Зависть 2012-08-05 07:15:58
Средь многочисленных пороков,
Пленяющих умы, сердца,
Есть завить — выброс злых истоков,
+ развернуть текст сохранённая копия
Средь многочисленных пороков,
Пленяющих умы, сердца,
Есть завить — выброс злых истоков,
Древнейший антипод Творца.
От темных сил плод незаконных
Из лона гордости змеей
Истёк в сей мир. И похоронный
Пронесся марш над всей Землей.
В пророке зависти так брата
Коварно Каин погубил...
Повсюду кровь, любви утрата
И эгоизма едкий пыл.
О, сколько горя и печали
От омерзительной чумы!
Христа из зависти распяли,
Сегодня распинаем мы.
Пролазит зависть людям в души,
Имея всюду честь, успех,
И шепчет, шепчет нагло в уши
Духовные: «Ты хуже всех?»
«В соседа ведь не дом — домина,
Ты ж не вмещаешься в метраж;
Есть в друга деньги, зверь-машина,
А ты считаешь медь и стаж.
В людей — карьера, должность, саны,
Ты — скромный, честный, как изгой.
Так прозябают лишь профаны!» -
Несётся «квартиранки» вой.
Жил человек, был всем доволен,
Творца всегда благодарил...
Но вдруг стал мрачен, недоволен -
Зависимым от темных сил.
От муки все внутри продрягло:
Хочу, как там, хочу, как он.
Из душ выхлестывает нагло
Дух Зависти святое вон.
И созывает громогласно
Своих друзей — коварство, ложь.
Любовь уходит, радость гаснет,
В сердцах — мучительная дрожь.
Что у кого-то больше, краше,
Что все соперники, враги,
Что мир имеют люди даже
Тогда, когда совсем наги.
О, неужели нет просвета?
Всмотреть, творенье, подытожить:
Прекрасна, велика планета,
Та, на которой ты живешь.
На ней есть горы и низины,
Есть государства, города,
Машины, виллы, магазины,
Есть самолеты, поезда.
Но не поместится в карманы
Всё то, что любо для сердец:
Вещей ненужных океаны,
Успех, власть, деньги, дом-дворец.
Ведь сердце — Дух храм Святого,
Не склад, не свалка, не притон -
Не собирай там слишком много, -
Гони нечистое прочь, вон!
Все относительно в сём мире:
Богатство, слава, красота,
Как сон, миражные пунктиры
Пройдет вся эта суета.
Пусть шепчет Зависть: «Невезенье!»
Знай, для тебя здесь в Бога есть
Особое предназначенье -
Отдай Ему за это честь.
Благодари Творца, друг милый!
За то, что Бог дал, бойсь роптать -
Тебя мира Божьего отнять.
Вот зал опустел. Тихо плачет старушка -
Что лишь пережила за долгий свой век,
Но чтобы Святое держать за игрушку -
До дерзасти крайней дошел человек.
Тэги:
будник ,
поэзия ,
раиса
"Господи, добре як бути з Тобою..." 2012-08-03 10:03:59
... :
Раїса Будник (м. Терноп ...
+ развернуть текст сохранённая копия
автор текста: Раїса Будник (м. Тернопіль, Україна) написать письмо автору
Господи, добре як бути з Тобою
І спілкуватися в самотині
Та відчувати душею німою,
Як відганяєш геть думи сумні
Світ рокотить неспокійно і гучно,
Хоче прикути до себе серця.
Там — безнадія, там брудно і скучно,
Хоче ж душа — у присутність Творця.
Світ пропонує своє смертне ложе,
Ти ж очищаєш слізьми каяття
І посилаєш блаженство, мій Боже,
Чисте, небесне, спокійне і життя.
Руки Твої, мій Господь, мов би Крила.
О, як же ж добре в Отця на Руках:
Затишно, чисто, надійно і мило,
Десь, за Руками, - біль, ненависть, страх.
Стіни тілесні маліють незримо,
Дух із в”язниці на волю спішить,
Щоби з”єднатись з Руками Святими...
О, якби вічно тривала ця мить!
Та на землі вічне бути не може,
Має тут все і початок, й кінець.
Вічне тримає святе Царство Боже,
Кличеш туди всіх з любов”ю, Отець.
Світло зливаєш Ти дивним потоком -
Поміж Тобою й землею місток.
Вибрані йдуть тим містком крок за кроком.
Друже, зроби-но до Господа крок.
Тэги:
будник ,
поэзия ,
раиса
Зневіра 2012-08-02 08:05:46
... :
Раїса Будник (м. Терноп ...
+ развернуть текст сохранённая копия
автор текста: Раїса Будник (м. Тернопіль, Україна) написать письмо автору
Понуре обличчя. Засмучені очі.
