2017-01-24 03:57:45
Все мы бежали, подражая законам толпы, как волчья стая, но мы были духовно слепы. Мчались ...
+ развернуть текстсохранённая копия
Все мы бежали, подражая законам толпы, как волчья стая, но мы были духовно слепы. Мчались куда-то и казалось не остановить нас не заслонить, не вразумить и не отвратить. "Люди, куда вы?!", - чей-то голос в толпу прокричал, - "Впереди пропасть, но спасёт вас надёжный привал Остановитесь, помолитесь, побудьте в тиши, свергните узы греха и лжи с вашей души". Меня осенило: я так больше бежать не хочу вслед за толпой и себя от беды отвращу. Я остановилась, ну а кто-то бежал и упал. Он не познал, не избежал и наповал. Мне по лугам зеленым, по ромашковым степям идти своей особенной дорогой, и следовать за Богом по протоптанным следам дорогой узкою, но правильной дорогой. Я не хочу за мнением толпы бежать, Есть слово Бога и лишь только в Нем спасенье. Он будет направлять меня и исправлять, и обрету я в Нем благословение.
2016-12-09 11:52:00
... семантику. В її поезії одночасно існує ... часу і поезії («Пора поезії...»). Вона ототожню ...
+ развернуть текстсохранённая копия
Тетяна і Сергій Дзюби. На острові, далекому, мов сльози Єви… : Вірші сербською та українською мовами / Сербською переклав Рісто Василевскі. – Сербія, Смедерево: Арка, 2016. – 155 с.
На популярній Міжнародній книжковій виставці-ярмарку в Белграді (яку щороку відвідує понад мільйон людей), успішно представлено нову книжку віршів відомих українських поетів із Чернігова Тетяни та Сергія Дзюби «На острові, далекому, мов сльози Єви». Поетична збірка чернігівців увійшла до каталогу виставки й отримала чудові відгуки шанувальників літератури в Сербії. Сербською мовою переклав вірші Сергія і Тетяни видатний сербський поет Рісто Василевскі. Книжка побачила світ у його відомому видавництві «Арка». Пропонуємо вашій увазі відгук на збірку віршів українців видатного сербського письменника, доктора філологічних наук, академіка, головного редактора газети «Књижевне новине» Мічо Цв’єтіча.
Об’єднані життям і творчістю
Книга «На острові, далекому, мов сльози Єви…» видана видавництвом «Арка» (Смедерево, Сербія) та бібліотекою письменників «Логос – Светови». На її сторінках ми знаходимо прекрасний приклад поетичної майстерності та спільного творчого доробку чудового подружжя двох відомих українських поетів – Тетяни Дзюби (1966) та Сергія Дзюби (1964). Книга видається у двомовній версії – українською та сербською мовами. Над перекладами віршів працював майстер своєї справи й відомий поет Рісто Василевскі. У своєму видавництві «Арка» він уже давно реалізує ідею плідної та активної міжнародної співпраці на літературних теренах.
Поети Тетяна та Сергій Дзюби належать до одного покоління сучасних українських письменників. Приблизно одного віку та фаху, подружжя має близькі літературні й творчі амбіції. Вони – не лише чудова пара та прекрасні письменники від Бога, але й мають широкий спектр занять та інтересів у повсякденному житті. Літературна критика, наукові та перекладацькі роботи, журналістика, видавнича справа та редагування – все це невелика частина їх спільних або особистісних зацікавлень. Вони мають, не тільки прагнення популяризувати свою поезію за кордоном іншими мовами, але й водночас сприяють появі нових іноземних письменників у рідній українській культурі. Вони – також активні учасники різноманітних видів сучасної літературної співпраці, таких як: участь у міжнародних поетичних фестивалях, видавництво та публікація книг, наукових статей і перекладів. Автори численних книг, перекладених багатьма мовами.
Я ближче познайомився з Тетяною та Сергієм торік, у Німеччині, в гостях у лужицьких сербів, на одному з міжнародних поетичних фестивалів у Будишині. А наприкінці червня цього року ми вже разом навідалися до Лужиці, до серболужицьких поетів. Тоді, я переконався у спорідненості їхніх людських і поетичних ідеалів, побачив справжню турботу та увагу один до одного. Як мені здалося, їхній зв'язок – особливий, несхожий на інші та наповнений неповторною таємницею буття. І як пара, і як окремі особистості вони – яскравий приклад по-справжньому щирих та душевних стосунків.
