У Києві все дуже просто: понаїжджаєш виступити один раз, а виступаєш три. Але давайте по порядку.

проїхав свою зупинку. Певно, через те, що вона була кінцева.

Зранку на Київському вокзалі гарно. Я вперше почув стільки української в столиці. Або вуші розгорнулися, або то люди перестали соромитись після Майдану (це ПЕРЕМОГА).

Та довго я в тому царстві похмілля і виталищі екстренних запахів не задержувався. При виході причепився хлопець зі славаукраїнськими стрічками. Цікаво, як же ж то він здогадався, що я укроп їбаний. Що ж, за прозірливість дав йому двадцятку, урочисто прийняв дві стрічечки - для мене та бонусна для "дівчини". А шо, хай буде ще більше стрічок, різних і ладних.


По приїзді в центр я першим ділом ділом завітав у Музей Української Літератури, то видалася не неділя, що врешті-решт мені вдалося пороздивлятися тамтешні експонати. І, чесно скажу, було на що позорити. Це й "Обличчя Майдану" з гарними картинками та пам'ятками Революції Духу, і виставка староукраїнських видань - од Федорова до Шеви, і експозиція на пам'ять Стуса та Ко. Як опинитеся в Києві, дуже рекомендую відвідати.


Відтак на хвилі літературщини завітав у Читай-город. Щоб ви розуміли різницю між миколаївськими та київськими книжковими магазинами:
Миколаїв
- У вас є Антонич?
- А хто ета?
Київ
- Ви маєте Антонича?
- Авжеж, є дві збірки, красива та...
- Некрасива?
ХАХАХАХАХАХАХАХАХАХАХАХ

Отже, взяв обидві та радів, що назавтра міг насолоджуватися не тільки ранковим актом полегшення, а й досипнути дрібку шикарної магії слова. Так, я знаюся на гедонізмові.


Далі зустрівся з Валіком, він нарешті показав мені щось окрім вишгороду-даунтауну. Ходили-гуляли, а перед самим літературником виявили, що в Києві ніхто інший як великий миколаївський поет Олег Дорош. Він пропускав з Юрком Матевощуком з Тернополя по кухлеві живого пива. І це після з'їзду спілки великих українських бюрократів, себто Спілки Письменників України. Хлопці ще святі, я б на їхньому місці після такого вмазався трьома дозняками воскресального геричу, знюхав залізну дорогу цілющого коксу та обколовся би ще відром шкідливішої за алкоголь трави. Та, на щастя, я не в спілці письменників, всім xSTREETRACEx.

Хлопці пообіцяли, що на літературник піти не зможуть, бо поїзд і всі діла. Дорош став клятвопреступником, але про це пізніше. А що раніше?

Ми нарешті добулися арт-простору Тахелес, зразу котировочка - дуже затишний хіпстерський заклад ("хіпстерський" - це комплімент, від to hip - шарити). І люди там хороші. не тільки власники, а й гості. Наприклад, нарешті привітав живовидячки самого розбудовувача української мережевої культури Курки Аалямб.

З самого початку людей навідалося геть небагато. Таким чином, умови були якнайсприятливіші, аби вперше спробувати нову фішку - поетичне жеребкування. Знаєте, як оті недолугі китайські пророцтва у тістечках? Хіба долугі й без тістечок (тільки глінтвейн, тільки хардкор). Суть у тім, що я перетасував аркуші з віршами, а потому почережно пропонував кожному слухачеві витягнути з колоди, ой, себто, зі стосу той аркуш, котрий дивиться на неї чи нього: цікаво ж, чим та доля здивує. Особливо не дивувала, хоча слухачі та я лишилися задоволені. Набагато прикольніше в цьому плані було, коли ми вже вдруге повернулися з кагалом чернігівських творчєскіх. Прикладом, юнка з видатними бровами витягнула вірша "Точені брови...".

До речі, чернігівську флейву забрали з іншого заходу, де вони співали та показували колажі (було і два зі мною), усе це ми встигли (фууух), поки тривала кількагодинна перерва. Заодно підібрали й Алєжу, котрий спізнився на потяг.