Розбився, зневірився. Як далі жить?
Непрохані сльози, недоспані ночі,
Немає просвітку у цьому й на мить.
Де радість минула? Де віра, надія?
Тягар тисне серце, а там — пустота.
Вже інших втішає загублена мрія,
І сяє для когось прекрасна мета.
Чому так? Чи мало стояв на колінах,
Старався як міг, йшли і сили, і час
Надармо. Бо зараз — надія в руїнах,
І тисне зневіри зміїний каркас.
Немає межі наріканням ні спину:
Уламки, завали, як далі іти?
Та чим Бог заставити може людину
З дороги своєї на стежку зійти?
О, скільки доріг на духовнім довкіллі
Пустує, шляхів, де завал барикад.
Це Бог зупиняє людей у свавіллі,
Руйнує їх волю, вертає назад.
Пильнує хто Боже — побачить помилки,
Покається, стежку до Нього знайде.
Бажає хто свого — як зломана гілка,
Засохне в руїнах і там пропаде.
Та Руки Святії підняти готові!
Як можна зневіритись в Бозі, скажіть,
У Правді, у Вірному, в Дивній Любові?
Він іншим не був і не буде й на мить.
У Господа можна знайти порятунок,
Не в собі, не в друзів, і не в ворогів.
Довіртесь Христу, дайте серце в дарунок -
Й відступить зневіра, журба в сумнів.
Тэги:
будник ,
поэзия ,
раиса
Суд 2012-08-01 10:59:19
... :
Раїса Будник (м. Терноп ...
+ развернуть текст сохранённая копия
автор текста: Раїса Будник (м. Тернопіль, Україна) написать письмо автору
Ісус, що буде, знав.
Усе знав й про Іуду.
Та хліб йому подав
І відпустив без суду...
“Вони прогнали нас!
Вогонь зведемо з неба
І спалимо в цей час
Що треба й що не треба!”
Кричать серця тверді,
Гнів, мов вулкан, клекоче.
Чи ж мантію судді
Господь давав охочим?
Та ні. Ісус вручав
Страждальців білі шати
І всіх людей навчав
Любити і прощати.
Ступили на мозоль -
Осироти гординю,
Всепрощенню дозволь
Ввійти в твою святиню.
Людина — не суддя,
Суд праведний — у Сина,
В Його руках життя,
Ми ж лише порох й глина.
Як чоловік лихий
Попросить допомоги,
Його нужду покрий
З Любов”ю, що від Бога.
Коли ж без співчуття
Твій строго вкаже палець
“Йди геть!” - ти вже суддя,
Точніше — самозванець.
Якщо ти без гріха -
Кидай у нього камінь.
Обм”якне враз рука,
Погасне в серці пломінь.
Христос — святий в усім,
Взірець чеснот й моралі -
Давав поживу всім
Й даватиме надалі.
Аж поки прийде час,
Коли в години судні
Ніхто не буде з нас
Суддею. Всі — підсудні.
Суддя є лиш Один.
Судити має право
Невинний, винних — Син,
Йому весь суд і слава.
Тэги:
будник ,
поэзия ,
раиса
Невдячність 2012-07-31 08:10:22
... :
Раїса Будник (м. Терноп ...
+ развернуть текст сохранённая копия
автор текста: Раїса Будник (м. Тернопіль, Україна) написать письмо автору
Невдячність... Погана ця риса,
Знамено останніх часів,
Пролізла в свідомість, мов миша,
Щоб нищити добрий посів.
Без жалю вона пожирає
Насіння любові й добра.
Тому-то і сходів немає,
І пусто на ниві і жнива.
Ось просить сусідка підмоги,
Колись помагала сама.
Та все не знаходить дороги
Та вдячність, якої нема.
Та що там сусідка: вже й мати
Чекає два роки листа,
До скриньки іде заглядати
З надією. Скринька ж — пуста.
Дружина лихе все терпіла,
У бідах була як єлей.
Немає у розкошах діла
До неї й малих ще дітей.
Не страшно займати посаду,
Яку друг колись “обіймав”,
Підтримку давав і пораду.
Що далі? Якби лиш він знав...
Бо серце невдячне, мов криця:
Як важко робити добро!
Вже легше, ніж кухоль водиці,
Подати ножа під ребро.
Невдячність нахабно гвавтує:
“Що вигідно — те і робім!”
Людина і Бога не чує,
Якщо їй не вигідно в тім.
Ісус на хресті без заплати
За нас, за невдячних вмирав.
Тому-то усі мусять знати:
Хто виграв тут — в Бога програв.
Тэги:
будник ,
поэзия ,
раиса
Страницы:
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16