На жаль, в мене немає можливості повністю осягнути та цілком зрозуміти творчість Тетяни та Сергія. Адже дуже важко надати об’єктивну та авторитетну оцінку їхньої діяльності, спираючись лише на особисті враження з поетичних читань та хрестоматійних вибраних поезій. Між тим, очевидно, що Тетяна і Сергій – це справді талановиті творчі індивідуальності з багатим життєвим досвідом. Безсумнівно, вони доповнюють один одного у будь-якому випадку, що і підтверджує ця збірка, в яку входять вибрані вірші обох поетів.
Поезії Тетяни Дзюби зазвичай короткі, щільної структури, побудовані на алегоричних та асоціативних чинниках. Більшість віршів – без назви, написані верлібром, із внутрішнім ритмом, та «м’якою» римою. Вона – поет людського буття, життєвих обставин, часу і простору, надії та журби. Авторка описує існування, яке відчуває й осмислює самостійно. Поет мудрості та досвіду, яскравих контрастів і життєвих ситуацій. Відчуття екзистенційної самотності митця знаходить своє вираження в емоціях та переживаннях ліричного героя, його спробах зрозуміти внутрішній, духовний світ. Тетяна у своїй поезії малює картину себе і дійсності, відтворює всеосяжний діалог людини та універсуму. Слова, які використовує поетеса, мають надзвичайно глибоку семантику. В її поезії одночасно існує реальність та фантазія, а іноді навіть метафізика буття, що миттєво помічається читачем.
В одному надзвичайно гарному вірші, написаному в елегійному тоні та атмосфері осінньої туги, Тетяна розмірковує над долею часу і поезії («Пора поезії...»). Вона ототожнює похмуру природу з гірким буттям ліричного героя («Пора дощів рядки змиває»). Поетесу цікавлять питання кохання, природи та вищого призначення людського існування. Дуже часто Тетяна пише про швидкоплинність життя, яке іноді так схоже на театральну виставу. Про пори року, частіше про осінь, яка просіює «мертве / зів’яле листя», про зиму, яка «намагається влізти / до спорожнілого / самотнього серця / природи». Мова про один із характерних для поетеси віршів під заголовком «День поминання осені», в якому надзвичайно точно відображені варіації природних та душевних змін, вічний феномен швидкоплинності буття та протиставлення життя і смерті.
Найрозвиненішу фактуру можемо побачити у триптиху «Море». Це – складна й доволі «щільно» написана поезія, з поліфонічним спектром різноманітних асоціацій. Цей вірш – немов прекрасна фреска, з багатою символікою та метафоричною образністю. Він нагадує нам знані вірші відомих світових поетів і підтверджує грандіозність та силу поетичного таланту Тетяни Дзюби. Це – поезія, в якій чергуються субтильність і сила, розкриваються феномени природних сил (тут моря «дивовижна робота...»). Ці образи пробуджують зазвичай елегійні та меланхолійні переживання у житті ліричного героя («Море хвилями котило сум...).
Дивовижний талант та філософські думки української поетеси проявляються у всіх її віршах, незалежно від їх розміру. Як, наприклад, у цьому: «Каштан упав – / розкрилася / душа». Або ж: «Там батьківщина, де нам добре, / та все біда, / що добре тільки / вдома» та «Історія – голова професора Доуеля: / все знає, але не воліє / говорити».
Чи не наштовхують ці алегоричні образи на роздуми про сучасну українську трагедію? Схожий, іронічний та алегоричний вірш завершує цю частину спільної книги подружжя. Адже серед сумної осінньої атмосфери та почуття туги («присмерку Європи) виникає ремінісценція на тлі історичних контроверсій українського минулого.
Цей короткий огляд творчості Тетяни Дзюби дає нам зрозуміти, що вона – письменниця з унікальним мисленням та творчим потенціалом.