Дорогою назад якось усі розповзлися, тому не всім пощастило стати свідком Притичини Григора у Сільпо. Що за притичина? Прошу, відево (питайтесь, коли шо не ясно):




У другому читанні було гамірніше та спілкувальніше. Одна дівчинка навіть так захотіла мене, що аж почала критикувати.  Буцімто я не знаю, що декламатор з мене так собі (після 18 годин на ногах), та через це незнання й роздаю так ненав'язливо аркуші з віршами - точно не для того, аби моє декламаторські огріхи не стали на заваді поезії. По завершенні та дівчинка так захоробрилася, що аж зачитала свій римований уривок з дівочого з щоденника, котрий чомусь назвала віршем. Дівчинка мила, не хотів її ображати, то сказав, що спадає на Полозкову. Хоча Полозкову я ніколи не читав і не слухав, а насправжки то стеменнісінько наше всьо Ксенія Слободенюк.

Присутні були настільки приємними співтусовниками, що ми ледь не профукали остатнюю електричку до Чернігівської (м), де нас з Олежою вписав великий український програміст і король хіпстерів Валентин.



Здавалось би, ранок неділі не провішав біди. Проте перед самим нашим од'їздом ми втрапили на анімку київського аніме-клюбу Міцурукі. Там тусувалися няшні тяни, куни, ба навіть лолі та великий український хіка Цейво. І цьому вельмикавайному панству з задоволенням зачитав кілька віршиків. Не вірите, що я настільки модний анімешник? А я маю речові докази:



І ще - віршик для хіканів.
прост)))00

Гудить комп'ютер поночі залипло
Зсинялі тіні меркнуть без устану
Вірші з екрану зрізують бадилля
Інфобрудових соцмережних ран

Спалає хіка в сутінку програми
Злітає з хури інтернет-залежних
У високості понадхмарній (теґів)
Не всне уже ніколи як ізпрежди


Вроді би вже й ніц написати, а нє. Адже великі українські поети не можуть без приключок доїхать додому. Я ж навіть не кажу про те, що я випадково був купив квиток на 29, що мусив домовлятися з провідником как мужик с мужиком. Просто крім великого українського поета Олега Дороша в поїзді ще їхала велика українська поетеса Олекса Озерова. А, як відомо, трі паета - ета сіла. Зрештою, уперше за життя побував у вагоні-ресторані. Щоправда, там ніхуя не було, тому нас вигнали, що ми нічо' не замовили.

Поки що все. Дякувати поіменно вже не модно, тим-то просто подякую всім живим істотам.
Отаким чином: на початку цієї зимної зими почастую вас трошкилітом. Смачного!

Облом, звісно, звітувати про виступи, але про цей у Херсоні я не міг не написати. Бодай через те, що їхавши потягом з Херсону до Миколаєва, я випадково потрапив до Одеси. Але давайте по порядку про цей найспонтанніший виступ у моєму житті.

Почалося все з того, що мені (по блату) запропонували виступити в Херсоні у рамках туру ХАТА.ПТАХ. Ну, я подумав - хулі, все одно ще ніколи не читав свій хіп-хап у цьому місті, а добутись туди - геть нічого. Отже, так стався мій перший літвечір, де виступ не був жодним чином проанонсований.


Три Мудреці", де ми по прибуттю пили чудовий пуерчик і яку я залюбки прорекламую та радитиму відвідати всім, хто їде до Херсону (по секрету: адреса - вул. Жовтневої Революції 35, код входу у двір - 3 та 5).

Сам виступ вийшов бомбезний - зіграла ролю затишна атмосфера закладу та, звісно ж, чудові люди, котрі й сотворили сію дивную атмосхверу. Ну що мені говорити, ліпше самі зобачте.

