Я бачила голуба У міському контейнері Серед смердючої нечистоти Об”ємом з півкороба. У смертельному треморі Голуб не міг вже до тями прийти.
Насичений їжею, Колись так бажаною, Вирватись голуб не міг з смертельних пут. Він злився з несвіжою І раніше незнаною Масою світських гидотних отрут.
Почувся грюк коробів - То машина приїхала Вивезти геть непотрібне сміття... Увись зграйка голубів Враз злетіла, мов віхола, Далі від згуби, щоб мати життя.
Жив був багатий чоловік. Чи правдою, а чи обманом Придбав всього, що втратив лік Й пишався вельми своїм станом. Дивились очі на поля, На побудовані квартали. “Це все моє! Моя земля!” - Уста із гордістю казали.
Та спокою багач не мав - Ввійшов в азарт безглузде серце, Всього хотів, усе хапав: Болото, гай, садок, озерце.
“Рікою в скрині потекло”, - Ця думка грішну душу гріла. А з неба сонечко пекло, Аж плоть приємно розімліла.
“О, як же ж хороше мені!” Ласкаво ковзало проміння По тім”ї, шиї, по спині, З плеч ніби спав мішок з камінням.
На сонці поле і ліси Розмніжилися, розімліли Від тої дивної краси Уста в “крутого” заніміли.
“Усе моє!” Та раптом тінь Крилом усю красу накрила. Він глянув в неба широчінь - Над ним висіла хмара сива.
“Де сонце?!” - крикнув багатій Угору владно, та хмарини Висіли мовчки, мов сувій Густої, сірої тканини.
Враз зрозумів цей чоловік, Що не усе йому підвладне: Багато має — втратив лік, Лише не сонечко принадне.
Бо сонцю — Бог Господар й Пан, Над нам лише Він владу має, І як Господь накреслить план, То так і там світило сяє.
Додолу очі опустив Цей чоловік й побачив знову Те, що недавно так любив - Землі усю красу чудову.
Та не радів він, як колись, Лиш щось точило середину. Дивились очі знову ввись На сонце край й німу хмарину.
Піднялись руки догори, Щоб сонце яснеє схопити! Й так до вечірної пори Стояв він й думав: “Що робити?”
Пройшло з тих пір вже кілька днів. Вставало сонце і сідало, А багатій не спав, не їв, Бо серце спокою не мало.
Він йшов уперто до мети, І документи став збирати, Й просив усіх допомогти Світило приватизувати.
Одні сміялись, інші — ні, Й робили все за подарунки. Колись приємні, він земні Став продавати всі набутки.
Все купував, щоб сонце вниз З висот небесних притягнути: Шнури, ракети, антифриз, Ланцюг, щоб сонечко закути.
Збирався він, немов на фронт. Й відповідальна мить настала: Усі вдивлялись в горизонт Нічний, де сонце ночувало.
