_Fandorin_ - BLOG.I.UA Голосов: 1 Адрес блога: http://blog.i.ua/user/2871354/ Добавлен: 2010-05-28 23:49:36 блограйдером atntrans

Доброго ранку...))

2017-06-09 08:14:00 (читать в оригинале)

---

Наберися терпіння, якщо хочеш змінити життя...

2017-06-09 08:08:00 (читать в оригинале)

---

Читай Раша і Вата

2017-06-09 07:39:00 (читать в оригинале)

---

Православный календарь 9 июня (27 мая ст.ст.)

2017-06-09 07:17:00 (читать в оригинале)

В этот день:
Русская Православная Церковь отмечает память святых:

Священномученика Ферапонта, еп. Сардийского (259).
Мученика Иулия Ветерана, Румынского (302) (Рум.).
Мучеников Феодоры девы и Дидима воина (304).
Преп. Микела Парехеского (VIII-IX) (Груз.).
Преп. Василия Хахульского, сына царя Баграта III (XI) (Груз.).
Святителя Киприана, митрополита Московского и всея Руси (1406)
Прп. Ферапонта Белоезерского, Можайского (1426).
Святителя Фотия, митрополита Киевского и всея Руси (1431)
Святитель Иона (Одноушев) Московский, митрополит  Киевский и всея России (1461)
Преподобного Нила Столобенского (1554)
Преподобного Ферапонта Монзенского (1597).
Праведного Иоанна Русского, исп. (1730).

Храни вас Господь, Матерь Божия и все святые, их же память мы сегодня отмечаем! Подробнее...

---

Шалена субота.

2017-06-09 07:03:00 (читать в оригинале)

 Це моя перша нотатка у щоденник державною мовою. Ніколи б я на це не наважився, якби моя дівчина не взялася виховувати мене в любові до усього українського. За русизми і помилки перепрошую, бо редагувати свої «нєтлєнкі» не давав и не даю нікому. Історія трапилася на позапозапройдешні вихідні, але тільки зараз Муза мене довбанула посеред ночі веслом по потилиці.

 Продовжую знайомити свою дівчину з краєвидами рідної Пущі. І так воно сталося, що на тих вихідних це в мене вийшло як у Бабайки колискової заспівати. Почалося все з того, що Наталка забажала огледіти струмочок, з якого починається увесь каскад Пушанських озер. Бажання жінки – бажання Боже! Ми зібрали поїсти, попити, зачепили пляшечку «Кіндзмараулі» и вирушили у подорож. До місця добралися без пригод, провели фото сесію та повернулися до першого озера у каскаді. Там ми сповзли по крутому схилу до берега, розстелилися и почали трапезу. На озері ми були зовсім не наодинці, але такі ж як ми парочки вели себе тихесенько окрім одної…

 Прямо посеред схилу, обійнявши ногами великий, накритий скатертиною, пінь, сидів ну дуже втомлений  чолов"яга у білому светрі, джинсах та замшових чоботях. Він періодично наливав собі щось із явно горілчаної пляшки, випивав, після чого  хитав головою у різні боки як норовливий коняка. Руденька і повненька дівчина у джинсах, майці та кросівках, як заведена бігала по схилах і лісу, збирала дрова і зносила їх на берег. Періодично вона щось гомоніла на адресу втомленого, мов – «непогано б було мені допомогти», але той реагував на ці призови своєрідно. Хлопець, не відриваючи сідниць від землі, від"зжав до найближчого чагарника, там відламував від ного палку та жбурляв її дівчині на берег як собаці на вишкіл, після чого знову підсовувався до пня і продовжував наливатися. Але хвилин через 20 картина змінилася…

 До пари прийшла допомога – два чоловіки, на вигляд - батько та й син, з пакетами їстівного. На берегу запалало багаття, чоловіки почали готувати застілля, але чогось у них явно не вистачало. Батько видав якісь вказівки руденький  та вклав якусь дрібничку їй у руки. Дівчина одразу вирушила за наказом, та с задраним носом і  ключами від автівки на пальці продефілювала повз наших ніг в сторону дороги.

 Через хвилин 5 дівчина повернулася і вигляд у неї був ну дуже чудернацький. Вона йшла не дивлячись під ноги та притискала до грудей двома руками: три дровиняки, планшет і… величезний, явно на ведмідя, мисливський ніж у піхвах. Проходячи повз наших ніг дівчина зачепилася своєю ніжкою за корінець, похитнулася і конструкція розпалася. Першими на землю полетіли дровиняки і одна стукнула мене по кросівку. За ними, вилетівши з піхв, полетів ніж, та, зробивши сальто, увіткнувся у землю сантиметрах у десяти біля ніг Наталки. Та жалібно зойкнула та підібрала їх з тропи, а руденька, не кажучи ані слова, підібрала свій скарб, знов притулила його до грудей та, знову задерши носа, пішла до пункту призначення.