Ось декілька фоточок виступу:

























А ось пару моїх нових віршиків, що я їх там читав:

Осіння прогулянка

Дихає блиском асфальт
Мокротиння одхаркує жовте
Ліхтарі роблять казку жовтавим огнем
Зжовклий Місяць виглядає вовком
Він насичує листя тим полум'ям мокрим.
Іскра мокротечі спалить сотні сердець
Не червоних
А жовтих, геть жовтих
Що як листя падуть на масний чорнозем
Такий чорний мов скурені бронхи
Поболівши, покашлявши вогким
Загниють туки-туки мигцем
Щоб затим занехаяти тромбів апломби -
І скривавити гримини жовчного сонця


Жовтизна ліхтарів
Насичує вулицю чаром
А дерева - німі й боязкі
Та шляхетні в мундирі туману

Північ з'їсть пляму світла умить
Зор нема - я у місті
Вже нічого мені не горить
І не видно тіней падолисту

Тільки легіт гойдає пітьму
Перелесник сріблястого краю
Поцілує цнотливу листву
Миг - і лоскотом шелех співає


Звечорілий кольорами психоделіки
Бар
Охололий чай
Дайте нам ще рому
Долити в чашку
Ліки проти серця хорого
Хіба підігрійте
Щоби стомлений теїн згарячити
Меланомою ґроґу квітне філіжанка
випаровує слово завітне
На незабудь метастазами літ


Той опук принадний підгуб'я
Розватрив червоним помаду
Я чую як плавають губи
У звивистім річищі Лади

Довержте ще дров у той пломінь
Мов єресь, я прагну горіти
Здимаючись димом любові
Як згасатим - хильніть керосини

Ода моїм Ногам

Ідеальна гармонія краси
люмінісцює з моїх Ніг
Ти бачиш яка ніжна шкіра?
так і хочеться пестити
Ох, а ці вени та прожилки
До біса сексуально
А пальці - мов струнка талія юнки 10/10
З голубими очами, чорноволоссям
Та окулярами в чорній оправі
Стрункість і статність  дорівнює Божому гніву
Коли ступить -
Мов Будда
Що лишає по собі
Бутони розпусти


Після виступу, взяті приємною стомою, як після палкого сексу, ми дружно рушили на вокзал. Рейс затримали, бо дядьки з автоматами шманали пасажирів з Криму, тож коли ми зайшли до поїзда, я зразу ліг подрімати, хоча мої невтомні товариші-тусовщики пішли тусити до іншого вагону. Прокинувся я від дзвінка нашої пані фоторепортажерки Оксанки:
- А ти дє?
- Ммм... Еее... Нуу... в поїзді.
- Как?! Ну ти дайош, ми ж уже вишлі в Нікалаївє.
- Ясненько.
Провідник був приголомшений дужче за мене й пропонував одвезти мене безоплатно наступним потягом на Миколаїв, що вирушав у ніч з понеділка на вівторок. Але не варік так довго перебувати в Одесі пацанові, що живе енергією молодості та хардкору. Добре, що Хата.Птах флейва - не тільки бидло з Биколаєва, а й ладненькі дєвачкі з Одеси, котрі й підмогли мені комфортно провести час по прибуттю. Особливо Наталка, котра надала притулок, обігріла, нагодувала, випровадила, дала скористати своєю карткою ПБ. А підсобник повернення до Ніко-сіті Бумер Вова попіклувався про свойого кента і кинув достатній мінімум на ту картку. Укотре переконався, що в мене файні друзі, котрі завжди виручать зі скрути. А чого добились ви?

П. С. При цьому я забув гаманець удома і весь цей час був зовсім без грошей (окрім самого кінця). Шо ви там кажете, грошей не вистачає на цікаві мандрівки та пригоди?

П.П.С. Ну, і модні дякуйки:

Дякую ТретімЗайвим і Вайсворд Нідарос за дезорганізацію - без неї не було б так АХУЇТЄЛЬНО.

Оксанці Батори за матчину турботу, щічки хом'ячечка та "її зелені очі" фоторепортажерки.

Оленці-не-з-Херсону за хікафемінізм, Россію для русскіх і терплячість.

Дякую чайній "Три мудреці", а також особисто Сергієві та пані Парагвайській за прекрасні нагоди понюшити, помацати, посмакувати досхочу.

Дякую Артемові Гуменюку за шапку з аурою Світла та Добра.

