alexfox2011 - BLOG.I.UA Голосов: 1 Адрес блога: http://blog.i.ua/user/3929117/ Добавлен: 2012-03-12 16:49:13 блограйдером alexfox2011 Принадлежит блограйдеру alexfox2011

Під час пісні весь танцпол встав навколішки

2017-02-14 02:54:00 (читать в оригинале)

Так білоруси віддали шану українським солдатам, які віддали свої життя в ході протистояння російської агресії.

---

Упс...

2017-02-14 02:31:00 (читать в оригинале)

---

и коротко о главном

2017-02-14 02:07:00 (читать в оригинале)

---

З днем святого Валентина

2017-02-14 02:00:00 (читать в оригинале)

---

Більярд

2017-02-14 01:58:00 (читать в оригинале)

БІЛЬЯРД


З грою в більярд мене познайомив чоловік моєї сестрички Слава, коли мені виповнилося 12 років. Більярд Слава зробив власноруч з товстої фанери, обтягнутої сірою байкою. Замість шарів з слонової кістки використовувались кулькі з дуже великого підшипника. Цокіт тих кульок лунав на всю хату, а якщо траплявся "фол" - тобто якась з кульок перескакувала через борт і летіла на підлогу, цьому раділи лише пес Пірат і кіт Жихарка, що кидались навперейми за блискучою гуркочущою іграшкою. Від мами з сестричкою я всією шкірою ловив дуже невдоволені погляди, а вухами :
- А ти вже всі уроки зробив?... Слава, який був моїм постійним партнером і тренером, казав:
- В більярд треба грати як в шахи - вдумчиво, а не так, наче пацюків ганяєш... Отже цей суворий металевий більярд привчив мене до неспішної, "вдумчивої" гри. За якийсь час я став вважати себе справжнім фахівцем, бо вже іноді і у Слави почав вигравати.
Через кілька років ми переїхали до Києва і там я вперше в житті побачив справжній більярд, що по площі був в 7-8 раз більшим за домашній.
На Володимирській гірці грали духові оркестри, на залених майданчиках читали цікаві лекції про дальні космічні перельоти, що ось-ось мають відбутися. Про Тунгуський метаорит, що прилетів звідти, куди ми ось-ось... Тоді з Подолу по Олександрівському узвозу на площу ім. Сталіна бігав трамвайчик з двома постами керування - "пульман" і я частенько вечорами навідувався до дніпрових круч.
Був теплий літній вечір. Я, як звичайно, їхав тим пульманом, збираючись пройтись наддніпровим шляхом через оркестри-майданчики до Арсеналу. Трамвайчик вже минув альтанку перед сходами до пам'ятника Магдебурського права, наближаючись до Філармонії, коли мою увагу привернув великий павільон з привабливим написом "БІЛЬЯРДНА", що стояв на горбочку поряд з будинком Філармонії. Ну, звичайно, ногі самі понесли мене на зустріч з пригодами.
В кишені я мав аж цілий карбованець і трохи дріб'язку на трамвай, що тоді коштував 3 копійки. За вхід до більярдної треба було заплатити 30 копійок, так, що і на пару пиріжків по 4 копійки і на морозиво "Ескімо Ленінградське" за 20 копійок, та й на Місяць в підзорну трубу подивитись за 15 коп. - цілком вистачало.
Вигляд справжніх більярдів мене вразив. Замість звичних 25 міліметрових сталевих кульок на зеленому сукні лежали майже футбольні м"ячі розміром з мій кулак... А столи... Здавалось, якщо станеш з одного краю, то другий десь в туманній імлі небокраю загубиться... В залі було 6 більярдів. На трьох грали, інші булі вільні. В розгубленій нерішучості я застиг на порозі, не знаючи як діяти далі. На ближньому більярді гра закінчилась і один з гравців, постукуючи києм по долоні лівої руки звернувся до мене:
- Ти сам, хлопче? Може зі мною партійку збацаєш? Його жаргон щодо такої серйозної гри, в яку грав "сам Жаров" мені дуже не сподобався, але я не став сперечатися з людиною "поважних років" (ті, кому за 30, мені, тодішньому, здавались майже патріархами).
- А чому ж? Збацаємо! Відповів я.
- Як гратимемо? Спитав чолов'яга. - Пірамідку, Американку, Відбортяшку, Кутики?
Я вперше чув такі мудрі назви, тому, щоб не виказати себе салагою з села, сказав:
- Ні, без витребеньок! - Звичайну, класичну!
- Класичну, так класичну. - Погодився чолов'яга. Ти, звичайно, орел? - Запитав він, мусолячи в пальцях п'ятака.
- Орел.
- Ну а я тоді решіткою буду!
Зблиснувши міддю, п'ятак впав на зелене сукно "орлом".
Першим же ударом в другу від основи кулю (як вчив Слава) я поцілив в кутову лузу. Другим ударом зробив "штани" - тобто забив дві кулі в кутові лузи... Коли я забив п'яту кулю, ті, що грали на інших столах, кинули свою гру і підійшли до нас. Почулися глуздливі репліки:
- Ну що, Жека, цей хлопчина тебе сьогодні і ночувати під столом змусить!
- А що, відільються котові мишкині сльози!
- Нарешті! Не все ж йому над нами збиткуватись!
Збентежений черезмірною увагою, я занадто довго і старанно цілився. В результаті рука схибила, куля пронеслась, не зачепивши жодної... Серед вболівальників пронісся подих розчарування, але куля, вдарившись об один борт, вдарилась об другий і, зачепивши зграйку інших куль, влетіла в бокову лузу. Потурбовані нею дві кулі, якось поволі, одна за одною, теж опинились в лузах...
- Карамболь! Абріколь!!! Зарепетували болільники. - Він і абріколем володіє!!!
- Все Жека! Тепер ти все життя під столом сидітимеш! Ти бачив, який він клапштос зробив? З підставочкою!
- А абріколь!!! Трійчатку за раз!!! Такого я ще ніколи не бачив!
- І я!
- І я!
- Партія! Сказав я і, наче вибачився, розвів руками...
- Да, сказав Жека, чухаючи потилицю, давно мене так не взували... Жодного удару зробити не дав! І звідки ж ти такій взявся?
- Ти, Жека, баки не забивай, потім поплачеш! Бабки на стіл! - Підзадорив хтось з глядачів.
- А я що? Колись за мною борг був? - Знизав плечима Жека, кладучи на сукно червонця
- Це що? Нащо? - Перелякався я.
- Як то "що це" - сторопів Жека. - Ти ж сказав, класику гратимемо, на червонця, а не карамболь на 50...
- Та який чевонець? Я за так, не треба ніяких грошей!
- Жека! Він тебе, бідного, жаліє! - Зареготали глядачі.
Обличчя Жеки то зблідло, то почервоніло, очі налились кров'ю і він тихо, чеканячи кожне слово сказав:
- А ну, швиденько забирай свій виграш і мотай звідси, щоб за хвилину і духу твого тут не було!
... Наступного разу я зіграв років через десять, вже після закінчення інституту! А ті хитромудрі більярдні терміни назавжди застрягли в моїй голові, хоч я про них ніколи і уявлення не мав. Та й на гроші грав єдиний раз у житті, бо у мене, всупереч прислів'ю, завжди не перший, а обов'язково другий блін комом...