганнями сім’ї реалізувати російський сценарій Володимира Путіна в частині позбавлення олігархів політичної влади та переорієнтації їх економічних ресурсів для вирішення своїх власних питань.

Таким чином, в Україні склалася ситуація, за якої попередній сценарій приходу В. Януковича до влади, втрачає сенс для тих людей, які були його розробниками та ініціаторами. Як не дивно, причиною такої ситуації є власне не Віктор Федорович, а його сини. Саме вони є тим дестабілізуючим фактором, який на даному етапі утруднює життя як п.п. Ахметову, Іванющенку, Коломойському, Фірташу та іншим, так і батькові.

Нещодавно, в мережі з’явився матеріал, який на нашу думку є попередженням для «сім’ї» (Знакомьтесь, наш Ходорковский — Игорь Валерьевич Коломойский?), так би мовити планом протидії І.Коломойського зазіханням на його становище. Знаковим є те, що в матеріалі містяться посилання на заходи, зокрема на девальвацію української валюти, реалізація яких силами однієї групи «Приват» є маловірогідними. Однак, розумному читачу повинно бути зрозуміло, що ці заходи визначені не лише з позиції участі у «війні» групи «Приват», а з позиції комплексного наступу із залученням її «союзників» (хоча більш правильно було б сказати контролерів). І це стосується не тільки фінансової системи держави, а й енергетики, продовольства та інших життєво важливих галузей державної економіки. Пригадайте, що запланований на 2013 рік дефіцит державного бюджету складає 40 млрд. грн. та подумайте, на скільки він зросте за умов дестабілізації економіки?

Що ж чекає на Україну в найближчому часі?

Для відповіді на це питання все ж таки необхідно пригадати «веселі 90-ті». Згадайте момент, коли після панування криміналітету та неконтрольованого росту злочинності, в один момент усе скінчилося. Цей момент є принциповим для розуміння сьогоднішньої ситуації – тому що Рибки, Савлохови та Авдишеви не зникли самі по собі. Просто вони з помічників у бізнесі перетворилися на його загрозу та отримали ультиматум – або в Україні все тихо і спокійно, або заупокійно… 

В чому полягав бізнес? В легалізації великих капіталів, серед яких основне місце займали кошти, отримані від продажу природних багатств колишнього СРСР. Після його розвалу, Україна перетворилася на велике транзитне підприємство, конвертаційний центр державного масштабу. Враховуючи відсутність власних ресурсів, формування капіталів на Україні відбувалося за рахунок прибутків, отриманих від обслуговування чужих фінансів. Цьому сприяло те, що за часів СРСР на Україні була створена індустріальна база з ресурсної обробки. От тут і почався ріст Фірташа, Коломойського та інших «старих» олігархів, хоча термін ріст в даному випадку характеризує цей процес не повною мірою.

Справжній його зміст полягав у інтеграції нової економіки у світову фінансову інфраструктуру. Тільки не в декларативну економіку Європейської співдружності, а в реальну, керовану світовими фінансовими магнатами. І саме тоді, панам Фірташу, Коломойському та ряду інших були надані «мандати на ведення діяльності в Україні», визначена їх компетенція, поділені сфери впливу і визначена основна задача – безперебійне функціонування елементу великого бізенсу. Врахуйте також, що такі «мандати» видавалися не будь-кому і не за «красиві очі», а за розум і талант.

Тому витоки економічної, а відтак і політичної сили «старих» олігархів лежать не в Україні і навіть не в Росії.

Чим відрізняється українська ситуація від російської? Тим, що усі війни всередині РФ мають на меті розподіл та перерозподіл наявних ресурсів. На відміну від України, фінансові потоки виникають там без участі людини. В регулярному та безперешкодному постачанні російських ресурсів зацікавлені особи, які повноважні надати обов’язкову до виконання «пропозицію» п. Коломойському. 

На жаль, починаючи свій «наступ», «сім’я»  цього не врахувала… Точніше не вся сім’я, а молодша її частина.  Напевно тому, що батько не розповів синам усі нюанси свого приходу до влади, а також не повною мірою висвітлив власні домовленості з «протекторами». Або тому, що молодь витлумачила слова батька на свій кшталт. Або з інших причин. Але маємо факт – «сім’єю» зроблений вкрай непродуманий хід.