Спасибі Артемові Бебику, що написав такий гарний пост на бложик.

Дякую доброму провідникові, що не розбудив мене вчасно, то я побував ще й ув Одесі.

Дякую Бумерові a.k.a. Вова за моральну та матеріальну підтримку у зодесиприбиранні. ДаблБі стронґ!

Дякую Маргаритці за слушні поради, жодна з котрих не спрацювала.

І - насампереднійкінець - Наталці Сміс за вписку, плямисті млинці, водолимонний мед та інші няшності.

- А шо в Чернігові? - найпопулярніше питання тижня.
Що ж, мушу відповісти.

Од'їхав я в суботу 4 жовтня та, на жаль, мусив пропустити виступ на славаукраїнському літвечорі од миколаївського ЛСД (так, вони тепер пропагують тяжкі наркотики, якщо ви не помітили). Але я не засмутився, бо в Чернігові рівень славаукраїнства зашкалює, тому за тиждень я наситився ним донесхочу.

Цього разу я виступав не в якомусь там клубасику чи барчику, а в модній арт-бібліотеці "Жива Шафа", що розташувалася в музеї Галагана. Великий дезайнер, художник, поет, анархіст і просто двометрова людина Григір - один з бібліотекарів, тим-то все було на мазі.

Жива Шафа - бібліотека цікавенна, там можна просидювати годинами, роздивляючись рідкісні видання, совєтський антикваріат, генд-мейд од діточок та інших творчих особистостей. Власне, цим я й займався напередодні свого виступу 8 жовтня, щоправда недовго. Дякую головній ініціаторші Шафи Оленці Загребиній за коротку екскурсію. Навзаєм пообіцяв привезти свої книжечки, коли вони будуть (гай-гай, а коли вони будуть?..).

Ми Жива Шафа, книги робочі

Луцькові, де людей було ще менше).







Ділився я переважно тим, що вже було затерте до дірочок у місті наркоманів і корабелів, як з нового літнього, так і зі старого гімноепохівського чи то пак мінімалдзенського. Лише пару віршиків не були ні читані, ні викладені ще ніде, що я й зроблю тут:

Зустрів Її
А це він.
Ну ніхуя собі розклади!
Наче й тян,
і все при ній
Ой, себто - нім
Але щось
заважає вкусити її зефіру
Принадної втіхи

Афтепаті, можна сказати тривало допоки я не поїхав з Чернігова. Ми веселились як могли.

Наприклад, оце я ладненька краля осені:







А ось відеоурок "Як слід спілкуватися з міліцією" од майстра світового класу Григора:
Ну все досить вам нестримних веселощів, а то ще перестанете ненавидіти життя та постити в контактиках "Жізнь - боль(((99".


Знаю, тепер модно дякувати всім поіменно, тож аби на бложик заходило більше хіпстурів, зроблю й собі таке:

Дякую Григорові Коцюрі за хіка-відпочинок, дезайнерів у вухах, москалів на ножі во імя Наваросіі, питання на аск.фм і Короля Чуханів
Дякую Марині Котченко за довгі дреди, смачний глінтвейн і готичність в отроцтві
Дякую Фолкові за пречудові вірші, Кровосток та бальзамчик у підчернігівськім лісі
Дякую Олені Загребиній  не тільки за Живу Шафу, а й за заразливий сміх і доброту (дідько, знову я став добрим)
Дякую Олі Гончаренко за горілку з соком, яку я не пив, і за сиги з фільтром, які я курив
Дякую Романові Ткачову за брата, глибокі пізнання в англійській лінгвістиці та анархізмі Кропоткіна
Дякую Михалкові Худенкові за няшність авок вк, багатий життєвий досвід і "Бебік - це любов"
Дякую Антонові Гаркуші за бутність арійським растаманом, блакитні очі, руду борідку та ясне чоло
Дякую Ані Мартиновій за модні фоточки й одкриття таємних знань з куріння сиг без фільтру
Дякую всім іншим чернігівцям, які допомагали з організацією та розвагами, але несила вже вписувати їх сюди, бо від перенапруження відмовляють пальці
Дякую Ксені Слободенюк, що дала змогу відмовитися від виступу в Миколаєві (я виступлю, виступлю, ті'ки по лицю не бийте)
Дякую мамці та баті, що вони мене зробили, аби з'їздив до Чернігова

кароч, спасибі Богу і міні, а хто готовив - тому ні азазазаз))))00

Наразі все, я вже заморився писати. Тому до наступних зустрічей. Мандруйте частіше.