Поет Сергій Дзюба майстерно володіє пером, словом та, безумовно, наділений творчою індивідуальністю і неповторністю. Вірші його, як і дружини Тетяни, переважно не мають заголовку, з розвиненою структурою, римою або ж навпаки без неї, так звані білі вірші. На відміну від своєї дружини, яка надає перевагу алегоричності, поет більш прямо та відверто говорить про свої почуття та думки. Здається, що автор наслідує слова великого Віктора Гюго: «Коли одна людина ваш цілий всесвіт – це кохання». Адже головною темою його творчості є саме кохання: як і до дружини, так і в більш загальному та широкому сенсі. У його поезіях можемо побачити як вічне і світле кохання («На острові, далекому, мов сльози Єви…»), так і неповторну любов батьків до дитини: «лиш мама знала то перші вірші», і відчуття ніжності та святості батьківського дому («мама з татом полетіли на танці»). Сенсом життя для поета є взаємодія між коханням, людиною та віршем. Однак трапляються у його творчості й поезії, де описана глибока, болісна любов до міста – рідного Чернігова: «Спи, моє місто, надійний мій ворог і друг, – / нас іще довго одними сльозами вмиватимуть дні / з помаранчевим ликом Отця. / І до нестерпних судом ми хотітимем жити» («Чернігову»).
Інтимній ліриці поета притаманні складні й водночас тонкі емоції, надзвичайно високі та сердечні почуття. Наприклад, вступний вірш, який автор присвячує Тетяні, переповнений щирими почуттями і голосом душі: «Душа – мов скрипка...»; «Душа – як рима...». Також ми бачимо зворушливу любов до бабусі й приклади метафізичної поезії з неземною фабулою: «наче з янголом порозмовляв...» («коли в домі немає чого читати...»). Особливі та по-справжньому талановиті слова воскрешають у пам’яті найщиріші спогади і потяги душі, в першу чергу – інтимні, які – «правда, сон, марево...». У триптиху «Поцілунки» автор розділяє відчуття на справжні, універсальні та духовні: «Поцілунки-поети, / які вірять в Бога, / палко, до нестями / творять Гармонію».
У книзі можемо знайти й вірші значно ширшої тематики. Часто вони пронизані іронією та висміюванням сучасного суспільства («Балада про відьму та екстаз»). Або ж вірші, присвячені глобальній проблемі людства – боротьбі за владу й гроші, які безжалісно нищать усі духовні цінності: «Знову піщинка кулею в оці!» («Наше життя – боротьба з срібняками»). В «Баладі про квітку» автор демонструє відчай та життєву драму героя: «Я прагнув пітьми, / пустки, / пустелі. / І був знайомим звіром / із відчаю і втоми». Тож ми бачимо, що в книзі присутні як сум, так і жага кохання, тепла та міцної опори й підтримки.
Як і у творчості Тетяни, у Сергія Дзюби є безліч зовсім коротких, але надзвичайно талановито написаних віршів-перлин сучасної поезії, в яких автор звертається до філософських питань, повчань та застережень: «Живіть довго, / пишіть мало / і не звинувачуйте Небо / у гріхах»; «Люди, / будь ласка, тихіше, – / не чути моря»; станів: «Заплакана красуня: / вії / намистинками сліз / прихилили / веселку»; «Дивно мені: / намалював сонце, / а воно гріє». Апогей думок філософської тематики простежується у вірші «Сон»: «І був я поетом, / І жив тисячу років... / А потім – усе минулося: / Тільки відбитки Твоїх ніг / На піску»».
Тож сьогодні ми радо презентуємо вам сербською мовою творчість Тетяни та Сергія Дзюби – двох талановитих українських літераторів. Розповідь про них мені хотілося б завершити словами великого античного філософа Аристотеля: «З усіх творців поет найбільше любить свою справу».
Мічо Цв’єтіч,
поет, доктор філологічних наук, академік, головний редактор газети
«Књижевне новине»
(м. Белград, Сербія)
Із сербської переклали Єлизавета Пляшечник і Галина Шлапук
Чому так тяжко на душі, Коли сказала ти прощай? Може, в ній твої сліди? А тепер… просто забувай? Спочатку все було так класно Ніби ти раділа, я радів. Все було прекрасно, Поки дехто душу не розбив…
The post Душевний біль appeared first on Блог Вадима Степанюка.