Вважаємо, що розвиток ситуації буде наступний. Ми хочемо нагадати читачу інтерв’ю І. Коломойського газеті Дзеркало тижня, яке було надано після першого продажу «Криворіжсталі» (Игорь Коломойский: «Я говорил Пинчуку: «Жизнь — это супермаркет, бери что хочешь, но касса — впереди»), де він зазначив: «Життя — це супермаркет, бери що хочеш, але каса — попереду». Власне за такою стратегією і діє зараз Ігор Валерійович. Хочете забрати? Отримайте збиткові підприємства з величезними боргами. Але заплатите ви за них пізніше і у повному обсязі. І отримайте на додачу таку характеристику для світових фінансових магнатів, після якої ваша власна безпека залишиться під питанням. За таких умов зміна влади в Україні – питання часу. Тримати при владі осіб, які заважають стабільній роботі системи (відлагодженого механізму, про який зазначалося вище) тим, котрі насправді приймають рішення, не потрібно. Більш того, затягування з врегулюванням проблеми призводить до руйнування загальної системи отримання доходу, що є взагалі неприйнятним.

Що ж робити Віктору Федоровичу, якщо урезонити молодших членів сім’ї неможливо? При цьому, загроза додатково підсилюється відсутністю підтримки з боку старої гвардії – функціонерів Партії Регіонів, які також не відчувають себе в безпеці, враховуючи апетити Олександра та Віктора Януковичів. Склалася ситуація, за якої усунення молодших «Я» з політичної сцени вигідне дуже великій кількості впливових особистостей. 

Звісно він шукає захисту. Ми це вже можемо бачити у міждержавних відносинах з Російською Федерацією. На даний час, Президент України є особою, повністю залежною від РФ. Ні, В.Путін абсолютно не горить любов’ю ні до України взагалі, ні до Януковича зокрема. Однак, проблеми далекого сходу, який майже асимільований Китаєм, потребують негайних дій, які можна провести за рахунок України. Якщо Янукович забезпечить росіянам вирішення їх національних проблем, вони, у свою чергу, можуть піти на вирішення його особистих. Так що Європейський вектор України – такий самий міф, як Летючий Голландець.

Визнайте, що це завідомо програшна позиція, яка може дати відстрочку кризі, але не докорінно усунути її. Адже у цій грі немає права на другу спробу, а «сім’я» не виправдала «оказанного высокого доверия» тих, які сприяли її становленню як наглядачів за стабільністю економічних процесів в Україні.

Відчуваючи загрозу, яка насувається, Президент значно посилив заходи власної безпеки, однак не зробив жодного кроку до усунення передумов, які її викликали. А це для аналітиків, які працюють на олігархів, дуже тривожний сигнал – людина стає некерованою та непердбачуваною… Які дії будуть ними вжиті? Ми не знаємо. І дуже сподіваємося, що обійдеться без жертв і революцій. Але не без змін.

З повагою, Politica-Ua.com – И больше никаких игр…

Дорогие читатели, посетители, лица мониторящие да и просто случайно зашедшие и решившие поинтересоваться статьями и темами периодически публикуемыми на нашем Интернет Ресурсе, от имени нашего маленького творческого коллектива просим Вас, многоуважаемая аудитория, принять самые искрение поздравления с, все-таки наступившим, Новым Годом, Рождеством Христовым, другими новогодними и иными праздниками, радостными событиями да и просто положительными обстоятельствами, которые имели место быть в жизни Вас.

Пожелать счастья, процветания, уверенности в завтрашнем дне, хорошего настроения, материального благосостояния и крепкого здоровья. Отдельно желаем Нашей многоуважаемой аудитории всего выше изложенного в цивилизованном и культурном обществе в Государстве где гуманные и строгие законы были бы обязательны для исполнения всеми без исключения членами этого общества, а тем более чиновниками, политической и экономической элитой, и вся эта утопия произошла не в сказочном тридесятом царстве а на территории, которая на политической карте Мира называется Украина.

К общему сожалению, тех кого можно назвать «простыми людьми», ради блага которых собственно и существует государство, приходится констатировать тот факт, что до исполнения подобного пожелания  должно пройти сказочно большое количество времени. Кроме этого, у людей каким-то образом получившим власть, должна проснуться такая жизненно необходимая, для людей зависящим от них, такая часть сознания или души как совесть. В данной статье, под понятием «Власть» подразумевается наличие у отдельно взятого человека не только специфических званий, должности, родственных, дружеских и иных связей с «Сильными Мира сего», но и просто наличие возможности влиять на конкретную ситуацию и склонять чашу весов в заведомо не справедливую, а часто, противозаконную сторону.

