Ще один судовий процес над екс-міністром МВС Юрієм Луценком наблизився до кінця. До вироку – всього нічого. Між тим, очевидно, що справа шита не просто білими нитками, але й нитки ці гнилі.

Звинувачують екс-міністра, нагадаємо, в тому, що він нібито незаконно наказав стежити за громадянином Давиденком. Останній був водієм екс-заступника голови СБУ Володимира Сацюка, котрого підозрювали в співучасті в отруєнні Віктора Ющенка. Після Помаранчевої революції Сацюк утік в Росію.

Разом із Луценком під судом – двоє його колишніх підлеглих у МВС. Сам постраждалий, між тим, наполягає, що постраждалим не є, і не розуміє, за що судять цих трьох.

Засідання в Печерському суді, на которому Луценко має виголосити останнє слово, призначають на 8.15. Це означає, що підсудного в СІЗО можуть підняти о 5 ранку. Знущання над людиною є фундаментом існування режиму, що тягне свої хромосоми ще з совкових концтаборів.

Читайте також: Читайте також: Останнє слово Юрія Луценка у суді(повний текст)

Останнім часом в залі, де проходять судові засідання, відбулись певні зміни. Кудись зник бар’єр між суддями, прокурорами, адвокатами та глядачами. Можливо, комусь на дачі потрібно було відгородити свиней. Але не виключено також, що комусь стало соромно перед міжнародними спостерігачами, які частенько приходять подивитися на дива українського правосуддя. Бар’єром тепер слугують розвернуті лавки.

В клітці підсудного Луценка також зміни. З’явився письмовий стіл. Екс-міністр може почуватися вільніше і не писати свої нотатки на коліні.

О 8.15 ранку до зали заводять під конвоєм підсудного. Він традиційно вбраний в джинси і темну теніску з білим комірчиком. Виглядає відносно непогано. Після Луценка заходять адвокати, прокурори та всі бажаючі. Глядачів, включно з журналістами, набивається чоловік сорок. Частина сидить чи стоїть у проході, решта, кому не пощастило, стовбичить в коридорі. Присутні також шість захисників, троє прокурорів, з яких два в окулярах і один без, ще двоє підсудних, і вісім охоронців, що час від часу змінюються. Ну і, звичайно, одна суддя та стенографістка.

На вікнах за прокурорами фікус та кактуси, коло судді вазони з квітами. Деякі охоронці з «Грифону» вбрані в футболки з відзнаками, а деякі в стару потерту чорну форму.

Суддя починає засідання і повідомляє, що потерпілий Давиденко, через якого і влаштована вся ця катавасія, знову відмовляється брати участь в засіданні та свідчити. Він телеграмою просить не турбувати його, не вважає себе потерпілим, не має жодних претензій до Луценка і просить суд винести справедливе рішення. Правдивість особи Давиденка під телеграмою завірено телефонним оператором на прізвище Муха.

Теоретично, без потерпілого проводити засідання не можна, але суддя про всяк випадок цікавиться у присутніх, що робити. Більшості байдуже – особливо прокурорам. Підсудний екс-міністр іронізує, що, згідно із законом, Давиденко мусить бути присутній, але «в цьому суді вже ніщо не йде по закону, тому коли оператор Муха прислав телеграму, то суд може прийняти рішення і без постраждалого».

Луценка більше цікавить, щоб його «гості» не стояли в проході та мали змогу сісти, а журналісти могли фотографувати та знімати. Він просить суддю розвернути лавки, тим паче, що в залі суду перебуває помічник посла Швеції, і дозволити присутність теле- та фотожурналістів. Судді явно не до душі такі прохання, але після втручання депутатів лавки таки повертають.

Зі зйомкою складніше. «Я чітко пам’ятаю, що вашою постановою відео- і фотозйомка заборонена на чассудового слідства, - говорить Луценко. – Зараз судове слідство закінчилося. Чому відкритий процес не може бути відкритий? Чому ви мене півтора роки судите і боїтеся дати почути людям мої аргументи та аргументи недоумків з прокуратури? Це порушення Конституції та Кримінально-Процесуального кодексу. Я наполягаю, щоб, згідно закону і Конституції, ви дозволили ЗМІ знімати те, що зараз буде казати недоумок Лобань (представник державного звинувачення – Тиждень.ua). Якщо ви вирішили вести шоу, тоді в мені ви отримаєте гідного партнера. Якщо ви дозволите доступ ЗМІ, я буду абсолютно спокійний за закон, свої права і, між іншим, за вашу кримінальну відповідальність. Це не клопотання, це вимога».

