По-перше, регіонали абсолютно незадоволені результатами його господарської діяльності у столиці, особливо керівними діями Попова, направленими на розбудову та удосконалення транспортної інфраструктури Києва.

Про це нещодавно заявив новий глава Мінрегіонбуду Геннадій Темник, який одразу ж після свого призначення провів нараду з комунальниками столиці. «Я вимагатиму ефективності роботи», - заявив на нараді Темник, демонструючи невдоволення роботою підлеглих Попова. Крім того, на Попова постійно «наїжджають» за погане та несвоєчасне прибирання снігу та льоду зі столичних вулиць.

По-друге, головний покровитель Попова - Сергій Льовочкін, хоч і залишився главою Адміністрації Президента, але своїх людей в уряді не отримав, і не зовсім зрозуміло, чи втримається він у своєму кріслі. У всякому разі, позиції Льовочкіна стали істотно слабшими, а от Ахметов, навпаки, посилив свій вплив. Враховуючи, що у Ріната Леонідовича у Києві велика кількість бізнес-проектів, його інтерес до столиці логічний. Тож, враховуючи ці факти, регіонали вимушені будуть віддати перевагу ахметівському кандидату на мерських виборах, що відбуватимуться в Києві в літку цього року.

У світі останніх подій Олександра Попова навряд чи врятує його останній, довго виношуваний козир – київський референдум, який його протеже планують провести одночасно із виборами мера столиці. Ставлення киян до референдуму було офіційно проілюстровано надписом, зробленим на банері, вивішеному на Повітрофлотському мості в грудні минулого року, на якому «Закон про референдум» прирівняли до кінця світу (http://ua.politics.comments.ua/2012/12/21/191762/kiyani-pririvnyali-zakon-pro.html).

Тож і без того переляканий занадто високою швидкістю подій великого мегаполіса, яким доручили керувати провінціальному гауляйтеру, Попов взагалі втратив контроль над своїми «патяканнями».

І тому не дивно, що десятого січня, під час слухань Комітету ВР з питань культури та духовності, присвячених питанню реконструкції Гостинного двору, Олександр Попов зробив свою чергову дурнувату заяву, що він, мовляв, як голова КМДА, абсолютно не в курсі того, що реально відбувається з історичною будівлею Гостинного двору та які саме роботи ведуться на прилеглих до неї територіях. «Питання проведення будь-яких робіт в Києві, до речі, як і в будь-якому місті в Україні, не узгоджується з місцевою владою, тому що це питання відноситься до компетенції держави. Тому ми ніяких дозволів, на жаль, не надаємо. Навіть коли об’єкт вводиться в експлуатацію, ми сьогодні його не приймаємо і не візуємо відповідні документи, бо спрощена система сьогодні відсторонила нас від участі у цьому процесі», - зазначив Попов.

Також голова КМДА наголосив, що упродовж останніх 4-5 років у місцевої влади відібрали повноваження щодо впливу на проведення робіт з реконструкції та реставрації будівель. «Сьогодні навіть головний архітектор міста Сергій Целовальник не має відношення до того, яким буде фасад в центральній частині міста і як його перероблять, як його перефарбують. Його ніхто про це питати не буде, незважаючи на те, що це людина, з якої, в першу чергу, спитають, що буде відбуватись з архітектурою нашого міста. Але сьогодні таких повноважень у нього немає. Вони перейшли до державних структур і в цьому є величезна проблема», – зазначив О.Попов.

Таким чином Олександр Попов в чергове спробував дистанціювати себе від приналежності до Партії регіонів, адже торік саме регіонали проголосували за таке рішення.

Після подібного виступу гауляйтера прослідував шквал негативних емоцій та випадів громадських діячів та журналістів, які були присутні в нарадчій залі та які настільки розлютились відвертою неспроможністю та аморфністю Попова, що ось-ось готові були розірвати його на шматки. Від побиття Попова врятував Голова комітету з питань культури та духовності В’ячеслав Кириленко, який вольовою пропозицією, що граничила з фамільярністю, запропонував голові КМДА присісти на місце.

Ситуація щодо умовного керування столицею чужинцем Олександром Поповим настільки розжарилася, що наступного разу він тричі подумає, перед тим як в котре явитись народові та лопотіти усіляку нісенітницю. А киянам, в свою чергу, слід вже серйозно замислитись над тим, кому саме вони віддадуть ключі від міста на виборах мера, що вже наближаються.

Віктор ТАРАНОВ, «Конфлікти і закони»

О, этот вечно Старый Новый год!

Последнее веселое гулянье!

Задумчивый филолог не поймет,

В чем суть такого словосочетанья.

Как может Старый – Новым годом быть?

Как может Новый – называться Старым?

Гуляем – где неделя, там и две.

И во дворе у новогодней елки

Январь осыпал, юн и вдохновен,

Искристыми брильянтами иголки.

Опять есть мандарины и салат!

Шампанское заманчиво и колко.

И стар, и млад плясать у елки рад,

И Дед Мороз с мешком – опять у елки.

Гаданья, фейерверки, звонкий смех -

Кому страшны январские морозы?

Не перечесть нам праздничных утех,

Не описать ни рифмами, ни прозой.

Филолог зарубежный не поймет,

Но – рождены мы русскими недаром:

Мы весело встречаем Новый год!

Еще бодрее - вечно Новый «Старый» !!!

Праздник Старый этот
Принесет нам пусть
Массу минут светлых,
Обновленье чувств

Заветрились остатки оливье,
И хвоя пораскидана по дому.
За две недели праздник постарел,
Но мы к нему привыкли, как к родному.
Шипит шампанское и мерзнет холодец
(А кто-то ананас предпочитает),
И не настанет празднику конец:
Нас Новый год КИТАЙСКИЙ ожидает...)))