 Нерви у Наталки не канатні, тому вона наказала мені швиденько звалювати від небезпечних, по її словам, сусідів. Сказано – зроблено! Ми зібралися і я повів дівчину підіймати настрій в наш Пущанскький парк на оглядини встановлених там нещодавно мерією якісь дивних, явно сучасних, дерев»яних скульптур. Шо вам сказати… Ось ці "шедеври". 

 Я зовсім не розбираюся у сучасному мистецтві, а тому з усієї виставки розпізнав лише яйце та недовироблену жіночу фігуру. Решта скульптур осталася нерозгаданою, причому не тільки нами! Ми застали дві такі ж пари, які гаряче обговорювали   ту ж тему – «що це було»?  Коли одна дівчина, гледючи на щось дуже схоже на фалоімітатор, видала – «Мрія імпотента», Наталка не видержала и попросила повернути нас додому.  Ми вирішили проїхати чотири зупинки на трамваї, але й там не було нам спокою…

 У самому кінці салона гомоніла весела кампанія. Чоловіки й жінки, з яких дві були темношкірі,  молодих і середніх років спілкувалися між собою на амерікано-английський мові на біблейські теми та час від часу тихесенько підспівували - «Алілуйя». Все стало зрозуміло, коли вони вийшли на Одинадцятій лінії де розташована Євангельська семінарія. Вразили не віруючи – вразив один чмур в брудному одязі сидівший попереду нас. Він дуже голосно видав у простір після виходу американців – «Опять жидов понаехало. Когда их уже Путин покончает»? У вагоні зірвався не тільки я, свиня отримала своє не тільки на словах и зійшла на найближчій зупинці.

 Настрій був геть зіпсований не тільки у моєї дівчини. Трохи послухав удвох Олдфілда я вирішив рятувати вечір і сходити в гастроном, купити торта до вечері. Увійшовши до залу нашого центрального пущанського магазина, який не бачив змін ще з 80-х років того століття, я був вражений – в ньому вже скупалася та сама кампанія євангелістів у складі темношкірої жіночки, трьох її подруньок та двох чоловіків. Четверо з них, тероризуючи мовою жестів продавчиню морозива, маленьку и милу Аллочку, вибирали собі товар, а я зайняв чергу в кондитерський акурат за чоловіком і жінкою з тієї самої кампанії. Це було шось…

 Бідна Тетяна, продавець солоденького, ніяк не могла второпати – що вони від неї хочуть??? У відповідь на два відтопиреніх пальця чоловіка і тицьку у зефір жіночки вона відвантажила замовникам двісті грам товару, а ті  мотали головами й руками показуючи, що їх не зрозуміли. Зрештою, хвилин через десять, віруючи взяли: дві зефірки, чотири печеньки, вісім цукерок одної марки и шість другої, та ще щось, вже не пам"ятаю. Втомлена Тетяна піднесла калькулятор до очей чоловіка, там висвітилася сума – 40 гривень. Янкі розрахувався новенькою «двохсоткою», продавчиня відвантажила решту: купюри в сто, дві по двадцять і дві по десять гривень. Реакція американця вбила: він забрав усі гроші окрім десятки, а ту підсунув до Тетяни і видав на чистій український – «НА ПИВО»!!! Тетяна від сміху поповзла під прилавок, а мене та ще одного чоловіка в черзі за мною просто зігнуло у реготі. Янкі теж весело засміявся гордо гледючи на нас, мов – ну як я дав? Я не вспів спитати того – хто його такому навчив? - як почався новий катаклізм.

 Два рибачка, які випивали і заїдали за стійкою біля вікна, почули регіт і один, товстенький і лисий чоловік з борідкою а-ля Заппа і реченнями на майці: «Не клюёт – пью водку» и «При клёве за червя продам душу», підлетів до американців с запитанням – у чому річ, чому усім весело? Ті, ясно, на тарабарський  для рибака мові відповіли, що нічого не розуміють і той дорвався до мене. Коли той узнав, що панове є чистокрівні янкі його радощам не було меж. З криком «ЯНКІ – УКРЫ, БХАЙ-БХАЙ» чолов’яга поліз обійматися з усією кампанією, а потім, використавши мене у якості перекладача, влаштував зі своїм другом і американцями спільну фото сесію на фоні кондитерського та лікеро-горілчаного відділів.

 З гастроному ми виходили разом з семінаристами. Біля виходу ми розділилися і розійшлися у різні сторони, але я почув, як американці між собою радісно обговорювали тему – «які українці все ж добрі, чуйні та веселі». Чесно – мені було приємно. Прийшовши додому я в ролях розповів Наталці свою пригоду, ми разом посміялись і вечеря пройшла весело. День було врятовано.