Але аргументи Луценка на суддю не діють. На сцену виходить прокурор Дмитро Лобань. Розпочинаються дебати.

Прокурор бурмоче своє звинувачення досить нерозбірливо. Спочатку присутні намагаються вслухатись в текст, але це швидко починає дратувати. В якийсь момент обурений Луценко голосно цікавиться: «Тобі череп не заважає? Нє?». Прокурор затинається, а чийсь голос з залу конкретизує - «Лобань, не бреши». Коли прокурор продовжує бурмотіти, Луценко весело констатує: «Явно череп заважає, а от танцювати можеш спокійно». Голос з залу знову доповнює: «Пельку закрий». Втім, прокурор продовжує.

Поки він бурмотить, у залі, незважаючи на відкриті вікна, піднімається температура. Стає душно, хилить на сон. Час від часу Луценко кидає гостре слівце типу «брехня», і тоді дрімаючі гості пожвавлюються. Нарешті прокурор добирається до найважливішого: починає озвучувати бажані терміни покарання.

Всім по два з половиною роки, але Луценкові – в рахунок вже отриманих, а Тарасенку та Павленову – ще й з обмеженням права біймати відповідні посади на три роки, при випробувальному терміні в ті ж три роки. «О, нас випробують якраз до кінця строку Януковича», - реагує на це екс-міністр.

Вирок, якого просять прокурори, простою мовою означає «хімія» - примусові роботи на небезпечному для життя підприємстві. Але 6 серпня сплив термін давності по справі. Тому, визнають самі представники обвинувачення, Тарасенко й Павленов повинні лишитись на свободі.

Підтримати Луценка, окрім його прихильників та журналістів, прийшли народні депутати. Коло вікна на лавці зайняли місце Кармазін з Павловським, згодом підійшли Куликов, Доній та Гримчак. Кармазін тримає на витягнутій руці спрямованій в бік суду маленький томик Конституції України.

Захист до дебатів підготувався ґрунтовно. На відміну від прокурорів, що обмежились загальними фразами без жодних посилань, адвокати зважують кожне слово. Вони звинувачують прокурорів в халатності при підготовці обвинувачення, і один за одним розбивають версію слідства на дрібні осколки. Прокурори лише кліпають очицями. Судячи з виразу облич, совість їх не мучить.

Захисник обвинуваченого Тарасенка, виголосивши промову, просить дозволу покинути засідання. Ніхто не заперечує, а Луценко додає: «Не заперечую, і прошу після мого виступу мене також відпустити». Зал сміється.

«Слухаючи прокурора, хотілось ржать і плакать»,  - каже підсудний Павленов. Йому здається що це «брєд сумашедшого. Звинувачення перевернуте з ніг на голову». Зал знову вибухає сміхом. Суддя, яка до цього відсторонено дивилась кудись поміж присутніх, раптом оживає і погрожує вигнати хуліганів геть. «Дурачкам закон не писаний, - продовжує Павленов. - Звинувачуючи нас у незаконному прослуховуванні, прокуратура не подала жодних доказів, що воно насправді проводилось. Ані записів, ані розшифровок. Може, по Давиденку і не проводилось ніяке прослуховування? Адже нема нічого».

Двоє прокурорів роблять вигляд, що слова підсудного їх не стосуються, і колективно гортають Кримінальний кодекс. Щось вишукують в ньому і тицяють пальцем в сторінки. Їх третій  колега мішком сидить у кріслі, і вдає, що помер.

«Хочу оправдати звинувачення», - каже Павленов, і присутні активізуються, особливо прокурори. - «В них є одна заслуга. Тепер весь кримінальний розшук знає двох своїх зрадників. Тепер всі працівники-криміналісти мають за честь плюнути в їх бік».

Прокурори розчаровано відводять очі. «Докази прокуратури – це словоблуддя і підтасовка фактів, що межують з шахрайством, - підсумовує Павленов та сідає.

Хтось просить дати можливість сходити на перекур, і суддя оголошує перерву на десять хвилин. Всі виходять на вулицю. До ще збудженого після виступу опера Павленова підходить якась жінка і розповідає, що в Биківні поряд з невинними жертвами НКВС поховані прокурори, які судили ці жертви. Спочатку вони, а потім їх, - каже жінка. Думаю, з цими – показує на представників державного обвинувачення – буде те саме. «Відпрацьований матеріал знищують».