Улітку я писав багато, і, як свідчили знайомі, якість поезії зросла. Можливо, це через те, що взявся за експерименти з новими формами. Хоча може ліпше сказати - з добре забутими старими, бо верлібри з довільною римою я писав ще років 5 тому. Однак зараз, звісно ж, більше досвіду, чуття і бла-бла-бла, тим-то виходить цікавіше.

Отже, підведу підсумки літа літнім же циклом. Знайомі свідчили, що почав писати інше. Що ж, не мудра річ роздивитись, як замінилась стилістика: обросла обсягом, наситилась міжрядковими спонтанними асонансними римами, більше лірики, менше кітчу. І, звісно ж - наполегливі пошуки, пошуки, пошуки істини - чи то пак через форму, чи через графіку, чи через теми. Хтось звинуватить - забогемився. Та мені похуй.

Що ще змінилось конкретно? Одійшов од хронологічності, на дати написання забив. Це вірші, а не консерви. Тим-то твори тут викладатиму за класифікацією стилістики (особистою):

- Аванґард
- Ліричне
- Соц
- Вумничання (фелазаврія)
- Патріотичне
- Еко-ко-кологічне
- Хіканське
- Легка наркоманія
- Тяжка героїнова залежність


28 червня в рок-барі "Перехрестя".



***

Літературно-музичний вечір просто неба 13 липня



Ідея проведення заходу просто неба - чудова. Як ковток свіжого кисню після ядушливих приміщень рок-барів. Втілення теж на рівні. Зібралась хороша компанія.

***

Виступ у Дзен-кафе 2 серпня.




Буду радий вашим коментарям, критиці, відгукам тощо. Тільки прошу щиро - побільше агресії, чорнухи, наклепів, інтриґ, проклять і траленґу. Без срачів на блозі нудно.


P.S. Вам подобаються мої вірші? Хочете потримати їх у руці? Держать при собі? Перечитувать коли-не-коли? А коли? Та коли тільки серце забажа. Це не проблема в майбутньому - оскільки я збираюся видати поетичну збірку, яку розповсюджуватиму між усіма охочими задарма. Єдина проблема в сьогоденні - бракує грошей. Меценатів не маю, тож уся надія на свій трудовий горб і шанувальників моєї поезії. Підтримай отчизняне мистецтво гривнею! Бодай 2-3 грошових одиниці - це вже щось, це вже допоможе. Скинути меценатство можна на картку жидо-бандерівського ПриватБанку 5211 5373 3371 0981. Ім'я власника вам відоме. Дякую за увагу.

 Є у Фастові творчі люди, які прагнуть себе реалізувати у різних сферах. Однією з таких особистостей є фастівчанка Євгенія Наумова.

Женя за професією швея-закрійниик та дизайнер одягу і займається індивідуальним пошиттям та виготовленням карнавального вбрання для дітей, щоб створювати їм свято. У своїй професійній дизайнерській діяльності Женя полюбляє створювати нові образи.

 Ще Жені дуже подобається малювати, тому вона займається розписом тканин.

 Але віднедавна з'явилося нове покликання та ще одна справа, яка її надихає - це є поезія та акторська майстерність. Все що пов'язане з цим - то є від душі та для душі, пошук себе, ще одна стежка, якою вона йде до себе.

 У своїх віршах Женя висловлює свою думку, свій погляд на світ, який нас оточує. Простіше сказати живе за принципом - "серце турбує, розум - римує".

 Вашій увазі пропонуються кілька віршів Жені, але не судіть її надто строго, адже вона займається віршуванням тільки рік і є поетесою ще тільки в процесі...