В наших публикациях, мы уже предлагали читателю обратить внимание на злоупотребления власть имущих, обличали их ложь, указывали на бездействие и т.д.  Поскольку, общеобязательные нормы и правила поведения в любом государстве закрепляются в законах либо других актах, установленных (санкционированных) государством, подобное обличение не является нашим исключительным правом – это фактическая возможность каждого думающего человека.

В этой связи еще более опасными являются случаи, когда злоупотребления совершаются лицом, которое наделено полномочиями применять нормы права, определять кто виноват и использовать всю силу государственного принуждения для восстановления правопорядка.

В идеале, такое лицо не должно иметь собственных амбиций, предпочтений либо пожеланий относительно рассматриваемого дела, а должно руководствоваться только буквой и духом закона. Но с учетом украинских реалий должны заметить, что случаи трактовки правовых норм на своё усмотрение, или на усмотрение того, кто платит больше (имеет больше власти или влияния) в сфере правоприменения и правосудия случаются постоянно.

Вынуждены признать, что представители украинской судебной власти скоро забудут смысл понятия «правосудие», хотя у каждого на столе читатель может увидеть статуэтку Фемиды.

Напомним, что, будучи второй супругой Зевса, указанная греческая богиня родила ему Орров: Эвномию (Благозаконие), Дике (Справедливость), Эйрену (Мир), и  Немесиду (Возмездие). Вот такими духовными материями должны быть наполнены судебные решения служителей Фемиды! 

Но, к сожалению, на грешной земле под названием Украина, имя упомянутой выше богини используется ее служителями лишь для прикрытия, аки лист с «Фигового» дерева (ударение в слове «Фиговое» читателю предлагается поставить самостоятельно). 

Согласно законодательству Украины, судья – это должностное лицо судебной власти, наделенное полномочиями совершать правосудие и исполнять свои обязанности на профессиональной основе в судах общей юрисдикции. При этом они независимы в совершении правосудия,  подчиняются только закону и никому не подотчетные. Присяга же этого чистейшего и честнейшего и лица звучит как торжественная клятва подчинятся исключительно закону, быть объективным и справедливым.

Как же на самом деле обстоят дела в Украинском представительстве легендарной древнегреческой Богини.

Уже было сказано выше, что на данном этапе мы затронем общеизвестные факты которые мельком были освещены в средствах массовой информации (в дальнейшем именуемые СМИ), но в дальнейшем забыты и отложены в т.с. архивы истории.

Так вспоминается история о несовершеннолетней девушке-подростке 17 лет отроду из Житомирской области по имени Маша, которая у соседей взяла старый, ржавый велосипед покататься, за что получила от служителей Украинского филиала Фемиды три года лишения свободы, честно говоря – с ужасом можно представить как же те самые служители квалифицировали деяния подростка и оценивали степень общественной опасности этого деяния. Может она брала этот старый велосипед с особой жестокостью или потом цинично проезжала на данном транспортном средстве перед представителями правоохранительных органов.

Нет, девушку Машу назвали рецидивисткой, до этого ее судили за кражу лома. Ситуация напоминает сюжет из юмористического проекта «NashaRussia», и теперь Житомирскую губернию можно назвать самой безопасной в мире потому, что даже самые минимальные преступления, такие как кража лома и велосипеда, не останутся безнаказанными.

Только благодаря личному вмешательству бывшего министра Молодежи и спорта Украины Ю.Павленко, суд наконец то учел личность «преступницы» и отказался от идеи упрятать ее за решетку, в связи с чем у нее появился шанс на реальное  исправление. Нам не известны мотивы г. Павленко, но одно доброе дело (надеемся не единственное) в своей жизни он уже совершил, за что великая благодарность от лиц неравнодушных.

Мы уже подумали, может Украина возвращается к закону «о пяти колосках» или к указу «семь-восемь»? Так нет, ни о каком общем утяжелении приговоров речь не идет!