«Може, пресу запросимо, як Конституція вимагає», - пропонує депутат Кармазін, коли суддя знову з’являється в залі суду. –  «Там Портнов подзвонив, просив, щоб пресу пустили». Зал гигоче, а суддя незворушно оголошує наступного доповідача.

Слово надається адвокату Баганцю, і процес на дві години занурюється в глибини юриспруденції. Баганець скрупульозно вичитує кожне слово обвинувачення і розкладає його на запчастини. «Діяння Луценка не містить будь-якого складу злочину. Твердження обвинувачення є лише фантазією. Оперативно-розшукові заходи проводились на підставі рішення суду, а не на підставі дозволу Луценка. Луценко не був працівником міліції, а першим цивільним міністром МВС. Посада міністра політична. На неї не поширювалось навіть трудове законодавство».

Коли адвокат нарешті закінчує, всі зітхають з неймовірним полегшенням. Особливо суддя та прокурори. Витримати такий шквал розумних слів зможе не кожен. Слово бере другий адвокат. Тим часом Луценку вже явно набридло слухати, і він починає через голови охоронців спілкуватися з присутніми. Охоронці не перешкоджають. В залі всі потрохи засинають. Але Луценко враз пожвавлюється і, хапаючись за фразу захисника, викрикує: «Не кажіть «Лобань вважає», бо він збуджується. Це несумісні речі, думка і Лобань. Він запізнився на розподіл розуму!» Зал вкотре вибухає гучним сміхом, а чийсь жіночий голос звертається до судді: «Ваша честь, зробіть зауваження прокурорам, вони хіхікають, аж сало на спині трясеться!»

Після обіду суддя нарешті помітила, що Кармазін тримає щось в руках, і зробила висновок, що він знімає процес на камеру. «Опустіть свій мобільний телефон!» -  роздратовано реагує вона. «Це Конституція!», - відповідає Кармазін. «Опустіть свій мобільний телефон!» Зал починає сміятися.

«Юра, а ти хреста покажи, може, з неї ця нечисть вийде!», - гукає Луценко. «І покажу!», - відповідає Кармазін, і справді дістає хрестик та вішає його на Конституцію. Зал регоче. Суддя нарешті розуміє свою помилку і замовкає, втупившись в Ірину Луценко, яка починає свою промову.

«І тепер особисто Клименку, який постійно поправляє пальцем свої окуляри»,  - карбує кожне слово дружина екс-мінстра, звертаючись до одного з прокурорів. – «Я вам особисто обіцяю, за п’ять років перебування в парламенті я буду дуже старатись, щоб вас притягнули до кримінальної відповідальності за статтею 25 Кримінального кодексу. Побачимо, де ви тоді будете поправляти свої окуляри». Клименко втискається в крісло і намагається вдати, що його це не зачепило, але голос Ірини Луценко гримить як грім і весь зал тривожно вмовкає. Її виступ схожий не на промову захисника, а на гарчання вовчиці, яка от-от кинеться на свого ворога і, будьте певні, розірве його на кавалки.

Найфеєричнішу частину судового засідання, окрім, звісно, виступу підсудного екс-міністра, складає промова його адвоката Фоміна. «Ми що, працюємо в параолімпійських іграх? Кажемо прості доступні речі, а їх ніхто не чує. Може, вони глухі?» Суддя та прокурори тільки кліпають; їхня важка півторарічна праця розсипається на очах. Фомін відверто знущається: «Все можна було б провести за день-два і не мучити людей, а ще краще – взагалі не починати. Не вмієш, не берись!»

Лейтмотивом останнього слова Луценка стало Шевченкове «Борітеся – поборете». І хоч він його не цитував, все звелось саме до цієї аксіоми. Останнім же виступив опер Павленов.

«Зараз перед вами два невинних співробітники МВС і їх міністр», - звернувся до суду Павленов, - «Не берусь стверджувати, що ми болгарські комуністи, але навіть в нацистській Німеччині суд оправдав невинного Дімітрова»

Вирок оголосять 17 серпня. Швидше за все, екс-міністр лишиться досиджувати свій термін за першим вироком, а двоє його колег отримають свої випрбувальні терміни. Навіщо потрібно було влаштовувати тривалий процес задля такого «результату», лишається питанням.

tyzhden