И вот в этой же самой Державе по тем же самым законам происходят следующие судилища:

Примерно в тоже время, уже в Луганской губернии, а точнее в шахтерском городе Красный луч,  один, субъект уголовного права, к стати бывший сотрудник Министерства внутренних дел Денис Давыдов, после празднования первого дня рождения своего сына, в состоянии алкогольного опьянения (является отягтяющим обстоятельством), по возвращению домой зверски убивает свою супругу Юлю (список телесных повреждений по заключению судмедэксперта был на несколько страниц, следствием установлено, что женщина умирала несколько часов), после чего взял своего годовалого ребенка, вывез его на территорию другой области где оставил в ночное время суток, на голой земле, возле оживленной трассы.

Даже если отбросить все эмоции в отношении гражданина Давыдова и рассматривать изложенное как задачу из курса уголовного права, любой студент юридического факультета найдет в его действиях как минимум три состава тяжкого преступления, за каждое из которых предусмотрено наказание от 8 до 15 лет лишения свободы а такие преступления являются «ТЯЖКИМИ»

Но, в данном случае, гуманизм служителей великой богини, проявленный при рассмотрении дела был достойный какой-нибудь книги рекордов или «Да здравствует Суд городо Красный луч – Самый гуманный суд в мире»; Приговор – 1 год 3 месяца, и остался бы без изменения если бы не вмешательство общественности и оказания давления для принятия справедливого решения. (К стати нет информации о пересмотре данного дела).

Резонансное дело фигурант которого депутат Софиевского райсовета Днепропетровской области Александр Таран, застрелил 25 летнего отца семейства из автомат «АКМС», на территории двора его собственного дома на глазах у жены и малолетнего ребёнка, при этом, слуга народа для этого преследовал жертву несколько километров на автомобиле. Приговор – 3 года условно с отсрочкой приговора на 2 года.

До вмешательства общественного мнения приговор был без изменения, но после такового дело было пересмотрено а слуга получил свои законные 14 лет. И таких случаев великое множество и, к сожалению не все, потерпевшие от «Справедливых и объективных» решений и приговоров имеют адекватную общественную и юридическую помощь и поддержку.

Но не в пример данным, даже не служителям – жрецам, попробуем понять, чем же лица, свято чтящие закон выносили необоснованно мягкие решения, выдвинем свои версии (будем благодарны за версии многоуважаемой аудитории) возможно они будут объективнее или правдоподобнее.

И так версии:

1. Судьи не нашли довольно жесткого и адекватного наказанию убийцам и решили их выпустить, для того чтобы их растерзала толпа, или убийцы умерли от мучений совести от взглядов переполненных скорбью утрат и ярости от обиды на несправедливость при рассмотрении уголовного дела.

2. Гуманизм, достойный поистине сильных людей, вера в проснувшуюся совесть у преступников и желание во что бы то ни стало исправится, посвятить свою жизнь исправлению непоправимого и очищению своей души от смертного греха.

3. Страх перед людьми, совершившими преступление, или их связями.

4. Желание жрецов богини правосудия, во что бы то ни было получить деньги за «Правильный» приговор или преследуя иные меркантильные интересы.

Возможны и другие мотивы или версии. Но версии №№ 1 и 2 кажутся смешными если не бредовыми и врядли людям с заработной платой в 15 тысяч гривен, но способных за них купить особняки стоимостью миллионы долларов и  авто под стать домам уже не говоря про остальное, приходят альтруистические мысли и размышления о вечной борьбе добра со злом, как говорится – бабло победит зло. 

Мы же все помним самого удачливого «Колядника» пана Романа Зварича наколядовавшего миллионы долларов в служебном кабинете. Просто интересно сколько же «Справедливых», «Объективных» и  «Непредвзятых» решения за эти деньги вынесено и сколько из них отменено?!!!!! А за каждым из таких решений может стоять судьба человека, которую продали за деньги.

Перечислить все случае в одной статье не возможно, но очень важно, чтобы ни один случай несправедливого «Порешалова» не остался незамеченным а люди, которые в силу своей финансовой несостоятельности или предвзятого отношения служителей Фемиды получили такую нужную, а иногда и жизненно необходимую поддержку.

И в этом случае та самая утопия, о которой говорилось в самом начале статьи, станет немножечко ближе!

Не оставайтесь равнодушными, с уважением редакция Politica-Ua.com – И больше никаких игр…